12 травня 1659 року царське військо “висікло та випалило” непокірне містечко. Козацьких жінок і дітей насильно вивезли у підконтрольні Московії міста. То була перша російсько-українська війна.

У розправі з Борзною, що на Гетьманщині, у виданні "Новинарня [2]" провели чіткі паралелі з сьогоднішніми злочинами московитів проти українців.

“Спецоперація з денацифікації” Чигирина й Конотопа

Восени 1658 року почалась перша в історії, та, на жаль, не остання московсько-українська війна. Минуло лише чотири роки після Переяславської ради, коли гетьман Богдан Хмельницький був змушений визнати зверхність царя, щоб отримати військову допомогу для боротьби з Річчю Посполитою.

За ці кілька років між Москвою та Чигирином (тодішньою столицею України) накопичилось безліч протиріч. Царський уряд хотів бачити у козаках своїх “вірних холопів”, тоді як українські гетьмани розглядали союз із Московією лише як етап на шляху до створення власної самостійної держави.

16 вересня 1658 року гетьман Іван Виговський уклав Гадяцьку угоду із Варшавою. Згідно з нею, Україна на правах “Великого князівства Руського” входила до конфедерації з Польщею та Литвою. Договір передбачав, серед іншого, і офіційний статус української мови, карбування власних грошей, заснування на українських землях нових вищих навчальних закладів, шкіл і друкарень. У відповідь московський цар Олексій Михайлович проголосив Виговського “ізмєнніком” та розпочав проти Чигирина “спецоперацію”.

Читайте також: О мародёрстве русских "освободителей" и красных партизан [3]

Введення на територію України 8,5 тисяч царського війська на чолі з воєводою Григорієм Ромодановським не змогло вирішити питання. Московського князя підтримала частина козаків на Полтавщині, що ненавиділа Виговського, і з їхньою допомогою московитам вдалося захопити значну частину Лівобережжя.

Конотопська битва 1659 року. Картина Артура Орльонова, 2010

Проте взимку 1658-1659 років гетьман провів контрнаступ, вибивши царські сили з більшості міст.

Цар був змушений мобілізувати нову велику армію. У квітні 1659 року на територію Гетьманщини вторглося 30-тисячне військо воєводи князя Олексія Трубецького. Московити виступили з Путивля та обложили Конотоп, де оборонялося 4 тисячі козаків на чолі з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким.

Спроби штурму фортеці були для царських військ безуспішними: козаки вміло боронилися. Щоб не гаяти часу, Трубецькой вирішив, залишивши основні сили блокувати Конотоп, частину війська відправити на здобуття інших міст Ніжинського та сусіднього Прилуцького полків. Таким чином воєвода хотів убезпечити свої тили та унеможливити спроби деблокади обложеного міста.

Читайте також: Отпор агрессии и наставления полковника Богуна [4]

13 квітня князь Семен Пожарський, що командував кіннотою у війську Трубецького, провів каральну операцію у містечку Срібному, де стояв прилуцький полковник Петро Дорошенко. Оволодівши містом після бою він, за свідченням літописця Самійла Величка, “тамтешніх жителів одних вирубав, а інших забрав у полон”.

Таку жорстокість щодо українців, яких московський цар вважав своїми “підданими”, московити проявлятимуть і надалі. 

Борзна тоді. Маріуполь тепер

На початку травня Трубецькой відправив загін стольника Петра Скуратова на розвідку боєм у район Борзни. Обороною цього сотенного містечка командував знаний козацький полководець, тесть Богдана Хмельницького Василь Золотаренко [5] (за іронією долі, саме у Борзні його стратять у 1663 році після сумнозвісної ніжинської “Чорної ради [6]”).

Під його орудою перебувало не більше тисячі козаків, бо більша частина Ніжинського полку та, зокрема, Борзнянської сотні, боронилась у Конотопі. Допомагав і невеликий загін союзних кримських татар (за московськими, певно, перебільшеними, даними – дві тисячі воїнів).

Оборонці міста вийшли проти московитів у поле. Відбувся бій, у якому обидві сторони зазнали втрат.

Скуратов доповідав Трубецькому, що захопив у полон чотирьох козаків, а також дістав трофей – татарський бунчук.

Московити підпалили посади (передмістя) Борзни, проте на штурм самого міста не відважились.

Козаки, як випливає із московських донесень, також захопили чимало полонених.

Попри тотальну чисельну перевагу ворога, Золотаренко вирішився не відсиджуватися в обороні. 8 травня борзнянці разом з татарами провели зухвалий рейд – атакували сторожові сотні московського війська поблизу Конотопа. Трубецькому довелося піднімати по тривозі всю свою армію та йти на підмогу воєводі Куракіну, що сам не міг стримати наступу козаків.

Читайте також: Досвід УПА у боротьбі з окупантами: чи не час знову для «АБН»? [7]

Після цього князь відправив проти Борзни велику каральну експедицію. Її очолив Ромодановський, під командою якого було, згідно зі “смотренними списками”, близько 12 тисяч вояків. Ще два козацькі полки на підмогу московитам відправив промосковський “наказний гетьман” Іван Безпалий.

12 травня царські сили вдруге підійшли до містечка. Козаки та татари знову зустріли ворога у полі. Бій відбувся між Борзною та селом Стрільники. Цього разу московити взяли гору. Їм вдалося захопити козацький і татарський обози.

Водночас козаки Золотаренка не були розгромлені та організовано відступили до міста.

Того ж дня відбувся другий бій – вже у посаді Борзни. Захисники міста знову зазнали поразки та були змушені зайняти оборону за міськими мурами.

У третьому за день запеклому бою царські війська взяли місто приступом. Борзну вщент спалили, а її захисників – вирізали. Спустошення зазнали і навколишні села, зокрема Оленівка.

Полонені й депортовані

Жінок і дітей борзнянських козаків взяли у полон. Їх відправили під Конотоп, далі князь Трубецькой розпорядився відвезти бранців до підконтрольного Московії Путивля.

Серед заручників була родина борзнянського сотника Петра Забіли – дружина, троє синів, донька, зять і внуки. Також дружина та діти шаповалівського сотника Самійла Курбацького. Самі сотники у той час перебували у Конотопі.

Монумент на честь Конотопської битви в селі Шаповалівка. Фото: блог Ігоря Плюти

Після перемоги козаків і татар над московитами у Конотопській битві в серпні 1659 року відбувся обмін полоненими, під час якого визволили 30 людей із “борзнянського полону” в обмін на 66 полонених московських ратників. Проте більшу частину бранців вивезли вглиб Московії, у подальші роки родичі намагалися їх відшукати.

Читайте також:  Уроженцы ГУЛАГа. Каким было детство за колючей проволокой [8]

Уроки Борзни й Ніжина

Сумну долю Борзни московське командування у подальшому ставило у приклад іншим українським містам, що не хотіли підкорятися.

25 травня московський князь Трубецькой відправив чергову каральну експедицію – цього разу проти Ніжина. Та написав відозву до жителів міста, у якій закликав “повинну принести” та “бути під великого государя самодержавною високою рукою у вічному підданстві”. Інакше, погрожував Трубецькой, ніжинців чекає таке ж “розорення, яке вчинилося над борзнянцями за їх затятість”.

Проте Ніжин встояв, і 27 травня московитам довелося відступити з-під стін міста. Московсько-українська війна закінчилась перемогою українців на полі бою, але козацька держава не втрималася через внутрішні чвари.

—

Максим Омельченко, опубліковано у виданні "НОВИНАРНЯ [2]"

В тему:  

• Чому конфлікт довкола острова Тузла 2003 року у Керченській протоці варто вважати прелюдією до повномасштабної війни [9]
• Якби не Україна – не було б Дня Перемоги [10]
• Про смерть в українській історії. Як українці здавна ставилися до смерті? [11]
• Пушкін в ореолі легенд, або синдром національного психозу [12]
• “Міста російської слави”. Ретроспективний погляд з проекцією у майбутнє [13]
• Як брехлива москва редагує історію: початок традиції брехні [14]