Revolution First / Революція перш за все

На відміну від минулих років, коли головним джерелом напруги та невизначеності виглядали протистояння Вашингтона і Пекіна, ризик нової холодної війни або мілітаристський реваншизм Путіна, сьогодні головним джерелом невизначеності та ризиків для світу є США — держава, яка протягом попередніх десятиліть уособлювала ідею стабільності світового порядку, пишуть аналітики одного з найґрунтовніших і найгостріших оглядів головних ризиків і викликів 2026 року від  Eurasia Group [4] під редакцією засновника центру Йена Бреммера.

Але справа тут аж ніяк не тільки в особистості Трампа, навіженого старого, що страждає манією величі, як вважають деякі. Трамп уособлює спробу революції в Сполучених Штатах — суперечливу, але таку, що має глибоке внутрішнє коріння, наполягають автори доповіді. Головну загрозу для себе, своїх союзників і Сполучених Штатів Трамп бачить зовсім не в зовнішніх, а у внутрішніх структурах.

Читайте також: Імперську традицію Росії можна було усвідомити ще 30 років тому як катастрофічну загрозу [5]

У ході цієї революції він має намір рішуче демонтувати знамениті американські стримувальні механізми і противаги, що дозволить йому захопити державний апарат і зробити його знаряддям проти своїх ворогів. Однак його адміністрація і прихильники розглядають цей проект не як посягання на демократію, а як необхідне очищення політичної системи, захопленої глибоко корумпованим істеблішментом. А понад 77 млн американців проголосували за Трампа в 2024 році, тому що вважали, що американська система вже зламана, і хотіли бачити того, хто її остаточно зруйнує, стверджують аналітики.

Ця революція в кінцевому підсумку швидше зазнає краху, ніж досягне успіху, вважають автори доповіді, але система не повернеться до колишнього статус-кво. Приклад Трампа надихне багатьох автократів і прихильників «персоналізму» у всьому світі. Але найважливіше, що надзвичайна зовнішньополітична активність Трампа є свого роду проекцією цієї революції назовні і спрямована на руйнування правил і альянсів, створених його попередниками.

В результаті, затиснуті в лещатах політичної революції Сполучені Штати самі демонтують той глобальний порядок, який будували протягом декількох десятиліть. Останню тезу огляду Eurasia Group майже дослівно повторюють і аналітики Stimson Center у своїй версії «Десять головних ризиків 2026 року»: у прагненні зруйнувати ліберальний міжнародний порядок США зайняті тепер боротьбою зі створеними ними самими інститутами.

«Американську революцію» Eurasia Group ставить на перше місце серед ризиків 2026 року. Таким чином, головний парадокс сьогодення полягає в тому, що в умовах, коли Китай і, більш прямолінійно, Росія кинули виклик старому порядку, трампістська Америка відповідає зустрічним і в чомусь навіть ще більш рішучим прагненням до його руйнування.

Читайте також: Неймовірне збагачення іноземців у Росії. Які західні компанії, що не пішли з РФ, заробили найбільше завдяки війні проти України [6]

Зробіть Китай знову великим

Передбачалося, що стримування Китаю стане одним із головних стратегічних завдань Трампа і що для вирішення цього завдання він задіє свій специфічний арсенал, що поєднує медійний популізм, «безбашенну» рішучість і гранично прагматичний дирижизм, які в сукупності дозволять досягти більшого, ніж це вдавалося демократам, які ідеологізували свою зовнішню політику.

Однак насправді в протистоянні з Китаєм Трамп поки що зазнає невдачі. Спроба грубого тарифного натиску на Пекін закінчилася провалом і відступом. У той же час прихильність Трампа до антиліберальної парадигми призводить до того, що у своєму суперництві дві наддержави, парадоксальним чином, нібито помінялися ролями.

У всякому разі — в ключовому питанні енергетичного лідерства, зазначають аналітики Eurasia Group. У той час як Китай зробив ставку на нову енергетику — «вітряки», відновлювані джерела, найбільші в світі ферми сонячних батарей — і прискорено створює «інфраструктуру XXI століття за зниженими цінами», Трамп, навпаки, просякнутий ворожістю до нової енергетики і сфокусував свою увагу на паливі минулого століття — нафті, газі та пов'язаній з ними інфраструктурі. І в дусі теорій змови кінця минулого століття прагне забезпечити Америці домінуючий контроль над викопними ресурсами.

В результаті, швидкозростаюча частка світових енергетичних, мобільних і промислових систем буде побудована на китайському фундаменті, експортом якого Китай успішно займається, пророкує доповідь Eurasia Group.

Ідеологія «America First» та її суперечлива зовнішня політика відкрили нові можливості перед Китаєм у нарощуванні свого глобального впливу, пишуть автори огляду «Майбутній світ 2026» журналу The Economist. А Тімоті Еш, Іван Крастев і Марк Леонард з Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) називають свою статтю «Як Трамп робить Китай великим і що це означає для Європи». Спираючись на проведені в 15 європейських і шести неєвропейських країнах опитування, вони показують, що рік президентства Трампа призвів до помітного падіння авторитету США і зростання авторитету Китаю.

Опитування показують, що багато хто в світі очікує, що і без того значний глобальний вплив Китаю буде зростати протягом наступного десятиліття, і все більша частка населення планети розглядає Пекін як союзника або необхідного партнера.

Водночас, на думку більшості опитаних, Америка має значний глобальний вплив і буде мати його надалі, але мало хто очікує, що цей вплив зросте. Досить важливу роль, до речі, у зміні уявлень про Китай і його роль у світі відіграють його технологічні успіхи. Ідея про домінування Китаю в технологіях відновлюваної енергії, виробництві електромобілів і сонячних батарей тепер поширена не тільки в самому Китаї, але і в Америці та в ЄС, повторюють, спираючись на результати опитувань, аналітики ECFR висновки Eurasia Group.

Читайте також: «Скриньку Пандори» відкрито, або Що буде далі [7]

У той же час «момент Трампа» у світовій політиці, схоже, добігає кінця: у багатьох країнах, де його прихід до Білий дім був сприйнятий досить позитивно на тлі зниження довіри до «ліберальної Америки», сьогодні помітне значне розчарування.

В цілому ж «Захід» у світовій громадській думці виглядає вичерпаною геополітичною силою. А нова трампістська Америка — у всіх випадках поки — не змогла стати альтернативою йому. Традиційні вороги Америки бояться її менше, ніж раніше, в той час як союзники побоюються стати жертвами хижацької поведінки США, на яких вони звикли покладатися, пишуть автори дослідження.

У світовій громадській думці США більше не очолюють ліберальний міжнародний порядок або структуру західних альянсів, а виступають лише як одна з великих держав у постзахідному світі. Люди в різних країнах налаштовані на співпрацю з обома наддержавами — США і Китаєм — і не вважають за необхідне робити вибір між ними. Якщо ж полстери ставлять їх перед необхідністю такого вибору, то частка тих, хто робить його на користь Китаю, помітно зросла в таких країнах, як Туреччина, Бразилія і Південна Африка. Примітно, однак, що в Росії вона, порівняно з 2023 роком, навпаки, знизилася.

Підсумовуючи, можна сказати, що розпочата Трампом ревізія цінностей американської демократії, ліберальних стратегій модернізації, стабільності зовнішньої політики та ідеології «м'якої сили» дозволила Китаю багато в чому зайняти звільнені ніші, ставши новим лідером «м'якої сили», технологічної модернізації та захисником стабільності і правил у міжнародних відносинах.

Можливо, цей успішний дрейф Китаю до нового іміджу і явне пом'якшення позицій Трампа щодо Пекіна змусило більшість аналітиків знизити ймовірність зіткнення навколо Тайваню і приділити цьому питанню менше уваги, ніж у минулі роки.

Разом з тим американська Рада з міжнародних відносин (CFR) включила [8] «інтенсивний військовий, економічний і політичний тиск з боку Китаю на Тайвань, що призводить до серйозної кризи в протоці за участю інших країн регіону і США» до категорії «рівень I», що означає «висока ймовірність, високий вплив на світ». І це видається небезпідставним: насправді Китай значно просунувся до того, щоб «легітимізувати» кризу навколо Тайваню і не дозволити США створити широкий фронт на свою підтримку в разі її початку.

Читайте також: Politico: Бельгія стала найціннішим активом Росії — для підриву допомоги Україні [9]

Обложена Європа — зі Сходу, Заходу та зсередини

Криза на європейському континенті в тому чи іншому вигляді присутня як центральна тема в більшості оглядів головних ризиків і викликів 2026 року. Переживаючи глибокий регрес власної конкурентоспроможності, детально описаний у доповіді колишнього глави Європейського центрального банку Маріо Драгі, Європа стоїть на порозі політичної турбулентності, стикаючись із зовнішньою атакою одночасно з двох боків — з боку США і з боку Росії.

Втім, головною проблемою для неї є не ці зовнішні атаки, а, навпаки, внутрішні виклики, пов'язані зі зростанням електоральної популярності ультраправих партій. І якщо в попередні роки ультраправі все ще залишалися на периферії європейської політики — завідомою, хоча вже не маргінальною меншиною, виграючи вибори в основному в малих європейських країнах, то 2025 рік ознаменував настання нової стадії.

Європейський політичний «центр» руйнується одночасно у всіх трьох великих державах Європи — Німеччині, Франції, Великій Британії, залишаючи континент нездатним заповнити вакуум безпеки, що залишився після відступу Америки, вважають експерти Eurasia Group.

Хоча «великих» виборів ні в  одній з цих країн у 2026 році не буде, їхні уряди живуть тепер у передчутті поразки, що лише підсилює враження їхньої слабкості та ненадійності їхніх обіцянок. Про це розмірковують багато коментаторів, які заглядають у 2026 рік, і, зокрема, головний редактор The Economist [10] Занні Беддоуз у присвяченій його викликам колонці.

У Великій Британії Партія реформ євроскептика Найджела Фараджа лідирує в опитуваннях на майбутніх місцевих виборах, Франції загрожує черговий крах уряду, що може привести на посаду прем'єра правопопуліста Джордана Барделла, в Німеччині тиск на «брандмауер», збудований навколо «Альтернативи для Німеччини», стає все сильнішим, пише вона. Згідно з серпневими опитуваннями 2025 року, в перемогу «Альтернативи» на наступних виборах вірять 43% німців.

Барселонский Центр міжнародних відносин (CIDOB) у своєму огляді [11] формулює «фундаментальну трилемму ЄС»: як стимулювати економічне зростання, стримати державні дефіцити і збільшити інвестиції в оборону без жорсткої економії, яка ще більше підстьобне підтримку крайніх правих партій? Обговорення наступного семирічного бюджету ЄС на 2028–2034 роки, який голова Євроради Антоніу Кошта хоче узгодити до кінця 2026 року, стане черговим серйозним випробуванням для європейської політики, зазначає в огляді викликів 2026 року Дослідницький центр Європарламенту (EPRS) [12]. Але відкласти це обговорення — ще небезпечніше.

У наступному році парламентські вибори в  Європі пройдуть в Данії, Угорщині, Словенії та Швеції, проте найбільше занепокоєння експертів викликають президентські вибори в Болгарії в листопаді, пише Грегуар Роос в огляді ризиків 2026 року від Chatham House. Проросійські настрої в Болгарії залишалися сильними навіть під час максимальної антикремлівської мобілізації Заходу — в перший рік війни в Україні, і Болгарія може стати черговою проросійською країною Східної Європи.

У той же час парламентські вибори 2026 року в Угорщині, навпаки, виглядають поки що рідкісним променем надії в « підземеллі» єврооптимістів: опозиційна партія «Тиса» лідирує тут із 49% підтримки, солідно випереджаючи партію Віктора Орбана «Фідес» (37%). Це навряд чи стане переломом загального тренду, але в будь-якому випадку послужить сигналом до того, що правий поворот не є безальтернативним сценарієм і битва ще не остаточно програна.

Експерти ECFR в огляді з характерним заголовком «Рік, коли ми перестанемо вдавати, що це тимчасово» зі стриманим оптимізмом вважають, що нові можливі перемоги крайніх правих не призведуть до якоїсь «надзвичайної ситуації на континенті», а нинішні європейські лідери адаптуються до ерозії демократії як до нового стану, яким потрібно керувати, поки його неможливо перемогти.

Читайте також: Як російські загарбники змініють демографічний склад окупованих територій України [13]

Параліч песимізму і загроза другого фронту

У той час як майбутнє підтримки України залежить від благополуччя ЄС, в самій Європі Україна все більше стає лінією розлому внаслідок політичної втоми, «зради» Вашингтона і зростаючого тягаря тривалої військової та фінансової допомоги, пише Роос. Автори огляду Stimson Center відзначають, що Росія сьогодні як ніколи близька до того, щоб домогтися розколу Заходу і ослаблення НАТО, що є стратегічною метою Кремля. Нездатність Європи і США домогтися миру в Україні лише зміцнює Путіна в бажанні захоплювати нові території і підривати європейську єдність новими небезпечними провокаціями.

Тим часом, незважаючи на велику кількість обговорень і прийнятих рішень, Європа все ще дуже далека від того, щоб вибудувати нову концепцію власної безпеки. Хоча в 2026 році Європа витратить на оборону більше, ніж будь-коли з часів холодної війни, вона все ще залишається далекою від досягнення статусу стратегічної автономії, зазначає The Economist.

Центральна дилема полягає в тому, чи варто докладати зусиль до збереження альянсу з США і відтягувати власну автономізацію або, навпаки, необхідно взяти курс на прискорену емансипацію? Розкол з цього питання і, як наслідок, нездатність виробити єдину стратегію, в свою чергу, лише підстьобують апетит Кремля до провокування Європи.

Найнебезпечніша лінія фронту в Європі переміщується з окопів Донбасу на лінію гібридної війни між Росією і НАТО, пишуть експерти Eurasia Group і оцінюють прямий військовий обмін ударами (military exchange) між Росією і НАТО вже в 2026 році як «ймовірний, хоча все ще малоймовірний». CFR включив «збройні зіткнення між Росією і одним або декількома членами НАТО» в категорію «рівень I» («висока ймовірність, високий вплив на світ»). Це нове доповнення до списку таких конфліктів, що відображає зростаючу кількість провокацій Росії проти країн НАТО в 2025 році. (Втім, інші аналітики, зокрема з ECFR [14], вважають такі оцінки перебільшеними.)

Опитування, проведене в листопаді 2025 року в дев'яти країнах ЄС [15] (майже 10 тис. респондентів), показало, що 51% опитаних вважає ризик війни з  Росією в найближчому майбутньому «високим» або «дуже високим». Розподіл думок відображає європейську географію та історичний досвід: у сусідній з Україною і Білоруссю Польщі так вважають 77% опитаних, у Франції і Німеччині — трохи більше 50%, а в Італії — значно менше третини.

При цьому 69% європейців вважають, що їхня країна «навряд чи» або «зовсім не» здатна захиститися від російської агресії. І це, до речі, презентація ще одного боку європейської кризи — і нинішнє, згадане вище опитування ECFR, і більш ранні виміри показують: практично ніде в світі на перспективи Європи не дивляться з таким скепсисом і песимізмом, як у самій Європі.

Читайте також: Чому Швейцарія й досі залишається великим покупцем російського золота, що допомагає Путіну фінансувати війну? [16]

Переоцінений чорний ящик

Тим часом майже всі огляди, присвячені наступаючому року, не обходять стороною тему штучного інтелекту. Ключовим фактором нестабільності в наступаючому році стане його зростаючий вплив на всі сфери життя, вважає більшість аналітичних центрів.

У певному сенсі для багатьох аналітиків і прогнозистів ШІ стає ще однією «чорною скринькою» — втіленням ірраціональної невизначеності, що насувається, поряд з Трампом, Путіним і Китаєм. Експерти датського інституту Integrin Dk [17] висловлюють надію на те, що хоча галас навколо ШІ триває вже третій рік, у 2026-му він, нарешті, вийде за межі простих відповідей на питання і почне «співпрацювати» з людством, зміцнюючи його експертні знання, а продуктивність праці завдяки ШІ-моделям почне помітно зростати.

Аналітики Eurasia Group в цілому розсудливо і оптимістично оцінюють революційний потенціал ШІ: його моделі прискорюють розробку програм і відкривають нові напрямки досліджень, а сотні мільйонів людей щодня використовують його для швидкого вирішення безлічі повсякденних завдань. Однак, у короткостроковій перспективі ШІ не здатний виправдати очікування інвесторів, а впровадження ШІ в бізнесі відбувається нерівномірно і призводить у різних сферах до неоднозначних результатів.

Читайте також: Маятник параної: чому Трамп, Путін та «цифровий Левіафан» — це симптоми однієї хвороби [18]

На можливість економічної кризи через ШІ вказують Меннінг і Берроуз із Stimson Center. До 2029 року глобальні інвестиції в центри обробки даних досягнуть $1,1 трлн, а вся інфраструктура ШІ — — $2,8 трлн, при цьому багато пілотних проектів в області ШІ не повідомляють про хороші результати, а його подальші розробки впираються в нестачу доступної електроенергії.

Все це викликає припущення про нову «бульбашку» на ринку і спогади про обвал доткомов у 2000 році. Подібний розвиток подій, втім, матиме важливі геополітичні наслідки, оскільки стане новою демонстрацією переваг китайської моделі «бюджетних», а не переоцінених технологічних проривів.

—

Джерело: Re: Russia [2]

Читайте також: 

• Колишнього «колективного Заходу» більше не існує [19]
• Не вірять ні Путіну, ні Трампу: американці виступають за надання більшої військової допомоги Україні [20]
• Крах «Благодатної землі»: Як операція «Абсолютна рішучість» поклала край епосі Мадуро та що чекає на Венесуелу [21]
• Корейський півострів і війна в Україні: як дві Кореї стали частиною глобального конфлікту [22]
• Шість питань та відповідей про документ, що має врятувати світ [23]
• Як гроші Росії знову розкололи Захід [24]
• Кінець табу на ядерну зброю? Перша велика країна може відмовитися від трьох неядерних принципів [25]