"Ми – нестандартна армія, не така, як в Росії, США або Європі"

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Андрій Букін представляється просто: "Я – старший солдат". У розмові уникає пози, про себе формулює лаконічно. Розлогими його відповіді стають лише тоді, коли розповідає про побратимів або про майбутнє України у цій війні і після.

У рідних Сумах Букіна знають як патріота та активіста, у 2014 – відданого справі волонтера, а згодом - бійця батальйону оперативного призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького. "Надійна людина з аналітичним складом розуму та міцним проукраїнським світоглядом", - так про Андрія сказав один з його друзів.

Розмова журналіста видання "Цензор.НЕТ" з воїном стала ще одним підтвердженням цих слів.

- Всі, хто слідкує за твоїм життєвим шляхом, знають, що ти воюєш на Святих Горах. Більше нічого – бо свій ФБ ти ведеш досить лаконічно. Розкажи ті подробиці, про які можеш розповісти. У якому підрозділі воюєш, як далеко стоїть ворог і кому доводиться протистояти?

- Насправді все дуже просто: коли почалась війна, я в силу різних обставин перестав активно вести Фейсбук-сторінку. Одна з головних причин – брак часу. До того я писав великі аналітичні тексти – але на сьогоднішній день є кусок іншої роботи, яку треба виконувати. Ця работа забирає 24/7, тому у Фейсбуці я лише виставляю якісь фото. І це буває не дуже часто.

Я воюю в батальйоні ім.Кульчицького. Це мій батальйон, тут я проходив службу у 2015-16 роках. І коли зараз почалася велика війна, я добіг до батальону. Так в першій декаді весни я опинився на Святих горах, де перебуваю і зараз. Наш підрозділ виконує різні специфічні завдання. Допомагаємо "богам війни" двухсотити москалів. Тому роботи на кожний день тут вистачає.

Читайте також: Директор героїчного Миколаївського зоопарку: "Найгірше було у перші два тижні війни. Фашисти стояли в Кульбакіному"

- А як щодо втрат у вас?

- Є і двохсоті, і трьохсоті. Позиції ворога дуже близько; інколи до орків менше сотні метрів, все залежить від ділянки фронту.

- Оця напруга війни на "нулі" - як довго може звичайна людина її витримувати? Чи людина звикає до всього?

- Ну, у нас же усе почалося не на Донбасі, а з Києва. Ми спочатку були в Казаровичах – і вже потім, після ротації, нас перекинули на Донбас. Щодо витривалості – все по-різному, дивлячись на те, який це підрозділ і які умови створені для того, щоб ти перебував на "нулі". Якщо поруч люди з руками і головою і якщо у тебе нормальний командир, то ти на "нулі" можеш бути досить довго, виконуючи специфічні або прості завдання. Все залежить від підрозділу і твоєї мотивації.

- Ти вже вдруге вживаєш термін "специфічні завдання". Не видаючи якихось секретів, скажи, про що мова?

- Є просто солдатська робота – копати, стріляти, нести вахтову службу. А є специфічна робота – наприклад, люди які стріляють далеко. Або виконують функції, непритаманні солдатському або гвардійському підрозділу. Таких людей вистачає – та ж сама розвідка, коригування артилерії, прослуховування, добування специфічної інформації, яка потім допомагає в роботі з агентурною мережею, що залишається за "нулем". Тобто це не стереотипне "солдат-окоп" (про те, що ми сидимо в окопах і ходимо в штикову атаку), а робота, яка дозволяє нам бути ефективнішими в наших діях. Скажу так: більшість позитивних відосиків про війну України з Росією – це якраз робота специфічних підрозділів.

- Знаєш, у тебе зараз дуже суворий Фейсбук. Там тільки рідкі фото тебе і фото твоїх побратимів, які загинули на цій війні. З лаконічними підписами на кшталт: "Друг Китаєць здобув вічне життя в бою. Помстимось!" Оце помстимось — наскільки важливе це паливо помсти, аби рухатися далі тим, хто залишився живими?

- Звісно, це моя особиста мотивація. Війна забрала моїх близьких друзів набагато раніше. Таких, як Роман Отаманюк, мій вихованець, який пішов на війну і якого не стало. І я всі ці 8 років обіцяв, що повернуся на війну – і буду мстити. Я повернувся – і зараз займаюся саме помстою за смерть своїх побратимів. Для мене це лінійна задача: Роман загинув від 120-ї міни – значить, я маю знаходити і знищувати мінометників. Друг Китаєць помер від прямого влучання ракети "Град". Значить, я маю допомагати тим людям, які знищують ці установки.

- Пам`ять про загиблих – дуже важлива. Розкажи, будь ласка, про твоїх близьких побратимів, яких вже немає з нами.

- З другом Ультрасом ми служили ще в 2015-16 роках. Його не стало тоді, коли ми були в Казаровичах – і то була перша моя втрата людини з підрозділу.

Друг Лис поїхав на Святогірськ на тиждень раніше, ніж ми – бо займався авіарозвідкою. І все, що ми вміємо на сьогодні, ми навчилися від нього, бо він був найдосвіченішим пілотом серед нас усіх. Під час виконання бойового завдання його не стало.

Читайте також: Юлія Паєвська "Тайра" про російський полон: "Мені одразу сказали, що жити ти не будеш"

Андрій Букін, позивний Батон: Це не просто війна, а історична війна за виживання українського етносу. Якщо ми не встоїмо на Донбасі, то ця ситуація повторюватиметься в Дніпрі, Києві, Тернополі – і далі, до Львова і Ужгорода 03

Друг Китаєць загинув, захищаючи Святогірськ. Це якраз сталося під час штурму Святогорська москалями.

Андрій Букін, позивний Батон: Це не просто війна, а історична війна за виживання українського етносу. Якщо ми не встоїмо на Донбасі, то ця ситуація повторюватиметься в Дніпрі, Києві, Тернополі – і далі, до Львова і Ужгорода 04

Оце люди, яких я згадував у себе в ФБ. Загалом у батальйона більше втрат – але це хлопці, яких я безпосередньо знав і з якими комунікував. З ними ми воювали і жили на одній території. І от пам`ять про них і жага помсти – це один з головних факторів того, чому я тут продовжую робити свою роботу.

-Розкажи, у яких умовах живе Андрій Букін — де спить, що їсть, чи є де помитись на "нулі". Як взагалі проходить твій типовий день.

- Я вже жартую: четвертий місяць ми, без перебільшення, живемо, як бомжі (сміється. – Є.К.). Знаєш, перед відправкою на Донбас ми з побратимом гуляли Подолом і зустріли людину, яка не має постійного місця помешкання. Вона їла салат з якоїсь пластикової штуки з якогось кабака. І от вже за пару тижнів ми з побратимом жартували про те, що той бомж, якого ми зустрічали, і живе, і виглядає краще за нас усіх.

Є і ще одне порівняння – згадати будь-який фільм-апокаліпсис про ядерну катастрофу. Ті люди, які там за сюжетом вижили, живуть у всяких там підземних тунелях. Десь так проходить життя "на нулі". Чому так? Тому що дуже багато працює ворожа артилерія – і ми знаходимося або в окопах, або у підвалах. У нас працюють генератори та інша подібна техніка, яка допомагає нам заряджати батареї, радєйкі і таке інше. Ми живемо там, де можемо жити; найголовніше – щоб це було безпечно. Тому доводиться обирати між спальниками, карематами і якимись піддонами. Бувають і підвали у житлових будинках, де є ліжка. Як прийдеться…

Читайте також: "Бог дивиться на нас нашими ж очима. І дивується з того, що ми робимо"

Андрій Букін, позивний Батон: Це не просто війна, а історична війна за виживання українського етносу. Якщо ми не встоїмо на Донбасі, то ця ситуація повторюватиметься в Дніпрі, Києві, Тернополі – і далі, до Львова і Ужгорода 05

 

 

 

-А що їсте?

-У нас нормальне забезпечення по харчуванню. Їмо те, чим забезпечить держава і те, що приготуємо власноруч. З харчуванням проблем немає. Якщо у людини руки роблять, вона буде нормально харчуватись.

-Чого матеріального тобі і побратимам бракує на цій війні?

- Та всього вистачає. А якщо не вистачає або не забезпечує держава, ми намагаємося дістати через волонтерів. Дрони, планшети, флешки, блютузи, радєйкі, ретранслятори…Все те, чим на 9-й рік війни мала б забезпечувати держава – але всі ми розуміємо, що якщо цього немає в держави, ми будемо діставати це через людей, які готові скинутися і допомогти. Те саме – з автомобілями; у нас весь підрозділ – на колесах. І все це забезпечила не держава, а діаспора, інші люди.

- З рідними, друзями спілкуватися вдається?

- Я вважаю найкращим союзником ЗСУ Ілона Маска (посміхається. – Є.К.). Ми можемо спіймати Інтернет у найбільш неочікуваних місцях. У якомусь підвалі, сараї, лісочку, там, де все навколо буде розбите, аж оп! – і маємо точку Інтернету. За це низький уклін Ілону Маску і його Старлінку.

- Ще місяць тому у багатьох українців в тилу, та й не тільки, було приємне переконання, що ось-ось до передової дійде новітнє озброєння, передусім артилерія, - і у війні буде досягнуто переламу. Зараз такого оптимізму поменшало. А ти що думаєш з цього приводу?

- Насправді артилерії дійсно побільшало – і ми тут насипаємо москалям по зубах так, що аж шуба загортається. Але швидкої перемоги бути не може. У них є дуже багато артилерії – і вони свинцем нас просто засипають. Я з побратимами в силу своєї роботи бачили їхню атаку на Лиман. Це було просто стирання населеного пункту з землі. Вони квадрат за квадратом просто знищували інфраструктуру. Просто квадрат за квадратом!

У них є колосальні запаси радянського озброєння. Сотні тон. І коли приходить їхня артпідготовка, то це просто тони металу сиплються навколо нас. Якщо їм потрібно викурити з лісу нашу піхоту, вони застосовують касетні "Урагани", які просто рубають ліс, від нього залишаються одні дрючки. А вчора  вони скидали щось подібне до напалму. Спалює все живе, куди потрапляє ця штука.

Тому не може бути швидкої перемоги; ми маємо перемолоти їх тими силами, які у нас є. Але за крайні півтора місяця ситуація, принаймні на нашій ділянці фронту, кардинально змінилася. Артилерія наша працює, і доволі ефективно, нищиться велика кількість їхньої живої сили і техніки. На цій ділянці фронту ми почали давати гідну відсіч.

-А у тебе немає відчуття, що росіяни, з їхнім домінуванням держави над людиною і презирством до людського, будуть без кінця закидувати вас своїм людським м'ясом?

- Спробую сформулювати те, що думаю з цього приводу. Це не просто війна, а історична війна за виживання українського етносу. Якщо ми не встоїмо на Донбасі, то ця ситуація буде повторюватися в Дніпрі, Києві, Тернополі – і далі, до Львова і Ужгорода. До тих пір, поки вони не закриють кордон України. Бо їхнє завдання – не територія, вони хочуть знищити українців як націю. Це – геноцид. Якщо ти будеш розмовляти українською мовою, ти їхній ворог автоматично. І якщо ми, не дай боже, програємо у цій війні, то все те, що було 100 років тому, коли програли наші прадіди і прапрадіди - повториться. Будуть концтабори, голодомори…

Читайте також: Генерал Марченко: «Миру будь-яким шляхом не буде. Точку неповернення пройдено»

Тому немає сенсу думати про те, наскільки багато у них "людського м`яса" або військової техніки. Треба думати про те, як їх перемолоти, аби вони просто не йшли далі. І найголовніше завдання солдата – просто виконувати свою роботу. І бути ефективним на тій ділянці фронту, де він є. І не думати про те, скільки ворога стоїть перед ним – десятеро або два мільйони. Немає різниці! Тут не можна відкотитися назад, це не АТО 2014-18 року. Тут не можна піти у відпустку і поїхати додому. Бо кожного дня йдуть обстріли мирних міст. Моєї рідної Сумщини, де прилітає щодня – і міста, і села, особливо прикордонні…

Тому немає різниці в тому, скільки у них людей і які в них плани на майбутнє. Нам треба вибудовувати свої плани, свою стратегією – і йти до переможного кінця. І завдяки партнерам я сподіваюся, що все у нас вийде.

 Андрій Букін, позивний Батон: Це не просто війна, а історична війна за виживання українського етносу. Якщо ми не встоїмо на Донбасі, то ця ситуація повторюватиметься в Дніпрі, Києві, Тернополі – і далі, до Львова і Ужгорода 06

-Питання, яке я ставлю всім: от з нашою мотивацією все зрозуміло: захищаємо сім`ї, будинки, землю, етнос. А яка мотивація у ворога?

- Тут треба розділяти. Є політична складова – її формулюють ті, хто сидить у теплих кабінетах і непоганих кріслах. У цих людей – геополітичні плани, причому не тільки на Україну, а і на частину Європи. І з їхньою мотивацією усе зрозуміло: вони – "собіратєлі зємєль".

- А яка мотивація у солдатів?

- Вони просто подавлені репресивною державною машиною. Їх гонять сюди, вони не можуть відмовитися виконувати ті чи інші завдання – того, що це – залізна тюрма, з терміном відсидки і пересилками (а в Росії побудована величезна кількість місць позбавлення волі, де будь-кого незгодного ламають швидко). Тому люди залякані і їдуть сюди на війну, сподіваючись що тут можна буде хоч як-небудь "пропєтлять". Відбути одну-дві ротації, зловити якусь легку контузію або осколочне – і поїхати додому.

Тому їхні люди їдуть на війну, вмирають і повертаються додому у цинку. Це якщо повертаються – бо як правило вони своїх не забирають.

-Мені часто згадується петлюрівське "Гірше, ніж москальські воші, можуть бути тільки українські гниди". Часто переймаєшся корупцією і підлістю в тилу? І взагалі ти і побратими говорите про політику? Чи не говорите взагалі?

- От не повіриш – за ці 4 місяці не було жодної політичної розмови. І не тому, що ніхто не розуміється на політиці, а просто в цьому немає потреби.

Читайте також: Олена БІЛОЗЕРСЬКА: "Уперше війна відбувається так відверто й неприховано: ми або вони, до кінця"

- Бо перемогти у війні зараз найголовніше, а решта – речі другорядні?

- Так точно. І знаєш, за ці 4 місяці я, мабуть, жодного разу не відкрив новини, щоб почитати про політику. У нас тут є своя зона відповідальності, є велика важка робота, яку треба робити. І ти зосереджений на тому, що цю роботу робити. Це правда життя, всі, хто тут живе, це розуміє: якщо прої*ав – вбило. Тому ти постійно маєш бути в тонусі. Для того, щоб не прої*ати.

Андрій Букін, позивний Батон: Це не просто війна, а історична війна за виживання українського етносу. Якщо ми не встоїмо на Донбасі, то ця ситуація повторюватиметься в Дніпрі, Києві, Тернополі – і далі, до Львова і Ужгорода 07

- Андрію, скажи: ми переможемо?

- 100 відсотків.

- А чому ми переможемо?

- Тому що наша перемога не залежить від політиків, високих офіцерів чи якихось посадовців. Тому що наша війна – на характері. Знаєш, колись радянська влада вмонтувала нам в голову цей міф про те, що один – у полі не воїн, і наша хата скраю. А насправді все вирішують люди. Тут воюють люди такі ж самі, як я, звичайний солдат. Але у таких солдатів – велика мотивація і величезний потенціал, переусім – інтелектуальний. Вони, ці люди, структуровані; попадаючи у військові структури, вони налагоджують безліч лінійних зв`язків між підрозділами. І якою б не була ланка командування, ці люди на місцях налагоджують ефективну роботу – щоб, насамперед, не вижити, а перемогти.

Ось чому ми переможемо – тому, що це відбувається на всіх ділянках фронту. Коли толкові люди попадають на війну, вони починають вибудовувати ланцюжки. Стратегічні і комунікаційні. І це надзвичайно ефективно впливає на ведення бойових дій.

Ми – нестандартна армія, не така, як в Росії, США або Європі. У нас немає дуже жорсткої вертикалі, але наша мотивація і інтелектуальний потенціал дозволяє нам на характері витягувати дуже багато важких подій. І з такою побудовою армії, з таким героїзмом і характером ми приречені на перемогу.

Євген Кузьменко, опубліковано у виданні "Цензор.НЕТ"


В тему:  


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:52
Єрмак увійшов до списку 100 найвпливовіших людей від Time, Зеленського там немає. Це закономірно, так, Коломойський?
20:00
У четвер в Україні сухо тільки на південному сході
18:05
Роздраконена економіка. Кризу в Китаї не подолати без повернення до курсу реформ
17:39
Заробляють як на наркотиках: Gazeta Wyborcza про тютюнову мафію в Україні
17:06
НАБУ оголосило у розшук екснардепа Руслана Демчака
16:03
Близько 650 тис. чоловіків призовного віку незаконно виїхали з України від початку повномасштабної війни - Politico
15:01
росія виводить своїх "миротворців" із Нагірного Карабаху
14:37
Ракетний удар по Чернігову: 14 загиблих, понад 60 постраждалих, 6 зниклих безвісті
13:45
Дякуємо СБУ за "спецперевірку": ексрегіонал та "антимайданівець" Волошенков влаштувався в Агенцію оборонних закупівель. Він - син генерала СБУ
12:11
Закупівля неякісних бронежилетів для ЗСУ по завищених цінах: справу Шаповалова та Хмельницького передали до суду

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]