На тлі заяв із Вашингтону про відсутність коштів для фінансування допомоги Україні слова глави нашого МЗС Дмитра Кулеби про відсутність у нас плану "Б" і віру в план "А", м’яко кажучи, дивує. Можна припустити, що насправді план "Б" є, але він багатьом не сподобається

Лотерея на війну і відкупна від мобілізації. Чи закінчиться віхола безглуздих смислів

Найближчими днями й тижнями Україна отримає озброєння з останнього пакету військової допомоги, проте "далі – фінансування немає" і подальша підтримка українців зараз залежить винятково від Конгресу США, зазначає видання Depo.ua [2]. Така заява пролунала від координатора зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США Джона Кірбі.

До розгляду цього питання конгресмени можуть повернутися найближчим часом, оскільки відмовилися це зробити до різдвяних канікул, однак немає жодної гарантії, що вони підтримають запит Білого дому. Принаймні, зараз доля цього пакету залежить від того, чи погодиться Джо Байден на відвертий шантаж республіканців щодо зміни міграційних правил. 

Тобто може так статися, що омріяних мільярдів ми від США не отримаємо. На тлі проблем із фінансуванням з боку європейських партнерів через блокування троянським конем путіна в ЄС Віктором Орбаном, перспективи для нашої країни виглядають кепськими. Партнери намагаються знайти варіанти допомоги з використанням російських активів, але навіть якщо вони домовляться про механізми, процес розпочнеться не скоро.

За таких несприятливих обставин українській владі треба або впроваджувати непопулярні заходи, які серйозно вдарять по її рейтингу, або держава та її громадяни знову, як у лютому 2022 року, зависнуть над проваллям. Але суспільство – як його активна частина, котра розуміє екзистенційну небезпеку через марнування часу, так і ті, хто збирався пересидіти війну чи прикритися липовим волонтерством – не бачить бажання влади робити радикальні кроки. Перших це дратує, других обнадіює, що і цього разу пронесе.

Звідки такий висновок стосовно влади? В новорічному інтерв’ю виданню The Economist Володимир Зеленський слушно зауважив [3]: "Мобілізація – це не лише питання відправки солдатів на фронт. Це стосується кожного з нас. Це мобілізація всіх зусиль. Це єдиний спосіб захистити нашу державу і деокупувати нашу землю".

Читайте також: Кирило Данильченко: Мобілізація — не покарання, це виживання [4]

Його слова мали б стати прямим дороговказом для всіх державних інституцій: завершуємо внутрішні політичні ігри у перекидання відповідальності і прискорюємося з необхідними рішеннями. Натомість суспільство чує і бачить неадекватні посталим викликам речі. Протягом передноворічних та постсвяткових днів представники всіх гілок влади ніби змовилися позмагатися, хто скаже більшу нісенітницю або сильніше нажахає і заплутає громадян.

З таких заяв навіть можна складати рейтинг. Візьмемо кілька прикладів. Віце-прем’єр Юлія Свириденко у коментарі Financial Times [5], тобто не нашому телемарафону, а серйозному британському виданню, повідомляє: якщо Євросоюз і США не нададуть обіцяну фінансову допомогу на початку наступного року, Україні, можливо, доведеться відкласти виплату пенсій та зарплат державним службовцям.

В українців – шок, для британців – одкровення, адже український уряд звітує про покращення економічного становища і при цьому нездатний фінансувати гарантовані законом виплати. Прем’єр Денис Шмигаль, зрозумівши, як виглядає заява Свириденко, кілька днів потому запевнив: пенсії виплачуватимуться вчасно, а їх індексація відбудеться у березні. Та й сама пані віце-прем’єр згодом уточнила: йшлося про довготривалу перспективу.

З незавидною регулярністю цікавинки до топу "хоч стій, хоч падай" прилітають з парламенту. ЗМІ опублікували розпорядження спікера Руслана Стефанчука про нові вимоги до закордонних вояжів його колег. Відтепер заява нардепа про закордонне відрядження може не розглядатись, якщо під час попереднього виїзду він до початку відрядження не отримав "роз’яснення МЗС щодо зовнішньополітичного курсу України або погоджені МЗС тези офіційних заяв, коментарів народного депутата щодо реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин з питань, пов’язаних з темою відрядження за кордон".

Судячи з роз’яснення Стефанчука про важливість one voice, влада так і не навчилася прораховувати наслідки своїх дій хоча б на крок уперед. Якщо західні медіа відреагують статтями про скочування України до авторитаризму і цю тезу підхоплять противники надання фінансової підтримки, ідейним натхненникам "дипломатії за темниками" варто буде подивитися на себе в дзеркало.  

Читайте також: Заброньований від служби в ЗСУ касир супермаркету — це схоже на анекдот [6]

Та найбільше у нашому рейтингу – про мобілізацію. Віце-спікер від "слуг" Олександр Корнієнко взявся пояснювати, чому від нардепів не буде толку на війні [7], мовляв, зараз вони отримують 80 тис. на місяць, а якщо воюватимуть, то 100 тис. Дорого і взагалі –це російські наративи. Добре хоч не вжив абревіатуру ІПСО, яку зараз вставляють при будь-якій нагоді. Народні депутати мають бронь, але закон не забороняє їм служити в ЗСУ та брати участь у бойових діях. Такі люди в парламенті є. Їх одиниці. І вони – не з монобільшості.

Буремна Мар’яна Безугла, яка найбільше з нардепів присвячує часу розповідям про новинки в мобілізації та критиці Генштабу і головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, влаштувала мережеве опитування, чи підтримують українці ініціативу оплати за бронь.

Читайте також: «Пані народний неадекват»: хто така «слуга народу» Мар’яна Безугла та чим відома [8]

Наприклад, 200 тис. на місяць. Новина про таке ноу-хау не перший день мандрує інтернетом, розколюючи суспільство на прихильників та противників. Перші кажуть: хай краще ухилянти заплатять у казну держави, а не лікарям-хабарникам за липову довідку. Другі ж наголошують: знову мобілізуватимуть тільки бідаків та селянських дітей, а багатії відкупляться. Тобто замість зняти з обговорення ідею, яка ділить суспільство на сорти, її ще й рекламують.

Не відстають від урядовців та депутатів й інші мешканці Печерський пагорбів. Екс-міністр економіки та позаштатний радник керівника Офісу президента Тимофій Милованов запросив українців [9] поміркувати над мобілізацією шляхом "лотереї або жеребкування". Згадав у цьому зв’язку американський досвід. І навіть отримав схвалення окремих блогерів. Мовляв, якби жереб упав на синів політиків чи олігархів, ті б не відкрутилися. Невже в Україні хтось повірить у чесну "лотерею на війну"?

Тотальна мобілізація. Яким є справжній план "Б"  

Отже, зробимо кілька висновків. По-перше, різноманітні спікери, обтяжені владою, наввипередки створюють інформаційні приводи, які дратують і без того втомлене та частково розгублене суспільство. Тим самим замість мобілізації громади навколо головного завдання – оборони країни, вноситься безлад. А от навіщо це робиться, тут відповідей може бути кілька – від перекидання відповідальності заради збереження чи хоча б призупинення падіння рейтингів до нерозуміння наслідків своїх заяв або вчинків. Як з тим злощасним номером "95 кварталу", навколо якого стільки галасу. Судячи із заяв артистів та їхніх оборонців, люди просто не розуміють, що не так.

По-друге, здається, що проблеми з наданням Україні допомоги від партнерів, які були прогнозовані й до них слід було готуватися, застали владу зненацька. Це не паніка, але очевидним є те, що суспільство бачить якісь нелогічні рухи. Які або припиняться, або емоційно-психологічна ситуація всередині країни погіршуватиметься й надалі.

Днями глава МЗС Дмитро Кулеба в інтерв’ю CNN заявив [10], що Україна впевнена у плані "А", тобто продовженні допомоги, а плану "Б" у нас нема. Навряд чи наш міністр розчулить трампістів, навіть навпаки, ті тепер спекулюватимуть на відсутності альтернативних варіантів в української влади, посиливши тиск на Білий дім…

Читайте також: «Гнучкий стратегічний дороговказ» влади який лякає [11]

Можна припустити, що насправді план "Б" у влади є. Інша справа, що такий план включає непопулярні заходи, які поховають рейтинги. Але створять умови для повної мобілізації суспільства. Йдеться про перехід до військової економіки, коли до оборони країни залучені всі – і вояки, і цивільні. Якщо ти не в лавах ЗСУ, маєш відстрочку або бронь, то повинен займатися суспільно-корисною працею. Від цього залежить твій дохід і твій соціальний статус. Хтось працює на військових підприємствах, хтось у шпиталях, хтось допомагає розбирати завали після ракетних атак чи розвантажує гуманітарку.

Одним словом, робота знайдеться всім – студентам, викладачам і навіть від нардепів буде користь. Такий план "Б" мав би втілюватися ще на початку великої війни, тепер він виглядає сумнівним для реалізації, бо дуже багато українців звикли, що війна – далеко і їх обійде.

Тому в разі впровадження жорстких правил здійметься галас куди більший, аніж після появи законопроекту про мобілізацію. То ж і не дивно, що від суспільства план "Б" ховають. Принаймні, доти, доки не з’ясується – чи даватимуть нам фінансову допомогу, а якщо так, то на що її вистачить. Тільки на поповнення запасів зброї чи ще й на підтримку економіки.

Читайте також:  "План Б" для України: готові інвестувати вже зараз ті, хто вже "набив ґулі" в Україні [12]

Чи правильно діє влада? Однозначної відповіді немає. З одного боку, жити за принципом "якось воно буде" в надії, що заграниця допоможе, – це інфантилізм. З іншого – так-сяк вдається підтримувати у тилу відносний соціальний спокій. Який, утім, може похитнутися, якщо політичні ігри навколо мобілізації зрештою призведуть до порушення справедливості у розумінні українців.

—

Юрій Васильченко [13], політичний оглядач;  опубліковано у виданні Depo.ua [14]

Читайте також: 

• ЄС профінансує незалежний від Уряду моніторинг витрат на відновлення [15]
• Економічні рішення влади за рік війни: найнеоднозначніші, найвдаліші, найбільш хибні [16]
• Відновлення інфраструктури в Україні: як та за чиї гроші [17]
• Олег К. Романчук: Проблеми національної ідентифікації в умовах інформаційної війни [18]
• Чому неефективна АРМА [19]
• Банк, через який проходять європейські гроші за російський газ слугує гаманцем для російських вбивць в Україні [20]