Трамп проти Трампа: чому стратегія поступок президента США Путіну може дорого йому обійтися

1.00

Нет

Пропозиції щодо припинення конфлікту в Україні, передані адміністрацією Трампа Києву, більше схожі на ультиматум і ґрунтуються на побажаннях Кремля, переданих Трампу через спецпосланця Стіва Віткоффа.

А погроза вийти з перемовин, якій передували появі цих пропозицій Марк Рубіо та Дональд Трамп, якщо одна або обидві сторони не проявлять поступливості, насправді є частиною ультиматуму, оскільки вихід з перемовин означатиме і припинення військової допомоги Україні.

Ще на початку квітня адміністрація Трампа погрожувала Кремлю додатковими санкціями в разі відмови від зустрічних кроків. Однак усього за один тиждень Кремль і посланник Стів Віткофф зуміли кардинально розвернути стратегію Трампа. Як це сталося? Проєкт Re:Russia [2] проаналізував події останнього тижня. На думку експертів, приманкою для Трампа стала його можлива зустріч із Путіним в Ер-Ріяді. Однак стратегія поступок може Трампу дорого обійтися.

Від погрози до поступки

The Wall Street Journal повідомив [3], що адміністрація Трампа передала Україні свій план врегулювання війни. План включає припинення вогню по лініях протистояння, відмову від вступу України до НАТО, офіційне визнання з боку США (і України?) приналежності Криму Росії. Водночас план не обмежує розміри української армії і не містить гарантій відсутності на українській території європейських військ.

Україна та її європейські союзники мають дати відповідь наприкінці тижня, на зустрічі з представниками команди Трампа в Лондоні. Після чого ці пропозиції будуть відправлені до Москви.

План виглядає великою дипломатичною удачею Кремля, якому вдалося за допомогою проросійськи налаштованого посланця Стіва Віткоффа, фахівця з торгівлі нерухомістю, як його характеризує The Wall Street Journal, не лише уникнути тиску з боку США, а й ще й завищити свої умови.

Нагадаємо, що попередня пропозиція, узгоджена Трампом і Зеленським, передбачала припинення вогню як перший крок до переговорів, але її відкинув Путін. А після чергового випаду російського лідера проти переговорного процесу (Путін піддав сумніву, що Зеленський є його легітимним учасником) Трамп 30 березня заявив [4], що якщо не побачить з боку Кремля готовності до компромісів, то посилить економічний тиск на Москву - запровадить "вторинні тарифи на всю російську нафту" ("to put secondary tariffs on oil, on all oil coming out of Russia").

Після цього, однак, Росія демонстративно активізувала підготовку до нового весняного наступу і завдала ударів по цивільних об'єктах в українських містах. Близько 10 квітня держсекретар Марко Рубіо заявив, що США чекають, що Кремль упродовж найближчого часу продемонструє готовність рухатися переговорним шляхом, авидання Axios з посиланням на джерела повідомило [5], що Росії дано час до кінця місяця.

Читайте також: Європейська неготовність: стратегія переозброєння ЄС оголила проблеми, розв'язання яких перебуває за межами повноважень Єврокомісії [6]

На тлі цих подій і російських ракетних ударів у команді Трампа виникла внутрішня полеміка, повідомляв The Wall Street Journal [7]. За відомостями видання, Марко Рубіо і Кіт Келлог виступали за більш жорсткий підхід до Москви (це підтверджується також тим, що вони публічно висловили обурення російським ударом по Сумах). Однак Трамп скоріше схилявся до позиції Віткоффа, який наполягає на прийнятті здебільшого умов Путіна. Це побічно підтверджували і публічні висловлювання Трампа, який спочатку обурився ударом по Сумам, але потім визнав його ненавмисною помилкою Росії.

Читайте також: Трамп про удар московії по Сумах: Мені сказали, що росіяни припустилися помилки [8]

Про полеміку між Віткоффом і Келлогом писало також агентство Reuters [9]: після зустрічі з Кирилом Дмитрієвим у Вашингтоні Віткофф запевняв Трампа, що найпряміший шлях до просування переговорів - погодитися з вимогою Путіна щодо контролю над чотирма регіонами України, які Росія ще не окупувала повністю, але вже записала до своєї Конституції. Цю саму думку, не спромігшись назвати ані точну кількість регіонів, ані їхні назви, Віткофф просував в інтерв'ю Такеру Карлсону [10], посилаючись при цьому на результати фейкових російських референдумів, організованих на окупованій частині областей.

Однак головне, що вдалося Віткоффу, - це переспрямувати стратегію Трампа від ідеї тиску на Путіна, на якій наполягали "яструби" Келлог і Рубіо, до ідеї розгляду його вимог, які слід потім транслювати Україні. І Віткофф, і Путін добре знали головну слабкість Трампа - прагнення до швидкого результату, якого "вторинні мита", що б під цим не малося на увазі, аж ніяк не гарантували.

Читайте також: Трамп погрожує Україні "великими проблемами" у разі відмови від угоди щодо копалин [11]

Боротьба за Трампа на Страсному тижні

11 квітня Віткофф вирушає на переговори з Путіним у Санкт-Петербург. Кремль назвав розмову "вкрай конструктивною", а Віткоффа - "переконливою". Сам Віткофф повідомив The Wall Street Journal (і, судячи з усього, Трампу), що Путін "зациклений" на чотирьох областях України, які він не зумів завоювати повністю. За інформацією колумніста The Washington Post Давида Ігнейшеса [7], під час переговорів з Віткоффом Путін ні на йоту не зрушив зі своїх позицій, які передбачають вимогу контролю над чотирма областями України та гарантії російського військового домінування, тобто відсутності гарантій безпеки для України.

З цими "пропозиціями" (точніше, вимогами) Путіна Віткофф і Рубіо вирушили до Парижа на зустріч із представниками України та її європейських союзників. Привезений до Парижа план "містив у собі так багато поступок Москві з безпекових питань, що українські та європейські представники відкинули його", - пише Ігнейшес зі слів своїх джерел у Європі. На цьому тлі прозвучали слова Марко Рубіо і Дональда Трампа про те, що якщо одна або обидві сторони не зроблять кроки назустріч, то США просто вийдуть з переговорів.

Крім того, напередодні паризької зустрічі наближений до Кремля журналіст Віталій Зарубін виклав інтерв'ю з одним з архітекторів путінської зовнішньої політики Юрієм Ушаковим [12], де той вельми позитивно відгукується про переговори з Віткоффом у Санкт-Петербурзі, а потім говорить про можливість зустрічі Путіна і Трампа в Ер-Ріяді (згадавши, що ця ідея походить від американців). А 19 квітня, вже після зустрічі в Парижі, він викладає ще один фрагмент того ж інтерв'ю [13], у якому Ушаков нарікає, що американське керівництво, включно з президентом, розуміє "першопричини конфлікту", але "антиросійське тло" заважає просуванню "розумних ідей", із якими "начебто згодні у Вашингтоні".

"Розумні ідеї" - це, зрозуміло, вимоги Кремля, передані через Віткоффа, а "антиросійське тло" - це реакція на ці вимоги прихильників "жорсткої лінії" в адміністрації Трампа і, головним чином, європейців. Через три години Зарубін викладає на своєму каналі кадри оголошення Путіна про 30-годинне перемир'я, забезпечені похвалами на адресу миротворчих зусиль Трампа, поряд, утім, із зусиллями Сі Цзіньпіна та інших лідерів БРІКС.

Читайте також: "Цілують мене в дупу" – Трамп про країни, які намагаються укласти тарифні угоди із США [14]

Мрія про "велику угоду"

У цьому каскаді новин слід звернути увагу на дві деталі, які майже не звучали раніше. По-перше, на несподівану ідею виходу США з переговорів. І по-друге, на згадку про можливу зустріч Путіна і Трампа в Ер-Ріяді.

18 квітня на сайті журналу The American Conservative було опубліковано статтю його постійного автора Сумантра Мейтра під заголовком "Трамп просто повинен призначити дату припинення вогню в Україні" [15]. Однак, імовірно, її ідеї обговорювалися в близьких до адміністрації Трампа колах раніше. Журнал, створений на початку 2000-х групою консервативних противників неоконсерватизму, останніми роками став активним учасником розроблення програми другого трампівського терміну. Зокрема, журнал значиться в складі консультативної ради "Проекту 2025" (Project 2025), радикальної програми трампівської адміністрації, від якої сам Трамп публічно дистанціювався, але відображення ідей якої, за думкою журналу Time [16], можна знайти майже в двох третинах ініціатив його адміністрації.

Автор вважає, що план Трампа з українського врегулювання підривають насамперед європейці, які продовжують підтримувати Україну і постачати їй зброю. Друга проблема полягає в тому, що в самій адміністрації Трампа, "окрім віцепрезидента Дж. Д. Венса і його спеціального представника Стіва Віткоффа, ніхто, схоже, не поділяє його бажання укласти "велику угоду" з Росією та відступити від Європи" (ворогами плану поіменно названо Марко Рубіо, Майка Волца і Кіта Келлога). Утім, зазначає автор, не схильні довіряти Трампу і росіяни, які розуміють, що його ініціативи можуть бути переглянуті наступною адміністрацією. Усе це робить сценарій "великої угоди" не надто реалістичним.

Читайте також: Трамп оголосив торгівельну війну усьому світу, але не РФ та Білорусі та іншим диктаторським режимам. Чому і які будуть наслідки [17]

Тому автор пропонує альтернативний вихід. Трамп "може наказати своїм посланцям надіслати ще один лист до європейських столиць, Києва та Москви, що встановлює дату припинення вогню". Після цього війська залишаються на своїх місцях, США припиняють усіляку військову і фінансову допомогу Україні, а переговори про мирну угоду можуть тривати своєю чергою. "Якщо буде припинення вогню, [Трамп] може стверджувати, що він досяг миру, як і обіцяв, і будь-який зрив припинення вогню в майбутньому не буде на ньому. Якщо припинення вогню не буде, він все одно може звинуватити Європу і Росію в тому, що вони не прийняли його мирні ініціативи".

Не варто, втім, дорікати команді Трампа в тому, що вона запозичила ідеї "американського консерватора". Автор статті, ймовірно, - переконаний ізоляціоніст, який не вірить у "велику угоду", у той час як Трамп і Віткофф, навпаки, роблять ставку саме на її, вбачаючи в українському врегулюванні або свій "актив" у перебігу цієї угоди, або прикру перешкоду до неї.

І тут саме час звернутися до другого цікавого епізоду Страсного тижня - згадки путінського помічника Ушакова про можливу зустріч Трампа і Путіна в Ер-Ріяді, яка прозвучала 17 квітня. Утім, ще 30 березня видання Axios повідомляло про плани Трампа [18] здійснити свій перший закордонний візит до Саудівської Аравії в середині травня. Програму візиту описано невизначено, але з фокусом на двосторонню та регіональну проблематику; при цьому наприкінці тексту з посиланням на джерело говориться, що "саудівці" сподіваються, що візит пройде вже після припинення вогню в Україні.

Судячи з усього, цей план і став тією приманкою, яка змусила Трампа відмовитися від погроз на адресу Путіна, які звучали наприкінці березня і на початку квітня, і відправити Віткоффа в Петербург для з'ясування його "умов".

Читайте також: Поки посланець Трампа, на фоні масового вбивства рашистами дітей, радісно ручкається з Путіним та транслює його вимоги, зростає стурбованість такими діями у республіканців та союзників США [19]

Знаючи любов Трампа до ефектних жестів, можна уявити, як має йому імпонувати перспектива не просто здійснити свій перший міжнародний візит до Ер-Ріяда, а й одразу ж ще й зустрітися з Путіним, оголосивши про фактичне розв'язання "української проблеми" і майбутні масштабні російсько-американські ініціативи.

Своєї ажитації з цього приводу Трамп не зміг приховати, написавши [20], що сподівається на угоду Росії та України наступного тижня, після якої "обидві країни почнуть вести великий бізнес зі США, які процвітають, і обидві зароблять багато грошей!".

Не випадково джерела Bloomberg у Москві ще на початку квітня були впевнені [21], що, незважаючи на погрози, Трамп врешті-решт перейде до поступок.

Читайте також: Які саме коментарі членів команди Трампа збігаються з тезами російської пропаганди й чи це «зрада»? [22]

Трамп проти Трампа

Насправді квітневий дипломатичний марафон не стільки наближає "велику угоду", скільки її остаточно ховає. Після припинення вогню в Україні, зняття санкцій і всупереч усім міжнародним нормам і практикам Трамп стане заручником власної наївності та змушений буде йти на нові поступки у взаєминах із Кремлем, щоб захистити поступки, зроблені раніше в односторонньому порядку. У той самий час, коли Кремль "гратиметься" загрозою загострення в Україні, що перекидає досягнуте Трампом "перемир'я" і обнуляє сенс виданих Кремлю авансів.

Крім того, як би не уявляв результати своєї миротворчості Трамп, для сторонніх спостерігачів і для Путіна вони є демонстрацією того, що у Пекіна на даний момент набагато більше важелів тиску на Москву, ніж у Трампа, який так і не зумів ними скористатися. І навіть передбачуване зняття санкцій з Росії не змінить цього стану справ. Для того щоб торговельні потоки між Європою і Росією повернулися до "довоєнного" рівня, а між Росією і Китаєм - в "достатній мірі" скоротилися, знадобиться бажання Європи і "час", який, найімовірніше, перевищує терміни перебування Трампа в Білому домі.

Що стосується висунутих Трампом Україні та Європі пропозицій щодо врегулювання, то відмова Путіна від ще не завойованих територій, на яких він, як запевняв Віткофф Трампа, "зациклений", і є в них головною поступкою з боку Кремля. Хоча ще донедавна така вимога розглядалася як сміховинна. Утім, доля цих умов ще не настільки очевидна. Значною мірою вона залежить від Європи та України.

Погроза Трампа вийти з переговорного процесу в разі незговірливості звучить симетричною, але насправді такою не є. Такий "вихід" з очевидністю передбачає подальшу відмову Вашингтона від військової та фінансової допомоги Україні. І "вихід" у цьому сенсі цілком влаштовує Путіна, але "є загрозою на адресу України і Європи. Відповідь на цю загрозу залежить від готовності європейської коаліції взяти на себе підтримку України навіть у разі відходу США і готовності України продовжувати протистояння. І це жорстока дилема, з якою Європі та Україні доведеться мати справу цього тижня.

Однак слід також мати на увазі, що навіть у разі згоди "проукраїнської коаліції" на представлений план його остаточні параметри аж ніяк їй не гарантовані. У наступній ітерації, коли фахівець з нерухомості Віткофф знову поїде в Росію, Путін обов'язково пересуне планку безпеки України на кілька сходинок вниз, будучи впевненим, що Трамп не відмовиться через ці дрібниці від слави "великої угоди".

Дивна річ: Трамп, який завжди проповідував ідеологію переговорів з позицій сили, готовий застосовувати її як щодо союзників США (Європи або Канади), так і щодо противників. Однак у відносинах з Путіним він настільки ж пристрасно прихильний до ідеології поступок і домовленостей на довірі. Минулого разу таке ж світоглядне перетворення сталося з Трампом на переговорах з Кім Чен Ином. І закінчилося повним фіаско.

Читайте також: Заїжджена платівка: переговорні стратегії Трампа і раніше приносили не багато удач, а тепер сприймаються контрагентами як знайомий сценарій з добре відомими вразливостями [23]

—

Джерело: Re:Russia [2]

Читайте також: