Ті, хто тримає землю. Як завдяки героїчним людям живе і відновлюється знищене рашистами село Богородичне

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:   МЕШКАНЕЦЬ БОГОРОДИЧНОГО АНАТОЛІЙ / НОВИНАРНЯ

“Міст зруйновано, об’їзд!” – свідчить саморобна табличка на повороті. Звертаємо туди. Перша ознака, що тут є життя – надривний гавкіт собак. Друга – двійко підлітків, що катять на роверах просто серед руїн.

Село Богородичне було захоплене в травні 2022-го і звільнене українськими десантниками у вересні, зазначає видання НОВИНАРНЯ. Воно стало одним із чотирьох сіл Святогірської громади, знищених фактично вщент. Знищених, а також нашпигованих мінами і вибухівками. Долю Богородичного розділили села Долина, Краснопілля і Мазанівка.

Ще взимку тут можна було зустріти хіба інших журналістів чи волонтерів. Зараз, попри відсутність будь-якої інфраструктури і перспектив та складну безпекову ситуацію, люди починають повертатися. Відбудовуватися своїми силами і жити життя.

Читайте також: Наши на Донбассе. Кто из местного населения «за Украину»

Дружба, що почалася з крадіжки

Анатолій зустрічає нас на руїнах свого дому у футболці з логотипом Збройних сил. Свої чисті футболки у нього закінчились, тож він вдягнув доньчину. І вона, і син зараз воюють.

Ми привезли гостинці – каву, смаколики і, власне, нові футболки.

Разом із дружиною Анатолій займався фермерством. До 2014 року тримав корів і бичків, мав іще 40 гектарів землі та пасіку: “По суті, ми займалися всім потрошку”.

Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

“Оце вода в мене гріється, – починає “екскурсію” господар. – Буду закривати огірки. Я як приїхав весною, то посадив.

Це Дружбан. Це Тобік. А щас я вам покажу красоту. Ліндочка, красавиця! Іди сюди! А ти тихо будь! (До пса, що заходиться гавкотом) От я тобі дам – самий вредний! А ця красота – сама доброта! Вона не може вкусить, вона така, щоб її погладили. Це сама лучша собака! Вона захищає оцих двох. І цього.”

Його власні собаки не вижили. А ці четверо прибилися, коли Анатолій повернувся. Один із них накульгує – йому чужий пес перекусив лапу.

Дружба з цими чотирилапими почалася з крадіжки. Спершу чоловік повернувся туди, де була його земля. Там також був невеличкий будинок із саману, однак житло стало непридатним – через посічений дах усе помешкання засипала скловата. Зате на вулиці залишалася пічка.

Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

“Жінка мені дала в рюкзак сала, ковбаси, пиріжків напекла… – згадує чоловік своє повернення. – Приїжджаю, значить, почепив усе це діло на отаку висоту і пішов на село. Пішки. Знаю, що тут три чи п’ять чоловік десь на все село так жили.

Приходю назад – лежить оця собака, гарчить на мене. Тільки сало не доїла, а все остальне – з’їла.

Ну, я подивився на неї… А вона худа така. Ну, звісно кажу, я тобі прощаю. А що я їй ще скажу? Вона теж на мене подивилось… і осталась біля того сала”.

Зараз господар ночує у вцілілому сарайчику (що також постраждав – довелося перекривати дах) та будує нову хату. Значно меншу, ніж та, що була, але теплу й надійну. Вже зведені стіни і каркас даху. Анатолій переконаний, що до кінця липня перекриє дах, а до холодів у хаті вже можна буде жити.

Читайте також: Украинский Славянск. Как местные активисты делают Украину на Донбассе

“Будую, бо жити треба”

Анатолій на своєму подвір’ї. Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

“Будую, тому що жити десь треба! – по-філософськи розмірковує чоловік. – Мені 64 роки. Будувати з кожним роком все важче, тому що роки йдуть… ну, а зараз мені Костя допомагає. Він вищий, то кришу помагає робити”.

Коли стало зрозуміло, що втримати селище українським військовим не вдасться, Анатолій виїхав у Суми. Дружина й досі там залишається. Але коли хата буде готова, теж планує повернутися.

З будматеріалами допомагають волонтери. На ділянці складені листи єврочерепиці та вікна.

“Гарна була хата, – журиться пан Анатолій. – Для себе будували. Але що зробиш? По центру було влучання, все рівно все треба розбирать і перелажувать. Ну нема в мене можливості цього робить зараз. А що є можливість, те зроблю. За місяць зроблю тут усе так, щоб можна було жити. Тоді жінка приїде.

Я вважаю, що

ХТО ХОЧЕ РОБИТИ – ТОЙ ПРАЦЮЄ І ВІДБУДОВУЄТЬСЯ. ЯКЩО ДУМАТИ ТІЛЬКИ, ЩО “А ВДРУГ ДЕРЖАВА НАМ ЗРОБИТЬ” – СЕЛО НЕ ВІДНОВИТИ”.

Про односельців, які не наважуються повертатися, Анатолій відгукується мало не з осудом . Мовляв, якби тих, хто повертається, було більше, можливо, й місцева влада швидше б відновлювала світло, водогін та решту інфраструктури:

“Не вистачає в людей сміливості приїхати сюди і почати щось робити. Всі ждуть, що хтось за них зробить. А це ж твоя хата, ну чому хтось “зверху” має прийти, щоб за тебе її прибирати! Прибирай сам, роби так, щоб тобі самому було приємно тут жити”.

На питання, чи не боїться він повернення окупантів або повторних масованих обстрілів, Анатолій бадьоро відмахується: “Та не повернуться вони!”.

Читайте також: Колишній керівник військової розвідки Грузії нині воїн ЗСУ: Шанс для Грузії – це перемога України у цій війні і вихід на кордони 1991 року

Анатолій. Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

За його словами, зараз у Богородичному живе 27 людей. Діти, яких ми бачили на велосипедах, – сусіда Миколи.

“Поїхали на Слов’яногірск, до матері. А тут у них один дім розбитий і ще один цілий…. ну як “цілий” – относітєльно. Тут є кілька цілих домів, але вони не так щоб цілі…” – пояснює Анатолій.

Проблему з відсутністю світла вирішує генератор – його також привезли волонтери.

“Крім цього, я зв’язаний з такими волонтерами, які на майбутнє хочуть із гаража зробити ремонтну базу для ЗСУ. Може, це і дійсно серйозні наміри, тут фронт”, – розмірковує чоловік.

Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Волонтери привозять місцевим і продукти: гарячі обіди, “сухпайки” з різних країн. “Гуманітарку” видають кожного дня о 14:30 біля зруйнованого мосту. Їжу чоловік намагається зберігати якнайвище, інакше вкрадуть собаки. Зізнається – не вся зарубіжна кухня смакує:

“Саме хуже – це європейська кухня. Її неможливо їсти! Українська кухня добра. Консерви самі луччі – ті, що на 525 грамів, 97% свинина. Все інше – воно таке… ніби й консерви, але якось не сприймаються. Ну, боби ще хороші. А постачають добре. Воду теж волонтери привозять”.

Волонтерські “пайки” для мешканців Богородичного, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Вміст однієї упаковки він не може ідентифікувати, бо текст написаний англійською. Ми допомагаємо – там виявляється суміш сушених овочів.

Анатолій розповідає, що коли почалися жорсткі обстріли села, він вивіз жінку, а сам жив у лісі ще сім днів. Мав надію, що ворога відженуть.

“Корову відпустив, собак повідпускав, усе повідпускав. Тому що мене першого там обстріляли. Безпілотник [російський] літав, наші дві одиниці розбомбив. Просто тупо бомбили, бомбили – все село горіло. Зарево стояло неможливе… За дві години верхню вулицю повністю знищили – там, де дачні такі хороші будинки були, біля річки.

Я пішов жінці дзвонити, що тут бойові дії відбуваються, і я не знаю, коли я приїду. А якраз безпілотник літав, і вони давай мене з танчика [обстрілювати]. Я впав у канаву, мене засипало землею. Ну, я йому показав по-українськи, куди йому оте саме. Тварюка така!..”

Поки ми розмовляємо, починається злива. Ховаємось у сарайчику, туди ж намагається втулитися одне із собак. У сарайчику тісно, і ми втрьох насилу вміщаємося. У кутку – газовий балон і пальник.

Читайте також: Три історії про людяність українців під час війни: «Якщо ми виїдемо, хто допомагатиме немічним?»

Анатолій. Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

“Оце так живу. Тому що діватися нікуди, розумієте? – пояснює господар. – Тут спальний мішок, мені воєнні дали. Можете сідати, не стісняйтесь! Дякую за футболки, дійсно, з футболками в мене проблеми!”

Держава, каже Анатолій, обіцяє компенсацію максимум 200 тисяч гривень. Він гірко іронізує, що на момент, коли ці виплати будуть, “це буде ціна за буханку хліба”.

Від окупантів залишилися скелети у формі і міни в землі

Анатолій на своєму подвір’ї. Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Коли повернувся, знаходив фрагменти техніки, снаряди, якими обстрілювали село, а також рештки непроханих гостей.

Припускає, таких знахідок тут іще буде чимало:

“Навіть два місяці тому знайшли кацапа. Уже скелет – форма, амуніція, і звідти кості стирчать. А голова збоку валяється. Волонтери його забрали.

А перед цим теж забирали, так би мовити, фрагменти. Дві голови, одна розбита, одна навпіл… І такі знахідки ще будуть. Бо бачите, які бур’яни здорові, дощі ж ідуть…”

Деякі знахідки менш безпечні – адже розмінуванням села, яке офіційно визнане зруйнованим, ніхто окремо не займався.

Після звільнення Богородичного сюди почали приїжджати військові на тренування. Тож Анатолій їх ” консультував” щодо мінної безпеки, адже більш-менш дослідив навколишній простір.

Анатолій. Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

“Я перед цим усе кругом обійшов. Познаходив, де заміноване, де стоїть протитанкова тринога німецька, де “лєпєсткі” (протипіхотна міна “пелюстка” – “Н”) лежать, – розповідає чоловік. –Обійшов усі танчики, всю ту територію, що я знаю. І мені вже простіше було – я їм боєкомплекти вивозив, патрони, гранатомети. Штук 15 гранатометів різних приніс. І гранати, і патронів хтозна скільки кілограмів – у ящиках, без ящиків, і ленти, і крупнокаліберні…

Та й зараз є два гранатомети – я знаю, де вони лежать, але не чіпаю. Хай поки лежать там, де є”.

По його поради звертаються як військові, так і цивільні. На жаль, не завжди:

“Буквально днями приїхали якісь хлопці з Краматорська, тренувалися – і двоє підірвалися. Село ж не розміноване, треба знати, де ходити! Прийшов до мене якось мужик один, попросив у ліс провести. Приходимо, а там розтяжка стоїть. Якщо торкнешся – вона всіх навколо викосить. Собаки там бігають, то інколи підриваються…”

Читайте також: Марія Берлінська: Українське суспільство зараз — про свободу

“Ми відповідальні за свою землю”

На відміну від Анатолія, Ольга й Петро не планують братися за відновлення зруйнованої хати до кінця війни. Вони якраз понад усе бояться вдруге пережити жахіття втечі з рідної домівки під обстрілами. Сюди приїхали на літо, восени ж планують повернутися до Києва, де винаймають квартиру.

Ольга накриває на стіл: будемо їсти юшку! Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Ользі 72 роки. Вона все життя працювала вихователькою в дитячому садочку. Чоловік, Петро, був мулярем. Їхній дім знищено, однак вціліла невеличка прибудова, яку зробили, щоб розширити житлову площу. А також літня кухня, де саме вариться юшка.

Жінка розповідає – за кращих часів у цій місцевості навіть проводили археологічні розкопки.

“Є у нас тут у Святогірську любителі, археологи. Там за Дінцем є старе русло, яке тягнеться аж до Святогірська. Як дощі, то наповнюється, а подекути – болота. І на цьому перешийку, що між Дінцем і старим руслом, були розкопки. Ми всі знали, що там находять усе старовинне. 7-го сторіччя, вродє”.

Клаптик землі оброблений дбайливо і ошатно.

“Приїхала, посіяла огірки, і вже отакі огірочки! – хвалиться господиня. – Привезла кілька кущів – у Слов’янську на ринку розсаду купила. А так город порожній, звичайно. Обично у нас картопелька, цибуля, ну все!.. А щас немає нічого. Кабачки посіяла. Уже такі, що можна буде скоро рвать. Ну пізно ж, ми приїхали в червні. А це все садиться в квітні”.

Петро розповідає про риболовлю й не тільки. Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Петро ж обожнює риболовлю. На жаль, офіційно безпечним вважається лише маленький майданчик біля мосту, решта ж узбережжя є потенційно замінованою.

“Там уже такий клаптик, де всі стоять, а Петя не може в такій тісній компанії, – розповідає жінка. – Він собі окремо там місце прорубав”.

Дім вони побудували власноруч у 1988-му році.

“Самі будували, удвох. Молоді були, – згадує Ольга. – Ще батько мій, правда, помагав. Матеріали тоді дешеві були, ми із зарплат собі купували. А тепер ми старі. Як ми можемо [відбудувати самі]? Та й гроші це…”

Є донька, але і вона зараз не сильно може допомогти – через війну втратила роботу.

Ольга на своїй кухні. Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Однак попри сумні перспективи, подружжя намагається займатися улюбленими справами і радіти літу.

“Взялися, бур’ян вирвали, город покопали – з користю провели літо. Ми ж отвєті за свою землю!” – коментує господиня.

Читайте також: Історія легенди американської трансплантології, який оперує в Україні: "Не достатньо співчувати, потрібна пряма участь"

“Земля так вигоріла, що зникли навіть черв’яки”

Рибалка Петро розповідає, що частина вудок вціліла навіть після влучання в їхній дім. Однак після звільнення села скрутно… з черв’яками, на яких він зазвичай ловить рибу.

“До війни як було – після дощу черв’яки виповзали так, що виходиш на дорогу – ними аж встелено! А тепер усе вигоріло, земля гаром провонялася… Ні одного черв’яка ніде немає”, – скаржиться чоловік.

Зате мишей, котів і собак у селі повно. Поприбивалися звідусіль, бо сюди волонтери возять їсти – вистачає і людям, і тваринам.

Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Коли згадують евакуацію з села, у подружжя аж міняється голос. Під час обстрілів вони ховалися в погребі. Але якось після сильного вибуху побачили, як такий самий погріб сусіднього будинку, що колись належав батькам Ольги, влучанням розвалило до самого низу.

“А ми ж собі думаємо, що нам погріб поможе! – гірко сміється жінка. – Але тоді зрозуміли, що не поможе. Поки наші стояли у Долині й Краснопділлі, то прикривали нас. А як вони звідти пішли – то страшне.

Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Гуділо, розбивалося все на світі. Ми сумки зібрали і побігли в церкву, вже все село там було. Петя відмовився категорично – каже, не піду і все. Наступного дня нам із дочкою довелося його забрати фактично насильно. Але ми все одно там недовго потім були, бо церкву теж розбили. Воно ж бій іде, все з усіх сторін летить… Дуже страшно!”.

Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Тоді людей вивезли з церкви на трасу військові. Потім підвезли волонтери. А на певному етапі вони винайняли машину і поїхали далі самі.

“Окунці маленькі, а ми з них юшечку!” – лагідно говорить господиня про сьогоднішнй улов, що вже закипає на літній кухні. Додає зелені, вмовляє нас пообідати. Стільців тільки двоє, тож нам доводиться сідати за стіл першими. На столі також хліб, мед і запашний чай.

Господиня тішиться подарункам – окрім смаколиків, ми привезли порошок для прання, запаси якого вже вичерпалися. А колега, також любитель риболовлі, дарує Петрові снасті, що лежали в машині.

Міст у Богородичному, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

По розбитому мосту зараз можна навіть перейти на інший берег. Однак це лише до того моменту, як підніметься вода. Петро розповідає – мосту було тільки 2 роки, його будували в три зміни.

Аби почуватися в більшій безпеці, господарі наймали демінерів із міношукачами. Прилади “пікали” без упину, бо ж уся земля – в осколках.

Від генератора, що його пропонували волонтери, подружжя відмовилося. Адже автівки вони не мають, тож довелося б десь іще діставати бензин.

Читайте також: Олена на псевдо "Одуван": Історія дівчини яка рятує українських воїнів

“І нам привезли, молодці такі, ліхтарі на сонячних батарях, – тішиться Ольга. – Я від них телефон заряжаю”.

Люди визнають, що волонтери їх дуже виручають. Ще на початку, коли вони тільки заїхали, сильно мерзли. Волонтери ж привезли теплі ковдри, матраци, розкладачку.

Коли ми від’їздили, Ольга і Петро довго махали услід. Богородичне, літо 2023. Фото: Олена Максименко / Новинарня

Господарі виходять за ворота і махають нам услід, поки ми розвертаємось і рушаємо.

Сонце, що сідає, просто-таки кінематографічно підсвічує моророшні згарища. Колись це було мальовниче село, яке називали “Донецькою Швейцарією”. Однак увага тих сміливців, що повертаються сюди, прикута до іншого. До впійманих окунів, огірків, що вродили, фрагмента стіни нового житла, який вдалося збудувати за день, клаптика землі, що вдалося розмінувати, до щоденних зустрічей з волонтерами, які приїжджають до зруйнованого мосту.

Маленька група сміливців, які не дають Богородичному зникнути остаточно. Не так, як військові, але по-своєму вони також тримають землю. Не завдяки, але всупереч, життя повертається сюди.

Богородичне-2023 (3)

Богородичне-2023 (2)

Богородичне-2023 (9)

Богородичне-2023 (10)

Богородичне-2023 (15)

Богородичне-2023 (25)

Богородичне-2023 (21)

Богородичне-2023 (4)

Богородичне-2023 (1)

Олена Максименко, з Донецької області, фото автора; опубліковано у виданні НОВИНАРНЯ


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У четвер в Україні дощитиме на заході та півночі, вдень до +33°С
18:46
Розстріл Майдану: слідство встановило, хто розпочав стрілянину по мітингувальниках
18:10
Борис Філатов: Про дрони, Повітряний кодекс та під@расів
17:44
Заступник глави ДБР Олександр Удовиченко мешкає з жінкою, з якою фіктивно розлучився, в апартаментах за $900 тис., хоча декларує інше житло, - ЗМІ
17:36
ЦПК: Реформу БЕБ провалюють за вказівкою Єрмака, це ставить під загрозу отримання допомоги від партнерів
16:06
Розподілена генерація: порятунок лише у ваших руках
15:09
Юрій Касьянов: Мрії про диктатуру
14:00
Псевдореформа БЕБ: Комітет Ради cхвалив законопроєкт, який не погоджений з міжнародними партнерами. Це обман союзників
13:52
EUobserver: до 14-го пакету санкцій ЄС увійдуть обмеження на ЗПГ з рф
12:05
Україна та рф у всьому світі шукають боєприпаси — особливо радянського зразка; з початку повномасштабної війни ціни на них зросли у кілька разів

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]