Українська стійкість під потрійним ударом: що показало нове опитування КМІС

Жовтень 2026 року став місяцем серйозних випробувань для українського суспільства. На фоні підготовки до складної зими, посилення російського терору та безпрецедентного тиску з боку стратегічних партнерів, Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів [2] всеукраїнське опитування громадської думки. Його результати, оприлюднені виконавчим директором інституту Антоном Грушецьким, дають чітке розуміння того, як українці реагують на нові виклики.

Дослідження "Омнібус", що тривало з 16 по 25 жовтня, охопило 828 респондентів з усіх підконтрольних Уряду України регіонів. До стандартної анкети були додані актуальні запитання щодо реакції на російські атаки, українські удари по російських нафтопереробних заводах (НПЗ) та рівня довіри до Президента. Методологія CATI (телефонні інтерв'ю) забезпечила репрезентативність вибірки, хоча соціологи традиційно зазначають про можливі систематичні відхилення в умовах воєнного часу.

Отримані дані малюють картину суспільства, яке, попри втому та тиск, зберігає високий рівень рішучості. Аналіз результатів показує не лише готовність терпіти труднощі, але й здатність консолідуватися навколо лідера в моменти зовнішньої загрози. Детальніше про те, як українці бачать подальший розвиток подій, читайте далі.

Читайте також:  Від безумовного оптимізму до прагматичного сорому: як українці відклали вирок ЗЕ-владі до перемоги [3]

Зима без світла, але зі зброєю - реакція на енергетичний терор

Одне з ключових питань опитування стосувалося готовності українців продовжувати збройний опір у разі, якщо Росія знову спробує знищити енергетичну інфраструктуру взимку. Актуальність цього питання посилюється не лише очікуваннями нових атак, а й нещодавньою "дизельною угодою" між США та Росією, яка додала тривожності щодо стабільності міжнародної підтримки.

Результати вражають своєю однозначністю. Абсолютна більшість – 76% респондентів – твердо переконані, що Україна має продовжувати боротьбу навіть за умови відсутності світла, тепла та каналізації. Цей показник залишається стабільним, якщо порівнювати його з даними серпня-вересня 2026 року. Лише 15% опитаних вважають, що за таких умов варто йти на поступки агресору, навіть якщо вони виглядатимуть як капітуляція. Ще 9% вагаються з відповіддю.

Багато людей очікують, що взимку Росія спробує атакувати енергетику Україну, щоб залишити людей без світла, тепла, каналізації. Якщо Росія буде намагатися це зробити, то що краще робити?

Аналіз у розрізі макрорегіонів підтверджує загальнонаціональну тенденцію. На Заході, у Києві, Центрі/Півночі, на Півдні, у Нижньому Подніпров’ї та на Сході більшість мешканців виступає за продовження опору. Соціологи відзначають незначне ослаблення цієї позиції на Півдні та Сході порівняно з попередніми місяцями, однак, враховуючи похибку, ці зміни не є критичними.

Такі дані свідчать про те, що енергетичний терор як інструмент примусу до переговорів на російських умовах втратив свою ефективність. Українці, здається, прийняли реальність важкої зими як неминучу ціну за збереження державності та не готові розмінювати її на тимчасові та примарні гарантії безпеки від агресора.

Читайте також: Два фронти виснаження: корупція у владі стала для українців таким самим викликом, як ракетні удари [4]

Безкомпромісна позиція попри тиск США

Наступне гостре питання стосувалося української стратегії завдання ударів по російських нафтопереробних заводах. Ситуація ускладнилася повідомленнями про те, що США вимагають припинити ці атаки, погрожуючи обмеженням військової допомоги, зокрема наданням розвідувальних даних та доступом до системи Starlink. При цьому Росія не бере на себе жодних зобов'язань щодо припинення ударів по українській інфраструктурі.

Реакція українського суспільства на такий ультиматум виявилася надзвичайно консолідованою. 80% опитаних заявили, що удари по російських НПЗ слід продовжувати, навіть якщо це призведе до припинення чи обмеження американської допомоги. Лише 11% вважають, що варто прислухатися до вимог США та припинити атаки, а 8% не змогли визначитися.

США вимагають від України припинити удари по нафтопереробних заводах Росії і погрожують Україні припиненням чи обмеженням допомоги щодо розвідувальних даних, старлінків тощо. Водночас Росія не бере на себе зобов’язань, тобто Росія може продовжувати атакувати українську енергетику, жилі будинки та інші цивільні об’єкти. Що краще робити?

Цей результат демонструє високий рівень розуміння важливості асиметричних дій у війні на виснаження. Українці сприймають удари по НПЗ як ефективний інструмент послаблення економічного потенціалу Росії та вважають, що відмова від нього під зовнішнім тиском є неприйнятною. Готовність ризикувати підтримкою стратегічного партнера заради збереження ініціативи на полі бою свідчить про глибоке переконання суспільства у правильності обраної стратегії.

Водночас, така позиція може створювати певні дипломатичні виклики для української влади, якій доводиться балансувати між суспільними запитами та вимогами ключових союзників. Проте, результати опитування КМІС дають чіткий мандат на продовження жорсткої лінії щодо російської інфраструктури.

 Читайте також: Парадокс стійкості: чому українці почуваються щасливими попри п'ятий рік великої війни [5]

Готовність терпіти війну 

Моніторингове запитання "Скільки ще часу Ви готові терпіти війну?" є одним з найважливіших індикаторів суспільної стійкості. Згідно з жовтневим опитуванням, 63% українців готові терпіти війну стільки, скільки буде необхідно для перемоги. Ще 5% орієнтуються на термін в 1 рік. Про коротший період (декілька місяців – пів року) говорять 21% респондентів, а 11% не визначилися.

Порівняння цих даних з результатами попередніх місяців показує відсутність суттєвих змін. Незважаючи на втому, посилення обстрілів, міжнародний тиск та внутрішні проблеми, українське суспільство налаштувалося на довготривале протистояння. Регіональний аналіз також не виявляє різких контрастів: мешканці всіх регіонів демонструють високу готовність до тривалої боротьби.

Скільки ще часу Ви готові терпіти війну?

Особливо прикметна ситуація в Києві. Попри інтенсивні атаки та специфічний психологічний тиск на мешканців столиці, 76% киян готові терпіти війну до перемоги. Це найвищий показник серед усіх регіонів. На Заході він становить 64%, у Центрі/Півночі – 64%, у Нижньому Подніпров’ї – 62%. Дещо нижчі показники на Півдні (58%) та Сході (48%), де вищий відсоток тих, хто сподівається на швидке завершення або вагається з відповіддю.

Такі настрої свідчать про те, що українці перейшли від очікувань "швидкої перемоги" до усвідомлення необхідності довгої та виснажливої боротьби. Цей марафонський настрій є важливим ресурсом для держави в умовах затяжної війни, але він також вимагає від влади ефективної комунікації та постійної підтримки суспільного духу.

Читайте також: На чому тримається українське суспільство: віра у перемогу, тверезий погляд на фронт та нові лідери [6]

Ефект "згуртування навколо прапора" 

Окремий інтерес становить динаміка довіри до Президента Володимира Зеленського в контексті останніх подій. Загалом, за даними на 16-25 жовтня, йому довіряють 62% українців (24% "повністю" і 28% "скоріше"). Не довіряють – 35% (18% "зовсім" і 17% "скоріше"). Баланс довіри-недовіри становить позитивні +27%.

Однак, найцікавішим є аналіз динаміки цього показника протягом жовтня. До "дизельної угоди" та посилення тиску на Україну (8-9 жовтня) рівень довіри становив 43%, а недовіри – 52%. У період з 10 по 16 жовтня довіра зросла до 57%, а в період з 16 по 25 жовтня – досягла 62%.

Антон Грушецький, виконавчий директор КМІС, пояснює цей феномен ефектом "згуртування навколо прапора" (rally 'round the flag effect). В умовах зовнішнього тиску, який українці сприйняли як загрозу національним інтересам, суспільство консолідувалося навколо лідера держави. Це класична реакція на кризу, коли внутрішні суперечності відходять на другий план заради протистояння зовнішньому ворогу або тиску.

Читайте також:  Геополітичні симпатії під час випробувань: як змінилися погляди українців на світових лідерів та сусідні держави [7]

Проте, соціологи попереджають про тимчасовість цього ефекту. Верхня межа довіри залишається нижчою, ніж у попередні роки (наприклад, у 2025 році). Якщо влада не зробить правильних висновків і сприйме це ситуативне зростання як безумовну підтримку всіх своїх дій, тренд може швидко розвернутися. Українське суспільство продемонструвало свою мудрість та здатність до мобілізації, але воно залишається вимогливим до ефективності та прозорості державного управління.

—

Олекса Захар для «Аргумент»

Читайте також:

• Градус стійкості: як змінилися настрої українців на п'ятому році великої війни [8]
• Віра під обстрілами: як українці бережуть демократію на п’ятому році війни [9]
• Парадокс незламності: чому українці готові терпіти темряву, але не вірять у паперовий мир [10]
• Історія здобуття незалежності: як українці боролися за власну державу. Частина 1 [11]
• Довіра в умовах виснаження: як змінилися настрої українців наприкінці 2025 року [12]
• Чорна скринька Пандори: головні тренди та ризики 2026 року [13]
• Не вірять ні Путіну, ні Трампу: американці виступають за надання більшої військової допомоги Україні [14]
• Довіра в умовах виснаження: як змінилися настрої українців наприкінці 2025 року [12]
• Чорна скринька Пандори: головні тренди та ризики 2026 року [13]
• Рік бабака чи подвійна гра? Деякі підсумки української миротворчості Трампа [15]
• Не вірять ні Путіну, ні Трампу: американці виступають за надання більшої військової допомоги Україні [14]