Катівні російських загарбників на Херсонщині

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Розбиті дороги, нерозірвані снаряди на узбіччі, рештки мертвих котів і собак, обірвані лінії електропередач — картинки, наче з фільму жахів, відкриваються нам з-за вікна машини. Ми їдемо нещодавно звільненою Херсонщиною. За Високопіллям працюють сапери.

Вони лишають після себе мітки та таблички «Обережно, міни». Що далі вглиб Херсонської області, то менше таких позначок — сапери туди ще не встигли дійти, пише  hromadske

Від початку жовтня ЗСУ звільнили від російської окупації десятки населених пунктів Херсонської області. Більшість із них перебували під окупацією понад пів року. Поки наступ Збройних сил України на півдні просувається далі, місцеві у звільнених селах починають поволі оговтуватися від життя з росіянами.

Читайте також: Росія вдається до етнічних чисток в Україні

Траса біля звільненої Херсонщини

Траса біля звільненої Херсонщини. Фото: Олексій Нікулін / hromadske

«Це нелюди якісь були»

Коли заїжджаємо у Біляївку, за хмари ховається сонце і здіймається вітер. На цьому тлі розбиті та спорожнілі хати виглядають ще моторошніше, так само як згорілі машини, обмальовані літерами Z. 

На подвір'ї біля одного будинку бачимо стілець із тазиком та розкидані пляшки з водою. Заходимо у двір з надією зустріти когось, але на наше «Добрий день» ніхто не відповідає. Від вітру на розбитих вікнах погойдується тюль. Я подумки кажу собі: «Схоже, тут нема ані душі, ми даремно приїхали». Аж раптом помічаємо, як з іншого боку вулиці полем іде літня жінка. 

Пані Тетяна, жителька Біляївки Олексій Нікулін / hromadske

Пані Тетяна, жителька Біляївки. Фото: Олексій Нікулін / hromadske

Її звати Тетяна. Всі сім місяців окупації вона залишалася в селі. російська ракета впала просто в її город. Той обстріл вона згадує з жахом: «Чотири дні вони безперестанку обстрілювали нас, повилітали всі шибки у хатах. Робили це навмисно, аби люди повтікали з села». 

Читайте також: Природа і систематичність російських злочинів в Україні свідчать: дії Росії можна кваліфікувати як геноцид

Згорілі машини, обмальовані літерами Z, в Біляївці

Згорілі машини, обмальовані літерами Z, в Біляївці. Фото:Олексій Нікулін / hromadske

До хат росіяни заходили з собаками, згадує жінка, забирали в людей телефони та перевіряли документи. На релігійне свято Благовіщення на її вулиці росіяни вбили хлопця: «Йшов вулицею, а росіяни його застрелили». Сама жінка під час одного з обстрілів отримала поранення уламком у груди.

«Це варвари, нелюди якісь були. Напевно, голодранці, які нічого не мали в житті, залітали й усе перевертали у наших будинках», — ледь стримуючи сльози, розповідає Тетяна.

Читайте також:  Творці геноциду: російські вчителі на окупованих територіях України 

Пані Тетяна, жителька Біляївки

Пані Тетяна, жителька Біляївки. Фото: Олексій Нікулін / hromadske

«Перевіряли, як мої нирки»

Ми йдемо вулицею далі. За посіченим, мов решето, червоним парканом бачимо чоловіка. Він прибирає біля свого будинку. Григорій Олександрович щойно повернувся додому: майже всю окупацію прожив у сестри в сусідньому селі. В його хаті в цей час господарювали росіяни. Чоловік запрошує нас на подвір'я, де стоїть темно-зелена автівка з літерами Z. 

— Це кацапська, — пояснює нам одразу Григорій Олександрович. — Покинули її мені тут. 

— Що тепер будете з нею робити? 

— Хай наші військові забирають на запчастини, мені вона не потрібна.

Машина пана Григорія побита та без мотора стоїть у гаражі поруч. Її росіяни теж обмалювали «зетками». Біля гаража — стос матраців: «Ось це їхні обісцяні матраци. Де вони їх понабирали — невідомо», — каже Григорій.  

Перед від'їздом до сестри, згадує чоловік, до нього в хату прийшов невідомий. Він попередив: росіяни шукатимуть рідних учасників АТО, тож Григорію Олександровичу краще виїхати, адже його син воював на сході України. 

«Знаєте як страшно, коли ребра биті? Не хочу. Мені 70 років, я б не витримав цього», — каже Григорій Олександрович. 

До його сусіда, колишнього військового АТО, росіяни приходили з обшуком 7 разів. Потім пів дня протримали Володимира Анатолійовича у місцевій школі. Чоловік каже — він вижив лише завдяки тому, що окупанти помилилися.

«Перевіряли, як мої нирки “почуваються”, стріляли над головою, але я не вмер — живий. Вони вбили мого однофамільця, точно такого самого, як я, у нас лише імена по батькові різні були».

Читайте також: Балаклія звільнена: Хроніки окупації від очевидця

Григорій Олександрович, житель Біляївки

Григорій Олександрович, житель Біляївки. Фото: Олексій Нікулін / hromadske

«Виливали відро з водою на підлогу і казали: “Пийте”»

У місцевій школі окупанти утримували та катували людей. Їх привозили із сусідніх сіл — Осокорівки, Петрівки, Михайлівки та Любимівки — і могли тримати тижнями, а інколи місяцями. Пан Володимир колись у Біляївці був старостою села, окупанти дізналися про це і схопили його. Три місяці чоловік провів у полоні. 

«Вони привели мене до школи й ударили в живіт, я знепритомнів, але чув, як хтось казав: “Дихай, дихай”. А далі я не пам’ятаю. Зв’язали руки, ноги й очі, так що я нічого не бачив. Прокинувся за якийсь час, чую, що біля мене наче чоловік лежить. Я питаю в нього: “Де ми, що зі мною?” Аж раптом з іншого кутка кімнати чоловічий голос говорить: “Не чіпай його, він мертвий”», — розповідає Володимир. 

Читайте також: ЗСУ на Херсонщині звільнили Високопілля: наслідки російської окупації - десятки викрадених та закатованих

Разом із Володимиром було ще 12 полонених чоловіків. Усіх, каже Володимир, били дерев’яним молотком по ребрах, не давали їсти та пити. 

Володимир, який три місяці перебував у полоні

Володимир, який три місяці перебував у полоні. Фото:Олексій Нікулін / hromadske

«Ми почали пити сечу, бо непритомніли. А потім росіяни приходили й питали: “Хочете пити?” Ми ствердно кивали головами, то вони брали відро з водою, виливали на підлогу і казали: “Пийте”», — згадує чоловік. 

Читайте також: Культурний геноцид як складова частина міжнародного злочину Росії в Україні

На відеокамеру полонених змушували зачитувати підготовлені тексти: їх годують та нормально утримують, а українська влада їх кинула. Згодом Володимира та ще трьох його односельців вивезли у поле, показали напрям, в якому розташована Біляївка та сказали йти назад пішки. 8 годин чоловіки добиралися назад до рідного села. Та навіть попри ці жахи вони не втрачали віри, що Біляївка буде вільною.

На моє запитання, як у селі зустрічали українських військових, пані Тетяна схлипує і каже — сльозами. Замовкає на хвилину, а потім додає: «Чим могли, помагали їм, варили їсти. У нас люди були працелюбні в селі, тримали господарство, а тепер вертаються — то нічого нема».

Ксюша Савоскіна,  опубліковано у виданні hromadske


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]