Ейфорія від швидкого початку переговорів між США і Росією різко зміцнила курс рубля і підняла біржові індекси. Але навряд чи це можна вважати достатнім доказом того, що мир в Україні дійсно поруч. Швидше, весь зовнішньополітичний досвід Дональда Трампа, який один раз уже був президентом, свідчить про зворотне.

Так, він любить вдавати з себе руйнівника всіх міжнародних гордієвих вузлів, але список його провалів набагато довший за список успіхів. Трамп дійсно готовий сміливо братися за конфлікти, які здаються нерозв'язними. Але у його ентузіазму є і зворотний бік - небажання глибоко занурюватися в деталі і швидка втрата інтересу до проблеми, якщо вирішити її з наскоку не вдається, зазначає видання Carnegie Politika [2].

Погрози та люб'язності

Нова стратегія США в Українсько-російській війні і найбільше схожа на підхід Вашингтона до проблеми ядерної зброї в Північній Кореї у 2017-2018 роках. Тоді, напередодні першої перемоги Трампа в 2016 році, Пхеньян провів [3] два атомних і 11 ракетних випробувань різного ступеня успішності, чим домігся безпрецедентної єдності в лавах світового співтовариства. Радбез ООН, відклавши розбіжності, ухвалив резолюцію 2270, ввівши максимально жорсткі санкції проти Північної Кореї.

Читайте також: Руйнівний стиль Трампа створює небезпечний, нестабільний світ [4]

Багато експертів тоді резонно зауважували [5], що навіть це не зможе примусити Пхеньян відмовитися від ядерної зброї, бо для північнокорейського режиму це "питання виживання" (приблизно те ж саме нині говорять про важливість контролю над Україною в очах Володимира Путіна). Але Трамп все одно вирішив спробувати, щоб показати, як легко він може вирішити навіть найскладніший на той момент міжнародний конфлікт.

Президент США почав із погроз. Він пообіцяв Пхеньяну "вогонь і лють, яких світ ще не бачив" (порівняйте з його нинішніми обіцяннями [6] накласти на Росію небачені санкції, якщо вона відмовиться від перемовин, та оцінкою [7] вже запроваджених обмежень на "3 з 10"). Проте Кім Чен Ин, незважаючи на ці погрози, провів шосте ядерне випробування і ще кілька місяців підвищував ставки, наполегливо погрожуючи США та їхнім союзникам ядерною війною.

Лише на початку 2018 року Пхеньян змінив тактику, заявивши про готовність домовлятися. На підтвердження Кім відвідав зимову Олімпіаду в південнокорейському Пхьончхані в лютому, отримавши в ложі місце позаду тодішнього віце-президента США Майкла Пенса.

Трамп побачив у цій ситуації можливість швидко вирішити конфлікт. Причому як мету американська адміністрація сміливо заявила "швидку, повну, незворотну і верифіковану денуклеаризацію Корейського півострова" (можна порівняти з нинішніми обіцянками [8] завершити Українсько-російську війну "за 24 години після приходу до влади" або максимум "за 100 днів").

Щоб домогтися від Кіма бажаного, Трамп пішов на безпрецедентні поступки Пхеньяну. Президент США погодився на перший, а потім і другий саміти глав двох держав, які відбулися в Сінгапурі 2018 року і у В'єтнамі 2019-го. Ба більше, всупереч своїй традиційній войовничості, Трамп явно намагався подивитися на ситуацію очима свого опонента. Тому він скасував американсько-південнокорейські навчання в червні 2018 року, назвавши [9] їх "дуже провокаційними військовими ігрищами" (порівняйте з його нинішніми заявами про те, що на початку Українсько-російської війни винен насамперед Джо Байден).

У відповідь на примирливі жести Вашингтона Пхеньян розсипався в люб'язностях, виявляючи Трампу повагу, якої тому часто не вистачало в самих США. "Навіть зараз я не можу забути той історичний момент, коли я міцно тримав руку Вашої Високоповажності в прекрасному і священному місці, а весь світ із величезним інтересом спостерігав за цим і сподівався пережити честь того дня", - пишучи [10], Кім в одному з 27, як називав їх Трамп, "любовних листів" американському лідерові.

Однак у підсумку ці листи стали, по суті, єдиним відчутним результатом кількох років активних маневрів адміністрації Трампа. Північна Корея не відмовилася від ядерної зброї, її відносини зі США та їхніми союзниками продовжують погіршуватися, випробування ракет не припинилися.

Читайте також: Чому закриття USAID може виявитися прологом американського занепаду і чому Трамп гірший за корупцію [11]

Сузір'я провалів

Очевидно, Трамп щодо Кіма дотримувався своєї традиційної тактики переговорів. Він розраховував, що північнокорейський диктатор спершу жахнеться від сили американських погроз, потім розтане від раптової американської великодушності і на цих емоційних гойдалках підпише щось таке, що радикально змінить ситуацію.

Така тактика у 2017-2018 роках справді кілька разів спрацьовувала із залежними від США країнами. Так було на торговельних переговорах з Канадою, Мексикою, Південною Кореєю - їх усіх вдалося переконати переглянути старі угоди і прийняти більш вигідні для США умови торгівлі. Але дивно було розраховувати, що точно так само поводитиметься Північна Корея, чия економіка повністю ізольована від американської. Тому не дивно, що використання Трампом такого ж підходу у відносинах із Пхеньяном закінчилося закономірним провалом.

Інші зовнішньополітичні провали Трампа розвивалися за схожою схемою. Незважаючи на численні погрози й обіцянки, у свій перший термін він так і не зміг домогтися від Китаю задовільної торговельної угоди, через що довелося запроваджувати односторонні тарифи, які, за оцінками експертів, звартували [12] американській економіці 245 тисяч робочих місць.

Невдалими виявилися також спроби Трампа домовитися з Путіним щодо Сирії та скорочення озброєнь, з керівництвом Ірану - щодо відмови від ядерної програми, з арабами - щодо нормалізації відносин з Ізраїлем, з талібами - щодо збереження світського уряду в Афганістані після виведення американських військ;

По суті, єдиною успішною ініціативою Трампа в зовнішній політиці були підписані наприкінці його першого терміну "Угоди Авраама". Тоді Бахрейн, ОАЕ, Марокко і Судан визнали державу Ізраїль і нормалізували з нею торговельні відносини.

Ці угоди дійсно стали важливим кроком до стабілізації на Близькому Сході. Вони пережили навіть війну Ізраїлю з ХАМАС і "Хезболлою", а товарообіг між Ізраїлем і чотирма державами, що підписали угоди, зріс за наступні три роки в чотири рази [13]. Але навіть тут Трампу, незважаючи на всі його обіцянки, не вдалося домогтися того, щоб до угод приєдналася ще й Саудівська Аравія. Спочатку вона планувалася як головна учасниця з арабської сторони, але в підсумку так і не погодилася підписувати.

Мало того, успіх угод був пов'язаний з факторами, яких не було у всіх інших випадках. По-перше, домовленості ґрунтувалися не на погрозах і тиску, а на щирому інтересі всіх учасників та їхньому бажанні поліпшити відносини не тільки з самим Ізраїлем, а й зі США. Саудівська Аравія хоч і не приєдналася сама, але негласно схвалила угоду, що дало змогу решті арабських країн не боятися осуду мусульманського світу.

По-друге, угода не вимагала від жодної зі сторін жодних поступок, крім символічних, і при цьому обіцяла їм очевидні економічні вигоди. По-третє, арабські країни отримали приємний бонус: ОАЕ - винищувачі F-35, Марокко - американське визнання суверенітету над Західною Сахарою, а Судан викреслили зі списку країн - спонсорів тероризму. По суті, Вашингтон тут зіграв роль лише організатора: з'єднав усі фактори разом, додав трохи від себе і прискорив процес.

Читайте також: Як тобі така соціалка, Ілоне Маск? Куди рухатись Україні і чому Європа не хоче бути Америкою [14]

Нічого подібного не доводиться очікувати від Українсько-російської війни. Ситуація зараз розвивається швидше за північнокорейським сценарієм. Спочатку Трамп заявив, що закінчить конфлікт у найкоротші терміни і назавжди. Потім пригрозив Москві та Києву санкціями і припиненням допомоги за відмову домовлятися під його егідою. Нарешті, як і у випадку з Пхеньяном, Трамп оголосив, що розуміє позицію свого супротивника, і дорікнув Україні в непоступливості.

Далі за планом - організація пишного саміту в найдорожчому готелі країни проведення зустрічі, журналісти, які гронами висять на паркані готелю, калейдоскоп шикарних фотографій, взаємні запевнення в глибокій повазі і захоплення мудрістю партнера.

Після того як буде оголошено про успішний початок переговорів, справи передадуть з політичного на технічний рівень, де угода помре тихою смертю через брак спільних точок дотику у договірних сторін. У кращому разі ще за півроку справа дійде до другого саміту, де російський тиран, який відібрав у сусіда за цей час ще кілька сотень квадратних кілометрів, буде спокійний і розслаблений, а його американський візаві - дещо розгублений, але все ще оптимістичний. Обидва констатують, що процес іде повільніше, ніж вони розраховували, через непереборні труднощі, але перспективи світлі.

Читайте також: Ажіотаж у тумані транзакціонізму: чому шлях до успіху для Трампа починається в Києві [15]

Після другої зустрічі інтерес Трампа до теми неминуче згасне, і Українсько-російська війна буде остаточно передана на відкуп європейцям. Після двох зустрічей із Кімом Трамп наприкінці свого першого терміну все-таки з'їздив до Південної Кореї, щоб ще раз зустрітися там у демілітаризованій зоні з північнокорейським лідером. Але той візит мав уже суто туристичний характер.

Потім Трамп переключився на інші питання і більше не повертався до цієї теми. Північна Корея повернулася до ракетних пусків, Вашингтон і Сеул - до спільних навчань, доки пандемія, що почалася 2020 року, не змусила всіх забути цей епізод.

Так само забути Українсько-російську війну у разі провалу переговорів не вийде. На відміну від північнокорейського сюжету, тут ситуація продовжує щодня змінюватися, що змусить ЄС і США якось реагувати. Але виробляти нову стратегію Україні та Заходу, найімовірніше, доведеться істотно пізніше, після того як якийсь час буде витрачено на очікування неминучого провалу кавалерійської атаки Трампа.

—

Михайло Коростиков, східознавець, запрошений науковий співробітник Белградського центру політики безпеки; опубліковано у виданні Carnegie Politika [2]

Читайте також: 

• Україна і майбутнє Європи [16]
• Пісня в обмін на зброю: як 100 років тому Україна переконувала світ надати їй військову допомогу [17]
• Війна в Україні ще багатьох здивує, а особливо Путіна - NYT [18]
• Отець Анатолій: “Я перейшов до ПЦУ, оскільки далі не бачив себе в Церкві, яка пов'язана з церквою-вбивцею” [19]
• Війна проти Z. Як українська літера «Ї» стала символом спротиву на окупованих територіях [20]
• Як попри свою військову поразку, «лісові брати» зумовили зміцнення литовської ідентичності [21]
• Українці пам’ятають, як Москва вже намагалася їх знищити: «Ми сьогодні добре озброєні хлібороби»  [22]
• Вони мстяться росії за історичні образи: NYT розповіла про добровольців ЗСУ з колишніх радянських республік [23]