Жертви путінської пропаганди: родичі, що стали ворогами

1.00

Нет

У прифронтовому селі Запоріжжя живуть кревні російської балерини, а ще – й екскапітана крейсера «Москва». В одному із сіл колишнього Гуляйпільського, а нині Пологівського району Запорізької області живе рідний дядько відомої в Росії балерини Анастасії Волочкової.

Неподалік від нього – родич колишнього командира гвардійського ракетного крейсера «Москва» Сергія Тронєва. Обидва потерпають від обстрілів, не спілкуються зі своїми «зірковими» кревними й навіть не знаходять слів, які б хотіли їм сказати, пише видання УКРІНФОРМ [2].

СТАРІ ФОТОГРАФІЇ

Про те, що в Пологівському районі живуть люди з такими цікавими родинними зв'язками, вдалося дізнатися майже випадково. У населених пунктах, де жителі постійно страждають від російських обстрілів, працівники СБУ проводили стабілізаційні заходи, під час яких і познайомилися з родинами.

Читайте також: Ті, хто тримає землю. Як завдяки героїчним людям живе і відновлюється знищене рашистами село Богородичне [3]

Анатолій Волочков разом із дружиною Антоніною мешкає в старенькому будиночку. Через постійні «прильоти» хатина, якій понад сто років, має чималі тріщини, деякі вікна вибиті й замість скла закриті плівкою.

Анатолій Волочков разом із дружиною Антоніною

- Вікна посипалися, дім тріснув, і то не дивно, бо над ним літали касетні снаряди. Страшно було. В погребі багато сиділи, ховалися по 2–3 години там і вночі, і вдень. Потім на сіновалі укривалися, бо боялися, що в хаті завалить. Думав уже яму викопати в городі й там ховатися… Бачили по телевізору колись, як живе Настя, – а ми ось так. Трошки є різниця, – каже господар.

Він витягає паспорт, розкриває і читає:

- «Волочков Анатолій»... Взагалі-то Федорович, але написали Феодосійович. Брат мій рідний – Юрій Федорович. Так, я рідний дядько відомої балерини Анастасії Волочкової.

Пояснює, що його по батькові помилково змінили в паспортному столі. Тому і вийшло, що з братом мають наче різних батьків.

«Зіркову» родичку не бачив уже майже 20 років, навіть номера телефону племінниці не має.

- Брат з родиною раніше часто бували в Запоріжжі. Настенька маленька ще була, – згадує Анатолій, переглядаючи старі фотографії. Їх із собою взяв зовсім небагато, інші – вдома, у Запоріжжі.

Читайте також: Чому словаки так легко піддаються російській пропаганді? [4]

- Настенька – це Анастасія Волочкова, – уточнює його дружина.

Тимчасом Анатолій продовжує розповідь:

- Брат був чемпіоном Ленінграда з настільного тенісу. В 1996 році померла мати, брат покликав мене до себе. У 1999-му я поїхав в Пітер і там працював автоелектриком до 2004 року, а потім повернувся у Запоріжжя. Брат приїздив востаннє у 2005 році. Потім в нього стався важкий інсульт, він втратив змогу говорити. З тих пір ми не спілкуватися і більше не бачилися.

Ще кілька років Анатолій телефонував дружині брата, проте вони розійшлися, і на тому зв'язок із братом було втрачено.

«БАГАТИЙ БІДНОГО НЕ РОЗУМІЄ»

Будинок у селі, де ми зустрілися з Волочковим, – спадок його дружини. Живуть у ньому з 2010 року. У Запоріжжі Анатолій має квартиру, яка залишилася від батьків. Пенсія маленька, близько 2 тис. грн, тож міське помешкання здає.

Старенькі не звикли до спілкування із журналістами, ніяковіють та дуже сильно хвилюються. З розмови стає зрозуміло, що Анатолій сумує за братом. Каже, якби той не втратив мову, вони б, напевно, і досі спілкувалися.

Читайте також: Імперська спадщина та деколонізація свідомості [5]

- Ми були близькі. Мені його не вистачає, – зізнається.

Серед старих фотографій уже багато років він зберігає журнал. На обкладинці – Анастасія у весільній сукні разом із чоловіком. Гортає журнал, знаходить статтю про племінницю, показує. Журнал колись подарував брат. Береже його відтоді. Каже: «Ну а як, родичі ж…»

Анастасію він бачив востаннє у 2004 році, був на її концерті у «Ювілейному».

- Але ми майже не спілкувалися. Дуже коротко. Багатий бідного не розуміє, – я так скажу.

Про те, що тепер він живе в селі під обстрілами, його племінниця, найімовірніше, не знає, бо не цікавиться його життям.

- Як на душі від того? – питаю.

Анатолій мовчить. Щось хоче сказати, але слова не складаються в речення.

- Колись дивився по телевізору її виступи. Бачив, як вона може ногою робити… Не кожен так може. Навіть не знаю, що я їй би сказав, якби була можливість...

- Та звичайно, він переймається. Він не показує того, але завжди каже: «Обідно, досадно, но ладно», – відповідає за чоловіка Антоніна.

Читайте також: «Мета большевицької політики — втопити український народ в морі т. зв. совєтського народу» [6]

У селі, де вони живуть, з 26 лютого 2022 року немає електроенергії. По воду треба їздити за 3 км. Газу також немає. Топити можна дровами, дрова видають, але щоб їх отримати, треба мати машину.

- Ми згодні бути без світла і по воду їздити, аби тільки наші перемогли. Працюємо в городі. Помідори, кавуни, тиква, картопля, – свої маємо. Трошки курей є. Качки є, але шкода їх, то не ріжемо. Петух в нас був, якому було 20 років, помер від старості, не різали. Так і живемо, – каже подружжя.

КРИМСЬКІ РОДИЧІ ВВАЖАЮТЬ, ЩО... УКРАЇНЦІ НАПАЛИ НА РОСІЯН

За кілька кілометрів від Волочкових живе пенсіонер Сергій Доля. Його також виявили в результаті стабілізаційних заходів СБУ. Чоловік його двоюрідної сестри Сергій Тронєв під час захоплення Криму був командиром крейсера «Москва», а з січня 2015 р. – начальник штабу надводних кораблів Чорноморського флоту.

Сергій Доля

- Тітка моя, мамина рідна сестра, живе в Криму. Вона вважає, що це ми винуваті, напали на них. Їхали через наше село росіяни – і ми на них напали, якось так виходить за їхньою логікою. Хотів пояснити, намагався. А потім заблокував телефон. Півтора року не спілкуємось. Ніколи не думав, що так станеться, що будемо ворогами. Ми ніколи сильно і не спілкувалися, я не держу на них зла, але вони вороги для мене, – говорить чоловік.

Читайте також: Антисемітизм і прокремлівська дезінформація [7]

Він згадує, як ще в жовтні 2013 року родич натякав, що ліпше б виїхати до Криму, бо «в Україні будуть погані справи».

- Воно було сказано якось мимохідь. Як би ви в 2013 році таке сприйняли? Ще ж і АТО не було. А вони, виходить, щось знали. Ці слова в голові весь час, – розповідає.

Крейсер «Москва» був затоплений 14 квітня 2022 року у результаті влучного ракетного удару ВМС України. Чоловік каже, що цю новину абсолютно позитивно сприйняв, бо «крейсер стріляв по наших територіях, по українських військових та цивільних».

У березні цього року російська керована авіаційна бомба розірвалася неподалік його будинку. Сергій у цей час був на городі. Каже, вибуховою хвилею його відкинуло у двір, отримав контузію. Також побило дах хати, вікна.

- Сусіди прибігли, допомогли мені покрівлю перекрити. Три тижні був в госпіталі, там мене «відремонтували», – говорить.

Він упевнений, що родичі, які живуть в окупованому Криму, знають і про те, що з ним сталося, і про обстріли взагалі, але ніхто з них йому відтоді не телефонував.

- Як ви до цього ставитеся? – питаю.

- Неприємно. Але з годами стерлися відчуття, притупилися, – відповідає чоловік.

Колись він орендував 50 гектарів землі, а тепер має 20 вуликів та невеликий город, у якому, крім овочів, ще й залишки снарядів від «Смерчів».

Розповідає, що вони з дружиною вже навчилися жити без води, світла, газу... А от те, що немає нормальної дороги до Покровського, то проблема. Після дощів проїхати ґрунтовкою геть не можна і доводиться робити суттєвий крюк.

Уже наостанок питаю, чи знає він, що тут зовсім недалеко живе дядько…

- Волочкової? Та звісно. Про це всі знають. Це ж село, – не давши договорити, відповідає з усмішкою.

—

Ольга Звонарьова, Запоріжжя, фото автора; опубліковано у виданні УКРІНФОРМ [2]

Читайте також: