У ці дні в Лондоні проходить Вімблдон – міжнародний тенісний турнір, одне з чотирьох престижних змагань так званого Великого шолома. Мільйони шанувальників тенісу зі захопленням стежать за цим святом майстерності, шляхетності й чесної гри.

Однак на тлі всієї цієї краси і спортивної величі особливо помітна одна деталь, яка кидає важку тінь на турнір: участь російських тенісистів, зазначає видання ZAXID.net [2].

Усе виглядає так, ніби не було резолюції Генасамблеї ООН від 26 квітня 2023 року, у якій Росія прямо названо країною-агресором. Адже за цю резолюцію, між іншим, проголосували 122 держави, зокрема Китай, Індія, Бразилія і Туреччина – ті, хто традиційно займав обережну позицію щодо Москви.

На кортах Вімблдону зараз усе відбувається так, ніби російська військова машина не завдає щодня смертоносних ударів по житлових кварталах мирних українських міст, включно зі застосуванням заборонених конвенціями видів озброєння. Усе це призводить до загибелі невинних людей, зокрема дітей. Постає запитання: як можна насолоджуватися грою, знаючи, що одні з учасників представляють країну, чиї дії несуть смерть, руйнування і страждання тисячам людей?

Така байдужість, прикрита маскою політичної занепокоєності, ставить підписантів резолюції ООН у досить вразливе становище: їм немов плюнули в обличчя ті, для кого комерційний успіх спортивного заходу важливіший за засудження агресора. Тож вони змушені мовчки витирати сльози.

Читайте також: Трьох російських борців, які зігували на мітингу Путіна, допустили до ЧС [3]

Адже відразу після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, нагадаю, організатори Вімблдону зайняли в цьому плані цілком гідну позицію. У 2022 році російські й білоруські спортсмени були відсторонені від участі в турнірі. В офіційній заяві організаторів чітко і недвозначно йшлося: «В умовах війни ми не можемо дозволити спортсменам країн-агресорів брати участь у змаганнях».

Звичайно, це справедливе рішення зазнало найжорсткіших нападків з боку ATP і WTA – міжнародних комерційних організацій, що керують чоловічим і жіночим професійним тенісом. У цих структурах ідеали високої моралі й чесної гри давно поступилися місцем бажанню вичавити з учасників максимум. Високий дохід у тенісі – прерогатива лише першої сотні рейтингу, а більшість гравців балансує на рівні «нульового балансу», отримуючи травми і втрачаючи здоров’я. Тисячі тенісистів по всьому світу фактично перебувають у положенні експлуатованих – під контролем обмеженого кола фірм і осіб.

Тому представники ATP і WTA відразу ж затягнули стару пісню: мовляв, спорт – поза політикою, і відстороняти російських тенісистів несправедливо, тому що вони, мовляв, не мають стосунку до політики. Під потужним дипломатичним та інформаційним натиском Кремля (а грошей на виправдання своїх злочинів він не шкодує) ця позиція в результаті взяла гору, і 2023 року тенісисти з російськими паспортами знову були допущені до Вімблдону.

Але чи справді правильна думка про те, що спорт поза політикою? Якщо говорити про великий спорт – життя давно вже спростувало це судження, від якого за версту тхне комуністичною пропагандою часів Холодної війни. Насправді великий спорт перестав бути ізольованим острівцем людської діяльності. Він став дзеркалом світу, у якому відбиваються політичні, соціальні й культурні суперечності. Сьогодні це не просто змагання окремих атлетів, а дипломатична «шахівниця», де кожна перемога – реклама тієї чи іншої країни.

Читайте також: Як Олімпійські ігри на протязі всієї історії "не були поза політикою" [4]

Очевидно, краще за інших це розуміють такі автократи, як Путін. Кремль давно помітив силу масштабних спортивних шоу як спосіб «відмити» імідж країни, заплямований зовнішньою агресією і внутрішніми репресіями. Олімпіада в Сочі 2014 року стала апофеозом цієї стратегії: найдорожчий зимовий чемпіонат в історії обійшовся Росії в астрономічні 50-55 млрд «зелених», зокрема завдяки корупції і спрощеним методам будівництва. При цьому були безцеремонно ущемлені права місцевих жителів і трудових мігрантів, яких часто обманювали при розрахунках.

Західні аналітики відразу вловили політичний підтекст. The Guardian писала, що форма і зміст Ігор були «політично використані Кремлем», акцент змістився з олімпійських ідеалів на показний націоналізм. Los Angeles Times охарактеризувала Сочі не як «швидше, вище, сильніше», а як «незавершені, тривожні і непривітні». Багато західних ЗМІ справедливо побачили в тих Іграх пропагандистський спектакль – фасад, за яким ховалися репресії, корупція і спроби відвернути увагу від воєн, зокрема й агресії в Грузії 2008 року.

Самі російські представники не приховували своїх амбіцій: медіа писали про гордість, що «нова Росія» демонструє світу свої можливості, немов значні тіні сучасних стадіонів – це відповідь на сумніви Заходу. Путін, у відповідь на критику, звично звинуватив Захід у «новій холодній війні», назвавши претензії частиною «теорії стримування» проти «відродження» національної величі.

Тепер ми знаємо, що ховалося за цим лицемірством. Демонструючи удавану «доброзичливість», Путін готував країну до великої війни заради досягнення своєї божевільної мрії про відновлення імперії.

Тож твердження, ніби спорт поза політикою – просто смішне. І це стосується не тільки пропагандистських шоу на кшталт сочинської Олімпіади, а й Вімблдону.

Читайте також: Спортивний арбітражний суд (CAS) відхилив апеляцію РФ про зупинку членства в МОК [5]

Один із російських спортивних аналітиків писав: «Турніри за участю російських тенісистів – це не тільки спорт. Це один із способів зберегти міжнародний імідж країни, який сьогодні активно дискредитується». Спорт у такому контексті – як світильник у темряві конфлікту: він допомагає відвернути увагу від трагедій і показати «іншу сторону» медалі.

Але коли на кону стоять життя мільйонів і базові моральні принципи, неможливо ігнорувати той факт, що спорт – це політичний акт. Гравці – не просто спортсмени, вони як посли своїх країн. Їхній вихід на корт схожий на послання світу. Ігнорувати це – означає позбавляти спорт його відповідальності перед суспільством.

Так, тенісисти, які виступають під нейтральним прапором, зобов’язані підписувати декларації про відмову від підтримки агресії. Але наскільки щирі ці декларації? Ось, наприклад, російська тенісистка Діана Шнайдер, яка входить у топ-20, заявила: «Мені все одно на нейтральний статус – всі і так знають, звідки я і кого представляю». Ці слова звучать як прямий виклик – мовляв, я знаю, що робить моя країна, але мені це неважливо.

По суті, допуск «нейтральних» спортсменів до міжнародних турнірів – це негласна моральна підтримка агресора. Коли людина з російським паспортом, не засудивши відкрито війну, виходить під білим прапором – це не нейтралітет, це маскування. Політичний макіяж, не більше.

Поведінка Кремля в цій ситуації нагадує підступну шахову махінацію з крадіжкою фігури: якщо не спійманий – виграю, якщо спійманий – представляюся жертвою. Саме так спрацювала Олімпіада в Сочі: з пафосом, з божевільним бюджетом, з посмішками й олімпійським гімном – а насправді з корупцією, пропагандою, закручуванням гайок усередині країни й підготовкою до війни зовні. Усе було вибудувано для однієї мети – відмити імідж, відвернути увагу, показати фасад «великої держави», ховаючи за ним і репресії, і агресію, і майбутні військові злочини.

І нездатність міжнародної спортивної спільноти встановити етичний фільтр для допуску до турнірів фактично означає згоду із цим маскуванням. Це якби концерн з виробництва отруйних речовин розставив на вітринах яскраві коробки з написом «органік», а ви, довірившись етикетці, зробили ковток – і вже пізно. Такий підхід руйнує межі між спортсменом і рупором пропаганди, між грою і геополітичною маніпуляцією.

Читайте також: Російські Z-спортсмени досі не покарані за підтримку війни, навіть в Україні [6]

Щоб спорт знову знайшов свою справжню чистоту і чесність, він повинен стати предметом не тільки фізичного, а й морального відбору. Так, це важко. Так, це викличе бурю суперечок і звинувачень у «дискримінації». Але ігнорувати очевидне – означає стати співучасником злочинів таких нелюдів, як Путін.

Я розпочав цю розмову не тільки через теніс, мій улюблений вид спорту. Попереду нові Олімпійські ігри. Наскільки доречна участь у них представників Росії, які жодного разу не засудили військові злочини Путіна і його режиму? Вважаю, не повинно бути жодних хитрощів на кшталт зміни спортивного громадянства – це банальний обман, якщо людина і далі носить російський паспорт і мовчазно підтримує тих, хто щодня вбиває.

Потрібні чіткі міжнародні критерії, що враховують не тільки спортивні досягнення, а й етичну позицію. Тільки так можна зберегти спорт вільним від маніпуляцій, зробити його тим, чим він повинен бути: простором чесності, поваги й об’єднання людей, незалежно від їхньої країни, але при цьому – з ясним моральним орієнтиром.

Тому перш ніж зануритися в атмосферу Вімблдону-2025 і захоплюватися майстерністю тенісистів, варто задуматися: чи можемо ми по-справжньому насолоджуватися грою, знаючи, що вона використовується як політичний інструмент країни-агресора?

Звичайно, ви можете продовжувати аплодувати своїм улюбленим гравцям. Але не забувайте, що на цій сцені «режисери» не завжди нешкідливі, а деякі з них давно тримають за пазухою камінь. Якщо ми продовжимо закривати на це очі, Вімблдон й Олімпіада перетворяться на сцени політичного фарсу, а не торжества людських досягнень.

Або, можливо, уже перетворилися – завдяки кремлівським убивцям, які відмивають кров у блиску медалей? Як же важко ставити такі запитання...

—

Олександр Косвінцев [7], опубліковано у виданні  ZAXID.net [2]

Читайте також: 

• Злодійська ліга: російські футбол та хокей стають притулком для легіонерів-злочинців [8]
• Канадcькі біатлоністи бойкотуватимуть етап Кубка світу в Росії [9]
• В Німеччині доєдналися до критики МОК який має наміри посприяти рекламі російського фашизму на Олімпіаді  [10]
• Шість росіян у МОК підтримують війну проти України, організація це ігнорує [11]
• «Путін уже втретє порушує олімпійське перемир'я». Що означає війна Росії проти України для світового Олімпійського руху?  [12]
• Як реагує світ на використанням спорту російським фюрером в цілях агресії? [13]
• Фейковий нейтралітет: що приховують російські та білоруські тенісисти, які грають на Wimbledon-2023? [14]