Денис Прокопенко (Редіс), командир 12 бригади спеціального призначення «Азов» -  про принципи ведення війни, процедури управління військами, роль та місце підрозділів на полі бою, а не за широкий асортимент західного озброєння та красиві бірки латиницею на дверях кабінетів.

Стратегічні помилки в плануванні неможливо компенсувати на тактичному рівні, коли противник має велику перевагу практично в усьому.

Денис Прокопенко — український військовослужбовець із позивним "Редіс", командир бригади "Азов", полковник Нацгвардії України, Герой України

Пропоную розглянути одну з переваг, яку противник якісно використовує з самого початку повномасштабного вторгнення дотепер. 

Одна з них полягає далеко не у плануванні та застосуванні військ, так як не вважаю тактику рф яскравою з точки зору оперативного мистецтва (з таким людським ресурсом та впк можна воювати набагато ефективніше), вона має виключно організаційний характер, а саме у концепції формування, забезпечення, підготовки та управління підрозділами оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів, що дозволяє командуванню ворожих дивізій та армій готувати та в подальшому керувати своїми штатними підрозділами в бою більш ефективно та впевнено, ніж нашим командирам ОТУ, ТГР та бригад, бо на сьогоднішній день важко знайти на фронті бригаду, яка не воює приданими підрозділами у вигляді рот та батальйонів, що часто призводить до:

• - суттєвого погіршення взаємодії,

• - упередженого ставлення та застосування підрозділів не за призначенням, 

• - втрати управління, 

• - невиправданих втрат серед особового складу, яких можна було запобігти,

• - в результаті — невиконання поставлених бойових завдань.

Щоденно командири найбільшої тактичної ланки зіштовхуються з проблематикою у роботі з приданими підрозділами, натомість віддають свої штатні роти/батальйони у підпорядкування іншим бригадам, що у більшості випадків призводить до проблем, які зазначені вище.

Читайте також: Речі, які потребують змін, щоб вижити в битві з рашистами - погляд з окопу [2]

Маючи фронт шириною більше 1000 км, досить безглуздо та неефективно займатися мікроменеджментом, спускаючись до ручного управління ротами та батальйонами. Натомість противник навпаки організовує управління на рівні дивізій, корпусів та армій, що полегшує йому процес планування та застосування військ, знаючи свій потенціал та реальні спроможності. 

Коротко про плюси у створенні дивізій/армійських корпусів у веденні повномасштабної війни проти сильного противника, який має значну перевагу у кількості особового складу, техніки, озброєння та боєприпасів, та про подальший перехід до стратегічної оборони з мізерною претензією на проведення контрнаступальних дій (операцій) на оперативно-тактичному рівні.

1. Єдність командування. Командир дивізії/армійського корпусу, які варто створювати на фундаментах боєздатних бригад за рахунок скорочення мертвонароджених організмів, які втратили свою боєздатність так і не набувши її, зможуть організовувати бойову та спеціальну підготовку в штатних підрозділах, особисто відповідати за процес та якість підготовки, тверезо оцінювати бойові спроможності та відповідно ставити задачі за призначенням кожній бригаді/полку.

Читайте також: Як добровольці США воюють в ЗСУ: незвична техніка, стиль командування, побут та їжа [3]

2. Ініціатива. Більш впевнено, не втрачаючи ініціативи та ситуативної обізнаності, керувати штатними підрозділами на лінії бойового зіткнення, без приданих сил, маючи все своє, крім авіації.

3. Простота. Покращення процесу управління військами та стійкості оборони.

4. Економія зусиль. Стійке управління військами дасть змогу збільшувати операційні зони та смуги оборони на лінії бойового зіткнення (навіть на ділянках прориву)

P.S. Це зараз і так робиться, бо хто везе на тому і їдуть. За крайні три місяці нашій бригаді її збільшували тричі. 

5. Безпека. Зменшення потреби затикання дир та тушіння пожарів приданими підрозділами, що ускладнює взаємодію та майже ніколи не дає бажаного результату, у разі відсутності фундаментального підходу.

6 . І найголовніше — зменшення ручного управління на тактичному рівні, в свою чергу дасть змогу генералітету займатися питаннями стратегічного планування, (бо це їх обовʼязки) та більш пріоритетними задачами, такими як стратегічна оборона, до якої входить комплекс досі не розпочатих заходів.

P.S. Бо воювати нам ще довго. 

Процитувавши основні принципи війни за безсмертним Клаузевіцем, з надіями на краще, хай всім нам насниться план перемоги, де ми почнемо проводити реальні реформи та накопичувати, чи хочаб не розпорошувати ресурси для довгоочікуваної перемоги, або відтермінування нашої смерті.

Час грає проти нас. Подумайте.

—

Денис Прокопенко [4] (Редіс), командир 12 бригади спеціального призначення «Азов»; опубліковано на сторінці автора у Фейсбук [5]

Читайте також: 

• Як заважає воювати військова бюрократія: архаїчні звітність та облік у ЗСУ шкодять армії [6]
• Про FPV-дрони та їхню роль у війні: якщо ситуація з БпЛА не зміниться, за рік нам доведеться сісти за стіл переговорів [7]
• Юрій Касьянов: Дрони, як неіснуючий рід військ [8]
• Колишній командувач ВПС Великої Британії Шон Белл: "є способи, якими Україна може намагатися асиметрично посилити тиск" [9]
• Марія Берлінська: Ланцети, пропаганда і реальність [10]
• Павло Кащук, волонтер: Чому в нас нема свого Шахеда [11]
• Які пʼять ключових викликів можуть чекати Україну в 2024 році [12]
• Є кричуща проблема з закупками складних дронів та тепловізійної оптики для ЗСУ. Негайно має втрутитися Кабмін і Офіс Президента [13]