Європейська комісія прямим текстом говорить українським законодавцям: «Хочете в ЄС — проводьте реформи». Одна з них стосується боротьби із корупцією та вдосконалення інституту угод у корупційних справах. 

Минулого тижня народні депутати у першому читанні проголосували за урядовий законопроєкт №11340 [2]. У його тексті зміни до кількох статей Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно укладання угод між підозрюваними/обвинуваченими і прокуратурою та визнання винуватості у справах про корупцію. Про це пише видання ZN.ua [3].

Громадськість виступила категорично проти законопроєкту. Хоча саме викладеного у ньому нібито і вимагали від України європейські партнери: пришвидшити правосуддя у справах про топ-корупцію. На що і посилалися голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія [4]та віцепрем'єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина, пояснюючи [5] позицію уряду та депутатів.

Однак чому все-таки виникла проблема? Чи справді Верховна Рада пропонує надати обвинуваченим у корупції можливість просто платити за злочини? Чому громадські активісти б’ють на сполох? Чому при цьому два комітети, де головують депутати монобільшості, мають полярні думки про законопроєкт? Що думає антикорупційна прокуратура про політичну тяганину на Грушевського? І чи справді опоненти готові домовлятися [6], щоб до другого читання знайти компроміс?

Читайте також: Дива з розслідуванням корупційних оборудок у Міноборони: заарештували тільки телефони, але не корумпантів [7]

Чого насправді хотіли міжнародники?

Європейська комісія прямим текстом говорить українським законодавцям: «Хочете в ЄС — проводьте реформи». Одна з них стосується боротьби із корупцією та вдосконалення інституту угод у корупційних справах. В експертних колах уже триває дискусія про те, що для того, щоб викривати організаторів різного роду схем з обкрадання держави, необхідно зменшувати покарання за угодами між підозрюваними/обвинуваченими та слідством. Причина цього досить проста та очевидна — кримінальні процеси, де розглядають махінації організованих груп, слухаються в українських судах досить довго.

Не будемо у цьому матеріалі детально зупинятися на тому, чому так відбувається (а спектр причин доволі широкий, зокрема свідоме затягування адвокатами справ, надмірна завантаженість судів подібними процесами, політичні палиці у колесах органів досудового розслідування та інші), але нагадаємо, що проблема існує і виникла не вчора.

Тому європейці у звіті Єврокомісії зазначили, що потрібно вдосконалювати український інститут угод. Цю ідею включили і до урядового плану Ukraine Facility (план [8], що містить кроки, які Україна повинна виконати впродовж 2024–2027 років, одержуючи підтримку Європейського Союзу). Тобто подібні законопроєкти подає уряд, а розробляє Міністерство юстиції.

Але Кабінет міністрів і парламент вирішили скористатися нагодою і просунути те бачення, яке цікаве їм. Уряд і нардепи вирішили бігти швидше, але не дивитися на табло, і прописали/проголосували [9] за норму, яка каже, що до особи, яку підозрюють/обвинувачують у справі про корупцію, «може бути застосовано покарання нижче, ніж передбачено санкцією статті, за умови викриття інших учасників злочину та/або повного відшкодування завданого збитку». Тобто обвинувачений може викрити злочинну схему, а може і не викрити, просто заплативши гроші. Тобто «або — або», а не «і — і».

І суд, згідно з текстом законопроєкту, може затвердити угоду про визнання винуватості, коли сторони (обвинувачений і прокуратура) домовилися про покарання, яке нижче, ніж те, що передбачає стаття, за якою в суді слухають обвинувачення. Чому так сталося? Припускаємо, що через те, що Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) вже пред’явили підозри кільком десяткам топ-чиновників, які з радістю готові заплатити багато грошей, аби не потрапити до в’язниці.

Лише зазначимо, що європейці побачили вже зареєстровану версію законопроєкту. Як, до речі, і представники САП, що працювали у робочій групі з розробки цього законопроєкту і надали свої пропозиції. Яких уряд не врахував.

Читайте також: Символи корупції. Яким чином українські митники накупили нерухомості в Дубаї на мільйони доларів [10]

Що таке інститут угод

Уже багато років ми чуємо про «велику рибу», яку ловитимуть і притягатимуть до відповідальності НАБУ та САП. Але «риба» хоч і краде, але має свій злий розум. І щоб розмотувати складні клубки злочинних схем, слідство почасти послуговується інструментом угоди між підозрюваним чи обвинуваченим і прокуратурою.

Угода, яку стали демонізувати останні два тижні, — це не звільнення від відповідальності. Вона може бути ефективним механізмом, що допомагає реалізовувати головну мету — притягнути до відповідальності саме винних організаторів. Бо коли ми говоримо про системну та топ-корупцію, то йдеться про тих, хто кришує, організовує та є бенефіціарами схем. Тому угоди мають стати інструментом, який допомагає викривати і шукати докази на організаторів. І їх активно використовують для того, щоб заохочувати виконавців нижчої ланки співпрацювати зі слідством.

Наприклад, якщо людина хоче дати хабаря дуже поважному чиновнику, то що вона, як свідчать деякі справи в судах, робить? Залучає спільників і дає їм вказівки. Прокуратура ловить цього організатора, і за санкцією статті, по якій він обвинувачується, йому загрожує ув’язнення на строк від 5 до 12 років. Обвинувачений каже прокурору: «Я визнаю, що організував усе це, і готовий відсидіти п’ять років» (дещо фантастична історія, проте намагаюсь якомога простіше пояснити механізм). У такому разі слідство погоджується на угоду, бо економить ресурси і прокуратури, і суду. Але (!) сидіти організатор буде саме п’ять років, бо санкція статті передбачає від п’яти років.

А в законопроєкті йдеться про застосування спеціальних статей, які дають можливість передбачати покарання нижче, ніж передбачено санкцією статті. Тобто ситуація могла б виглядати так: цей самий організатор звертається до прокурора і каже, що сидіти він зовсім не хоче, хоче умовний строк, але може розповісти про своїх друзів, які проводять подібні корупційні схеми. І тут слідству вигідно погодитися на ці умови, бо, застосовуючи пом’якшення до цього організатора, воно розкриває й інші схеми. 

Тобто для укладання угоди є конкретні чинники, і, на жаль, вони не завжди позитивні. Перший — це викрити інших. Другий — про погані докази. Щодо першого варто зауважити, що умови угоди можуть не розкриватися ще кілька місяців чи років. І це логічно, бо той, із ким прокуратура укладає угоду, має допомогти розкрити інші злочини. А анонсувати умови угоди — це як прорекламувати обшук. Стосовно другого чинника, то вже у суді прокуратура може помітити, що якихось доказів не вистачає або закінчуються строки притягнення до відповідальності, тому угода — це оптимальний варіант для цієї справи.

Читайте також: Як хапуги вкрали 5 мільярдів на дорогах і відмили їх через "прокладки" і килими зі стаканами [11]

«Укладання угоди — це повністю рішення прокурора. Її може ініціювати як сторона захисту, так і сторона обвинувачення, проте вирішувати, чи людина «вигідна» слідству, чи є користь від її співпраці, буде винятково прокурор. Тож від того, яку політику укладення угод сформує САП, залежить ефективність застосування цього закону, — розповідає експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапівін. — Тобто їх ніхто не змушує укладати угоди, по-перше.

По-друге, вони самі визначають хто саме їм цікавий — ті, хто викриває спільників; ті, хто викриває організаторів; ті, хто надає якусь конкретну інформацію про корупційні схеми; ті, хто може бути конфіденційним агентом у майбутньому, тощо. Такий широкий підхід дозволяє укладати угоди не тільки з «викривачами спільників», а й з одноособовими корупціонерами (зараз у ВАКС таких справ понад 70%, де немає групи осіб)».

Експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапівін

І це дійсно так. Прокурор САП не підпише угоди, якщо він не бачить у ній сенсу для слідства і покарання винних у корупційних схемах. Антикорупційна прокуратура формувалася за конкурсом, із залученням міжнародників, у цього органу є зараз внутрішній аудит, а ще він тепер автономний від Офісу генпрокурора (згідно із змінами, що набрали чинності 1 січня 2024 року).

Це все дає можливість стверджувати, що вони формуватимуть політику в інтересах правосуддя і застосовуватимуть ці угоди максимально точно і вибірково щодо тих, хто реально приносить користь слідству, або стосовно тих, кого інакше засудити неможливо. Проте громадські організації додають до цього аргументу ще й необхідність запобіжників, якщо раптом із САП щось піде не так.

«Клименко не буде укладати поганих угод, але він не завжди буде головою антикорпрокуратури, — говорить юристка і заступниця виконавчого директора Центру протидії корупції Олена Щербан. — Якщо можна буде відкупитися від злочинів, то витрати на відкуп просто закладатимуться в корупційну маржу у схемах. Навряд чи це буде ефективно. Люди бояться лише в тому разі, коли вони розуміють, що можуть потрапити до в’язниці. Це моє власне переконання».

Читайте також: Хапуги з ОГПУ: заступник генпрокурора Дмитро Вербицький та його елітна нерухомість [12]

Заступниця виконавчого директора Центру протидії корупції Олена Щербан

І все це виглядає як рятівна, ні, не соломинка, а цілий сніп.

В очікуванні другого читання

Профільний комітет, який розглядав законопроєкт, — комітет Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, де головує депутат від «Слуги народу» Сергій Іонушас, рекомендував прийняти текст за основу. Не врахував, повторимо, пропозицій САП. Але голова комітету досить лояльний до пропозицій офісу президента.

Тоді як колега Іонушаса по фракції і голова антикорупційного комітету Анастасія Радіна у висновку комітету зазначила, що у проєкті закону є корупційні ризики. Тобто ще до голосування в Раді Радіна вказала на невідповідність тексту законопроєкту і антикорупційного законодавства. Як двоє людей в одній фракції могли не почути одне одного? Відповіді очевидні.

Читайте також: Чому конфіскація майна топ-корупціонерів не така результативна, як мала би бути [13]

Голова антикорупційного комітету Анастасія Радіна

«У тексті законопроєкту №11340 до першого читання, за який проголосували колеги, обов’язковості надати свідчення на організаторів чи співучасників немає, — там дозволено натомість просто відшкодувати встановлені слідством збитки від своїх дій, сплатити штраф і отримати за це умовний строк. Ця формула — фактична легалізація відкупу від покарання за корупцію: домовився, сплатив — і все, до тебе немає питань. Щоби законопроєкт дійсно відповідав найкращим світовим практикам, а головне — інтересам українців, потрібно прибрати варіативність і зробити обов’язковими умовами укладання угоди зі слідством і відшкодування збитків, і викриття спільника, організатора чи іншої особи», — прокоментувала ZN.UA нардепка.

Наполягає на тому, що в тексті законопроєкту має бути обов’язково прописана норма про викриття організаторів корупційних схем, і очільник САП Олександр Клименко: «Сама ідея законопроєкту правильна. Його потрібно вдосконалювати. Але угоди мають бути такі, що ти обов’язково викриваєш когось і повністю або частково відшкодовуєш збитки. В наших провадженнях дійсно є випадки, де дуже багато обвинувачених. Ці справи будуть дуже довго слухатися в залі суду.

Деякі обвинувачені вже готові йти на такі угоди і викривати учасників злочинів. Але у них є умова — вони хочуть отримати строк менший, ніж санкція їхньої статті. Бо може бути, що найменша санкція вісім років, але підозрюваний продовжує мовчати, бо не хоче сидіти вісім років. А якби ми могли запропонувати йому менш як вісім, то він погодився б».

Читайте також: Динаміка негативу. Як зростаюча корупція стала головною проблемою для рейтингу Зеленського [14]

Глава Специализированной антикоррупционной прокуратуры Александр Клименко. Фото: Василь Артюшенко, ZN.UA

За нашою інформацією, окрім участі в робочій групі з розробки законопроєкту в Міністерстві юстиції, САП зверталася до Верховної Ради із листом і звертала увагу на необхідність не «загубити» викриття під час укладання угод у новому законі. Але зрештою уряд подав той законопроєкт, за який голосували депутати.

Можна точно констатувати, що в дискусії, яка виникла під час обговорення законопроєкту, ніхто не критикував самих угод, які антикорупційні органи укладають з підозрюваними та обвинуваченими. Бо інститут угод важливий.

Читайте також: Хапуги по протекції. Як ставленик Зеленського раптово "заробив" на апартаменти, земельні ділянки, будинок, офіси, автівки та паркомісця [15]

У нардепів є час внести заявлені і САП, і громадськістю поправки до тексту закону. Вже наступного після голосування в парламенті дня голів САП і НАБУ покликали на засідання правоохоронного комітету, де, як заявляє антикорпрокуратура, і НАБУ, і САП, як і раніше, наполягали на необхідності доопрацювати законопроєкт №11340. Голова фракції СН Арахамія заявив, что законопроєкт буде доопрацьовано [6]. Подивимося.

Однак є ще одне запитання, на яке важливо продовжувати шукати відповідь: чи готове суспільство, щоб ті самі «великі риби» пішли на угоди зі слідством, здали спільників і за новим законодавством, якщо закон приймуть у другому читанні, отримали менші строки ув’язнення?

—

Тетяна Безрук [16], опубліковано у виданні ZN.ua [3]

Читайте також: 

• Як суди укладають угоди з топ-корупціонерами, засекречують вироки і скільки це коштує [17]
• Як працює мережева корупція в Україні: позаштатний радник та його близькі отримали від Мінкульту понад 70 млн грн [18]
• Боротьба проти спільноти хапуг [19]
• В розпіареному Реєстрі корупціонерів чомусь відсутні найбільші корупціонери [20]
• 78% українців вважають, що саме президент відповідальний за боротьбу з корупцією [21]
• Внутрішній фронт: поки українці воюють хитровани крадуть [22]
• Великий дерибан. Хтось наживається на серіалах, хтось на барабанах, а нардеп Шахов на сиренах тривоги [23]
• Корупційна система "Шлях" почала серйозно шкодити іміджу влади, бо очолювана вона вірогідно її представниками [24]