У Трампа переконують Україну, що територіальні поступки неминучі. Чи дійсно це так?

1.00

Нет

США розглядають можливість визнати Крим російським – про це повідомляють численні західні ЗМІ, хоча офіційних заяв Вашингтону дотепер не було.

Але представники адміністрації президента Сполучених Штатів Дональда Трампа на тлі своїх миротворчих зусиль не раз заявляли про неминучість територіальних поступок. Які загрози може принести оформлення цієї концепції де-юре? Та чому на Заході побоюються ядерної ескалації? Це пояснює Радіо Свобода (проєкт Донбас Реалії). [2]

Нагадування про поступки

Ще під час передвиборчої кампанії Дональд Трамп анонсував завершення війни Росії проти України протягом 24 годин. Тепер деякі оглядачі припускають [3], що Білий дім прагне вкластися у 100 днів другого президентського терміну, які припадають на кінець квітня.

У лютому 2025 року президент США попередив [4], що «Третя світова війна не так вже й далеко», але запевнив, що під його керівництвом цього не станеться.

Миротворчі зусилля Білого дому називають безпрецедентними – принаймні з погляду масштабів човникової дипломатії. Те, що стало несподіванкою, обраний підхід, за якого ключовим інструментом став тиск на Київ, а не Москву.

Важливою умовою досягнення мирної угоди Вашингтон вбачає територіальні поступки. І хоча час від часу в заявах з’являються «обидві сторони», але часто все зводиться до України.

У будь-якій мирній угоді «кожна сторона збирається піти на поступки, чи то територіальні поступки, чи то економічні». Посланець президента США з питань Близького Сходу Стів Віткофф в ефірі CNN [5], 23 лютого.
Мир між Україною та Росією вимагатиме «територіальних поступок» з боку України, а також вимагатиме поступок Росії щодо гарантій безпеки. Радник з національної безпеки президента США Майк Волц в інтерв'ю CNN [6], 7 березня.
Україні доведеться піти на територіальні поступки в будь-якій мирній угоді, РФ – робити «складні речі». Держсекретар США Марко Рубіо під час польоту до Джидди, Саудівська Аравія, на переговори з українськими високопосадовцями, повідомила [7]The New York Times, 11 березня.
Путін «зациклений на українських територіях». Росія, «можливо, отримає деякі з регіонів, але не всі», а Україна може «менше дбати» про деякі території, якщо там переважає «російськомовне» населення. Віткофф за підсумками перемовин [8]у Москві, The Wall Street Journal, 17 квітня.
І Україні, і Росії доведеться відмовитися від частини території, яку кожна зі сторін наразі контролює. Віцепрезидент США Джей Ді Венс журналістам [9]в Індії, 23 квітня.

Сполучені Штати в рамках мирної угоди між Росією та Україною розглядають можливість визнати анексію Криму російською владою, повідомили CNN [10]та Bloomberg [11]з посиланням на анонімні джерела.

The Wall Street Journal 21 квітня з посиланням на джерела написав [12] про низку ідей адміністрації Трампа щодо того, як припинити війну РФ проти України, – включно з потенційним визнанням США анексії Криму Росією. Зазначалось, що ці ідеї були викладені в конфіденційному документі і представлені українським та європейським високопосадовцям у Парижі 17 квітня [13].

Читайте також: Трамп погрожує Україні "великими проблемами" у разі відмови від угоди щодо копалин [14]

25 квітня вже агентство Reuters [15] опублікувало текст документа, як стверджується, представленого спецпредставником президента США Стівом Віткоффом членам делегацій європейських країн на зустрічі в Парижі. Текст Reuters (офіційно його автентичність не підтверджена) збігається з повідомленнями ЗМІ, які раніше публікували низку пунктів цього плану.

Йдеться, зокрема, про те, що США де-юре визнають російський контроль над окупованим Кримом. А ще де-факто – над Луганськоою областю(повністю, хоча РФ контролює 98-99%), а також захопленими частинами Запорізької, Донецької та Херсонської областей. З Харківської області Росія повинна буде вивести свої війська.

Офіційно зміст розробленого Вашингтоном плану врегулювання конфлікту офіційно не розкривався.

11 квітня Стів Віткофф (на фото ліворуч) відвідав Москву і зустрівся з Путіним – цей візит став ще одним кроком Вашингтону до зняття міжнародної ізоляції з Москви

Подібних заяв значно більше, зокрема і від цих самих спікерів. Більшість із них потрапляли на перші шпальти світових ЗМІ – те, що їх вирізняє, відвертість.

Раніше Захід відмовлявся визнавати окуповані території за Росією де-юре, але на ділі не сильно допомагав за них боротися. На тлі серйозних військових поразок Київ був змушений погодитись на Мінські угоди [16]. Йшлося і про певну згоду Києва на неповернення захоплених територій військовим шляхом та заморожування конфлікту.

Через вісім років Україна мала повністю захоплений Крим і частину Донбасу, та фронт, де обстріли ніколи надовго не вщухали. Все це підточувало ресурси, завдавало втрат людських і матеріальних, не давало розвиватись і підвищувало загрозу ескалації, – яку Росія реалізувала 24 лютого 2022 року.

За роки гібридної агресії Україна з військової допомоги від Заходу отримала [17]переважно ПТРК Javelin та NLAW, а також перед початком повномасштабного вторгнення неоголошену кількість ПЗРК Stinger від Литви [18]. Після 24 лютого 2022 року допомога значно збільшилась. Але Київ витрачав місяці на те, щоб отримати більш важке озброєння, здатне відігравати важливу роль на полі бою (перші HIMARS надійшли [19]в кінці червня 2022-го; ЗРК Patriot у квітні 2023-го [20]; F-16 в кінці липня 2024-го [21]).

Читайте також: Поки посланець Трампа, на фоні масового вбивства рашистами дітей, радісно ручкається з Путіним та транслює його вимоги, зростає стурбованість такими діями у республіканців та союзників США [22]

Не можна сказати, що Україна в цьому плані особлива. В цій частині планети (у 21-му столітті майже всі військові операції США та країн НАТО відбувались на Близькому Сході та в Африці) Захід здебільшого намагався уникнути ескалації конфлікту шляхом переговорів, а не конфронтації з агресором.

Приміром, після вторгнення [23]російських військ у Грузію на початку серпня 2008-го Захід відправив до Москви президента Франції Ніколя Саркозі – домовлятися. Тоді був підписаний мирний план (план Саркозі – Медведєва [24], Медведєв якраз очолював РФ), в результаті якого Росія не зазнала покарання, а два грузинські регіони досі лишаються під окупацією РФ.

Представники адміністрації Дональда Трампа пояснюють, навіщо потрібні територіальні поступки – заради миру. Але не говорять публічно, чому було вирішено, що це неминуча умова.

Відомо, що серед ключових вимог Росії – територіальна. Москва неодноразово заявляла свої претензії на Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області, жодну з яких не контролює повністю. Зокрема, Путін особисто у червні минулого року висунув [25] умовою для переговорів з Україною та припинення вогню здачу під контроль РФ повністю території цих регіонів – і навіть визнати їх російськими, як і Крим.

Вигляд на захоплену армією РФ Мар'їнку, 11 травня 2023 року

Вигляд на захоплений армією РФ Бахмут, 22 червня 2023 року

Вигляд на Часів Яр, в якому тривають бої, 3 липня 2024 року

Вже цього року у березні Віткофф називав [26]Крим та ці чотири області найбільшою проблемою в урегулюванні російсько-української війни. Понад те, заявив, нібито це російськомовні регіони, і люди самі захотіли жити під контролем РФ на «референдумах».

Британська Financial Times із посиланням на джерела 22 квітня написала [27], що Москва нібито може відмовитись від цієї вимоги (але лишити під своїм контролем вже захоплені частини областей) – саме в обмін на де-юре визнання США Криму російським, а також блокування вступу України до НАТО. А ще Росія в такому разі буцімто зупинить фронт на поточній лінії.

Реагуючи на такі публікації західних ЗМІ, президент Володимир Зеленський наголосив [28], що Україна не погодиться визнати юридично окупацію Криму. У відповідь вже на це президент Трамп назвав [29]цю заяву «дуже шкідливою для мирних переговорів із Росією».

Крім того, президент США вказав, що «ніхто не просить Зеленського визнати Крим територією Росії», це «навіть не предмет обговорення», бо півострів «втрачений багато років тому». «Якщо він хоче Крим, то чому за нього не воювали 11 років тому, коли його без жодного пострілу передали Росії?» – зазначив Трамп.

Речник Кремля Дмитро Пєсков сказав [30], що ці заяви президента США щодо окупованого РФ Криму «повністю» відповідають позиції Росії.

Показовою є заява [31] посланця президента США Віткоффа щодо війни (23 лютого в ефірі CNN). По-перше, зазначив він, «неважливо, хто її почав», але вона «потребує завершення». Також Віткофф зауважив, що Трамп хоче бути президентом-миротворцем і хоче «миру через силу». По-друге, заявив він, цієї війни могло не бути – вона була спровокована.

«Тоді були всілякі розмови про вступ України в НАТО… Це фактично стало загрозою для росіян, і тому ми повинні мати справу з цим фактом», – сказав Віткофф.

Читайте також: Які саме коментарі членів команди Трампа збігаються з тезами російської пропаганди й чи це «зрада»? [32]

Президент України Володимир Зеленський і тодішній прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас. Таллінн, 11 січня 2024 року

Такий підхід Вашингтону не знайшов підтримки у Брюсселі. Верховна представниця Євросоюзу з питань безпеки і зовнішньої політики Кая Каллас розкритикувала [33]Сполучені Штати за те, що вони не використали весь свій потенціал для тиску на РФ. Вона також заявила, що для США було б помилкою розглядати можливість визнання окупованого Криму територією Росії як частину мирної угоди.

«Крим – це Україна», – наголосила Каллас, додавши, що ЄС ніколи не визнає півострів частиною Росії.

Те, що формує думку про «неминучість» територіальних поступок України – вимоги Росії. І заяви США, що на поступки треба йти.

США і колективний Захід від початку агресії Росії проти України чітко давали зрозуміти, що хочуть уникнути прямого конфлікту з РФ. Подібні заяви не раз робили генеральні секретарі НАТО. Від початку повномасштабного вторгнення було і чимало заяв про ризики ескалації, серед іншого ядерної (тобто Третьої світової). А ще, пояснюють західні експерти, ніхто не хоче мати справу з розпадом Російської Федерації і непередбачуваними наслідками цього.

Через страх ядерної ескалації Захід схоже затиснув себе між молотом і ковадлом: він не може дати Україні ні перемогти, ані програти, що визнавали [34] деякі західні аналітики і писали західні ЗМІ.

Чинний на той момент генсек НАТО Єнс Столтенберґ у вересні 2023-го визнав – він шкодує що РФ не зупинили раніше.

«Була Грузія у 2008-му, був Крим у 2014-му, а потім повномасштабне вторгнення у 2022 році. Росія змогла уникнути відповідальності, і я шкодую про це», – заявив [35]Єнс Столтенберґ.

Генерал у відставці, екскомандувач армією США в Європі Бен Годжес визнав [36]перебільшеним острах ядерної ескалації.

«Я думаю, що нарешті прийшло усвідомлення того, що Росія навряд чи застосує ядерну зброю. Це просто ніколи не мало сенсу – цей надмірний страх, який ми відчували з приводу російської ескалації, сам по собі стримував нас. І тому ми, тобто Захід, проводили безглузду політику, яка не дозволяла Україні ефективно захищатися», – сказав Годжес в грудні 2024 року в інтерв’ю Радіо Свобода (проєкту Донбас Реалії).

Натомість колишній державний секретар США Ентоні Блінкен назвав ризик застосування Росією ядерної зброї восени 2022 року, після контрнаступу ЗСУ, цілком реальним. «Навіть якщо ймовірність зросла з 5 до 15 відсотків, це вже надзвичайно серйозний ризик», – сказав [37] Блінен в січні 2025 року в інтервʼю «Файненшал Таймс».

Власне, страх ескалації – самі західні політики вказували часто як причину надання чи не надання Україні певної військової допомоги.

А в Києві під час дискусій про можливі сценарії повертаються до минулого. Що, якби:

а) Україна не відмовилася від ядерної зброї – під тиском [38]в першу чергу США. У березні 2023 року президент Білл Клінтон, який і переконав у цьому Київ, заявив [39], що тепер шкодує про це;

б) одна країна-підписантка Будапештського меморандуму [40] не напала на Україну, а інші – вступились за неї (як йдеться в тексті меморандуму).

Але, як відомо, історія не має умовного способу.

Читайте також: Заїжджена платівка: переговорні стратегії Трампа і раніше приносили не багато удач, а тепер сприймаються контрагентами як знайомий сценарій з добре відомими вразливостями [41]

Президент Росії Борис Єльцин, президент США Білл Клінтон, президент України Леонід Кучма та прем'єр-міністр Великої Британії Джон Мейджор (зліва направо) під час підписання Будапештського меморандуму, 5 грудня 1994 року

З можливих загроз визнання де-юре захоплених внаслідок неспровокованої агресії територій як основи чи приводу для мирної угоди між Україною і Росією експерти називають такі:

війна буде заморожена, а не завершена;
Росія матиме змогу накопичити ресурси (навряд чи обійдеться без скасування санкцій [42]) і згодом завдати [43] нового удару;
атаки може зазнати [44] не лише Україна, а й Фінляндія, країни Балтії, Середньої Азії – і це теж не буде кінець;
буде зруйнований світовий лад, вибудуваний після Ялтинської конференції [45]. Країна, що є членом Радбезу ООН напала на іншу країну, чий суверенітет гарантувала, захопила її території, вчиняла воєнні злочини [46], завдала [47] матеріальних збитків на сотні мільярдів доларів, – отримала юридичне визнання (легалізацію) злочину агресії.

Юрист-міжнародник, дослідник Кельнського університету Гліб Богуш в розмові з телеканалом «Настоящее время» наголошує [48] – ні українське законодавство, ні американське, ні міжнародне право не дозволяють визнати Крим російським де-юре. І хоча, нагадує юрист, Трамп під час свого першого президентського терміну вже визнавав незаконну анексію – Ізраїлем Голанських висот – це не змінило того, що він зробив це всупереч міжнародному праву.

«Юридично – я наголошу, юридично – зробити Крим російським неможливо... Навіть якщо, умовно кажучи, Україна перед неминучою загрозою знищення самої державності української буде змушена це визнати – це буде в міжнародному правовому розумінні нікчемним. І якщо якісь держави, навіть Сполучені Штати Америки, односторонньо визнають цей факт – він у цьому випадку не матиме жодного міжнародного правового значення», – каже Богуш.

Між тим FoxNews 24 квітня оприлюднив [49] опитування зареєстрованих виборців, згідно з яким Трамп отримав одні з найгірших оцінок своєї роботи щодо України та Росії. Лише 36% виборців нині схвалюють те, як він справляється з Росією, – що на 4% менше порівняно з березнем. Знизилась і підтримка дій стосовно України: з 44% до 39%.

—

Світлана Кузьменко [50], опубліковано у виданні Донбас.Реалії [51] / Радіо Свобода [2]

Читайте також: