Жодна визвольна боротьба не може мати успіху без надійних і сильних союзників. Цю аксіому чудово знало керівництво Організації українських націоналістів — тому налагодило співпрацю з британською розвідкою, яка тривала до кінця Холодної війни.

Обидві сторони були запеклими ворогами комунізму і прибічниками європейського шляху розвитку України, зазначає видання "Локальна історія" [2].

Разом проти комуністів

Лідерам ОУН далеко не одразу вдалося налагодити співпрацю із британськими спецслужбами. Причин було чимало — від образи за поділ західних українських земель після Першої світової війни до підтримки Польщі, а згодом — Радянського Союзу Всі вони радше підштовхували ОУН до співпраці з Німеччиною. Але до осени 1941 року цей вибір було відкинуто.

Надалі оунівці мусили розраховувати лише на власні сили і сприятливі геополітичні обставини. Наприкінці 1943 року член Одеського обласного проводу ОУН Іван Паламарчук-"Чернявий" запитав у референта СБ Богдана Яворського-"Директора": "Яка з армій може зараз надати підтримку українській визвольній боротьбі?" Той жартома відповів: "Уругвайська, є така держава в Південній Америці".

В одному з листів Василя Кука-"С-вара" до головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича — "Тараса Чупринки" йшлося: «Ми маємо дуже тяжку науку нашої "гри" з німцями, і тому нам потрібно бути дуже обережними. Цілі усіх імперіалістів однакові.

Читайте також: Як головнокомандувач УПА обіграв совєтську владу у найбільш чутливому для неї місці [3]

Різняться між собою лише методи їх досягнення. Як поважають, наприклад, англійці суверенітет незалежних держав, свідчить їх політика в так званих незалежних державах, які перебувають під її впливом, в домініонах і колоніях. Не надто вона відрізняється від свого російського брата».                     

Схема проведення органами КДБ операції "Звено"

Усі фото надав автор

Ситуація змінилася лише наприкінці Другої світової війни. Країни-учасниці антигітлерівської коаліції тоді конфліктувати за майбутній поділ світу. Керівники ОУН вбачали в цьому конфлікті шанс України відновити державність. На початку Холодної війни вони вели перемовини з розвідками країн Заходу. Головною серед них була Англія.

Навесні 1945 року референт "К-З" Богдан Підгайний-"Аскольд" за вказівкою Романа Шухевича налагодив співпрацю з розвідкою Великої Британії. Підгайний тоді перебував у таборі для інтернованих вояків дивізії "Галичина" в курортному італійському місті Ріміні. Паралельно це вдалося референту "К-З" Омелянові Антоновичу, який тоді жив у Ганновері.

Герхард фон Менде

Зв’язок із представниками консульства Великої Британії в липні 1947 року намагався налагодити ще й розвідувальний осередок ОУН у Бухаресті. Восени 1949 року в Золінгені (Вестфалія, Німеччина) представники ЗЧ ОУН підписали з британською розвідувальною службою угоду про співпрацю. 

Керівник Антибільшовицького блоку народів Ярослав Стецько періодично зустрічався з головою Шотландської ліги за свободу Європи лордом Джоном Стюартом і керівником британської розвідки сером Вільямом Гейтером. Налагодити ці контакти допоміг німецький професор-сходознавець Герхард фон Менде.

На Единбурзькій конференції АБН Ярослав Стецько заявляв: "Було б, звичайно, злочинно применшувати почуття безпеки західного світу тим, що супротивом поневолених народів можна уникнути війни з Росією. Навпаки, ми повинні вирішити проблему, як досягти остаточної перемоги над більшовизмом, щоб врятувати нашу культуру і світ від поневолення. Більшовизм наступає агресивно". 

Оунівців трохи занепокоїв прихід до влади у Федеративній Республіці Німеччина соціал-демократів на чолі з бундесканцлером Віллі Брандтом і підписання ним 12 серпня 1970 року договору з СРСР. Зважаючи на це, особливо таємні архіви ЗЧ ОУН перевезли до Великої Британії, яка стала одним із головних центрів осідку оунівців за кордоном. 

Читайте також: Як Німеччина через свій дисфункціональний любовний зв'язок з Росією стала заручницею найнебезпечнішої диктатури у світі [4]

Захід нам допоможе

В основі співпраці між ОУН та розвідками Великої Британії була підготовка до майбутньої масштабної війни з СРСР. Вказівки щодо цього аспекту роботи містилися в інструкціях "Оса" й "Муха". Надія на допомогу західних союзників мотивувала продовжувати антирадянську боротьбу. Згідно з численними інструкціями, виданими в 1946–1951 роках, чільними напрямами розвідувальних зацікавлень у західних областях УРСР були такі:

1) побудова авіабаз, укріплень, баз постачання;

2) військова підготовка цивільного населення;

3) розміщення радянських військових частин (чисельність, особовий склад, озброєння, якість техніки, постачання, настрої солдатів та офіцерів);

4) військові навчання Радянської армії;

5) робота стратегічних підприємств (інтенсивність, продукція, напрям постачання);

6) настрої населення щодо перспектив війни;

7) розмови між радянськими військовими про війну;

8) насиченість прикордонних регіонів військовими;

9) хід мобілізації та демобілізації;

10) евакуація підприємств. 

Щоб збирати інформацію в інших республіках або комуністичних країн, часто використовували військовослужбовців строкової служби (відпускників і місцевих демобілізованих). Завдяки їм ОУН отримувала військово-стратегічну інформацію з усіх-усюд. 26 грудня 1949 року в селі П’ятничани Орининського району Кам’янець-Подільської области, обшуковуючи оунівську криївку, співробітники Міністерства державної безпеки виявили розвідувальні звіти з кількох областей Росії та Казахстану.

Читайте також: Ярослав Стецько: Кожна поразка Росії – український інтерес [5]

У референта СБ "Мартина" вилучили звіти про військові частини Карело-Фінської РСР, а у провідника Рогатинської округи ОУН Михайла Іванила-"Мирона" — про самохідно-артилерійський полк 7-ї механізованої дивізії в Порт-Артурі, а також записи бесід із солдатами, які служили в Калінінграді та Східному Берліні. 

Кур'єр ЗЧ ОУН "Богдан"

Під час ліквідації боївки "Дуба" на території Ярославського лісу Львівської області знайшли розвідувальний звіт про 7-му кавалерійську дивізію Забайкальського округу. Серед документів провідника Турійського району ОУН Григорія Грушовця-"Хоми" співробітники МДБ виявили розвідувальні дані про стратегічні об’єкти на території Монгольської Народної Республіки, а серед документів референта СБ Львівської округи ОУН Михайла Кушніра-"Трефа" — інформаційні звіти про третю танкову Харбінську дивізію за 1949 рік.

Важливо зазначити, що не всі підпільники вірили у швидкий початок війни між СРСР та країнами Заходу. У розмові про це з начальником Головного військового штабу УПА Олексою Гасином-"Лицарем" Роман Шухевич, кепкуючи, зауважив: "Америка чомусь ніяк не прислухається до думки Лицаря". 

Нерідко рядові підпільники взагалі не знали про співпрацю ОУН зі спецслужбами Великої Британії. До того ж гостра критика цієї тактики лунала навіть від деяких представників української діаспори. Скажімо, Василь Нич писав щодо Миколи Лебедя: "Коли б він шпигував Москву, Ленінград, то я нічого не мав би проти цього, але він шпигує Україну, щоб атомові та водневі бомби знищили мільйони українців". 

Читайте також: Історія здобуття незалежності: як українці боролися за власну державу. Частина 2 [6]

Вишколи

З-поміж спецслужб країн Заходу саме британські найбільше допомагали оунівцям готувати розвідників, диверсантів і радистів. Лише на території Баварії та Нижньої Саксонії вони зуміли організувати понад десять спеціалізованих шкіл. Такі школи діяли в Мюнхені, Міттенвальді, Регенсбурзі, Герфорді, Бінді, Бад-Роттенфельді, Ляйпгаймі. 

Парашут кур'єра ЗЧ ОУН

До прикладу, школа в Ляйпгаймі містилася в одноповерхових казармах колишнього німецького авіаційного підрозділу. Більшість курсантів походила з Бучацького району Тернопільщини. Обслуги не було — тому у вільний час курсанти готували собі їжу, прали білизну, прибирали приміщення і територію. 

Навчання тривало від 9-ї до 17-ї, перерва на обід — від 12-ї до 14 години. Курсантам викладали топографію, користування картою і компасами, фотосправу, радіосправу та азбуку Морзе. Для практичних занять організовували автовиїзди в ліс. Пропагандистський вишкіл ґрунтувався на читанні газети "Самостійник" і часопису "Сурма", які видавали в Мюнхені.

Більшість викладачів була оунівцями. Один із них — референт СБ Модест Ріпецький-"Горислав" — на лекціях розповідав про особливості радянського паспортного режиму. Він, приміром, зазначав, що отримати фіктивні документи й легалізуватися набагато простіше та безпечніше в Польщі. Щодо методів роботи органів МДБ викладач попереджав про розгалужену мережу таємних співробітників, яка охоплювала всі населені пункти Західної України. Застерігав, що під виглядом оунівців діють спеціальні боївки агентів. 

Читайте також: Олег Штуль. Забутий провідник мельниківської ОУН [7]

Одна із британських розвідувальних шкіл для підготовки кур’єрів ЗЧ ОУН була розташована в Лондоні (район Гайд-парку). Протягом лютого — березня 1951 року в ній підготували 20 курсантів, яким видали військову форму з нашивками Royal Pioneer Corps і фіктивні документи польських солдатів британської армії. Перекладачем у цій школі був оунівець Анатоль Камінський-"Джек".

Про навчальну програму відомо небагато: наприклад, те, що парашутна підготовка в аеропорту Вотчфілд тривала сім днів. Після закінчення навчання вже згаданий на початку Богдан Підгайний із кожним курсантом порозмовляв особисто. Надав радистам коди, цифри й час зв’язку. Кожному кур’єрові Підгайний особисто видав ампулу з отрутою на випадок арешту. 

Богдан Підгайний

Паралельно з розвідувально-диверсійними школами за сприяння британців спеціально для оунівців було влаштовано курси англійської мови. Одна з таких шкіл працювала в передмісті Нюрнберга — Ляйфе. У ній навчалися Богдан Підгайний і Ярослав Гайвас-"Камінь". До школи приймали лише початківців. Вони повністю занурювалися в англомовне середовище, не могли виїжджати додому та розмовляти рідною мовою. 

За інформацією КДБ УРСР, військово-пропагандистські вишколи ЗЧ ОУН діяли у Великій Британії до закінчення Холодної війни. 27 лютого 1981 року біля містечка Вестон-он-Трент керівництво Союзу українців у Великій Британії організувало тренувальний табір.

Навчальну програму склали за зразком британських десантних підрозділів. Молодь навчали вогневої підготовки, прийомів рукопашного бою та основ диверсійної роботи. Особливу увагу приділяли ідеологічному вишколу, готовності "в будь-який момент віддати життя за незалежну Україну". Інструкторами були українці, які пройшли військову службу в арміях НАТО. Подібні навчальні табори СУБ діяли поблизу міст Олдем і Сток-он-Трент. Курсантам видавали британські військові однострої.

Читайте також: У 1930-х роках за націоналістичну діяльність засудили понад 20 тисяч українців [8]

Зв’язок з Батьківщиною

Поява "залізної завіси" між окупованою комуністами частиною Європи та вільним світом спонукала оунівців шукати шляхи зв’язку з антирадянським підпіллям в Україні. Попри величезний ризик, щороку відправляли кілька кур’єрських груп. За даними органів КДБ, лише упродовж 1947–1957 років на територію західних областей УРСР їх прибуло 17 груп (48 осіб). Серед них: ЗЧ ОУН — 8 груп (25 осіб), Закордонного представництва Української головної визвольної ради — 4 (12 осіб), Проводу українських націоналістів — 5 (11 осіб). 

Кур'єр ЗП УГВР, який застрілився щоб не потрапити у полон. 1955 рік

Навесні 1951 року на тлі конкуренції за репрезентацію "підпілля, що воює з комуністами" ЗЧ ОУН і ЗП УГВР поспіхом сформували дві кур’єрські групи, щоб направити в Україну. Кожна зі сторін мала на Заході власних союзників. Американська розвідка підтримувала ЗП УГВР, а британська — ЗЧ ОУН.

За наказом Степана Бандери кур’єрську групу останніх очолив референт СБ Мирон Матвієйко-"Усміх". Формальним приводом візиту стало розслідування обставин загибелі Романа Шухевича та створення Бюро АБН. Утім головним завданням "Усміха" було залучити на сторону ЗЧ ОУН Василя Кука-"Леміша".

Усіх шістьох кур’єрів екіпірували у форму Royal Pioneer Corps і видали безшумні автомати та пістолети системи "Іспано-Лама". На нещастя для оунівців, деталі операції знав радянський шпигун Кім Філбі (високопоставлений співробітник МІ-6). Імовірно, він повідомив про це своїх кураторів.

Проти ночі 15 травня 1951 року група з шести кур’єрів вилетіла з острова Мальта. Обманувши маневром радянську протиповітряну оборону, їм вдалося висадитися поблизу села Бишки Козівського району Тернопільської области.

Однак "Усміхові" не вийшло виконати поставлені завдання. 5 червня того ж року біля села Кальне Зборівського району він зустрівся з псевдоповстанською групою нібито від "Леміша". Завдяки використанню снодійно-паралітичного препарату "Нептун-47" їм вдалося схопити всіх учасників кур’єрської групи. Під час допитів "Усміх" погодився на співпрацю. За завданням МДБ він із ЗЧ ОУН вів тривалу радіогру "Ланка".

За результатами роботи "Усміха" протягом 1951–1953 років радянські спецслужби виявили 27 оунівських кур’єрів (10 — загинули, 5 — погодилися на співпрацю), вилучили 10 радіостанцій, таємні документи, шифри, засоби тайнопису, зброю і 390 тисяч карбованців. Однак найбільшої шкоди завдавали його провокативні листи. Вони унеможливили примирення між Степаном Бандерою та Миколою Лебедем. 

Але іноді кур’єри таки успішно виконували свої завдання. Упродовж 1955–1957 років органи КДБ, скажімо, марно шукали на території Дніпропетровської области розвідника ЗЧ ОУН Івана Медведчука (у минулому відомого футболіста). 

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Шифротелеграма КДБ СРСР із Бонна [9]

Цигарки, вилучені в кур'єрів ЗЧ ОУН 

Остання кур’єрська група ЗЧ ОУН (троє людей) на чолі з Михайлом Типишем ("Богданом") нелегально перетнула польсько-радянський кордон 18 жовтня 1960 року в районі Перемишль — Добромиль. На неї співробітники КДБ завели розшукову справу "Рулон". 

Надалі шляхом зв’язку ОУН з антирадянським підпіллям на теренах УРСР стали туристичні подорожі. В інструкції СБ ЗЧ ОУН від листопада 1966 року було зазначено: "Так званий культурний обмін між СССР і великою кількістю західних держав, часті туристичні поїздки західних туристів /а в тому числі також немалої кількості українців, громадян тих держав/ до СССР чи західних країн сприяють у великій мірі тим новим тактичним планам КГБ… Власне тому перед органами Служби Безпеки виринають нові завдання та конечність в цьому новому періоді застосувати не лише відповідні охоронні засоби, а й перейти активно до протинаступу". 

Туристичний потік в УРСР швидко зростав. 1973 року країну відвідали 4873 іноземці, 1974-го — 5734, 1975-го — 6626. Цією обставиною скористалися десятки кур’єрів ОУН. Упродовж 1967–1970 років 18 із них виявили співробітники КДБ. Головним завданням кур’єрів було таємно вивезти різноманітні твори самвидаву. Їх фіксували на мікроплівки, а при переході кордону ховали в потаємних місцях одягу чи взуття. Періодично траплялися і гучні провали.

Останній із них стався 1 серпня 1977 року. Органи КДБ арештували тоді студента педагогічного коледжу Кінгстон-он-Голл Андрія Климчука. Його готував референт СБ Теренового проводу Канади Олександр Матла. Попри неспростовні докази, кур’єр поводився спокійно, заперечував провину й відмовлявся надавати будь-які пояснення. Зрештою, на початку 1978 року його депортували з СРСР. 

Читайте також: Полковник Андрій Мельник і ІІ Великий Збір українських націоналістів [10]

Кур’єрів ОУН відправляли на територію УРСР до кінця 1980-х років. В останній інструкції шефа СБ Івана Кашуби-"Чада" для розвідувальної роботи на території УРСР від 27 жовтня 1987 року фігурували такі питання: 1) легалізація Греко-католицької церкви; 2) реакція творчої інтелігенції на русифікацію; 3) доля В’ячеслава Чорновола; 4) кількість направлених до Афганістану призовників з України; 5) наслідки Чорнобильської аварії.

Після припинення Холодної війни оунівці почали відкритіше підтримувати опозиційну інтелігенцію з УРСР. 

Після розпаду Радянського Союзу проблема антирадянської боротьби зникла. Втім нині, у ХХІ столітті, для країн Заходу несподівано стала актуальною проблема російського імперіалізму. У цій битві Україна опинилася на вістрі протистояння. Сподіваюсь, воно буде недаремним. 

—

Ярослав Антонюк, кандидат історичних наук; опубліковано у виданні "Локальна історія" [2]

---

Читайте також: 

• Розсекречені архіви спецслужб: невідомі подробиці процесів після вбивст чекістами Лева Ребета та Степана Бандери [11]
• Маємо те, що маємо. Чому у нас не вийшло як у балтійських країн [12]
• Баварські криївки та альпійські курорти Бандери [13]
• Холокост. Львовский погром 1941 года: Немцы, украинские националисты и карнавальная толпа [14]