Старі стосунки між Європою та США, які трималися на трансатлантичній солідарності та ядерній парасольці, остаточно перетворилися на болісну драму про неминуче розлучення. Поки Дональд Трамп святкує першу річницю свого другого пришестя в Білий дім, європейські лідери вже не просто «глибоко занепокоєні», вони відверто шоковані.

Останньою краплею, як зазначає у своєму аналізі Politico [2], стали погрози Трампа ввести каральні мита проти кожного, хто завадить йому анексувати Гренландію. Схоже, бажання купити найбільший у світі шматок льоду стало тим самим «червоним ліхтарем», після якого європейські дипломати почали потайки пакувати валізи та шукати нового «партнера для життя» — у вигляді самих себе та, що найцікавіше, України.

Коли бізнес-план перетворюється на діагноз

У кулуарах Брюсселя та Лондона чиновники вже не підбирають епітетів: плани Трампа щодо суверенної данської території називають «божевіллям» та «нападом на союзників». Після венесуельських пригод американського президента Європа зрозуміла, що «режим воїна» в Білому домі — це надовго. Трампова Америка більше не сприймається як надійний торговий партнер, а тим паче як гарант безпеки. Вичікування закінчилося. На зміну йому прийшла болісна, але необхідна координація «нової реальності», де Вашингтон — це не лідер вільного світу, а непередбачуваний сусід, який може раптово виставити рахунок за повітря або спробувати купити твою дачу.

В тему: Пацієнт з Білого дому. Чому психіатри (й не тільки) стривожені погіршенням стану Дональда Трампа [3]

Цей зсув у політиці США, на думку багатьох дипломатів, є незворотним. Розрив 80-річної співпраці, яка забезпечувала мир на континенті, виглядає трагічно, але альтернатива ще гірша — залишатися заручником людини, яка міняє стратегічні альянси на нерухомість. НАТО у своєму нинішньому вигляді фактично перебуває на апараті ШВЛ, і хоча Джорджія Мелоні все ще намагається бути «миротворцем», більшість європейських капіталів уже почали груповий чат, де головним правилом є відсутність Трампа.

Цікаво, що цей «груповий чат» лідерів — Фрідріха Мерца, Еммануеля Макрона, Кіра Стармера та Урсули фон дер Ляєн — став найефективнішим інструментом світової політики. Вони обмінюються повідомленнями щоразу, коли Дональд вигадує щось «дике». Цей неформальний союз отримав назву «Вашингтонська група» — іронічне нагадування про візит до Білого дому разом із президентом Зеленським минулого серпня. Саме тоді вони зрозуміли: якщо хочеш зробити щось добре, не клич американського президента в союзники.

Читайте також: Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [4]

Україна як новий військовий хребет Європи

Найбільш несподіваний та приємний поворот у цій історії — роль України. Коаліція охочих, яка спочатку створювалася лише для підтримки Києва, несподівано стала прототипом нової європейської безпекової архітектури. І в цьому союзі Україна — не бідний родич, а найбільш мілітаризована держава з величезною армією, розвиненим виробництвом дронів та реальним досвідом сучасної війни.

Поки американські обіцянки тьмяніють, українська військова міць разом із ядерним потенціалом Франції та Британії може стати основою альянсу, який змусить навіть Трампа замислитися перед тим, як знову погрожувати митами.

НАТО перестає бути головним призом для Києва, оскільки американські гарантії тепер вартують не більше, ніж пост у соцмережі Truth Social. Натомість європейці починають усвідомлювати: якщо включити Україну в нову систему безпеки, то сумарна потужність союзу буде колосальною.

Брюссель уже планує створити власну армію чисельністю в 100 тисяч осіб до 2030 року, а новий комісар з оборони Андріус Кубіліус малює плани Європейської ради безпеки. Схоже, Трамп своєю гренландською авантюрою зробив те, чого не змогли десятиліття європейських самітів — змусив Старий Світ нарешті подорослішати.

В тему: Чорна скринька Пандори: головні тренди та ризики 2026 року [5]

Давос, Гренландія та твердість намірів

Наступні дні обіцяють бути спекотними. У Брюсселі готують екстрений саміт, щоб калібрувати відповідь на гренландські зазіхання Вашингтона. Фон дер Ляєн уже заявила про «непохитну рішучість» захищати європейську солідарність, а Трамп готується до вояжу в Давос, де на нього чекає теплий прийом із холодним підтекстом. Європа вирішила стояти твердо, і це вже не просто слова. Це початок нової ери, де Захід радикально переформатовується, а центр сили зміщується від Овального кабінету до текстових чатів європейських лідерів.

Звісно, розлучення буде болісним та дорогим. Трансатлантична торгівля постраждає, а безпекові ризики зростуть, доки Європа не навчиться захищати себе самотужки. Але, як кажуть у таких випадках, краще жахливий кінець, ніж жах без кінця. Гренландія може залишитися данською, Україна може стати стовпом європейської оборони, а Дональд Трамп — лише неприємним спогадом у мемуарах майбутніх поколінь європейських політиків, які нарешті взяли долю у свої руки.

—

Адаптовано «Аргумент» [6] на основі аналізу Тіма Росса для Politico

Читайте також: 

• Трамп визначивсь з напрямком розвитку США - пояснює історик-американіст з ФРН [7]
• Гра без козирів: скандал в Овальному кабінеті, його причини та наслідки [8]
• Світовий порядок 3.0 чи Хаос [9]
• Ажіотаж у тумані транзакціонізму: чому шлях до успіху для Трампа починається в Києві [10]
• Після трьох років повномасштабної війни рашистів проти України Захід починає розуміти: він слабший, ніж уявляв [11]
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу [12]
• Американський талібан. Про що тепер мовчатимуть у США  [13]