Більшість керівників, які опинилися на верхівці влади після Революції гідності, виявилися «друзями Москви».

Під час пікетування будівлі Запорізької обласної ради і Запорізької ОДА. Запоріжжя, 10 січня 2011 року

Пішов уже п’ятий рік, відколи, образно кажучи, у нашу Трою зайшов «троянський кінь Кремля», закон «Про засади державної мовної політики», названий у зверненні громадськості [2] до 20-ї річниці Конституції України юридично нікчемним, таким, що підважує статус української мови як державної, блокує реалізацію положення частини першої статті 10 Конституції України, слугує інструментом русифікації, а відтак загрожує національній безпеці України та самому її існуванню.

Цей закон, ухвалений з кричущими порушеннями регламенту Верховної Ради, насправді мав би називатися інакше – «Про засади надання російській мові статусу першої державної», бо саме така його суть і практика застосування. Він продовжує колоніальне мовне законодавство, і тому це ракова пухлина на тілі України, яка роз’їдає національну ідентичність українців.

А сталося це, зокрема і тому, що рідна мова більшості українців відрізняється від рідної мови більшості представників владного політикуму. Згадаймо, якою мовою спілкувалися [3] на засіданні РНБО Петро Порошенко, Арсен Аваков і Міхаіл Саакашвілі. Або ж словами (і нецензурними висловами) з якої мови на пленарному засіданні парламенту обмінювалися [4] Володимир Гройсман та Геннадій Зубко. Вже не казатиму про «класику жанру», міністра внутрішніх справ.

В тему: Министр внутренних дел Украины — зарвавшийся хам [5]

Більшість керівників, які опинилися на самій верхівці влади після Революції гідності, виявилися «троянськими конями Кремля». Вони демонструють фактично солідарність із домайданною владою, саботуючи зусилля громадських активістів і тих законодавців, які прагнуть виправити деформовану мовну ситуацію.

У контексті теми першими «троянськими конями» стали автори антидержавного закону «Про засади державної мовної політики» Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов.

Учасники парламентських слухань «Тарас Шевченко як постать світового значення» розгорнули плакати на підтримку української мови. Київ, 5 березня 2014 року

Один «троянський кінь» утік до Криму, а вже тоді правоохоронні органи висунули йому підозру за двома статтями Кримінального кодексу України [6] в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України та в порушенні рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії.

Народний депутат із фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко, один із авторів мовного законопроекту, в залі засідань Верховної Ради України, 25 травня 2012 року

Інший – користується статусом депутата [7], академіка, хоча мав би мати інший статус.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в Москві на підтримку української мови (архівне фото)

Одним із головних співавторів цього закону є колишній помічник Колесніченка Руслан Бортнік, який, тихо пересидівши втечу свого роботодавця, став політологом й очолив Український інститут аналізу та менеджменту політики [8].

Перший після Революції гідності голова Верховної Ради України Олександр Турчинов відмовився підписувати ухвалений 23 лютого 2014 року закон «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики» [9], грубо порушивши цим Регламент Верховної Ради (і моральний закон).

В тему: Депутаты отменили языковой закон Кивалова-Колесниченко [10]

А «мотив» гальмування закону був кремлівським: його ухвалення спровокувало російську збройну агресію. Відповідно до формальної логіки виникає запитання: чому ж тоді після «зеленого світла», яке колишній сподвижник Лазаренка й Тимошенко надав таким зрадницьким способом законові Колесніченка-Ківалова, збройна агресія не припинилася?

Ще один важливий «троянський кінь» – голова Конституційного суду України Юрій Баулін, який заблокував розгляд конституційного звернення 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України закону «Про засади державної мовної політики». Цьому зверненню вже понад два роки, хоча вердикт КСУ мав би бути оголошеним на початку 2015 року.

Після пікету Конституційного суду України, який організували громадські організації у червні 2015 року, Юрій Баулін в інтерв’ю журналістам упевнено сказав, [11] що «не розглядатиме подання народних депутатів щодо «мовного закону» Колесніченка-Ківалова, поки Верховна Рада та президент не визначаться щодо нього». І на таку відвагу у порушенні статті 6-ї Конституції України про поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову голова КСУ мав усі підстави. Інший «троянський кінь», Петро Порошенко, досі не виконав парламентську постанову «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного суду України присяги судді [12]» від 24 лютого 2014 року, відповідно до якої він був зобов’язаний звільнити двох суддів із дванадцяти, і серед них Юрія Бауліна.

В тему: Кто он, Петр Порошенко? [13]

Тодішній голова СБУ (архівне фото)

Показово, що голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко, який у червні 2015 року спрямував до Генпрокуратури докази для винесення підозри [14] голові КСУ Юрію Бауліну у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (зловживання службовим становищем), який спричинив тяжкі наслідки – узурпацію влади Віктором Януковичем, свою посаду втратив, а Юрій Баулін і далі вершить конституційне правосуддя.

Буквально днями на сайті Конституційного суду України несподівано з’явилася інформація [15] про те, що на 17 листопада 2016 року заплановано початок розгляду справи за конституційним поданням 57 народних депутатів України. З огляду на те, що до «троянських коней Кремля» немає довіри, важко очікувати від КСУ скасування закону «Про засади державної мовної політики». Хотілося б помилитися.

Хоча нині Петро Порошенко, Олександр Турчинов і колишній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк перебувають у різних партіях (а за своє політичне життя вони змінили не один партійний офіс), у питанні мовної політики вони однодумці. Згадаймо для прикладу спільну заяву Турчинова і Яценюка від квітня 2014 року про «закріплення спеціального статусу для російської мови і захист цієї мови», а також їхню пропозицію надати російській мові в Україні статусу «офіційної» в тексті нової редакції Конституції України [16].

Але саме Порошенко, окрім свого проекту змін до Конституції України, в статті 143 якого з’явилося положення про спеціальний статус для російської мови, озвучив підступну й маніпулятивну, а тому дуже небезпечну тезу про те, що російською мовою Україну люблять не менше, ніж українською, та що російська агресія закрила спекулятивне мовне питання в Україні. Цю тезу він творчо розвинув, почав озвучувати (і робив це майже два роки) фантазії про відсотки російськомовних й українськомовних захисників на східному фронтів, неодноразово стверджуючи, що російськомовних воює половина, а може й більше половини.

Дослідження Центру Разумкова «Ідентичність громадян України в нових умовах» [17], оприлюднене в червні 2016 року, переконливо спростувало слова головного на сьогодні «троянського коня» в кріслі президента України: «Українська мова є рідною для 73% учасників АТО, їх рідних і близьких. Російська – для 6%... Серед непричетних до АТО українську мову вважають рідною 55%, російську – 19%...». За цими ж даними, 60% учасників АТО вдома (55% за межами свого дому) розмовляють українською. І навіть серед непричетних російська мова спілкування не набирає більше 27-29% (при 25-28% обома мовами).

Акція на підтримку української мови, Київ, 18 березня 2014 року

Українська – це не лише рідна мова для більшості українців, не лише державна, але й мова громадянства. Наведу в цьому зв’язку ще одні дані соціологічного дослідження [18], проведеного восени 2015 року компанією GFK Україна «Молодь України 2015». Найбільше пишаються українським громадянством там, де переважає державна мова – у Волинській, Рівненській та Івано-Франківській областях (по 97%). Найменші показники – у Луганській (52%), Донецькій (59%) та Одеській (62%) областях. Тобто саме там, де більше російськомовних, менше молоді пишаються тим, що вони громадяни України.

Керівник Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський

Мабуть, це зрозумів керівник Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський, який оголосив [19], що з 1 січня наступного року усі працівники керованого ним органу повинні послуговуватися винятково українською мовою.

—

Тарас Марусик, заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України; Радіо Свобода [20]

В тему:

• Язык по-украински: маринованный с географией, под историческим соусом [21]
• «Языковый» закон: пара слов за дебильность [22]
• Литвин продал власти «українську мову» и купил себе неприкосновенность за 95 млн грн [23]
• Елена Бондаренко: ПР сделает все, чтобы русский стал государственным [24]
• Сергей Головатый: в писанине Колесниченко - манипуляции.Там нельзя юридически ничего исправить… [25]