Дрони та інші нові технології важливі, але основа успіху все одно - мобілізація економіки, чисельна перевага й артилерія. Закінчується третій рік повномасштабної війни. Чи можна вважати її війною нового типу?

Які інновації вона привнесла у військове мистецтво? Чи справді провал російського наступу був зумовлений лише помилками чекістів [2], а не стратегічними прорахунками військового командування?  Військовий експерт підбиває підсумки трьох років вторгнення російських загарбників в Україну.

До Києва і назад

Повномасштабному вторгненню в Україну передувала анексія Криму 2014 року і подальший конфлікт малої інтенсивності на сході України. З квітня 2021 року Росія під виглядом навчань розгорнула майже всі свої сухопутні війська по периметру кордонів України. Незважаючи на відкриту підготовку вторгнення, російським силам, за думкою експертів [3] RUSI, вдалася операція з дезінформації українського військово-політичного керівництва.

За визнанням [4] тодішнього командувача сухопутними військами ЗСУ Олександра Сирського, військове командування вважало, що основні удари буде завдано на сході та півдні України з метою оточити угруповання Операції об'єднаних сил [5] і пробити сухопутний коридор до Криму. Причини, через які українські стратеги не повірили в розвідувальну інформацію США про атаку по всьому периметру кордону, до теперішнього часу невідомі. Перекидання українських частин для посилення північного напрямку почалося за сім годин до вторгнення.

Читайте також:  "Фінальний акорд по кришці труни". На що війна з Україною перетворила російський ВПК [6]

Російські частини почали просування одночасно за одинадцятьма напрямками. Задум операції полягав у тому, щоб у перші три дні захопити Київ і Харків, паралізувати військово-політичне керівництво і за підтримки українських колабораціоністів заснувати в Україні нову маріонеткову державу.

Швидке захоплення столиці забезпечувалося вертолітними десантами на аеропорти поблизу міста і в його межах. Потім, після створення зони безпеки навколо злітно-посадкової смуги, туди посадковим способом мали висадитися повітряно-десантні підрозділи. Одночасно на допомогу десанту до міста висувалися важкі механізовані частини і каральні підрозділи для подальшої стабілізації обстановки і придушення можливих протестів.

Російські сили мали успіх у південній операційній зоні, оскільки їм вдалося вийти з Криму в тил українській обороні. Сторона, що оборонялася, такий сценарій розглядався як малоймовірний. Про це ми можемо судити з слів [7] колишнього начальника Генерального штабу ЗСУ генерала Віктора Муженка. Українські військові передбачали можливий прорив противника в районі Волновахи і передбачали побудову запасного рубежу по річці Молочній. План оборони в південній зоні не спрацював. Подальше блокування Маріуполя і форсування росіянами Дніпра в перші дні кампанії - найбільші і трагічні провали ЗСУ в цій війні.

Проте загальний стратегічний задум кремлівської операції успіху не мав. До кінця березня 2022 року російські збройні сили були відтіснені від Києва, з Житомирської, Чернігівської та Сумської областей.

Однак, незважаючи на поразку на початковому етапі, російська держава зберегла потенціал до подальшого військового протистояння. Вивільнені війська з північної зони поступово перекидалися на південь і схід, щоб ущільнити бойові порядки.

Читайте також: Мета стоїть саме така: у російського суспільства більше ніколи не повинно виникнути бажання воювати [8]

Діди так само воювали

Повномасштабне вторгнення Росії починалося як експедиційна операція, розрахована на швидкий успіх. До початку вторгнення військові спостерігачі, зокрема з російського боку, звертали увагу на недостатність сил вторгнення з точки зору класичних підходів до планування загальновійськових операцій. Перед самим вторгненням колишній начальник розвідки сухопутних військ Росії Рустем Клупов заявляв [9]: "У війну за сценарієм адміністрації Байдена - із захопленням Києва, Одеси і половини України - я не вірю. Тих сил і засобів, які за цим планом має використовувати Росія, абсолютно недостатньо. І в реальності у нас їх теж немає. У такому разі доведеться сильно розтягнути операцію за часом, а з військового погляду це чисте самогубство".

У рамках класичного підходу до планування військової операції план російського бліцкригу може здатися надмірно авантюрним і позбавленим військової логіки. При більш уважному розгляді можна дійти висновку, що дії Росії цілком для неї органічні. Усі ключові елементи задуму раніше застосовувалися у військово-поліцейських операціях СРСР і Росії.

Безтурботний марш похідними колонами з розрахунком на страхітливий ефект, десанти на столичні летовища, нейтралізація вищого керівництва супротивника - всі ці складові разом і порізно можна виявити в операції з придушення Угорського повстання [10] (1956), у вторгненні в Чехословаччину [11] (1968), в Афганській війні [12] (1979-1989) і в двох чеченських кампаніях [13] (1994-1996 і 1999-2009).П'янкий ефект на російських планувальників, ймовірно, справили успіхи в війні в Грузії [14] (2008) і анексії Криму [15] (2014).  

Значною мірою провал початкового російського задуму стався через нерозуміння природи українського суспільства і недооцінку його здатності до опору. Оскільки в Росії відсутня скільки-небудь якісна наукова школа україністики, російська військово-політична верхівка покладалася здебільшого на власні великодержавні стереотипи та ілюзію близькості культур.

Перший український наступ

У квітні 2022 року, не досягнувши поставлених завдань, сили вторгнення втратили наступальний імпульс і фактично перейшли до оборони. Вони були розтягнуті на фронті понад тисячу кілометрів і не мали достатньої кількості військ для створення зв'язної тактичної побудови.

На правому березі Дніпра атакувальне угруповання, не дійшовши до Одеси і Южно-Української АЕС, опинилося в уразливому становищі. Логістичні лінії угруповання проходили через Дніпро і були доступні для ударів українських засобів ураження. Недолік живої сили на цьому етапі російські командири компенсували тотальною перевагою в артилерії. Українські війська, що протистояли їм, до літа 2022 року майже повністю виснажили свої артилерійські арсенали.

Не володіючи великою кількістю резервів, українське керівництво все ж почало планувати наступ. Нестача сил обмежувала вибір напрямків для атаки. Найперспективнішим видавався удар на лівобережжі за напрямком Токмак - Мелітополь. Однак пріоритет було віддано звільненню правобережної частини Херсонської області. Одночасно сили оборони України готували Харківську операцію, щоб зрізати так званий ізюмський виступ, з якого російські збройні сили могли загрожувати охопленням українського донбаського угруповання.

Наприкінці серпня 2022 року розпочалася операція зі звільнення правобережної частини Херсонської області та майже одночасно, на початку вересня, була запущена Харківська операція.

Читайте також: Що залишилося від російської армії на сьомий місяць війни [16]

Основним вважався херсонський напрямок, але успіх сил оборони України в Харківській області перевершив початкові очікування. Російські війська, рятуючись від оточення і повного знищення, швидко ретирувалися, не зумівши організувати оборонні рубежі за річками Оскіл і Сіверський Донець. Харківська операція характеризується вдалим вибором часу для наступу, коли противник бачив зосередження сил для атаки, але не мав резервів для протидії, оскільки основні сили були задіяні на півдні.

Водночас у Херсонській області українські частини зіткнулися з добре організованою обороною. Російське командування усвідомлювало вразливість логістичних ліній херсонського угруповання і необхідність його виведення з правого берега Дніпра, але утримувало оборону до листопада 2022 року. Незважаючи на успіх Херсонської операції, росіянам все ж вдалося організовано покинути правобережжя.

Читайте також: Щомісяця росія втрачає до 150 одиниць бронетехніки. Як довго вона зможе виробляти нову та розконсервувати стару - пояснює експерт [17]

Другий український наступ

Після поразки в Харківській області в Російській Федерації було оголошено мобілізацію. Однак мобілізація не могла негайно створити перевагу на фронті. Росія гостро потребувала часу для підготовки мобілізованих і заповнення втрат у техніці. Виграш у часі був досягнутий завзятістю правобережного угруповання і двома локальними операціями: наступом на міста Бахмут і Вугледар. Росія кидала в бій погано підготовлений особовий склад і рекрутованих засуджених зі складу ПВК "Вагнер", що призводило до непропорційних втрат, але давало час для підготовки мобілізованого поповнення.

Існують різні погляди на українську оборонну операцію в районі Бахмута. Згідно з однією з них, Україна марно виснажила під Бахмутом свої найкваліфікованіші бригади, і контрнаступ на півдні 2023 року довелося проводити силами новостворених недосвідчених бригад. Протилежна точка зору полягає в тому, що оборона Бахмута не дозволила росіянам швидко захопити Часів Яр, потім Костянтинівку і надалі всю слов'янсько-краматорську агломерацію.

У будь-якому разі слід визнати, що російському Генштабу вдалося розміняти ненавчений особовий склад і колишніх арештантів на час, необхідний для нарощування військ і будівництва оборонних споруд у південній операційній зоні.

Проте українське військово-політичне керівництво і західні союзники, натхнені успіхами в Харківській і Херсонській областях, ухвалили рішення про підготовку літньої наступальної операції 2023 року.

За думкою [18] військових аналітиків, плануючи свій літній наступ 2023 року, українське командування могло обирати з п'яти можливих базових варіантів: охоплення Бахмута, десантна операція через Дніпро, наступ уздовж лівого берега Дніпра на Василівку і далі на Енергодар, удар у напрямку Велика Новосілка - Бердянськ, прорив від Оріхова через Токмак на Мелітополь. У підсумку вибрали останній варіант.

За початковим задумом наступ мав проводитися силами 12 свіжих бригад, навчених за кордоном і оснащених переважно західним озброєнням і технікою. Три бригади були покликані посилити східний напрямок, щоб перешкодити перекиданню російських резервів. Три бронетанкові бригади мали розкрити оборону на ділянці близько 30 км, потім три мотопіхотні бригади як другий ешелон проривалися до Токмака. Ще трьом бригадам відводилася роль допоміжних сил.

Напрямок головного удару не вдалося зберегти в секреті. Аналіз ситуації, медійна активність української сторони та витік розвідданих у США дозволили російському командуванню сконцентрувати на напрямку прориву майже 100-тисячне угруповання. Оборонна побудова глибиною близько 30 км складалася з добре обладнаного передпілля і трьох оборонних ліній. Наземне угруповання було посилено 60 ударними вертольотами.

За таких вихідних даних шанси на успіх українського наступу видавалися вельми примарними. Причини подальшого провалу літнього наступу 2023 року не викликають розбіжностей. Час для наступу було вибрано невдало - противник встиг звести інженерні споруди на ділянці оборони; не було секретності плану і раптовості; наступ проводили недостатніми силами; наступальне угруповання сформували з нових, недосвідчених бригад; супротивник, що обороняється, перевершував тих, хто наступає, в повітрі.

Читайте також: Про російську армію і військове виробництво у 2024 році: аналіз наявних даних [19]

Російський наступ

До осені 2023 року лінія зіткнення стабілізувалася, сторони вели переважно позиційну боротьбу за вигідніші тактичні позиції. На початку 2024 року російським силам вдався прорив у районі авдіївського укріпрайону. Безуспішні спроби заволодіти Авдіївкою робилися з самого початку вторгнення.

Але наприкінці 2023 року російському командуванню вдалося створити на авдіївському напрямку істотну перевагу сил і засобів. Взяття Авдіївки, яке відбулося потім, дало змогу ЗС РФ повільно просуватися вглиб української оборони. До кінця 2024 року ЗСУ все ще не змогли подолати оперативну кризу на сході країни, що виникла внаслідок втрати авдіївського укріпрайону. Окупаційні війська наблизилися до поясу малих міст західного Донбасу, за яким до самого Дніпра лежить відкрита степова місцевість.

Своєю чергою, українське військово-політичне керівництво також зробило спробу виходу з позиційного глухого кута і санкціонувало операцію з вторгнення в Курську область.

Після успішного просування на початковій фазі операції, група вторгнення досягла максимуму своїх можливостей з контролю території противника. Без підтримки наступного ешелону вона була змушена перейти до позиційної оборони, чим поставила себе в уразливе становище.

Під кінець третього року війни ініціатива на полі бою належить російським силам, однак сторони демонструють ознаки вичерпання ресурсів. Україна відчуває гостру нестачу живої сили, а Росія змушена поповнювати арсенали за допомогою поставок з Північної Кореї.

Читайте також: Військовий експерт про путінську орду: "Як була в них безглузда армія — так вона безглузда і залишиться" [20]

Дрони, найімовірніше, потіснять ударні вертольоти, штурмову і розвідувальну авіацію. Але основним засобом ураження залишається артилерія. Фото: Genya SAVILOV / AFP / Scanpix / LETA

Висновки

Нові технології, насамперед безпілотні апарати, істотно змінили поле бою, тактику, прийоми і способи застосування бойової техніки. Але вони не похитнули доктринальні підходи до ведення збройної боротьби. Для успіху, як і раніше, потрібно мобілізувати значну частину населення і весь спектр національних ресурсів.

• Дрони, найімовірніше, потіснять ударні вертольоти, штурмову і розвідувальну авіацію. Але, незважаючи на їхнє масове застосування, основним засобом ураження залишається артилерія, а успіх або невдача визначаються контролем над місцевістю силами піхотних підрозділів;

• Колишній підполковник армії США, військовий експерт Алекс Вершинін, аналізуючи український бойовий досвід, демонструє [21], наскільки ускладнилися атакуючі дії малих груп піхоти. Від елементарних тактичних прийомів вони еволюціонують у складну операцію, де дії одного взводу вимагають застосування трьох типів РЕБ, підтримки розвідувальних і ударних дронів, наявності протибатарейних радарів. Тактика сторін, що воюють, і бойова побудова військ підштовхують експертів до висновків, що традиційні опорні пункти і райони оборони, ймовірно, трансформуватимуться в новий бойовий порядок, який складатиметься з "безпечних бульбашок", що являють собою віддалену від супротивника зону, прикриту військовим ППО і РЕБ. З такої відносно безпечної позиції війська здійснюватимуть розвідку та ураження противника, не вступаючи з ним у безпосереднє зіткнення;

• На стратегічному рівні російсько-українська війна повертає військових до парадигми війни на виснаження як пріоритетної стратегії в зіткненні двох великих держав. На думку військових фахівців, війна між державами з порівнянним військово-промисловим та економічним потенціалом з неминучістю перетече в затяжну фазу, де перевагу отримає більш витривала сторона. Розвиток далекобійних засобів ураження і технічних засобів розвідки призведе до кращого застосування маневру вогнем перед маневром силами. Зростання ефективності вогню, своєю чергою, змусить війська більше оборонятися, ніж наступати;

• Поточна війна показала, що навіть успішні наступальні операції в довгій стратегічній перспективі видаються необґрунтовано витратними. Згідно з цим підходом, слід утримуватися від великих наступальних операцій у перші півтора-два роки конфлікту.

• Досвід російсько-української війни оголив непереконливість доктрини невеликої професійної високотехнологічної армії, розрахованої на ведення швидкоплинної регіональної війни. Військові стратеги повертаються до моделі постійного професійного кістяка, що поповнюється мобілізаційним резервом у загрозливий період;

• Ймовірно, буде переглянуто погляди на ядерну зброю. Стратегічна ядерна зброя більше схожа на пояс терориста, начинений вибухівкою. Головна її властивість полягає в тому, що, на відміну від класичної зброї, вона не придатна для вибіркового ураження противника і не може призвести до перемоги в стратегічному сенсі. Що стосується тактичної ядерної зброї, то її вражаючі властивості можна порівняти з вражаючими властивостями звичайних озброєнь. При цьому можливі тактичні вигоди від застосування тактичної ядерної зброї непорівнянні зі шкідливими наслідками для самого її володаря.

• Росія втратила статус надпотужної військової держави. Війна оголила слабкість російських збройних сил порівняно з сучасними збройними силами країн західної коаліції. Стало очевидним, що сили НАТО здатні паралізувати всю військову і цивільну інфраструктуру РФ кількома добовими ракетними залпами.

—

Джерело:  Важливі історії [22]

Читайте також: 

• Справжні скрєпи Росії - це насрати повсюди [23]
• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [24]
• Психічна атака Путіна [25]
• Про плани російських загарбників на найближчі два роки [26]
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [27]
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу [28]
• Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ [29]
• Примус до агресії. Чому РФ зацікавлена в зростанні світового насильства [30]