Мощун латає стріхи і стіни, розміновує ліс, ставить меморіали полеглим, лікує рани, а ще – живе волонтерством. У центрі – скромна ялинка і серце з назвою села. Тут без малого три роки тому провалилася операція «Київ за 3 дні», хоча подекуди противник був на відстані витягнутої руки від Києва.

Мощун став одним із форпостів, маленьким камінцем у чоботі, що змусив зашпортатись російське військо. Ціна була висока: не залишилося жодної цілої будівлі і жодної родини, яка б не постраждала, пише видання Frontliner [2].

Мешканки-бабусі очікують автобус на одній із вулиць села Мощун, с. Мощун, Київська область, Україна, 13 лютого 2024 року. Данило Дубчак / Frontliner

Кацапи не знали, що є ось тут село. Вони пішли лісом. А тут знайшли село і знесли його з лиця землі.

Бабуся Галя

Центральна вулиця порожня. Де-не-де гарчать генератори і сновигають поодинокі перехожі. Деякі будинки у руїні, на інших сліди свіжого ремонту і нові металопластикові вікна. Одна крамничка схоже збудована «з нуля», проте ще не відкрилася, біля неї «дрімає» екскаватор. Дим із труби, що тягнеться над руїною, виглядає сюрреалістично.

Вулиця виводить до меморіалу «Янголам перемоги». Стела, світлини полеглих, траншеї. Окопи – символічні, та за потреби можуть служити за призначенням. В одному з них – виставка ворожих трофеїв, серед яких уламки снарядів і російська плитоноска. Згори – прапори бригад, янгелики, посуд загиблих. Тут можна блукати довго, відшукуючи все нові нагадування. 

Читайте також: Командир 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців розповідає про битву за село Мощун [3]

«Будка» замість хати

Літня мешканка модульного будинку запрошує на каву. Показує присипаний снігом город та місце, де ще три роки тому стояла її хата.

«Коли почалося, ми виїхали ввечері, а вночі вже в мене хати не було. З Гостомеля воно йшло сюди. Кацапи не знали, що є ось тут село. Вони пішли лісом. А тут знайшли село і знесли його з лиця землі. А якби я ще на ніч осталася, то мабуть мене б уже не було», – розповідає бабуся Галя.

Бабуся Галя у своїй хаті, село Мощун, Київська область, Україна, 13 лютого 2024 року. Данило Дубчак / Frontliner

Своє помешкання вона жартома називає «будкою». Таких хатинок різних розмірів і форматів по селу чимало, і всі вони мають різне походження – серед тих, хто допомагав встановлювати і міжнародні благодійні організації і відомі українці, наприклад, боксер Олександр Усик та предстоятель ПЦУ Епіфаній.

Бабуся Галя запевняє, що її помешкання встановили французи. Перші півтора місяці повномасштабного вторгнення жінка прожила у Полтаві, ще деякий час – у родичів в Горенці, дім яких також постраждав. А коли повернулася, то ночувала під яблунею на своїй ділянці.

Модульний будинок бабусі Галі в селі Мощун, с. Мощун, Київська область, Україна, 13 лютого 2024 року. Данило Дубчак / Frontliner

«Коробка. А на коробці я. Так відпочивала. А вже на день у городі щось робила. Отак і жила», – згадує вона.

Зсередини помешкання виглядає трохи більшим за купе в потязі, там тепло і затишно. Біля буржуйки гріється двоє котів. Рудий Бомжик і сіра Доця з білою грудкою. Бомжик дикий, прибився рік тому. Він не дає себе торкатися – сахається. Доцю ж Галина вигодувала зі шприца. Знайшла у заростях малини.

Бабуся Галя кип'ятить воду для кави, с. Мощун, Київська область, Україна, 13 лютого 2024 року. Данило Дубчак / Frontliner

Одного разу волонтери завезли жінці дрова. За її словами, нині ціна – 2,5 тисячі гривень на кубометр. З такою пенсією купувати їх самостійно неможливо. Минулої зими збирала гілля по краю лісу, цьогоріч вже не має на це сили.

Діти Галини живуть в Мощуні, Горенці та в Києві. Донька, що в Мощуні, живе також у модульному будинку – з чоловіком і сином. Іноді діти навідують, однак особливої підтримки від них годі чекати. Адже вони й самі постраждали від навали. Часом у гості приходять сусіди.

В помешканні постійно працює телевізор. Коли зникає електроенергія, господиня вмикає ліхтарик та слухає маленький програвач, на якому записала Біблія.

Настрій у господині не дуже святковий. На питання, чи відзначатиме Новий рік, гірко зітхає: «І не знаю, і знати не хочу. Втомилася вже дуже».

Читайте також: Микола Мішакін: Нормальний воїн ніколи не буде хизуватись. Хизуватиметься тільки той, хто не був ні в боях, ніде [4]

«Пліч-о-пліч, попри звання і посади»

Школярів з Мощуна наразі возять автобусом до Гостомельського ОТГ, адже в місцевій школі немає бомбосховища. А от Пункт здоров’я вже відновили, адже у цьому допомагали посольства аж п’яти дружніх країн.

Виконувач обов’язків старости Мощуна, головний спеціаліст документообігу та звернень громадян Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Вадим Жердецький вважає, що повномасштабне вторгнення показало, хто є хто:

Дуже багато людей, які мали звання, посади, у бізнесі – всі стояли.

Вадим Жердецький, громадян Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району

«Я такого села не бачив. Як син мій говорив, що навіть якщо вони пройдуть на танках, дослівно скажу, вибачте: «Вони будуть срать в танках. Ми їх на вилах піднімемо!», – не приховує емоцій чоловік.

Після того, як ворог здійснив «жест доброї волі», в селі швидко відновили постачання електроенергії та газу, відремонтували дорогу. Частину села було відновлено силами волонтерів. Також у Мощуні створили меморіал «Янголам перемоги».

Меморіал «Янголам перемоги», встановлений у селі Мощун загиблим героям, які обороняли його, с. Мощун, Київська область, Україна, 13 лютого 2024 року. Данило Дубчак / Frontliner

Помічниця Жердецького Анна Заіка зауважує:

«Ми не думали, що таке буде. Кожна родина пережила тут шок. 458 будинків – це з садовими товариствами, пошкоджені, це капітальні. І 365 – повністю знищених».

Однак документи на компенсацію подали тільки 193 мешканці Мощуна – ті, чиї будинки були знищені повністю. Чимало людей не могли податися через відсутність документів.

Шість будинків повністю відбудував американський благодійник Дел Лой Хансен. Він допоміг саме тим, хто не мав документів, а отже і шансів на державну допомогу, та мав дітей. Були і такі родини, які, отримавши компенсацію, купили собі житло деінде, і не стали повертатися на руїни.

Читайте також: Як ЗСУ розбили еліту путінської армії у Мощуні та зупинили наступ на Київ (розслідування) [5]

Мощунські снікерси

Кабінет Жердецького розташований у відновленому Будинку культури. Помічниці виконувача обов’язків старости показують результати своєї діяльності: от саморобні окопні свічки без гноту, що не коптять. Багаторазові грілки, що тримають тепло до шести годин, також саморобні димовухи, що вже дозволили врятувати життя двох поранених, евакуювати їх під димовою завісою. Також тут «мощунські снікерси» – горіхові суміші, залиті медом.

Допомога для військових, яку виготовили мешканці села, с. Мощун, Київська область, Україна, 13 лютого 2024 року. Данило Дубчак / Frontliner

Допомога для військових, яку виготовили мешканці села, с. Мощун, Київська область, Україна, 13 лютого 2024 року. Данило Дубчак / Frontliner

Стіни завішані прапорами і подяками від різних підрозділів. На полиці – мощунський гном, альтернатива популярним скандинавським гномам. Ще одна локальна «фішка», яку робить місцева майстриня. Іграшки слугують оберегами для військових, а ще продаються на ярмарках, приносячи кошти для більш серйозних потреб війська. У цій будівлі плетуть сітки, займаються закупкою генераторів, РЕБів та закривають безліч інших запитів.

На другому поверсі клубу – виставка картин. Різні техніки, стилі й майстри, однак усі вони – про спільний досвід війни. Один із художників по вихідних проводить тут майстер-класи для дітей. Однак чимало охочих знаходиться і серед дорослих.

Читайте також: Битва за Київ. Як зазнав краху "гостомельський десант" російських загарбників [6]

Святкувань у Мощуні не планують

Бої в Мощуні забрали життя захисників і цивільних та зачепили кожного з мешканців. Анна Заіка втратила дім і мусила виїжджати, її онукові на той момент було менш ніж два тижні. Постраждав і будинок Вадима Жердецького. Після звільнення Київщини двоє з шести його синів служать у війську. Один із них зараз на реабілітації після поранення і низки операцій.

За словами виконувача обов’язків старости, чимало мешканців села стали до лав ЗСУ, багато з них вже не повернулися. Це помітно й по цвинтарю, де майорить від синьо-жовтих прапорів на могилах полеглих захисників. Однак життя відновлюється. Зокрема у новому поколінні – лише за цей рік в селі народилося 6 немовлят.

Один із дворів села Мощун, с. Мощун, Київська область, Україна, 13 лютого 2024 року. Данило Дубчак / Frontliner

Новорічних і різдвяних святкувань у Мощуні не планують – не на часі, кажуть. От хіба для дітей будуть подарунки і концерт. Адже війна не повинна забирати в малечі радість. Скалічене село оживає та продовжує боротьбу. Воно вже ніколи не буде таким, яким було до лютого 2022-го, однак житиме і надалі триматиме рубіж столиці.

Текст: Олена Максименко
Фото: Данило Дубчак

Опубліковано у виданні FRONTLINER [2]

В тему:

• ​Жах російських загарбників: що таке HIMARS та його старший брат М270 [7]
• У чому сила української армії? 10 чинників, які допомогли ЗСУ стати новою військовою потугою [8]
• Коли любителів легких «спецоперацій» очікує поразка [9]
• Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям [10]
• Сучасні системи ППО для України: як вони змінять війну [11]
• Як системи HIMARS громлять російські склади (+відеодокази) [12]
• Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям [10]
• Як нова українська артилерія змінює перебіг війни? [13]
• Екс-директор ЦРУ: російська армія показала всі військові недоліки, які лише можна уявити [14]
• The Economist: как Украина выигрывает войну беспилотников [15]
• Артиллерийская «битва за Донбасс» глазами американского журналиста [16]