
У дискусіях про переростання російсько-української війни у світову зазвичай обговорюють небезпеку прямого конфлікту між ядерною Росією і НАТО або США. Західні союзники обмежували свою військову допомогу Україні, щоб уникнути саме такого сценарію.
Однак привид Третьої світової війни, можливо, має зовсім інший контур, зазначає аналітичний портал Re:Russia [2]. Його утворюють, з одного боку, численні проксі-учасники українського конфлікту, різною мірою залучені до нього, а з іншого - кілька багатосторонніх і багатовекторних конфліктів у різних частинах світу, що сьогодні перебувають у різних стадіях свого розвитку і переплетені між собою. Країни, які є стороною одного конфлікту, є водночас "групою підтримки" в іншому, і навпаки.
Нездатність західної коаліції зупинити агресію Путіна призвела до "розповзання" її конфліктного потенціалу. У результаті зараз ми вже маємо справу зі всеосяжним конфліктом з розмитими обрисами. Його відмінність від "світової війни" полягає лише в ступені інтенсивності дій на різних його ділянках.
Читайте також: Психічна атака Путіна [3]
Зміни в характері воєн і типах конфліктів у режимі реального часу побачити буває доволі складно, зазначає в статті "Повернення тотальної війни" в Foreign Affairs Мара Карлін [4], професорка Університету Джонса Хопкінса, що у 2021-2023 роках обіймала посаду помічника міністра оборони США зі стратегії, планів і можливостей.
У другій половині XX століття, в умовах холодної війни військові виклики виглядали доволі статично: прямому зіткненню двох наддержав запобігало ядерне стримування, а "гарячі" конфлікти виникали лише в "опосередкованих" сутичках на територіях третіх країн і носили обмежений характер.
Після закінчення холодної війни Вашингтон переключився на "гуманітарні інтервенції" - втручання (як правило, у складі міжнародних коаліцій) у конфлікти третіх країн у відповідь на масові вбивства, агресію проти сусідніх країн, етнічні чистки тощо, що відбуваються. А після шоку 11 вересня 2001 року фокус змістився на боротьбу з терористичними організаціями, повстанцями та іншими недержавними акторами. "Війна з терором" відсунула роздуми про широкий міждержавний конфлікт на задній план.
Загалом, цей великий період протяжністю близько 80 років можна назвати епохою обмежених воєн. Напад Росії на Україну у 2022 році та нова війна на Близькому Сході знаменують початок нової епохи, яку Карлін називає епохою багатостороннього або всеосяжного конфлікту (comprehensive conflict).
Власне російсько-українська війна більше схожа на те, що військові теоретики в минулому називали тотальною війною - війною, сторони якої мобілізують власні ресурси та населення, надають пріоритет війні над усіма іншими державницькими завданнями, атакують широкий спектр цілей і перебудовують економіку на військові рейки. Причому це "повернення в минуле" відбувається в умовах нових технологій і глобалізації, що робить таку війну малопередбачуваною за багатьма параметрами.
Читайте також: Про плани російських загарбників на найближчі два роки [5]
Водночас російська агресія перекроїла геополітичний розклад, втягнувши в конфлікт десятки країн як прямо (північнокорейські військові беруть участь у боях на боці Росії, а територія Білорусі використовувалася російською армією на початковому етапі вторгнення), так і опосередковано: у формі військової та фінансової допомоги Україні з боку Заходу, а Росії - з боку Китаю, Північної Кореї та Ірану. Опосередкованими учасниками конфлікту в Україні сьогодні є десятки країн, які надають сторонам економічну допомогу і зброю або амуніцію і техніку.
Однак Україна - далеко не єдиний театр всеосяжного конфлікту. У новий виток протистояння на Близькому Сході, що розгорнувся після нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року, опинилися втягнуті одразу кілька держав. За рік, що минув з його початку, Ізраїль та Іран обмінювалися прямими масованими ракетними ударами, формально не вступивши у війну.
США та їхні союзники допомагали у відбитті цих атак. Ізраїль вів бойові дії на території Лівану. Китай і Росія також шукають форми своєї присутності в цьому конфлікті, розглядаючи його як точку напруження для західної коаліції і як фактор, що дестабілізує західний світ. Таким чином, цей конфлікт також стає частиною глобального протистояння.
Читайте також: Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [6]
Багатосторонній конфлікт нового типу відображає новий баланс потенціалів впливу у світовій політиці. Європа, яка протягом століть проєктувала свою силу назовні, сьогодні вже стала театром проєкції сили неєвропейських країн, пишуть у статті "Як Україна стала світовою війною" в тому ж Foreign Affairs Майкл Кіммедж і Ханна Нотт [7]. І Європі слід усвідомити цю нову реальність;
Володимир Путін представляє конфлікт в Україні як свою проксі-війну із Заходом, але насправді він навряд чи зміг би успішно продовжувати бойові дії, якби не допомога Китаю, Північної Кореї та Ірану. Китай є ключовим гравцем, що дозволяє Росії вести війну, незважаючи на масштабні санкції, ставши ексклюзивним постачальником недоступних їй компонентів для виробництва озброєнь.
За оцінкою держсекретаря США Ентоні Блінкена [8], на Китай сьогодні припадає близько 90% російського імпорту мікроелектроніки і 70% імпорту верстатів. Іран і Північна Корея, своєю чергою, стали для Росії найважливішими постачальниками ракет, дронів і артилерійських снарядів, забезпечивши її перевагу в цих ключових видах озброєння на різних етапах конфлікту. Північна Корея, ймовірно, поставляє до половини снарядів, використовуваних Росією під час наступу в нинішньому році, стверджують Кіммедж і Нотт.
При цьому участь Китаю і Північної Кореї в конфлікті не обмежується цілями підтримки Росії в протистоянні із Заходом. Війна в Україні одночасно розглядається ними як проєкція ще одного і також багатовекторного та багатостороннього конфлікту в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Для Китаю і Північної Кореї (та й для Ірану) участь у війні в Україні важлива з погляду підготовки до потенційних майбутніх війн, у яких вони виступлять як сторони конфлікту. Китайські стратеги активно вивчають ефективність тактик і засобів, що використовуються в Україні, щоб підготуватися до того, з чим вони можуть зіткнутися, почавши війну за Тайвань. А КНДР, відправляючи свої війська на допомогу Росії, зацікавлена в тому, щоб північнокорейські військові отримали безпосередній бойовий досвід (Північна Корея не вела воєн з часів Корейської війни 1950-1953 років).
Читайте також: Про мирний план Путіна та страхи Заходу [9]
Як зауважив тепер уже колишній прем'єр-міністр Японії Фуміо Кісіда [10], "Україна сьогодні може стати Східною Азією завтра". Щонайменше чотири держави регіону - Японія, Північна і Південна Кореї та Китай - бачать у російсько-українській війні конфлікт, який має до них безпосереднє відношення, пише аналітик RAND Джеффрі Хорнунг в огляді "Україна як проксі-війна азійських держав" [11].
Якщо Північна Корея і Китай підтримують Росію, то Японія і Південна Корея діють - хоч і набагато стриманіше - на протилежному боці. Не беручи участі в постачанні озброєнь безпосередньо, вони надають матеріальну та фінансову допомогу Києву, а також опосередковану військову, передаючи США озброєння, що заміщають відправлені в Україну.
Крім того, Південна Корея значно збільшила експорт військової продукції до Польщі, також заповнюючи передані Україні в перші дні повномасштабної війни озброєння і забезпечуючи зміцнення польської армії з огляду на можливий напад Росії. На ідеологічному рівні Пекін і Пхеньян підтримують наратив Росії про "постзахідний" світовий порядок, тоді як Сеул і Токіо, навпаки, виступають за збереження статусу-кво, своїми діями надсилаючи протилежній стороні сигнали про рішучість протистояти спробам його змінити.
Ще донедавна серед військових експертів практично існував консенсус щодо того, як еволюціонуватимуть військові конфлікти: передбачалося, що вони будуть швидкоплинними, характеризуватимуться широким використанням новітніх озброєнь, дронів і штучного інтелекту, а також зростаючою роллю космічного та кіберпростору, в той час як роль ядерної загрози знизиться.
Підтверджується тільки частина цих припущень. За широкого використання безпілотників, технології застосування яких розвиваються просто на ходу, російсько-український конфлікт, з одного боку, демонструє характерні риси старих конфліктів, у яких критичне значення має доступна кількість живої сили, танків і артилерійських снарядів.
Читайте також: Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ [12]
І водночас стає викликом для всієї колишньої архітектури ядерного стримування, про що наочно свідчать зміни в російській ядерній доктрині. Ці зміни навмисно розмивають критерії застосування ядерної зброї, а також вводять додаткову невизначеність. "Критична загроза територіальній цілісності" Росії згадується в якості одного з таких критеріїв, проте її "нові" кордони не визнані ніким у світі, крім Сирії та КНДР.
Крім того, динаміка ядерного стримування, відпрацьована в умовах біполярної загрози, ускладнюється її новим багатополярним характером. Китай, який вважає Тайвань своєю частиною, диверсифікує і вдосконалює ядерний потенціал. А Північна Корея, яка технічно перебуває у стані війни з Південною, розвиває ядерну програму, в той час як Сеул покладається на дедалі менш надійні гарантії безпеки з боку США.
У результаті змінюється те, що військові теоретики називають "континуумом конфлікту", зазначає Мара Карлін. Раніше цей континуум чітко ділився на три частини: тероризм ХАМАС, "Хезболли" і хуситів належав до нижньої частини спектра, армії, які ведуть звичайну війну в Україні, - до середньої, а ядерні загрози Росії і зростаючий арсенал Китаю - до останньої, верхньої категорії. Однак сьогодні всі ці три рівні переплітаються і взаємодіють один з одним.
Якщо в обмежених війнах, що траплялися після 11 вересня, часто домінували терористичні групи і ополченці, проти яких діяли контингенти регулярних армій, то тепер два цих "демографічних шари" тісно переплетені. На Близькому Сході регулярні армії дедалі частіше воюють не лише проти недержавних суб'єктів, а й спільно з ними, в Україні російська регулярна армія здійснювала операції спільно з приватними найманцями з ПВК "Вагнер", а так званий Російський добровольчий корпус діяв проти Росії з території України.
Водночас ядерна держава Росія веде конвенційну війну проти України, періодично натякаючи на можливість використання ядерної зброї. Постійні розмови про "червоні лінії", які країни декларують в односторонньому порядку і які через це періодично порушуються, стоншують межу між конвенційною та ядерною війною.
Нарешті, на відміну від епохи холодної війни, у нову епоху ключові гравці не формують стійкі та спаяні блоки з єдиною позицією, а щоразу самостійно визначають ступінь своєї участі в тих чи інших конфліктах союзників. Швидше ми бачимо сьогодні зворотну тенденцію - розмивання старих військових блоків, і насамперед НАТО. Навіть повноцінні члени альянсу дедалі менш упевнені, що отримають всеосяжну допомогу в разі атаки проти себе.
Читайте також: Примус до агресії. Чому РФ зацікавлена в зростанні світового насильства [13]
Усередині НАТО формуються групи з глибоко різним розумінням загроз, що стоять перед ними. З приходом Дональда Трампа в Білий дім ця тенденція різко посилиться. Сьогодні він має намір обмежити участь США в російсько-українському конфлікті, однак у перспективі це означає також, що Європа обмежить свою участь у ймовірному конфлікті навколо Тайваню, в якому США, безумовно, братимуть участь.
Таке розмивання блокових зобов'язань веде до високої невизначеності в прогнозуванні того, які сили будуть задіяні в тому чи іншому ймовірному конфлікті, а це, в свою чергу, підвищує ймовірність його виникнення. Третя світова війна поки що не почалася, але є відчуття, що до неї вже майже все готово. І той баланс сил і набір чинників, який раніше виглядав переконливим заслоном на шляху подібного розвитку подій, сьогодні значною мірою демонтований або руйнується у нас на очах.
—
Джерело: Re:Russia [2]
Читайте також:
Ссылки:
[1] https://argumentua.com/stati/obshchestvo/bezopasnost
[2] https://re-russia.net/en/analytics/2016/
[3] https://argumentua.com/stati/psikhichna-ataka-putina
[4] https://www.foreignaffairs.com/ukraine/return-total-war-karlin
[5] https://argumentua.com/stati/pro-plani-rosiiskikh-zagarbnikiv-na-naiblizhchi-dva-roki
[6] https://argumentua.com/stati/shcho-po-versii-zakhidnikh-analitikiv-treba-zrobiti-ukraini-ta-zakhodu-shchob-uspishno-protist
[7] https://www.foreignaffairs.com/ukraine/how-ukraine-became-world-war
[8] https://www.nato.int/cps/en/natohq/opinions_226794.htm
[9] https://argumentua.com/stati/pro-mirnii-plan-putina-ta-strakhi-zakhodu
[10] https://japan.kantei.go.jp/101_kishida/statement/202307/11interview.html
[11] https://www.rand.org/pubs/commentary/2024/11/ukraine-is-now-a-proxy-war-for-asian-powers.html
[12] https://argumentua.com/stati/viina-putina-i-rozuminnya-viiskovoi-ekonomiki-rf
[13] https://argumentua.com/stati/primus-do-agresii-chomu-rf-zatsikavlena-v-zrostanni-svitovogo-nasilstva
[14] https://argumentua.com/novini/shtainma-r-put-n-osobisto-vinen-u-peretvorenn-na-pop-l-vropeiskogo-poryadku-bezpeki
[15] https://argumentua.com/stati/polyus-dlya-sirikh-ta-ubogikh-diktatoriv
[16] https://argumentua.com/stati/amerikanska-kotleta-po-ki-vski-nin-shn-i-b-lii-d-m-vrakhuvav-ukra-nsk-pomilki-poperednik-v-lis
[17] https://argumentua.com/stati/yak-ros-isk-zagarbniki-namagayutsya-zm-niti-etn-chnii-sklad-okupovanikh-teritor-i-ukra-ni
[18] https://argumentua.com/stati/chomu-ros-isko-ukra-nska-v-ina-ne-pochalasya-1991-roku-vona-pochalasya-prosto-malo-khto-tse-po
[19] https://argumentua.com/stati/ukra-nska-nats-ya-zbroya
[20] http://argumentua.com/stati/fashizm-obnovlennyi-russkii-fashizm