Кожен українець пам’ятає з казки про Козу-Дерезу, що ця порушниця громадського спокою "за три копи куплена". Що спадає на думку про копу? — це копиця сіна чи жита. Однак не лише! Копа — це одиниця лічби, що дорівнювала 60 штукам чого-небудь: снопів збіжжя, дощок, свійських птахів, харчових продуктів.

Як от "копа" головок сиру, яєць тощо. Проте з давніх документів копа найбільше відома як одиниця лічби грошей. Дереза придбана за три копи — 180 штук — грошів! До речі, рахунок на копи живий до сьогодні. Наприклад, в продажу яєць лотками по півкопи — 30 штук.

Про те, які гроші були в обігу на українських теренах у XIV—XX століттях і як їх рахували, поговоримо у цій статті.

Золотий

Золотий як одиниця лічби 30 польських грошів виник і увійшов в обіг наприкінці XV століття — стільки тоді вартував золотий дукат. Найменування стосувалося перш за все обрахунку грошей в межах польської монетної системи, тому найчастіше в документах знаходимо "польський золотий". Зараз ми знаємо його у польськомовній формі "злотий" — як грошову одиницю сусідньої держави. У Гетьманщині кінця XVII—XVIII століть найменування "золотий" також було одиницею лічби 20 російських копійок.

Видаткова книга з обліком на золоті, шаги та копійки, 1731 рік. Усі фото надав автор

Гривня

Гривня — фактично єдине з монетно-лічильних найменувань княжих часів, що дожило до модерного часу. Ця назва в XIV і подальших століттях означала не лише грошовий зливок срібла, але й використовувалась як лічильна одиниця у 48 грошів і як еталон ваги дорогоцінного металу — для карбування монети, оцінки посуду, прикрас тощо. Від початку XVIII століття гривня в українській мові означала 10 копійок, згодом — 3 копійки. А під час Української революції 1917—1921 років [2] стараннями Михайла Грушевського термін закріплено за офіційною грошовою одиницею УНР. Так ми знаємо гривню і в сучасній Україні.

Читайте також:  Мокшани, рашисти, русня, орки: звідки взялися зневажливі прізвиська для ворога [3]

Срібна гривня Київського типу

Гріш

Назва "гріш" походить від grossus denarius, латиною буквально "великий/товстий/грубий денарій". Перший гріш в середньовічній Україні — чеського карбування, надходить в наш обіг на початку XIV століття. А з ним — і лічба на копи. Це так званий празький або "широкий" гріш. Він справді був відчутно більшого розміру, ніж інші монети. В угоді 1359 року про купівлю нерухомості читаємо: "А пити могорич у Бибицького в домі за копу грошій".

Празький гріш, Ян Люксембург. 1310—1346 рр.

Від празького гроша беруть походження гроші двох систем — польської та литовської. При цьому спочатку найпоширеніша монета була номіналом у півгріш. Польський і литовський гроші відрізнялися не лише зображеннями, але й вмістом срібла, тож мали між собою курсове співвідношення 5:4.

Традиційно польський гріш рахували на золоті, литовський — на копи. У документах фінансового характеру часто можна зустріти подібні формули, як наприклад 1573 року: "Позичив грошей 300 кіп лічби і монети литовської, лічачи по 10 пенезів білих в гріш, а по 60 грошів в кожну копу".

Польський півгріш, Сигізмунд І Старий. 1508 рік

З кінця XVI множина "гроші" починає все більше вживатися як загальне поняття засобів платежу. Так вона і закріпилася в українській мові по сьогодні. При цьому навіть у документах фактично обов’язкового російськомовного діловодства XVIII століття при цитуванні розмовної мови не вживали російський термін "деньги". 1751 року власник вкрадених грошей, караючи слугу, приказував: "пропали, дей, мої гроші, пропадеш, дей, і ти, поганський сину!".

Литовський півгріш, Сигізмунд Август. 1549 рік

Копійка

Копійка походить від слова "копіє" — тобто спис, колюча ударна зброя. Виникла у XVI столітті з реформою в межах російської монетної системи для означення монети у дві московські деньги. На "деньгах копєйних" зображували вершника (образ царя) зі списом — на відміну від інших монет, де вершник був з шаблею. Згодом така монета стала основною одиницею обігу.

На українському Лівобережжі копійка увійшла у широкий вжиток в середині XVII століття. Репутації цієї монети зашкодила невдала реформа 1650-х, за якою московська влада карбувала мідні копійки, прирівнюючи їх до срібних. В Україні їх називали "руді копійки" й відмовлялись приймати.

"В Києві козаки і міщани і торгові люди дрібних мідних денег ні за що не беруть", — писав тутешній воєвода до Москви 1658 року. З XVIII століття копійка як розмінна монета в парі з рублем забезпечувала монетною масою грошовий обіг у складі Російської імперії, а далі СРСР. Звідти й приказка: "Копійка рубля береже".

Читайте також:   «Рашка», «русня», «ер-ефія», «оркостан». Чому українці дають глузливі назви Росії і росіянам та що вони означають?  [4]

Російська копійка, Іван Грозний. 1533-1584 рр.

Пенязь, пінязь

Назва "пенязь" походить від давньонімецького слова pfenning. У XIV—XVI століття пенязь вже був дрібною монетою, яка зайняла нішу розмінної одиниці до більшого номіналу — гроша. В латиномовних документах його іменували denarius. Зазначимо, що пенязі в польській і литовській монетних системах були дещо відмінними номіналами: перший поділявся на 18 пенязів, другий — на 10.

Вміст срібла впливав на колір металу, тож литовський пенязь називали "білим", польський — "чорним". 1582 року в Луцьку міська влада пояснила про щорічні податки: "Від ремесла по грошу, від торгування на ринку по грошу, а списного  два білі беремо". Що прикметно, тоді назва "пенязі" у формі  множини також була загальним поняттям платіжних засобів. До сьогодні це збереглося у польській мові, натомість в українській було витіснене терміном "гроші".

Польський пенязь, Ян І Ольбрахт. 1492-1501 рр.

Шаг

Є декілька версій походження слова "шаг": від монети "шилінг, шеляг", або від давнього "сяг" як крок. Я маю свою версію — від східної монети "шагіʹ". Найменування "шаг" використовували перш за все як дрібну лічильну одиницю у три польських гроші, згодом — дві російські копійки, рівні їм за курсовим співвідношенням. Також це була розмовна назва монети таких номіналів.

В Гетьманщині [5] назва набула широкого вжитку. 1675 року одна жінка розповіла, що скористалася послугами чарівниці: "І зараз повела мене в сад на болото під яблуню, обернувши тричі, веліла мені сісти, і за ножа триматися, а сама, взявши шага грошей, пішла на болото". А 1687-го свідки у справі вбивства розповіли про звичай у шинку пити в борг: "Прийшли нас троє зранку, стали просити горілки за шаг, і небіжчик всипав, і так дали йому чеха, — а чеха нам почекай — сказали".

Коли з кінцем XVII століття обіг все більше наповнювався російською монетною масою, шаг був складовою так званої "української" лічби грошей — лічильний золотий поділявся на 10 шагів, а шаг становив 2 копійки. З реформою 1839—1843 років назву шаг перенесли на монету ½ копійки. В часи УНР шаг як 1/100 гривні став новою розмінною одиницею української валютної системи. 

Читайте також: Як брехлива москва редагує історію: початок традиції брехні [6]

40 шагів 1918 року випуску. Дизайнер графіки Георгій Нарбут

Шеляг, шелюг

Слово шеляг є слов’янською версією, поруч з германським "шилінг", назви золотої візантійської монети "солід". Срібні шилінги-шеляги карбували у XIV столітті, вони становили основу грошового обігу в Балтійському регіоні. Звідси вони через торгівельні контакти надходили й на українські землі. В XVI столітті номінал "шеляг" (латиною назва на монетах "solidus") як 1/3 гроша почали карбувати у польській монетній системі.

Все XVII століття він був панівним дрібним монетним номіналом на українських землях у складі Речі Посполитої [7]. Іван Вишенський у своїй "Книжці" пише: "Ті бідняки шелюга, за що солі купити, не мають", — у порівняння з багатіями, які готують місце у скринях для золотих монет.

За короля Яна Казимира ініційовано карбування мідних шелягів, так званих "боратинок", які були в обігу наступне століття. Так, зі Львова маємо фінансовий запис: "Шелягов грубих боратинок злотих 467, грошів 23". В XIX столітті шелягом називали монету номіналом 1 копійка.

Читайте також: Українські історики перед викликом деконструкції російського національного міфу [8]

Польський солід, Сигізмунд ІІІ Ваза. 1623 рік

—

Владислав Безпалько, старший науковий співробітник Національного музею історії України; опубліковано у виданні  "Локальна історія" [9]

---

Читайте також: 

•  Професор Юрій Шевчук: Двомовність як хвороба [10]
• Диплом Таємного університету визнавали в Чехії, Австрії, Німеччині та вільному місті Данциґу [11]
• Мовознавець Юрій Шевчук — про позицію мера Харкова Терехова: «Це мовний сепаратизм» [12]
• Як Україна повертає у світові музеї імена своїх художників, вкрадені Росією  [13]
• Омелян Ковч: священик, патріот та праведник [14]
• Тарас Кремінь: Україна деокуповує свій мовний простір [15]