Українські обряди та звичаї, пов’язані з житлом

Версия для печати

Оселя для українців значила досить багато. Щоб у хаті гарно і в достатку жилося, вони дотримуватися низви звичаїв ще під час її будівництва, постійно віддавали шану духам дому, стежили за порядком у будинку, завдяки низці оберегів захищали його від зовнішнього "злого" світу.

Вибір місця для житла

Зараз у селах планова забудова, а раніше вільно обиралося місце, де будуватися. За матеріалами архівів чи згадок старих людей знаємо, що були певні традиції вибору місця для житла. За деякими уявленнями, його повинна була вибрати свійська тварина, яка, зазвичай, лягає тільки в гарних місцях. Окрім того, місце обирали за допомогою покладених на ніч речей, перевіряючи чи з’явиться на них роса.

Ніколи не будували хату на перехресті, бо там могли «діяти» відьми, туди кидали «погані» гроші, тобто це було «нечисте» місце. Не рекомендували зводити житло там, де було кладовище, де був зруйнований храм, де в дерево влучила блискавка.

На цю тему: Українська ікона: історія розквіту й зникнення. Та чим відрізняється від російської

Будівництво житла

Сам процес зведення житла відбувався за участі майстрів та толокою, завдяки взаємодопомозі громади. Для всіх помічників господарі готували велике частування. Були й винятки. Наприклад, на півночі Чернігівщини, де переважала зрубна хата з нештукатуреними стінами, толоки не робили, обходились власними силами або роботою найманих спеціалістів. Існувала традиція на кутах майбутньої хати закопувати монети, певні предмети побуту, щоб господарі жили щасливо, завжди мали гроші. Великого значення надавали такому етапу будівництва, як вкладання сволоку. На цій великій балці трималася фактично вся стеля. З метою охорони будинку, на сволоках зображували хрести. Крили хату або самі господарі, або ж запрошували умільців. Кінець будівництва знаменувало обрядове деревце, що встановлювалося на горищі.

Заміс глини. Толока

Ставлення до майстрів-будівельників

Майстрів дуже шанували, у процесі зведення старалися їх не нервувати, обов’язково пригощали обідом, а увечері після закінчення робіт могли і чарку налити.

На цю тему: 23 шокуючі традиції та звичаї давньої України

Уявлення про домовиків

Коли входили у новобудову, то хорошого домовика зі старого житла прагнули перевести сюди. Дехто вважав, що він сам переходить за господарями, а деякі спеціально брали певні речі зі старої хати, запрошували домовика.

Ставлення до домовика було двояким, бо цей дух міг робити або щось хороше, або й зашкодити. Коли у хаті творилося щось неладне, то ставили на порозі мисочку з молоком, щоб задобрити і підгодувати домового. Коли у житлі щось загубилося, то господарі прив’язували до ніжки стільця шматочок тканини, примовляючи: «Ти цю річ забери собі, а оту поверни мені». Та, переважно, люди вважали домового добрим. Щоб побачити домовика, необхідно було у Страсну п’ятницю принести у дім з церкви запалену свічку.

Українська розмальована піч. Полісся.

На цю тему: Історик Ростислав Мартинюк: «Немає Росії. Є Московщина»

Інші духи хати

У хаті могли жити й інші духи, квартируючись, найперше, у просторі печі. Це було місце домашнього вогнища, що наділялося сакральністю ще з прадавніх часів. Люди вірили, що якщо кидають у вогонь їжу, то вони віддають цей харч своїм предкам. Відголоски таких уявлень зберігалися і в ХІХ, і в ХХ ст. Наприклад, біля печі господарі залишали страви на Різдво, віддаючи данину померлим родичам. Деякі старожили казали, що за піччю живе спеціальний дух – «запічник». Щоб його не прогнівити, піч старанно доглядали, обов’язково білили.

«Правила поведінки» у домі

Щоб у домі добре жилося, необхідно було, по-перше, задобрити усіх духів, котрі там проживають, і, по-друге, треба за будинком дуже слідкувати. Вважалося, якщо у хаті неохайно, то й життя буде неохайним. Стежити за порядком у домі було обов’язком жінок. Щотижня (деякі рідше) вони натирали долівку, часто підмазували стіни, особливо перед святами.

На цю тему: Колядники Києві за часів СРСР: Під ковпаком КДБ

Освітлення житла

Раніше житло освітлювалося за допомогою світоча чи каганця. Світоч – це дерев’яна труба чотирикутної форми, що опускалась до середини кімнати, і на неї чіпляли решітку, де вкладався вогник.

Покуть. Полтавщина. Мал. Ю.Павловича

Речі-обереги у хаті

Візерунки на рушниках (Дерево Життя, солярні знаки) мали оберегову функцію, захищали людину від всілякого зла. Хата була мікрокосмом людини, де та робила все, щоб їй добре жилося. На божнику, окрім ікон, зберігалося освячене зілля, складалися свічки. Злі сили проникали у цей внутрішній простір із зовнішнього, «чужого» світу, з вулиці. Захист від них – обходи обійстя зі свічкою, підкова на щастя. Прорізи для дверей та вікон – це найбільші «зони ризику», через які могло просочуватися щось нехороше, і тому їх слід найбільше охороняти. Звідси й заборона передавати будь-що через поріг. Прорізи дверей прикрашалися різними символами, оберегові знаки мала й різьблена лиштва над вікнами.

На цю тему: День вишиванки: модні тренди, традиції візерунків за регіонами та історія українського свята

Прощання з домом

Коли людина помирала, то рідні були зобов’язані допомогти душі успішно покинути свій дім. Адже за певних обставин вона могла повернутися туди злим духом. Щоб убезпечитися від цього, у хаті, де був покійник, закривали всі дзеркала. Мерця виносили з хати вперед ногами, щоб той більше не повернувся. Коли тіло винесли, у хаті необхідно було символічно прибрати.

Отже, оселя для українців значила досить багато. Щоб у хаті гарно і в достатку жилося, вони дотримуватися низви звичаїв ще під час її будівництва, постійно віддавали шану духам дому, стежили за порядком у будинку, завдяки низці оберегів захищали його від зовнішнього "злого" світу.

—

Аліна Ярова, кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу "Український етнологічний центр" ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України; опубліковано у виданні  Етнографія

На цю тему:

• Русів XIX-XXI cтоліть: галицьке село з глобальними зв’язками
• «Де ти бродиш, моя доле …»: українська родина в епоху ДіПі
• Якою мовою розмовляли в Україні 100 років тому: 12 фактів
• Куди бігти за сіллю, або Хто такі сусіди
• «Скрипниківка»: важлива подробиця історії українського правопису