Імовірно, російська орда вкрала в Україні 700 тисяч дітей

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Ще влітку російські телеканали й онлайн-медіа розповідали про те, що дітей з окупованих українських міст і сіл вивозять до російських таборів. Нібито на оздоровлення.

Як зазначає  hromadske, 31 серпня на сайті «Кубань-24» російські журналісти повідомили, що в табір «Ведмедик» у селище Кабардинка неподалік Геленджика приїхали 300 дітей зі «звільнених» районів Харківської області.

«Серед нас дітки різного віку, дітки, яким потрібне додаткове оздоровлення, психологічна реабілітація. Є ті, хто багато чого пережив, і нам дуже хочеться, щоб цей 21 день, який починається відсьогодні, вони провели в щасливому дитинстві», — каже «представниця відділу освіти» Купʼянського району Харківської області Валерія Песоцька. 

У сюжеті росіяни обіцяють українським дітям танці, ігри, розваги та, звісно, те саме оздоровлення, заради якого їх сюди везли за понад тисячу кілометрів від дому. 21 день у дитячому таборі пропагандисти називають «маленьким життям». 

Читайте також: Воєнні злочини Росія проти дітей України 

Та вже у вересні, коли українські військові почали звільняти окуповану Харківщину, на російському телеканалі НТВ опублікували інший сюжет — про те, що українські діти мали б повернутися додому, але «туди поки не можна». 

16 вересня ставленик росії, «голова ради міністрів Харківської області», Андрій Алєксєєнко заявив, що діти з Харківської області, які приїхали на відпочинок у Краснодарський край, залишаться на курорті «до зміни обстановки, доки їхній шлях додому не стане безпечним». 

Для українських старшокласників росіяни організували навчання безпосередньо в корпусах табору. А для молодших учнів — у сільській школі, разом із місцевими дітьми.   

Журналіст пропагандистського телеканалу каже, що нібито серйозної різниці серед дітей ніхто не відчуває, мовного бар'єра нема. На тлі в цей час показують підручники з російської мови та серйозних українських учнів за партами.

«У табір на оздоровлення»

Ольга зі своїми чотирма дітьми та чоловіком мешкали в селищі Вовчанського району, просто на кордоні з росією. Вони разів зо пʼять намагалися виїхати на підконтрольну Україні територію, але щоразу їх зупиняли тривожні новини: машини з колони розстріляли.

«Це була ніби лотерея — постріляють чи не постріляють. Я дуже боялася за дітей. Через нас летіли ракети та літаки-винищувачі на Харків. Я дітям із хати не дозволяла виходити. Навіть не пускала виносити сміття до бака через три хати», — говорить Ольга. 

Читайте також: Російські окупанти масово беруть в заручники цивільних на Херсонщині 

Перші місяці окупації жінка намагалася не перетинатися з росіянами. Не брала їхньої гуманітарки, не виходила надвір. У Вовчанськ їздила лише за нагальної потреби — до дитячого лікаря й назад. 

Однак 11 травня росіяни самі прийшли до Ольги. Все обшукали в домі й забрали чоловіка до Вовчанська — на агрегатний завод, де утримували і катували місцевих.

«На нас поскаржився сусід — ми напередодні ввімкнули голосно музику в машині в нашому дворі. І він сказав, що піде здасть нас росіянам. Так і сталося — за два дні до нас прийшли. Шукали, як вони казали, “контрабанду”, тобто зброю. Навіть банки з консервацією в погребі оглядали». 

На чоловіка Ольги наставляли автомат, погрожували прострелити ногу, вимагали здати людей із проукраїнськими поглядами. Коли за день нічого не домоглися — відпустили додому. 

Більше росіяни до них не приходили. Та одного дня, коли жінка все ж пішла до сільської ради по гуманітарну допомогу, місцеві почали її переконувати відправити 12-річну доньку Аліну на оздоровлення в табір. 

Ольга сумнівалася, але подумала, що доньці, в якої хронічна хвороба, напади, не завадить відпочити. Остаточно її переконали односелиці, які розказали, що діти з Купʼянська вже їздили на такий відпочинок і повернулися. 

Тож зранку 27 серпня жінка привела Аліну до будівлі сільської ради, де вже зібралися до двох десятків батьків із дітьми, і посадила її в шкільний автобус, який рушив до рф.

«З дітьми була вчителька з Вовчанська. Нам пообіцяли, що вона супроводжуватиме їх протягом усієї зміни і привезе назад, додому. На неї ж я написала довіреність, додала ксерокопію свого паспорта і свідоцтво про народження Аліни. Ще я придбала доньці російську картку в мобільний, аби ми мали звʼязок. Хоч нас і переконували не давати дітям телефони. 

 

Читайте також: Катівні російських загарбників на Херсонщині

І також наказала: якщо її ображатимуть або щось станеться, щоби сказала мені: “Тушкована морква несмачна”. Ці слова для мене означали б, що треба їхати забирати доньку».

Депортація дітей з Харківської області в росію Зображення:  російське ЗМІ

Депортація дітей з Харківської області в росію Зображення:  російське ЗМІ

«Воно вам треба — туди доньку повертати?» 

Про те, що доньку потрібно рятувати, Ольга зрозуміла сама, без слів про несмачну тушковану моркву. 

На початку вересня українські військові звільнили селище. Ольга раділа, але виникало питання, як тепер забрати доньку з табору? Адже тепер знову з’явився кордон із росією. 

«Я зателефонувала Аліні, вона плакала. Розповідала, що їх переконували, ніби в Україні військові розстрілюють усіх, хто виходить із хати. Я їй казала, що це не так, що нас звільнили. Попросила її також, щоб вона дала слухавку їхній вожатій, щоби дізнатися номер телефону директорки табору», — розповідає Ольга.  

Коли жінка зателефонувала керівниці «Ведмедика», та однозначно відповіла: «Дитину віддати не можемо. Це небезпечно. У вас війна. Воно вам треба — туди доньку повертати?»

 

Читайте також: Росія вдається до етнічних чисток в Україні

«Мені було важливо забрати її якомога швидше з системи»

Після деокупації Харківської області туди потрапили медійники, й інформація про вивіз дітей буцімто для «оздоровлення» випливла на поверхню. Про перший випадок депортації харківської дитини в росію програмна директорка міжнародної благодійної організації «СОС Дитячі містечка Україна» Дарʼя Касьянова дізналася від брюссельського журналіста. «Він запитав: “Чи знаємо ми щось про те, що українські діти перебувають у Геленджику?” Після цього почали писати батьки депортованих дітей. Також я знала, що раніше декому все ж вдавалося забрати дитину з російських таборів. Для нас це був добрий сигнал, який означав, що нам також вдасться». 

В організації був досвід. 2014-го вони повертали українських дітей, коли окупанти вивозили їх з окупованого Донецька. 

Цього разу Дарʼя по крихтах збирала інформацію: з дописів у соціальних мережах, від місцевих, адже на деокупованих територіях практично не було соціальних працівників, служб у справах дітей, голів ОТГ. 

Зібравши разом батьків із тридцяти сімей, «СОС дитячі містечка Україна», волонтери та представники уряду почали працювати, щоб повернути дітей до України. Донька Ольги Аліна була також серед них. 

«Мені було важливо витягти доньку якомога швидше з системи, тобто з табору. Для дітей російські вчителі вже почали проводити уроки», — каже жінка. 

Спершу Ольга сподівалася, що Аліну заберуть її російські родичі, але адміністрація табору сказала, що дітей віддаватимуть лише батькам. Якщо хтось не мав змоги поїхати в рф, слід було оформлювати доручення та всі документи відповідно до вимог російського законодавства — тобто все одно їхати в росію. 

Колишня представниця Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім'ї Аксана Філіпішина каже: таким чином росіяни сподівалися залишити в себе частину дітей. 

«Ось цей цинізм — віддавати дітей лише в руки батькам — розрахований на те, що, за логікою росіян, не всі батьки приїдуть по своїх дітей. І це означає, що частину вони все-таки зможуть залишити в себе». 

Ольга разом зі ще двома односелицями почала терміново оформлювати закордонний паспорт і готуватися до поїздки в табір. Разом із тим вона щодня хоча б пів години говорила з Аліною й переконувала доньку, що та скоро повернеться додому. 

«Аліна постійно плакала. Я хотіла, щоби вона поліпшила своє здоровʼя в таборі, а вийшло зовсім навпаки — вона переживала ще більший стрес, ніж коли була вдома».

«Ми думали, що взагалі більше не побачимося»

Кілька діб Ольга їхала до табору. Переймалася, що все зірветься, що росіяни передумають — адже Вовчанський район знову почали активно обстрілювати. 

«Ми ще в Геленджику потрапили в затор увечері, і була ймовірність, що нам не віддадуть дітей після 18-19 години, а скажуть чекати наступного дня. У декого навіть були думки переночувати і вже зранку йти по дітей». 

9 жовтня близько 10-ї вечора українські матері дісталися до «Ведмедика». По четверо ходили забирати своїх дітей. Ольга з Аліною обійнялися близько півночі. 

«Це було дуже емоційно. Багато сліз. Ми думали, що взагалі вже ніколи не побачимося. Ми до останнього боялися, що нам не віддадуть дітей, що знайдуть причину, щоб їх залишити в росії». 

Того дня українській стороні вдалося повернути з табору 37 дітей. До процесу були залучені Міністерство реінтеграції, Державна міграційна служба, «СОС Дитячі Містечка Україна» і перевізники. 

Вранці наступного дня жінки з дітьми вирушили назад. А вже о 8-ій годині росіяни масовано обстріляли більшість міст України. Ольга не виключає, що якби вони приїхали пізніше до табору, росіяни могли б відмовитися віддавати дітей, посилаючись на небезпечні умови в Україні.

Наприкінці нашої розмови жінка просить не називати справжніх імен її та доньки. «Люди в селі багато говорять, стільки негативу. Ми навіть поїхали до стоматолога лікувати зуби, і я сказала, що Аліні в таборі поставили пломбу. А лікар одразу: “Як ви могли?” Мені складно далося це рішення — відпустити дитину в росію. Я щодня себе кляла, що це зробила». 

Діти з Харківщини, які повернулися з російської депортації Зображення: Мінреінтеграції

Діти з Харківщини, які повернулися з російської депортації Зображення: Мінреінтеграції

Понад 700 тисяч дітей могли депортувати. 96 повернули

Про те, скільки точно росіяни депортували дітей, достеменно невідомо. На порталі «Діти війни» йдеться про понад 10,5 тисяч. 

Аксана Філіпішина пояснює: це лише верифікована інформація в тих випадках, коли про депортацію повідомили родичі дитини або державні органи.  

«Доступ до окупованих територій обмежений, тому реальні масштаби можуть бути значно більшими. Ймовірно, у росію могли вивезти понад 700 тисяч дітей». 

Сюди враховують дітей, яких росіяни депортували з інтернатних закладів, з окупованих міст і сіл, зі знищеного Маріуполя, а також тих, кого вони вивозили до таборів. 

«На жаль, через дуже пасивну позицію міжнародних організацій, зокрема Міжнародного Комітету Червоного Хреста, ми сьогодні не маємо можливості зафіксувати точну цифру, скільки й де перебуває наших дітей», — каже голова ОП Андрій Єрмак.

Від початку повномасштабної війни повернути в Україну вдалося лише 96 дітей. 69 — із території росії, 27 — із тимчасово окупованих Донецької та Луганської областей.

«З цих 96 — 37 забрали батьки. А решта 59 — це окремі історії, над якими Україна працювала через складні перемовини. Переважно це діти, які були на території Маріуполя: двоє — з маріупольського коледжу, дві групи дітей з дитячих будинків сімейного типу, які опинилися без батьків-вихователів. І також кейси, коли росіяни депортували дітей, у яких батьки загинули. Кожен випадок повернення надзвичайно складний, бо щоразу росія виставляє різні умови», говорить Аксана Філіпішина та запевняє: те, що росіяни депортують українських дітей з окупованих територій, порушує норми Міжнародного гуманітарного права, Женевську конвенцію та має ознаки геноциду. 

«30 травня путін видав акт про спрощення надання громадянства росії дітям з окупованих областей. Тобто щойно нашим дітям надають громадянство рф, вони автоматично потенційно можуть бути всиновленими. А всиновлювачі мають право змінити дитині прізвище, імʼя, дату, місце народження. Тобто стерти з юридичних документів всю біологічну ідентифікацію, привʼязку до свого коріння. Дітей штучно русифікують, вони перестають бути українцями. Це чітко підпадає під конвенцію про протидію геноциду». 

Так, наприкінці жовтня уповноважена з прав дитини при президенті росії Марія Львова-Бєлова всиновила хлопчика з Маріуполя і зазначила, що 350 сиріт із Донецької та Луганської областей росіяни вже усиновили, а ще більш як тисяча дітей очікують на усиновлення.

Україна ж своєю чергою у березні спростила законодавство — зокрема, щоб мати змогу призначати опікуна дитині, у якої загинули батьки і якої фізично немає на контрольованій території.

Українських дітей окупанти депортували в Ростовську, Воронезьку, Курську області, до Підмосковʼя, Красноярського, Краснодарського країв, у Ямало-Ненецький округ та до окупованого Криму. З настанням холодів їх можуть перевезти вглиб країни, якомога далі від українського кордону.  

Аліна ж уже понад місяць вдома разом із батьками, братами та сестрою. Здається, що вона й досі в це не вірить — Ользі доводиться повсякчас їй нагадувати:

«”Аліно, ти вдома, усе добре”, — я щодня їй це кажу».  

Олеся Біда;  опубліковано у виданні hromadske


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]