Як Німеччина через свій дисфункціональний любовний зв'язок з Росією стала заручницею найнебезпечнішої диктатури у світі

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

«Тридцять років німці читали українцям лекції про фашизм. Коли фашизм фактично прийшов, німці його фінансували, а українці гинули в боротьбі з ним».

В британському виданні "The Telegraph" вчора була опублікована стаття відомого журналіста  під назвою "Arrogant, incompetent and corrupt: war is shattering our delusions of the German elite", де давній кореспондент видання аналізує чому Німеччина зараз зазнає відчутного удару по престижу країни в контексті її відносин з фашистською Росією.

***

Хто виграє війну в Україні, говорити зарано, але одна країна, в звʼязку з цім, вже зазнала катастрофічної втрати престижу - це Німеччина. Політичні та бізнес-лідери найбільшої європейської економіки не тільки не змогли надати українцям таку необхідну їм зараз допомогу, але й у їхніх стосунках з Росією вони виявились в кращому випадку наївними, а в гіршому – співучасниками.

Цього тижня криза німецького керівництва поглибилася, коли канцлер Олаф Шольц заявив, що виконує свою обіцянку відправити зброю в Україну, але, як виявив таблоїд Bild, таємно відмовився від кожного предмета важкого обладнання, запрошеного Києвом. Після того, як Шольц викреслив зі списку танки та артилерію, пакет допомоги, як кажуть, вартістю 1 мільярд євро (836 мільйонів фунтів стерлінгів) був зменшений більш ніж на дві третини.

Водночас Берлін опирається поглибленим  санкціям проти РФ, стверджуючи, що його промисловість і споживачі не можуть витримати біль від припинення поставок енергоносіїв з Росії. Хоча десять років тому німці читали грекам та іншим південним європейцям лекції про жорстку економію, кажучи їм, що «краще  жахливий кінець, ніж жах без кінця». Тепер, як місяць тому президент Зеленський сказав німецьким депутатам, вони дбають лише про захист своєї економіки.

Міністр закордонних справ Анналена Бербок каже, що до кінця року неможливо скоротити імпорт російської нафти до нуля, а на газ буде потрібно набагато більше часу. Але Литва, набагато бідніша і вразливіша в економічному плані країна, вже зупинила імпорт обох. 

Німецька громадськість тільки-но осягає, що російський газ і нафта, які постачаються в їхні будинки та автомобілі, разом зі своїми партнерами з Європейського Союзу, дозволяють спонсорувати військову машину Путіна на суму майже 300 мільярдів євро на рік. Якби цей грошовий потік був перекритий санкціями,  Кремль вимушений би як скоріше припинити війну.

Проте, при нинішньому положенні, конфлікт, ймовірно, закінчиться задовго до того, як німці перестануть імпортувати російські енергоносії та почнуть посилати Україні необхідну зброю, щоб виграти битву, що зараз вирує на Донбасі.

Як сказав американський історик Тімоті Снайдер: «Протягом тридцяти років німці читали українцям лекції про фашизм. Коли фашизм фактично прийшов, німці його фінансували, а українці гинули в боротьбі з ним».

Без перебільшення можна сказати, що німецький істеблішмент зараз переживає повномасштабний нервовий зрив. Спостерігачі шоковані масштабами некомпетентності і навіть корупції, які кинули країну в залежність від Росії і не бажання розривати зв’язки з Кремлем, які сягають десятиліть. Вибачення та виправдання від німецьких посадовців  постійно надходять, але вони лише поглиблюють кризу.

Одне з найжахливіших виправдань надійшло від міністра оборони Німеччини Крістін Ламбрехт, яка жалілася, що не може відправити танки Leopard і бронемашини Marder, бо  залишить власну армію недостатньо оснащеною. Проте її високопоставлений генерал Альфонс Майс визнає, що німецький Бундесвер протягом багатьох років був «роззброєним» саме самовдоволеними політиками. 

Одна з найбільш вражаючих попередниць пані Ламбрехт, Урсула фон дер Ляйєн, якось навіть наказала військам використовувати на навчаннях мітли замість гвинтівок. А Ангела Меркель згодом просунула її на посаду голови Комісії ЄС.  

Найбільший скандал розгортається навколо газопроводу "Північний потік". Протягом майже двох десятиліть цей проект наполегливо просувавався завдяки тісним зв’язкам німецьких політиків і російських державних корпорацій. Все почалося з Герхарда Шрьодера, чий батько загинув на Східному фронті і який, здається, поставив собі за мету загладити свою вину, служачи російським інтересам. У 2005 році він плавно перейшов від посади соціал-демократичного канцлера до посади голови «Північного потоку» та правління «Газпрому» й «Роснєфті». 

Одним із його протеже є Шольц, який із запізненням намагався відмежуватися від усього цього. Наразі Шрьодер підпадає під санкції, а його партія зараз перебуває у процесі виключення свого колишнього лідера з своїх рядів.

Читайте також: Герхард Шрьодер не шкодує про свою підтримку російського фашизму у минулому і боїться втратитити довіру сучасного Гітлера

Очевидно, що до всіх ціх скандалів були причетні й інші високопоставлені соціал-демократи, зокрема колишній міністр закордонних справ, а тепер президент Франк-Вальтер Штайнмаєр. Як глава німецької держави, Штайнмаєр виголосив багато урочистих промов про минулі німецькі злочини, не в останню чергу минулого року на меморіалі Голокосту Бабиного Яру в Києві. Однак він настільки тісно пов’язаний з проросійською політикою коаліційного уряду Ангели Меркель, що коли президент Німеччини захотів відвідати Київ, в офісі Зеленського йому повідомили, що він не буде бажаним гостем

Таке зневажливе ставлення є безпрецедентним і для німців стало ще більш болючим через незручний контраст із сердечним прийомом Бориса Джонсона в українській столиці. Замість того, щоб загладити справу, колеги Штайнмаєра засудили українського посла Андрія Мельника, який відверто критикує берлінський істеблішмент. Інший колишній лідер соціал-демократів, Зігмар Габріель, навіть звинуватив Мельника в розповсюдженні «теорій змови щодо Німеччини».

Читайте також: Німецькі політики обурені безтактною відмовою ОП у візиті Штайнмаєра: в це важко повірити

На жаль для Шольца, Штайнмаєра та Габріеля, змови Кремля з корумпованими німецькими політиками занадто реальні. Один із таких випадків стосується Мануели Швезіг, першого міністра від соціал-демократів східної землі Мекленбург-Передня Померанія. Документи, опубліковані газетою Die Welt, показують, що вона заснувала фонд за вказівкою контрольованої Росією корпорації «Північний потік-2», щоб обійти можливі санкції США та приховано просувати цей проєкт у німецьких ЗМІ.

Тепер пані Швезіг чекає розслідування та можливе кримінальне переслідування, а також лунають заклики піти у відставку. Німців шокувало те, як висхідна зірка лівоцентристів дозволила собі стати «маріонеткою Путіна». Вона й досі наполяє, що не зробила нічого поганого. 

Former German Chancellor Gerhard Schroeder (L) and Manuela Schwesig Mecklenburg-Western Pomerania's State Premier attend a memorial service in Potsdam, eastern Germany, on January 21, 2020

Мануела Швезіг, зображена разом із Герхардом Шрьодером у 2020 році Фото: SOEREN STACHE/ AFP

Однак щупальця Кремля сягають німецької економіки набагато ширше, ніж лише у енергетичну галузь. Поки вторгнення в Крим у 2014 році не змусило Ангелу Меркель запровадити обмежені санкції, а Путін не звернувся до Китаю Сі Цзіньпіна за технологіями, Німеччина була найбільшим торговим партнером Росії. І лише після того, як 24 лютого  російські танки вдерлись в Україну, німецькі компанії, такі як Volkswagen, Mercedes, BMW та Adidas, почали згортати експорт і виробництво на заводах в Росії. 

 Їхня історія взаємного захоплення Росії і Німеччини  сягає принаймні 18 століття, коли маловідома німецька принцеса стала Катериною Великою. Цариця запросила німців оселитися в Росії, щоб навчити селян господарювати. Нащадків «німців Поволжя» Сталін депортував до Сибіру, ​​але в 1980-х і 90-х мільйони з них емігрували до Німеччини, де зараз утворюють пропутінську лобістську групу.

Кардинальна важливість хороших відносин з Москвою була аксіомою німецьких державних діячів з часів Отто фон Бісмарка, навіть якщо його вислів «укласти добрий договір з Росією» іноді тлумачили з крайнім цинізмом. Саме німці провезли Леніна через Європу, щоб розв’язати його більшовицьку революцію. Брест-Литовський договір 1918 року нав’язав росіянам Карфагенський мир і створив першу незалежну Україну, згодом розгромлену Червоною Армією. 

У Рапалло в 1922 році міністр закордонних справ Німеччини та електричний магнат AEG Вальтер Ратенау уклали перший договір з Радянським Союзом, що дозволило російсько-німецькій торгівлі процвітати. Хоча Ратенау був убитий терористами-антисемітами, Гітлер наслідував його, уклавши угоду зі Сталіним, пакт Ріббентропа-Молотова 1939 року, який розколов Польщу та розв’язав Другу світову війну. 

Читайте також: Как Гитлер успел обмануть Сталина

Війна на знищення, яка почалася, коли нацисти розпочали операцію «Барбаросса» в 1941 році, залишила страшні шрами на всіх задіяних народах. Оскільки Гітлер мав обгрунтування свого вторгнення знищенням євреїв та інших, в нього ще було бажання мати Lebensraum («життєвий простір») в Україні, «житниці Європи». Гітлер мав там свою штаб-квартиру і навіть відвідав Маріуполь взимку 1941 року. Нацистська окупація залишила Україну спустошеною, але оскільки вона вважалася лише частиною Радянського Союзу, німці ніколи не відчували потреби спокутувати те, що вони там зробили — оскільки вони робили таке в Польщі і, особливо, в Росії. Той факт, що деякі українці, озлоблені сталінським геноцидним голодом (Голодомором), співпрацювали з нацистами, сприяв повоєнній відсутності симпатії в Німеччині до українських національних прагнень. І навпаки, росіян вчили, що українські націоналісти за визначенням є нацистами; у 1959 році в Мюнхені КДБ убив  Степана Бандеру.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році німці не звертали на це особливої ​​уваги. Натомість вони подвоїли свою давню політику інвестування в Росію. Навіть коли Путін прийшов до влади — залякуючи, втручаючись, а в деяких випадках і пригнічуючи своїх країн-сусідів, слідуючи своїм  імперіалістичним задумам, — політики в Берліні закривали на це очі. 

Деякі навіть повірили російській пропаганді про те, що в Україні повно неонацистів, хоча її президент є євреєм, а в парламенті (на відміну від німецького Бундестагу) ​​не було ультраправих партій. Лише після того, як в Європу повернулися війна та геноцид, запобігання яких нібито було основою їхньої повоєнної системи, пути  впали з німецьких очей.

Ostpolitik

Як це могло статися? Відповідь криється в самій німецькій традиції, відомій як Ostpolitik («східна політика»). Архітектором цієї стратегії був Віллі Брандт, харизматичний державний діяч, який також модернізував Німецьку соціал-демократичну партію (СДПГ) і очолив її поверненням на посаду в 1969 році. 

Читайте також: Александр Мотыль: Немецкие социалисты, российский фашизм и гибель украинцев

Будучи мером Західного Берліна, за часів коли велика Берлінська стіна була побудована в 1961 році, Брандт був свідком   трагедії розділеного міста, країни та континенту. Він стояв біля Джона Ф. Кеннеді, коли президент сказав обложеним громадянам Берліна: Ich bin ein Berliner". Але він знав, що американці не підуть на війну, щоб зруйнувати Берлінську стіну, не кажучи вже про возз’єднання Німеччини.

Розуміючи, що ці цілі можна досягти лише в атмосфері розрядки, Брандт почав будувати мости до Кремля та східнонімецьких комуністів, почавши з «політики малих кроків», щоб покращити життя по обидва боки Стіни. Ця «стратегія» стала відома як Ostpolitik. 

Сам Брандт був повалений шпигунським скандалом у 1974 році, але Ostpolitik витримала і розвивалась під керівництвом його наступника Гельмута Шмідта. Її  навіть прийняв їхній правоцентристський опонент Гельмут Коль, який був запеклим противником СРСР, але скористався можливостями, які відкрив Михайло Горбачов  на Заході. 

Як кореспондент  “Телеграфу”  в Німеччині, я та інші журналісти супроводжували Коля до Москви в 1988 році. Я добре пам’ятаю піднесене почуття, яким канцлер Німеччини наповнював свої стосунки з радянським президентом, обмінюючи пільгові кредити у твердій валюті на політичні поступки. Це стало тлом відкриття залізної завіси та падіння Берлінської стіни рік по тому.


West Berliners crowd in front of the Berlin Wall early 11 November 1989 as they watch East German border guards demolishing a section of the wall

Західнонімецька «політика малих кроків» допомогла наблизити Схід у роки до падіння Стіни Фото: ЖЕРАР МАЛІ/ AFP

Я також пригадую інтерв’ю з головою Deutsche Bank Альфредом Геррхаузеном, який був там у Москві, щоб підписувати чеки. Грізна фігура, пізніше вбита ультралівими терористами, Геррхаузен бачив роль німецьких фінансів і торгівлі в ідеалістичних термінах, як невід'ємну частину Ostpolitik. Фінансуючи росіян, він виступав авангардом демократії, а також заклав основу нових ринків для німецької промисловості.

Читайте також: На 25-ой годовщине падения Берлинской стены Меркель заговорила об Украине

Як ми тепер знаємо, Стіна впала, і Німеччина була возз’єднана. Німецький політичний і бізнесовий істеблішмент, зокрема Соціал-демократична партія, відчував себе виправданим. Перед смертю в 1992 році Віллі Брандт, батько Ostpolitik, заявив, що «наш час, як і майже будь-який раніше, сповнений можливостей — як добра, так і зла». Тоді ні він, ні хтось інший не передбачали, що Ostpolitik щодо Росії буде продовжено таким чином, що це приведе до катастрофи.

Німецькі лідери завжди задавалися питанням, як компенсувати нестачу енергетичних ресурсів у своїй країні. Близькосхідна нафта була ненадійною. Під час холодної війни здавалося, що ядерна енергетика була виходом, але в 1970-х і 80-х роках екологічний рух, політичною рукою якого були Зелені, зупинив Німеччину слідом за Францією, від розвитку атомної енергетики. 

Однак у пострадянську епоху Росія швидко перетворилася на постачальника дешевої нафти та газу до Європи. Звідси швидкий зсув економіки Німеччини в бік залежності від Росії в її енергетиці, особливо після рішення Ангели Меркель десять років тому поступово відмовитися від усіх ядерних реакторів.  

«Північний потік-1» — газопровід проведений по Балтиці, який оминав Україну, був відкритий у 2011 році з великою помпою лідерами Німеччини, Росії, Франції та Нідерландів. Новий газопровід «Північний потік-2», потужність якого подвоїлася, мав на меті Кремля забезпечити повну залежність німецьких споживачів та промисловості від російського газу. Ангела Меркель та її партнери по коаліції з СДПН постійно відмовлялися визнавати, що «Північний потік 2» має політичне, стратегічне, а також економічне значення.

Німці навіть дозволили російським компаніям контролювати значну частину своїх енергосховищ і нафтопереробних заводів, а це означає, що коли в лютому почалося вторгнення в Україну, запаси нафти та газу були низькими. Це стало ще одним фактором, який переконав Берлін у тому, що достроковий вихід з ринку російських вуглеводнів неможливий. 

Навіть вугілля, єдине викопне паливо, яке Німеччина має в достатку, в основному імпортувалося з Росії, частково з екологічних причин, але головним чином тому, що воно було дешевшим.

Федеративна Республіка пишається тим, що є зразком свободи, демократії та верховенства права. Вона багато зробила, щоб спокутувати вину за Голокост та інші злочини проти людства. Але в ході свого дисфункціонального кохання з Росією Німеччина дозволила собі стати заручником найнебезпечнішої у світі диктатури. 

Керована фатальним зіставленням довірливого ідеалізму та нещадної реальної політики, політична еліта країни переконала себе, що мантра «Ніколи знову» не матиме жодних наслідків при такому її ставленні до Кремля. Хіба Росія не постраждала більше, ніж будь-яка інша країна від рук нацистів? Як же тоді російського лідера можна було перетворити на щось більш зловісне, ніж будь-що, свідком чого була повоєнна Європа: холоднокровного вбивцю з гітлерівською маячнею та озброєного величезним ядерним арсеналом?

Завдяки потужності німецької економіки, яка все ще є четвертою за величиною у світі, берлінський істеблішмент водночас є зарозумілим і самовпевненим. Тим не менш, широкий перелік персонажів, які домінували у німецькій політиці протягом цілого покоління, був введений в оману та приручений росіянами. 

Від самосхвалення Герхарда Шредьора до упертого матеріалізму Ангели Меркель і морального боягузтва Олафа Шольца — усі вони технократи, нездатні зрозуміти грандіозну стратегію, не кажучи вже про те щоб  передбачити порочну логіку манії величі Путіна. Всі вони виявились голими королями яких Путін “розвів” як  дітей. 

Читайте також: До чого привели "заплющені очі" Заходу. Техніка із західною "начинкою", що вбиває українців

На короткий момент, приблизно через тиждень спочатку вторгнення Росії в Україну, здавалося, що Шольц прислухається до свого внутрішнього голосу. Він говорив про Zeitenwende, момент істини. Сказавши Німеччині, що вона має абсолютний моральний обов’язок дати Україні все, що було в її змозі, хоч це могло б зруйнувати його коаліцію або підірвати його лідерство, але це могло б зробити його героєм, якби він вирішив продовжити. Натомість відтоді він відмовляється від обіцянок. 

Побоюючись стати «партією війни», Шольц і його соціал-демократичні товариші відмовляють Україні в танках, літаках, ракетах і артилерії, без яких вона не зможе протистояти «спецоперації» Путіна — зловісний відгомін, до речі, нацистського терміну Sonderbehandlung, означає винищення. 

Деякі німецькі лідери розуміють фатальні наслідки політики уряду Шольца. На жаль, лідер опозиції Фрідріх Мерц поки що не запропонував чіткої альтернативи, але його товариш християнський демократ Норберт Рентген рішуче висловився за доставку всіх видів військової техніки та за негайний бойкот російської нафти і газу. 

Він різко говорить про Шольца та його коаліцію: «Я не можу пригадати, коли німецький уряд завдав більше зовнішньополітичної шкоди, ніж у нинішній ситуації, коли на кону стоїть доля майбутнього Європи».

Єдиний член нинішнього уряду, яка, здається, має уявлення про те, що поставлено на карту, - це міністр закордонних справ Анналена Бербок. Представниця партії Зелених, вона недовго очолювала  рейтинг рік тому перед виборами, але німецький істеблішмент висміяв її за те, що вона була колись  спортивною гімнасткою-підлітком, маючи на увазі, що жоден, хто досягнув успіху на батуті, не може бути настільки розумним, щоб стати канцлером Німеччини. 

German Foreign Minister Annalena Baerbock speaks with the media as she arrives for a meeting of NATO foreign ministers at NATO headquarters in Brussels, Thursday, April 7, 2022

Анналена Бербок, міністр закордонних справ Німеччини, на зустрічі НАТО на початку цього місяця КРЕДИТ: Олів'є Меттіс/ AP

Але Бербок постійно була жорсткішою щодо Росії, ніж будь-який з її колег-міністрів, і їй явно незручно захищати невдачі Шольца щодо зброї та санкцій. 

Лівоцентристи та багато німців шкодують про те, що канцлером після виборів у вересні минулого року став Олаф Шольц, а не Анналена Бербок. А   правоцентристи шкодують про те, що боролися на цих виборах під керівництвом проросійського Арміна Лашета, а не Реттгена. 

Насправді, важливий поділ, який виникає в німецькій політиці, полягає не між лівими і правими, а між голубами проросійського політичного істеблішменту та яструбиними дисидентами, які хочуть щиро підтримати Україну. 

Можна уявити, що «світлофорна коаліція» і три її партії розколюються. Перебудова парламенту може створити нову коаліцію яструбів з усіх основних партій під керівництвом Анналени Бербок. Вона приєднається до інших жінок-воїнів Півночі, які зараз очолюють Данію, Швецію, Фінляндію, Естонію та Литву. З Норбертом Реттгеном на посаді міністра закордонних справ Німеччина під керівництвом канцлера Бербока могла б з певною впевненістю стояти перед новими світовими викликами. 

Проте, найімовірніше, політика в Берліні буде чіплятись за статус-кво. Єдина чеснота Шольца полягає в тому, що решта його партії, найбільша в коаліції, так само скомпрометована умиротворенням, як і він. Німецькі соціал-демократи є найстарішою лівоцентристською партією в Європі, навіть старшою за Лейбористську партію чи нині майже неіснуючих французьких соціалістів. Якщо вони не прокинуться і не кинуть Ostpolitik , яка уже давно стала вірьовкою  на їхній шиї, вони приречені. 

Трагедія німецьких еліт полягає в тому, що, прагнучи позбутись  страшного минулого, вони виявилися неготовими до вимог сьогодення. Боягузами зробила їх усіх не совість, а безглузде переконання, що Європа ніколи більше не зможе піддатися чарам, яким колись піддалася Німеччина. Але це насправді виявилось міфом, який зруйнувала Росія фактично слідуючи кроками фашистської Німеччини минулого.

Німеччина більше не є великою військовою державою, але вона може стати європейським арсеналом демократії. Німецький народ цим багато завдячує Україні, її союзникам і самому собі.

Деніел Джонсон, опубліковано у виданні The Telegraph

Переклад«Аргумент»


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]