В українських архівах серед старовинних рукописів і стародруків зберігаються також і унікальні нотні записи, з яких дізнаємось про те, як розвивалася музична культура України.

Численні фонди Центрального державного історичного архіву України у м. Львів продовжують вабити своїми таємницями, зазначає GALINFO [2]. Ще декілька місяців тому, дощовим листопадом, в одному з фондів архіву серед малодосліджених справ священника та історика Степана-Романа Луканя журналісти віднайшли невеликий аркуш із нотами, дещо відмінними від звичного для нас сучасного нотопису. Докладніше знайомство виявило, що це зразок давнього сакрального твору, який засвідчує унікальний факт існування в Україні високого рівня музичної культури ще в XVI-XVIII століттях.

Ноти та слова віднайденого аркуша ведуть нас крізь глибину віків – від невменної нотації середньовіччя до сучасного нотного запису. Про значення цього нотованого архівного зразка як свідка тяглості української духовної традиції і розвитку музичної культури розповіла Гал-інфо львівська музикознавиця Наталія Сиротинська.

Матеріали Центрального державного історичного архіву у м. Львів

Матеріали Центрального державного історичного архіву у м. Львів 

Як записували музику в давнину

Активний розвиток української музичної культури в Україні розпочався в середньовічний період, коли водночас із прийняттям християнського обряду Київська Русь адаптувала весь корпус літургійних співів, а також і нотацію. У ті часи для запису відповідних мелодій використовували невми – спеціальні знаки, які фіксували певний короткий інтонаційний зворот, на відміну від сучасного запису кожного окремого звуку з його точною висотою і тривалістю. Наталія Сиротинська зазначила, що відтак невми допомагали лише пригадувати мелодію, але спочатку треба було довго вчити її на слух.

– Особлива форма середньовічних невменних знаків дозволяла позначати їх одразу над літургійними текстами. Такою формою нотопису користувались в Україні до кінця XVI століття. Згодом за західним зразком було створено п’ятилінійну нотацію, яка дозволила фіксувати вже точну мелодію літургійних співів, що надалі відіграло величезну роль у збереженні і розвитку музичної традиції. Саме такий зразок ми і віднайшли серед матеріалів Степана-Романа Луканя, – розповіла Наталія Сиротинська. 

Як зазначила музикознавиця, співати за новою лінійною нотацією не було складно. Адже аби вивчити піснеспів на слух потрібні були роки, натомість співаючи по нотах до року можна було вже опанувати потрібний літургійний репертуар. Важливо, що чітко визначені тривалість і висота записаних мелодій роблять цей давній співочий матеріял легким для прочитання для дослідників та виконавців навіть сьогодні, через століття.

Варто зазначити, що створення лінійної нотації наприкінці XVI століття насамперед призначалося для впровадження багатоголосого літургійного співу, що і зробили львівські братчики. Водночас новою нотацією почали записувати й усталені ще від середньовіччя одноголосі богослужбові піснеспіви. На цій основі були сформовані новаторські літургійні збірники – ірмологіони. Вони мали різну жанрову структуру, тому забезпечували богослужіння на цілий рік. Наразі відомо про понад 1100 таких музичних збірників, і ця спадщина є неоціненним джерелом для музикознавців та істориків.

Читайте також:  Як наші пращури захищались від ворога та лиха: традиційні обереги українців та прокльони [3]

Пані Наталія поділилась із журналістами Гал-інфо копіями одного з давніх піснеспівів. Йдеться про Любачівський ірмологіон 1674 року, який знаходиться у Львівському історичному архіві. Серед репертуару цього збірника музикознавиця віднайшла і богородичний догматик 1-го гласу, який повністю відповідає мелодиці на аркуші Степана-Романа Луканя. Відтак віднайдена в архіві справа містить важливий зразок давнього монодійного (одноголосого) співу, автором якого є відомий реформатор церковного співу св. Йоан Дамаскін. Повний цикл догматиків містить вісім піснеспівів, які традиційно виконуються під час недільної вечірньої служби (на вечірні в суботу). 

Копія оригіналу з рукопису Любачівського ірмологіона 1674 року

Копія оригіналу з рукопису Любачівського ірмологіона 1674 року 

Музична грамотність українців

За словами Наталії Сиротинської, церковний обряд для бездержавної нації, якою були тоді українці, мав дуже велике значення. За несприятливих політичних умов український етнос гуртувався довкола церкви, тож саме довкола цього потужного суспільного інституту проводилися найважливіші реформи, серед яких і зміна нотопису. Саме це нововведення сприяло розвитку багатоголосого співу, зокрема, партесних концертів, а також духовної пісні. Нотопис спричинився також і до активного розвитку композиторської творчості.   

– Введення лінійної нотації засвідчило міцні зв’язки із Заходом, де вже тривалий час існували такі освітні заклади як єзуїтські колегії та протестантські школи, а відтак і навчальні посібники. У певний спосіб львівські братчики запозичували цей досвід, а завдяки активному поширенню ірмологіонів розпочався цілком новий етап розвитку української культури, – поділилась музикознавиця.

Важливо, що ірмологіонами користувалися не лише церковні співаки, диякони, студенти-богослови та інші, хто мав відношення до церкви. Літургійні збірники стали початковими підручниками для навчання всіх без винятку українських дітей, у тому числі дівчат, сиріт і всіх незаможних. У кожній церкві дяки навчали дітей музичної грамоти та співу по нотах, найталановитіші надалі продовжували вчитися в братських школах чи академіях. 

– Це означає, що, по-перше, все українське населення було музично грамотним, всі знали ноти, були виспівані, у них розвивався голос, вони чисто інтонували. По-друге, разом із літургійними піснеспівами вивчалися і чудові тексти високої поезії церковнослов'янською мовою, перекладені з грецьких оригіналів. Йдеться ще про той візантійський тисячолітній обряд, ті тексти, які писав, зокрема, і святий Іоанн Златоуст. Тобто українське населення не лише співало, але й засвоювало церковні тексти… Тому можемо уявити, який високий був рівень культури народу, коли всі музично грамотні і читають високу поезію, – наголосила Наталія Сиротинська.

Читайте також: Всепроникна та всевладна: вода у віруваннях українців [4]

Значення для сучасності 

Завдяки високому рівню музичної освіти, в XVII столітті відбувся спалах розвитку українського фольклору. Люди, що з дитинства завдяки ірмологіонам мали музичну підготовку, втілювати свої знання у творенні нових народних пісень чи багатоголосих творів. Та й, зрештою, ці музичні збірники залишалися підручниками до початку XX століття. 

– Для нас точна фіксація ірмолойного репертуару є дуже важливою, оскільки ми можемо точно відчитувати мелодії, досліджувати їх і виконувати, а, отже, зберігати традицію. Важливо також те, що нотовані записи фіксували традицію, яка була ще давнішою, зберігалася усно, а в XVI столітті тільки почала записуватися. Тобто ірмолойні піснеспіви не були написані в XVI столітті, а були давньою усною практикою, яка просто перейшла в іншу форму запису, – зазначила музикознавиця. 

Читайте також: Україна має древні традиції поховання воїнів. Як це було і як впливає на вшанування полеглих сьогодні [5]

Так, літургійні співані тексти були перекладені на церковнослов’янську мову з грецьких оригіналів. Важливо, розповіла пані Наталія, що творці цих тестів, або гимнографії (з грецької – писати тексти), були освіченими людьми, які знали античну літературу, богослов'я, були поетами і творчими людьми. Вони були фахівцями, які намагалися якнайкраще укласти ці тексти за формою і змістом, аби їх краще запам’ятовували і розуміли всі присутні у храмі. Для українців це було надзвичайно важливо також тим, що завдяки перекладам на церковнослов’янську мову наша держава мала можливість долучитись до візантійського культурного поля та античної поетики. 

На жаль, сьогодні більшість цих традицій втрачено. Монодійний спів, який був основою церковної музики, зберігся лише фрагментарно у виконанні церковних дяків, які виконують піснеспіви пізніших редакцій ірмологіонів. Тому давня традиція зараз практично не звучить, проте збережені збірники залишаються безцінним свідченням високого рівня музичної грамотності українського народу та його глибоких зв’язків із традиціями греко-візантійського ареалу, а також західноєвропейської культури.

—

Розмовляла Марічка Твардовська, опубліковано у виданні GALINFO [6]

Читайте також: 

• Українські обряди та звичаї, пов'язані з житлом [7]
• Про воєнні традиції українських воїнів та їхню тяглість [8]
• Знаки якості. Історія та символізм гербів усіх областей [9]
• Українські Великодні традиції: як створювали писанки [10]
• Про чорні берети морської піхоти, традиції і Честь [11]
• Оксана Косміна: запорозькі козаки носили не шаровари [12]
• Про смерть в українській історії. Як українці здавна ставилися до смерті? [13]