Проведена останніми роками антизахідна політика "Грузинської мрії", яка здивувала навіть Путіна, інтерпретується багатьма експертами і політиками винятково через призму геополітичного протистояння Заходу (або Європи) і Росії.

Вахтанг Парцванія розповідає [2] про те, як дії "Грузинської мрії" виходять за межі геополітичного вибору між Заходом і Росією, поглиблюючи внутрішню кризу і міжнародну ізоляцію Грузії 

Офіційні результати [3] минулих у Грузії парламентських виборів, згідно з якими провладна партія "Грузинська мрія" здобула 54% голосів, не визнані [4] грузинською опозицією і президентом країни Саломе Зурабішвілі. Міжнародні спостерігачі виявили багаточисельні порушення [5] і "складну схему фальсифікацій [6]", а Брюссель [7] та Вашингтон [8] не тільки закликали розслідувати скоєні в Грузії порушення, а й Вашингтон;не тільки закликали розслідувати вчинені під час голосування порушення, але й планують направити для цього в Тбілісі відповідну місію.

Однак варто було ЦВК Грузії затвердити підсумки виборів, як "Грузинська мрія" пустилася берега. Серед перших її ініціатив стало висування [9] Михайла Кавелашвілі, супротивника євроінтеграції, колишнього футболіста і парламентарія, який не має вищої освіти, кандидатом у президенти Грузії (він повинен обиратися в грудні колегією вибірників, у якій у "Грузинської мрії" є більшість, і має змінити президента Зурабішвілі).

Слідом прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе оголосив [10], що Грузія відмовляється від перемовин про вступ до ЄС до 2028 року, а також від будь-яких грантів з європейського бюджету. А спікер парламенту Шалва Папуашвілі, який визнав [11], що непотрібно запрошувати іноземних послів на першу сесію парламенту нового скликання, взагалі засумнівався [12] у користі вступу країни в ЄС.

Ці кроки спровокували стихійні протести по всій Грузії, які перейшли в насильницькі дії [13] проти демонстрантів, а президентка Зурабішвілі оголосила себе єдиною легітимною інституцією і єдиною людиною, наділеною правом "говорити зі світом від імені грузинського суспільства". І закликала [14] всіх членів опозиції, організації громадянського суспільства, грузинських послів, армію і поліцію до боротьби з "конституційним переворотом", інакше "Росія буде тут завтра".

Проведена останніми роками антизахідна політика "Грузинської мрії", яка здивувала [15] навіть Путіна, інтерпретується багатьма експертами і політиками винятково через призму геополітичного протистояння Заходу (або Європи) і Росії. Цей ракурс формує у громадськості уявлення, що правляча партія проводить проросійський курс, а опозиційні сили діють в інтересах західних країн.

Оскільки понад 80% громадян [16] Грузії підтримують входження країни до Євросоюзу, а курс на євроінтеграцію закріплено в Конституції, то будь-які дії, що стримують євроінтеграцію, автоматично маркуються проросійськими і, відповідно, зрадницькими (Грузія на офіційному рівні вважає Росію окупантом [17] своїх територій). Тому, наприклад, ухвалений нещодавно закон про "іноземних агентів" грузини прозвали "російським законом [18]", а вибори, що відбулися, - "російською спецоперацією [19]".

Тим часом, варто підкреслити, що така дихотомія, за всієї її правомірності, не повною мірою пояснює дії "Грузинської мрії".

Читайте також: Президент Грузії Саломе Зурабішвілі відмовилася йти у відставку, оголосивши парламент нелегітимним [20]

Рушійні сили

З моменту приходу "Грузинської мрії" до влади 2012 року і аж до кінця 2022 року Грузія не звертала з європейського шляху і досягла відчутних результатів, найважливішими з яких стали підписання [21] угоди про асоціацію з ЄС і безвізового режиму до країн Шенгенської зони для грузинських громадян;ЄС, затвердження [22] безвізового режиму до країн Шенгенської зони для грузинських громадян, внесення [23] курсу на інтеграцію до ЄС та НАТО до Конституції країни та отримання [24] статусу кандидата на членство в ЄС. Ці досягнення дали партії значні політичні бали, забезпечили їй впевнену перемогу на парламентських виборах 2016-го та 2020 року і слугували гарною підмогою для перемоги на виборах 2024 року.

Однак останніми роками трапилися дві події, які розвернули цю траєкторію в інший бік. Перша - повномасштабна війна в Україні, яка зробила Грузію важливим каналом обходу санкцій і торговельних обмежень, запроваджених проти Росії західними країнами. Також відбулося різке зростання грошових переказів, кількості туристів і релокантів з Росії до Грузії.

За час війни Росія стала ключовим експортним ринком для грузинських товарів (на її частку [25] припадає 65% експорту виноградних вин, 47% - мінеральних і прісних вод, і 34% - алкогольних напоїв). Російські громадяни зареєстрували [26] у Грузії близько 40 тисяч фірм (8% від усіх зареєстрованих у країні). У 2023 році доходи [27] Грузії від Росії досягли $ 3,1 млрд (або близько 10% ВВП), і Росія стала другим [28] за величиною торговельним партнером Грузії з товарообігом у $ 1,4 млрд.

Того ж року Грузію відвідали [29] 1,4 млн росіян (20% від загальної кількості туристів). На цьому тлі в Грузії спостерігається значне зростання економіки та рівня добробуту: з 2021-го по 2023 рік ВВП збільшився на 62% [30], середньомісячна зарплата - на 36% [31], доходи державного бюджету - на 46% [32].

Але, що не менш важливо, зв'язки з Росією збагатили не тільки сотні грузинських компаній, підприємців і посередників, а й верхівку грузинської політичної еліти, яка, згідно з журналістськими даними data-dl-dl-did">, має data-dl-dl-dl/dl-did">, згідно з даними журналістів дані>;якої, згідно з журналістськими розслідуваннями [33], періодично виявляються в Росії різні активи [34] і бізнес-інтереси [35]. Опоненти влади та профільні неурядові організації дедалі голосніше говорять [36] про елітарну корупцію в країні.

Друге - отримання Грузією статусу кандидата на вступ до ЄС, що поставило владу країни перед необхідністю виконання дев'яти умов [37] Єврокомісії для подальшого прогресу в євроінтеграції. Кожна з цих умов пов'язана з серйозними реформами. Вищу судову систему Грузії підозрюють в клановості [38], а деякі високопоставлені судді включені [39] до списку американських санкцій за їхню причетність до корупційної діяльності, тому Єврокомісія закликає [40] Грузію провести судову реформу.

Спеціально створена комісія, що складається з міжнародних експертів, повинна перевіряти суддів на непідкупність, відсутність конфлікту інтересів, відповідність їхніх доходів задекларованому майну і т. д. У комісії мають бути повноваження ухвалювати рішення з усунення суддів, узгодження або відхилення нових кандидатів при призначенні на посаду судді. "Грузинська мрія" вважає, що такі заходи порушують суверенітет держави і послаблюють легітимність судової системи.

Партія не перешкоджає призупиненню [41] процесу перевірки декларацій про майновий стан окремих суддів і загалом впевнена [42], що "в суді всі системні проблеми викорінені". Тому відчутного прогресу в судовій реформі не спостерігається [43]. Схожа картина складається [44] і за іншими рекомендаціями Єврокомісії, оскільки, і це найважливіше, просування Грузії шляхом євроінтеграції створює для "Грузинської мрії" та її засновника Бідзіни Іванішвілі загрозу втрати влади.

Читайте також: Проросійська влада Грузії вирішила спробувати шлях Януковича й відмінила Євроінтеграцію - протестувальники в центрі Тбілісі будують барикади [45]

Стратегія та помилки

Фактично, війна в Україні створила нові економічні можливості для Грузії, "Грузинської мрії" та наближених до неї, тоді як євроінтеграція - ризики втрати цих можливостей і влади. Поєднання цих двох чинників зумовило передвиборчу стратегію партії: зберегти більшість у грузинському парламенті за будь-яку ціну і зміцнити авторитарний контроль над країною за допомогою репресій, дезінформації, антизахідної та конспірологічної риторики. Ця стратегія не проросійськи налаштованих політиків, а групи осіб, стурбованих власним виживанням і збагаченням.

Перемога на минулих виборах переконала "Грузинську мрію" в тому, що стратегія працює і грузинське суспільство приймає [46] її результати з незначним опором. Але партія, схоже, не розрахувала свої сили, коли у відповідь на невизнання [47] Європейським парламентом результатів виборів у Грузії та заклики запровадити персональні санкції проти лідерів "Грузинської мрії", відкрито та того самого дня перейшла у наступ, припинивши перемовини щодо вступу до ЄС.

Вона випустила з уваги, що за роки європейського курсу в Грузії підросло покоління, яке добре засвоїло дух свободи, демократії та людської гідності, покоління, готове боротися за європейське майбутнє країни. А далі у "мрійників" пішли помилки, аналогічні тим, від яких майже 100 років тому застерігав [48] відомий грузин своїх однопартійців у статті "Запаморочення від успіхів" - втрата відчуття міри, втрата здатності розуміти дійсність, переоцінка своїх сил і недооцінка сили противника.

Рішення "Грузинської мрії" заморозити переговори про членство з ЄС, доповнене відчуттям безкарності, з яким правоохоронні сили застосовують насильство до молодих демонстрантів на вулицях Тбілісі в ці дні, шокувало широкі верстви грузинського суспільства. Сотні співробітників різних державних відомств і судді публічно опротестували це рішення, деякі грузинські посли і посадовці МЗС Грузії подали у відставку, кілька шкіл і університетів призупинили навчальний процес, низка організацій і громадських рухів готують страйки, і кінця цим процесам поки що не видно.

Протестувальники не представляють будь-якої політичної сили, а протести мають спонтанний характер і, очевидно, націлені на відновлення Грузією процесу євроінтеграції. Але "Грузинська мрія" їх не чує і покладає [49] відповідальність за насильство на демонстраціях на "європейських політиків і бюрократів, на місцеву агентуру, п'яту колону, яка представлена у вигляді чотирьох політичних партій".

Що довше влада ігнорує протестувальників, то гучніше в Тбілісі лунають заклики до проведення нових парламентських виборів і введення персональних санкцій проти відповідальних за фальсифікації. Президентка Зурабішвілі заявила [50], що не піде у відставку після закінчення свого мандата в середині грудня, підкресливши, що продовжуватиме виконувати обов'язки до обрання нового президента новим парламентом. Паралельно опозиційні сили готуються [51] до формування альтернативного парламенту.

На цьому тлі країни Балтії домовилися [52] про запровадження персональних санкцій на національному рівні "проти тих, хто придушує легітимні протести в Грузії". США оголосили [53] про призупинення стратегічного партнерства з Грузією, а нова глава євродипломатії ЄС Кая Каллас припустила [54] можливість введення санкцій проти грузинської влади.

"Грузинська мрія" власноруч ввела країну в політичну кризу, а себе - у стан активного протистояння із суспільством та міжнародну ізоляцію, продемонструвавши готовність ставити власні інтереси вище стратегічних цілей держави. Ігнорування зростаючого невдоволення громадян, для яких євроінтеграція є не просто політичним курсом, а питанням національної ідентичності та майбутнього, лише посилює цей розрив, загрожуючи довгостроковій стабільності та розвитку країни.

 —

Вахтанг Парцванія [55], економіст, професор менеджменту в Кавказькому університеті; опубліковано у виданні RIDDLE [2]

Читайте також: 

• Грузинський поворот від воріт Європи [56]
• Проросійські дії влади поставили Грузію на поріг революції [57]
• Президентка Грузії назвала причини відмови правлячої партії від від зближення із Заходом [58]
• В Грузії правляча партія рекламує себе плакатами зруйнованих Росією українських міст [59]
• Грузія програла черговий раунд протистояння Росії. Урок повоєнній Україні [60]
• «Грузинская мечта» может стать трагедией Грузии [61]
• Чому народ в Грузії підтримує Україну, а влада - ні [62]
• РФ розігрує «абхазький сценарій» для окупованих територій Сходу України? [63]
• Донбасс и Абхазия: параллели и отличия [64]
• Суд в Гааге начал расследование военных преступлений в Грузии в 2008 году [65]
• Як Тбілісі знищує стратегічне партнерство з Києвом [66]
• Уроки для України: чому Грузія здається Путіну і які неочевидні зараз проблеми постануть перед нами після війни [67]