Українські діти вивезені окупантами в росію: порушення Женевської конвенції і злочин геноциду

“Он не хотел идти в семью”, — каже колишня російська поліцейська Ліліана Романова у пропагандистському рекламному роліку [2], який заохочує російські сім’ї брати на виховання українських дітей. Каже про свого нового “сина” Славка з Херсонської області.

У титрах пропагандисти пояснюють: “Мама Слави померла, коли йому було три роки”. Чи є у нього інші рідні, замовчують. Лише коротко додають: “Опікуни мінялися”. Що сталося з опікунами, чи шукають вони свою дитину — російських глядачів не має турбувати.

На думку “журналістів” от тепер нарешті з українського підлітка зроблять справжню людину, адже в родині поліцейської все строго: режим, дисципліна і спорт. Ще й російської навчать: хлопцю очевидно нелегко розмовляти великодержавною…У родині вже виховується Саша з Макєєвки. “88 дітей з дитячих будинків та інтернатів Донбасу обрели сім’ї у Підмосков’ї”, — повідомляє рухомий рядок.

Сашко з Макіївки та Слава з Херсонщині у російській прийомній родині, стоп-кадр з російського пропагандистського роліка

88 українських дітей під опікою у російських сім’ях: і це тільки з Донбасу і лише в Підмосков’ї. Тож скільки взагалі дітлахів вивезено в Росію?

Читайте також: Російські окупанти планують викрасти більше 10 тисяч дітей з окупованої Луганщини [3]

Кількість вивезених до РФ дітей

В Офісі Омбудсмана називають [4] цифру 6 032. За даними [5] Національного інформаційного бюро України, у списку депортованих і примусово переміщених осіб перебувають [6] понад 10,5 тис. дітей. За інформацією державного порталу “Діти війни” незаконно депортовані 11 з половиною тисяч неповнолітніх.

Самі росіяни офіційно називають значно менші цифри: 26 жовтня російська уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова заявила [7], що близько двох тисяч дітей з українських соціальних установ були вивезені до Росії. До сімей на той час було вже “влаштовано” 350 маленьких українців, ще тисяча “очікувала цієї можливості”. Але судячи з повідомлень російських ЗМІ, телеграм каналів, виступів чиновників йдеться про більшу кількість депортованих дітлахів.

Вже у червні начальник Національного центру управління обороною РФ Михайло Мізінцев заявляв [8], що з України до Росії вивезено 307423 дитини. На той момент тільки за добу кордон перетнуло 3502 малюка. Скоріш за все, тут враховувалися і ті діти, що виїжджали разом з батьками. Але скільки серед них було викрадених, тих, чиїх батьків забрали на фільтрацію, кого вивезли разом із соціальною установою?

Таймлайн викрадень

Вивозити українських дітей на свою територію Російська Федерація почала з 2014 року. Так, наприклад, 12 червня 2014 у місті Сніжному Донецької області бойовики зупинили автобус, який вивозив дітей-сиріт до Дніпропетровської області. У супроводі озброєних людей дітей та вихователів доправили на територію Росії — без дозвільних документів, лише за копіями свідоцтв про народження. ЄСПЛ тоді застосував Правило 39 і примусив РФ повернути малечу. Справа щодо дітей з державних закладів, яких незаконно вивозили до Росії в 2014 році й досі розглядається Європейським Судом — в рамках спільної міждержавної справи “Україна та Нідерланди проти Росії”. У січні 2022 року саме розпочалися слухання [9].

Перед початком повномасштабного вторгнення з територій так званих ДНР та ЛНР знову почали активно “евакуювати” цивільних — передусім дітей, жінок та людей похилого віку. Вже 21 лютого кількість “евакуйованих” становила 61 тисячу осіб. Скільки серед них було неповнолітніх — невідомо. Але з початком активних бойових дій процес вивозу дітей з України значно прискорився.

Читайте також: Імовірно, російська орда вкрала в Україні 700 тисяч дітей [10]

Когось із дітей вивозили разом з батьками, когось розлучали з рідними на фільтраційних пунктах. Також “евакуювали” соціальні дитячі установи.

Вже 22 березня російські військові повідомляли [11], що з України до РФ вивезено 77 062 дитини.

У квітні з’явилася інформація, що лише з Маріуполя вивезено близько п’яти тисяч неповнолітніх. Усього на той час за даними російських ЗМІ було до Росії було доправлено 153 тис. дітей.

Тоді ж заговорили про передачу українських малюків до російських родин. “Зі ЗМІ агресора стало відомо про факти незаконного вивезення до підмосковної Апрелівки 27 дітей-сиріт. Їх передали під тимчасову опіку до десяти місцевих сімей", — писала у фейсбук тогочасна Уповноважена з прав людини Людмила Денісова.

30 травня путін підписав закон [12], який спростив набуття російського громадянства. Згідно з документом із заявою про прийом до російського громадянства дитини може звернутися будь-хто: опікун, піклувальник, керівник організації для дітей-сиріт, керівник освітньої організації або організації, що надає соціальні послуги, якщо та розташована на території так званих ДНР, ЛНР, а також Запорізької або Херсонської областей України.

В цей же час радник мера Маріуполя Петро Андрющенко оприлюднив [13] інформацію про 540 українських дітей-сиріт, які утримувалися в спортивно-оздоровчому комплексі “Ромашка” в Ростовській області. 267 малюків — вивезли безпосередньо з Маріуполя та Волновахи.

У липні стало відомо [14] ще про 108 дітей, позбавлених батьківського піклування, яких росіяни вивезли з окупованої Донеччини, надали громадянство за прискореною процедурою і вже “влаштували” в прийомні сім’ї — у Москві, у Московській, Воронезькій, Калузької та Тульській областях, а також у Ямало-Ненецькому автономному окрузі.

Фото з сторінки Марії Львової-Бєлової у ВКонтакте

Фото з сторінки Марії Львової-Бєлової у "ВКонтакте"

Наприкінці серпня на сайті Управління з питань сім’ї та дитинства міста Краснодар з’явилася інформація [15] про те, що тільки з Маріуполя на усиновлення віддали 1000 малюків. Діти поїхали до Тюмені, Іркутська, Кемерова та Алтайського краю. Також йшлося про те, що майже три сотні дітей перебувають на тимчасовому утриманні в спеціалізованих установах Краснодарського краю. Згодом новину прибрали з сайту прибрали.

У серпні росіяни почали “вивозити на оздоровлення” [16] дітей з окупованих Харківської, Запорізької, Херсонської областей. Слід зазначити, що більшість із батьків давали на це добровільну згоду. Однак не варто виключати психологічного тиску, який зазнавали дорослі на окупованих територіях. Із початком українського контрнаступу ці землі були звільнені, а малеча “застрягла” в російських дитячих таборах. Тільки із Харківської області до Геленджика було ввезено таким чином понад дві сотні школярів.

Читайте також: Злочини російських окупантів: Викрадення дітей, затримання і тортури [17]

Станом на середину жовтня вдалося повернути [18] лише 37 із них. Алгоритм повернення тоді пояснив голова Харківської ОВА Олег Синєгубов: “Навіть якщо ми встановлюємо місцезнаходження дітей на території рф, то ми повинні їх забирати особисто. Тобто хтось повинен туди поїхати — уповноважена особа. І далі, по суті, їх забрати і повернути в Україну, але цей процес дуже довгий, досить тривалий, небезпечний”.

Підлітки з Харківської області в Геленджику, скріншот з відео каналу GLN

Схожа історія трапилася [19] і в окупованому Енергодарі. Батьки, які відправили дітей до Краснодарського краю Росії, отримали повідомлення, що школярі “затримуються на відпочинку в Росії на невизначений термін” і ходитимуть там до школи.

24 вересня: до Мурманської області прилетіли 11 українських дітей [20], “що залишилися без піклування батьків”. Їх відправили в сім’ї до Кандалакши, Ковдора, Полярних Зорь та Оленегорська. Розмістити українських дітей ближче до рідної землі та звичного клімату окупанти, мабуть, не змогли.

21 жовтня в рамках “евакуації” окупанти вивезли [21] в окупований Сімферополь 46 вихованців Херсонського обласного будинку дитини.

23 жовтня з Олешківського дитячого будинку-інтернату Херсонської області до клінічної психіатричної лікарні №5 (село Строгонівка Сімферопольського району, Крим) вивезли [22] 12 дітей віком від 8 до 18 років з інвалідністю І, ІІ та ІІІ групи.

Документ про вивезення дітей з Олешківського дитячого будинку-інтернату, фото: телеграм-канал Дмитра Лубінця

Це статистика вивезення українських дітей до РФ неповна, але дозволяє оцінити масштаб злочину.

Про який злочин йдеться?

На думку російських чиновників, вони не роблять нічого поганого: рятують дітлахів від жахів війни (яку, зазначимо, самі ж і влаштували). Мовляв, дітей вони віддають не на усиновлення, а під опіку. Беруть тільки сиріт. Ретельно перевіряють, чи дійсно у них не залишилося рідних. А у випадку, якщо такі знайдуться, обіцяють радо віддати їм малечу.

Згідно із статтею 24 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни [23], сторони конфлікту мають вживатии усіх необхідних заходів для того, щоб діти до 15 років, які осиротіли чи були розлучені зі своїми сім'ями внаслідок війни, не залишалися напризволяще, і сприяти прийманню цих дітей нейтральною країною на час конфлікту. А стаття 50 прямо вказує: “Окупаційна держава … за будь-яких обставин не повинна змінювати громадянського статусу дітей або вносити їх до списків підконтрольних їй формувань або організацій”.

Тобто якщо Росія дійсно просто хотіла врятувати українських дітей, то мала б створити умови для того, щоб вони потрапили якщо не в Україну, то в третю державу, а не прискорено надавати їм російське громадянство і відправляти на свою територію в прийомні сім’ї.

Читайте також: Воєнні злочини Росії проти дітей України [24]

“Тату, ти маєш максимум п'ять днів, щоб нас забрати, інакше нас усиновлять”

Видання “Медуза” пише [25] про мешканця Маріуполя Євгена, трьох дітей якого мало не віддали у російську родину. Чоловік колись давно служив за контрактом у ЗСУ. Сам виховував дванадцятирічного Матвія, семирічну Святославу та п’ятирічну Сашу. Коли почалася повномасштабна війна, сім’я рятувалася від обстрілів і бомбардувань у підвалах. 7 квітня російські військові затримали Євгена через його військове минуле — за підозрою в “пособництві тероризму”. Відправили до сумнозвісної Оленівки. Тим часом дітей забрали до лікарні.

— З Безіменного нас відвезли до Центральної новоазовської лікарні, пригадує Матвій, старший син Євгена. — Про нас там дбали лікарі, щоб ми не захворіли. Обстежень ніяких не було, просто за обідом давали вітаміни, щоби працював кишківник. Через якийсь час приїхала людина — начебто із соцопіки — і сказала: “Ви поїдете до табору ненадовго”.

26 травня Євгена відпустили. Саме в цей час його дітей разом із іще 30 маленькими українцями посадили в автобус і відвезли до Ростова. А звідти літаком доправили до Москви, у дитячий табір “Поляни”. Щойно у Євгена з’явилася можливість, він зателефонував синові, а також зв’язався із соціальними службами. Там його запевнили, що діти відпочинуть і повернуться до батька. Але в середині червня дзвінок від Матвія вибив землю з-під ніг: “Тату, ти маєш максимум п'ять днів, щоб нас забрати, інакше нас усиновлять”. Євген зв’язався з російськими волонтерами і ті допомогли йому дістатися Москви і почали стукати в усі бюрократичні двері, аж до адміністрації президента та уповноваженої з прав дітей. Чоловіку дозволили приїхати і забрати дітей.

— "Поляни" — це дуже серйозне місце. Збройна охорона, паркан метрів 15, все огороджено як в'язниця, — пригадує Євген. — Бракувало тільки вишок і вартових. Хоча вартові, до речі, там були. Це якийсь дивний табір: о п'ятій ранку підйом, о десятій вечора відбій. Їх годували якимись зеленими пігулками, мали медичні обстеження — за 22 дні вони здали аналізів на чотири листи А4. Я, даруйте, за півжиття стільки аналізів не здав. Діти мені потім розповіли, що їм там показували фільми про війну, вбивства, про дівчинку, яка вбивала собак та шила собі шкури. Я не знаю, до чого їх готували. Навіщо таке докладне медичне обстеження? Просто, щоб знати, яке у них здоров'я? Та не повірю я у житті.

Із допомогою російських волонтерів родині вдалося виїхати до Латвії. Що сталося б із дітьми, якби Євгена не випустили з Оленівки? Якби волонтери не допомогли йому вчасно дістатися Москви? Чи шукала б російська опіка українських родичів Матвія і його сестер?

Читайте також: Освіта під прицілом: воєнні злочини російських загарбників проти чернігівських шкіл [26]

“Якщо у дітей буде знайдено близьких родичів чи батьків, у тому числі на території України, і вони виявлять бажання забрати неповнолітніх, питання про можливість їх возз'єднання буде розглянуто негайно, – розповідає в інтерв’ю російським ЗМІ Марія Львова-Бєлова. — Для цього їм необхідно з документами, що підтверджують спорідненість, звернутися до територіального органу опіки та піклування за місцем перебування дітей. У разі потреби можна звернутися до нашого апарату електронною поштою”.

Скільки українських громадян, що шукають зниклих дітей, онуків, племінників, через розв’язану Росією війну не мають змоги дістатися не те що “органу опіки та піклування за місцем перебування дитини”, а й просто місця, де є телефонний зв’язок?

Матвій каже, що до прийомних сімей потрапило чимало “відпочиваючих” у “Полянах”.

— Комусь з дітей говорили, що сім'я буде тимчасовою, комусь — що постійною. Там багато кого всиновили. Мого друга усиновила ця… Марія, яка є головною з прав дітей.

“Вони співали гімн України”

Дійсно, Марія Львова-Бєлова у вересні заявила, що й сама “всиновила” хлопчика з Маріуполя. Окрім того, вона розповіла [27], що коли українських дітей привезли під Москву, то вони спочатку поводилися не дуже ввічливо, а потім “інтегрувалися”: "Вони негативно відгукувалися про президента, говорили всякі гидоту, співали Гімн України, Слава Україні і таке інше…Є ось цей якийсь негатив, можливо, на початку, але потім він перетворюється на любов до Росії”.

Марія Львова-Бєлова, російська уповноважена з прав дитини

Про те, як українським дітям промивають мізки, вбиваючи їхню культурну ідентичність, є багато свідчень. Це і шкільна програма, в якій немає місця самому існуванню української держави. І “патріотичне виховання” у дитячих таборах. І призирливе ставлення [16] до української мови та акценту у школярів. І розповіді про “поганих батьків”, які нібито кинули їх під бомбами на призволяще.

Читайте також: «Геноцидна риторика» стала провідною в Росії – аналітики [28]

Журналісти Associated Press розповіли історію родини Лопаткіних [29]. Їхні шість прийомних дітей у лютому минулого року були на відпочинку в Маріуполі. Тут і застала їх війна. Усі шестеро опинилися у шпиталі в так званому ДНР. Поки мати шукала можливості витягти їх звідти, дітей використовували для пропаганди і готували до влаштування в російські сім’ї.

— Кожен день вони налаштовували дітей проти нас, — розповіла журналістам Ольга Лопаткіна. — “Ваші батьки відмовилися від вас… Ми передамо вас у найкращі родини. Там вам буде краще жити”.

На щастя, сім’ї Лопаткіних вдалося повернути усіх дітлахів.

Росія сама документує злочин геноциду, який чинить над українськими дітьми

Згідно з ст. 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, геноцид — це дії, вчинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

убивство членів такої групи;
заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне її знищення;
заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
насильницька передача дітей із однієї людської групи в іншу.

Юристи кажуть, у доведенні злочину геноциду найскладніше буває довести умисел. У випадку з викраденням росіянами українських дітей проблеми з цим не має бути. Російські пропагандисти дуже люблять цю тему. Воно й зрозуміло. “Дитяча карта” єдина викликає у стомленого війною російського глядача виключно позитивні емоції: дивіться, мовляв, які ми герої та рятівники. Розігруючи цю карту, росіяни самі ретельно документують власний геноцидний злочин, показуючи всьому світу і наявність політичної доктрини, і системність, і масштаб власних злочинних дій.

—

Ірина Скачко; опубліковано на сайті Харківської правозахисної групи [30]

Матеріал підготовлено за підтримки Посольства США у межах проєкту «Узагальнення та розповсюдження даних про злочини, скоєні російськими воєнними в Україні»

В тему: