Повномасштабне вторгнення було значним шоком для українських в'єтнамців, адже, маючи нещодавній родинний досвід війни у себе вдома, вони обирали Україну як безпечне місце для життя

На тлі війни та повідомлень про труднощі з мобілізацією в Україні, газета The Guardian розповідає [2] про те, що молоді представники української в'єтнамської меншини вирішили залишитися у своїй новій батьківщині та стати на її захист. Деякі інші, після тимчасовго виїзду через повномасштабне вторгнення, повернулися, знову відкривши свій бізнес, розділивши з українцями небезпеки війни.

Також Посольство України у В'єтнамі привернуло увагу до того, що переможницями цьогорічного міжнародного конкурсу для закордонних українців стали дві в'єтнамські студентки, які народилися та виросли у східній Україні.

Читайте також: Герої нашого часу. Як українські шведи пережили російську окупацію Херсонщини [3]

«Україна дала мені багато – це просто моя батьківщина» – український в'єтнамець з передової

Кореспондент британської газети розповідає про українського в'єтнамця Тунг Нгуєна, який приїхав до Чернігова, де жили його батьки, у 18 років, і залишився, ставши громадянином України. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він вивіз батьків за кордон, а сам записався до українського війська.

Як зауважує кореспондент The Guardian, Нгуєн є представником молодшого покоління української в’єтнамської громади. Багато з них народилися в Україні, є українськими громадянами і серйозно поставилися до свого громадянського обов'язку щодо нової батьківщини.

«Україна дала мені багато – я тут навчався, тут працював, одружився з українкою. На цю мить я навіть не можу сказати, що це моя друга батьківщина, це просто моя батьківщина», — сказав Нгуєн в інтерв’ю газеті зі своєї військової бази.

Він розповів, що у травні минулого року він був поранений під час відступу українців із Бахмуту, коли вночі евакуйовував поранених товаришів з передової. Але через місяць лікування порізів та тілі та сильної внутрішньої кровотечі, він знову повернувся на фронт. Друге поранення вивело його зі строю на два місяці, але він ще раз повернувся до війська.

Для Нгуєна – це не була нетипова історія, він каже, що якщо воюють українці, то поруч з ними воюють і українські в'єтнамці. За його словами, принаймні один український військовий в’єтнамського походження вже загинув під час війни. А коли було поранено самого Нгуєна, то, як він сказав, громада згуртувалася на знак солідарності – люди, яких він не знав до того, писали йому листи, приносили їжу в лікарню.

За даними, які раніше зібрав проєкт Ukraïner [4], який приділяє особливу увагу вивченню різних етнічних та територіальних громад України, в'єтнамці почали приїжджати до тоді ще Радянського Союзу в середині минулого століття. Вони працювали переважно на заводах і фабриках, частинна з них залишилася, привезла родини.

За переписом 2001 року громада нараховувала близько 4 тисяч осіб і концентрувалася в основному в Харкові, Києві та Одесі.

Читайте також: Не цигани, а роми. Як знаменита нацменшина живе, б’ється на війні й розвиває Україну [5]

Але за словами Сергія Черванчука, виконавчого директора Товариства «Україна-В’єтнам» у Києві, насправді в'єтнамців в Україні було в рази більше. Він каже, що до повномасштабного російського вторгнення в’єтнамська громада налічувала близько 100 тисяч осіб.

Маловідомим в Україні є факт, що Фам Нят Вуонг, нині найбагатша людина у В’єтнамі, заробив свої перші гроші, живучи в Харкові на початку 1990-х років. Він заснував бренд локшини швидкого приготування Mivina, який став хітом в українців у посткомуністичні роки, нагадує The Guardian.

До Харкова в ті часи переїхало багато в'єтнамських торговців, які працювали на місцевому ринку – Барабашово, який до війни був одним із найбільших ринків Європи. 

Повномасштабне вторгнення було значним шоком для українських в'єтнамців, адже, маючи нещодавній родинний досвід війни у себе вдома, вони обирали Україну як безпечне місце для життя, пише The Guardian.

Частина з них виїхала до В'єтнаму, дехто переїхав до Європи, користуючись підтримкою розгалуженої в'єтнамської діаспори на континенті.

Але родини, з якими спілкувався кореспондент газети, сказали, що діти, які виросли в Україні, не почувалися комфортно в Європі і просилися додому, до обстрілюваного, але рідного Харкова. Так, багато харківських родин повернулися, знову відкрили свій бізнес і у спорожнілому місті влітку 2022 року готували їжу для бійців тероборони, військових та поліції.

Читайте також: Боєць ЗСУ Владислав Овчаренко: "Навіть думати не хочу про можливу перспективу перемовин" [6]

Українські в'єтнамки виграли конкурс з української мови

Не втрачають зв'язку з Україною і ті родини, які вирішили перечекати війну у безпеці. Попри те, що традиційно більшість українських в'єтнамців асимілювалися до домінантної російської культури, молодше покоління студентів навіть у російськомовних регіонах України охоче вивчало українську мову.

У нещодавньому міжнародному конкурсі "для учнів та студентів з числа українців, які проживають за межами України", перемогу отримали дві студентки з В'єтнаму, які народилися і виросли в Україні.

Як повідомило Посольство України в В'єтнамі, яке передало нагороди, переможницями ХIV Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка стали Фан Ха Чанг та До Тху Чанг.

Фан Ха Чанг народилася та виросла у Маріуполі, а До Тху Чанг – у Харкові, мовиться у повідомленні посольства у мережі Facebook.

З початком російської агресії, обидві дівчини мусили переїхати з України до В’єтнаму, але вони не втратили ні зв'язків з Україною, ні бажання спілкуватися українською.

«У своїх конкурсних роботах конкурсантки висвітлили тематику популяризацію української літератури та культури в сучасному світі, запропонували практичні рішення для просування української спадщини на світовій культурній арені», – мовиться у повідомленні.

Читайте також: "На своїй землі". Історії вихідців із Центральної Азії, які залишаються жити в Україні під час російського вторгнення [7]

Демографи: у майбутньому українських в'єтнамців стане більше – вони потрібні Україні

Українські демографи вважають, що Україна, яка через війну втратила значну частку свого населення, буде мусити заохочувати імміграцію.

За словами директорки Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, щороку Україні буде потрібно залучати близько 300 000 мігрантів, щоб втримати населення Україні на рівні 30 мільйонів осіб.

І якщо з цим планом пощастить, за 10 років в Україні буде близько 3 мільйонів іммігрантів, кажуть демографи. Тобто народжений за кордоном буде кожен десятий мешканець країни.

Як написала нещодавно у журналі Forbes Ukraine Наталія Заїка [8], дослідниця Інституту поведінкових досліджень в American University Kyiv, найімовірніше, "основу повоєнної імміграції в Україну будуть складати люди, які несхожі на українців культурно чи навіть зовнішньо".

"Скоріше це будуть вихідці з Азії – найбільша частка мігрантів у світі", – каже вона і додає, що державі потрібно вже зараз подбати про інтеграцію цих людей.

"Вивчення мови, законів, традицій, інтеграція в культурний, освітній простір, заохочення контактів з місцевим населенням – це має бути цілеспрямована і добре продумана політика, а не самоплинний процес. Інакше не уникнути соціальної напруги та дискримінації", – попереджає дослідниця.

Також, за її словами, до припливу іммігрантів треба готувати і самих українців, які досі не мали широких контактів з представниками інших культур.

Читайте також: Історія українця, який після 20 років у Москві став кулеметником у ЗСУ: «Я бачив цей фашизм зсередини» [9]

"До початку масового приїзду іноземців в Україну потрібно розпочати комунікаційну кампанію для місцевого населення. Щоб сформувати сприйняття іммігрантів не як загрози, а важливого ресурсу для ринку праці та зростання економіки", – пояснює Заїка.

—