Володимира Вакуленка, дитячого письменника з Ізюмщини, російські військові викрали 24 березня 2022 року. Згодом його знайшли убитим двома пострілами з вогнепальної зброї

«А сьогодні, у День поезії (21 березня – ред.), в небі привітав мене невеликий журавлиний ключ, і крізь їхнє «курли» ніби чулося: «Усе буде Україна! Я вірю в перемогу!» Так звучить остання фраза у щоденнику з російської окупації, який вів дитячий письменник, поет і волонтер з Ізюмщини Володимир Вакуленко. Його викрали російські військові, а згодом тіло письменника знайшли в очереті біля дороги. Родичі і друзі митця переконані: Володю «здали» окупантам жителі рідної митцю Капитолівки біля Ізюма. Передчуваючи лихе, Вакуленко закопав записи. А днями голос митця знову зазвучав на його Батьківщині: місцевим жителям презентували книгу Вакуленка «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші». Про долю письменника та історію віднайдення його щоденника – у матеріалі Радіо Донбас Реалії [2] (проєкт Радіо Свобода).

У приміщенні бібліотеки Ізюма – багатолюдно. Сюди прийшли жителі міста, які особисто знали Володимира Вакуленка, спілкувалися заочно чи хоча би читали його твори. Сьогодні тут представляють книгу видавництва «Віват», до якої увійшли нотатки з окупації письменника, його вибрані вірші.

Читайте також: Російські загарбники під час окупації Харківщини вбили дитячого письменника Володимира Вакуленка [3]

Презентація книги Володимира Вакуленка в Ізюмі, 29 серпня 2023 року

Мама: «Єдина книга без автографа»

«Мамі від сина-письменника з найкращими побажаннями» – такий автограф стоїть на одній з книг Вакуленка. Примірник кожного нового видання він дарував матері, Олені Ігнатенко.

А книга, що її презентують в Ізюмі, зітхає Олена Григорівна, – єдина без автографа сина-автора.

«Ви не повірите, – я й досі її не прочитала. Як?! Я починаю читати, читаю уривками, поки серце схопить. Поки погано не зробиться. І відкладаю», – ділиться мама Володимира.

На презентації книги Володимира Вакуленка в Ізюмі, 29 серпня 2023 року

За її словами, письменник-патріот не боявся окупантів. Відверто казав все, що думає. Саме через це, припускає Олена Григорівна, його врешті і здали військовим РФ односельці, які чекали на «рускій мір».

«Тільки зайшли російські танки, – він біг і кричав на все горло (люди чули і переповіли): «Рашисти зайшли! Рашисти зайшли!» Не було в нього страху. І ми його просили з батьком: «Вовчику, в тебе ж дитинка, ну хоч трохи прикуси язика!» Але він настільки був упевнений, що за тиждень-два українська армія повернеться і нас звільнять», – згадує мама письменника.

За її словами, і журналісти-розслідувачі, і правоохоронці ретельно працюють над справою сина. Тому Олена Григорівна сподівається, що всі причетні до викрадення та вбивства сина будуть покарані.

Читайте також: Як Москва вбивала українських митців 90 років тому. Розстріляне Відродження [4]

Пів року невідомості

7 березня, зазначає у нотатках Вакуленко, колона російських військ зайшла до Капитолівки. Почалася окупація.

Письменник мешкав у будинку, як розповіла Олена Григорівна, з батьком та з сином Віталієм: дитина має інвалідність, колишню дружину Володимира паралізувало – тому письменник був єдиним опікуном сина.

Володимир Вакуленко із сином Віталіком

За її словами, до будинку Володимира російські військові прийшли 23 березня. Провели обшук, забрали разом із сином на декілька годин. Чоловіка побили та відпустили.

«24 березня приїхали і забрали Володю прямо з садка, роздягненого, в одних шльопанцях… З тих пір ми його ні разу більше не бачили», – розповіла [5] журналістам «Суспільного» Олена Григорівна.

Вона намагалася з’ясувати долю сина в окупантів. Ті відповіли так: «Чого ви хвилюєтеся? Ми його відпустимо. Ми ж не нацисти».

Та не відпустили. Батьки, які і зараз доглядають онука Віталіка – пів року нічого не знали про долю викраденого сина, сподівалися побачити його живим.

Читайте також: Україна пам’ятає про кожен випадок звірств, вчинений на її території російськими виродками [6]

Пошуки тіла

Місцевий волонтер, який збирав тіла загиблих мирних жителів, розповів, що у травні, в розпал окупації, знайшов останки з документами на ім’я Володимира Вакуленка на узбіччі дороги в очереті.

«Портмоне, прострілене разом із військовим квитком. Паспорт, портмоне прострілені», – розповів волонтер Сергій Салтовський журналістам «Суспільного» під час зйомок документального фільму «Записи під вишнею – історія викрадення письменника Вакуленка».

Судячи із записів місцевої поховальної контори, Володимира Вакуленка поховали в ізюмському лісі 12 травня 2022 року під номером 319.

Справа Вакуленка зрушила з місця після деокупації Ізюмщини на початку вересня 2022 року. Тоді ця територія стала доступною і для журналістів, і для співробітників організацій, що документували воєнні злочини російської армії. І весь світ побачив масові поховання [7] цивільних і військових в Ізюмському лісі.

Так виглядало місце масового поховання людей в Ізюмському лісі 16 вересня 2022 року

Спочатку правоохоронці казали рідним, що під цим номером похована особа жіночої статі. Проте журналісти-розслідувачі знайшли фото тіла у цьому похованні з простреленими документами Володимира Вакуленка.

А експертиза ДНК [8] наприкінці листопада 2022 року остаточно вказала на те, що останки належать саме йому. У тілі Володимира знайшли 2 кулі [9] від пістолета Макарова.

Попрощалися [10] із вбитим письменником у Харкові 6 грудня 2022 року, на День Збройних сил України. 

Читайте також: Російські загарбники майже знищили найбільший у світі радіотелескоп декаметрових хвиль під Харковом [11]

«Коли наші прийдуть – віддаси»

Нотатки з окупації містять 36 сторінок рукописного тексту. Напередодні зникнення, 23 березня 2022 року, Вакуленко загорнув рукопис у поліетилен і закопав у садочку.

«Коли наші прийдуть – віддаси», – попросив батька письменник.

Після звільнення Ізюмщини на початку осені 2022 року туди приїхала письменниця Вікторія Амеліна. Вона у складі команди Truth Hounds документувала воєнні злочини окупантів і першою записала свідчення батьків Вакуленка. Саме від Вакуленка-старшого Амеліна дізналася про сховані нотатки.

Вікторія Амеліна тримає в руках щоденник Володимира Вакуленка

«Після українського вересневого контрнаступу на Харківщині, коли в ізюмському лісі підіймають тіла загиблих за час окупації, я в розпачі шукаю в землі дещо інше – щоденник страченого колеги, письменника Володимира Вакуленка», – напише Вікторія у передмові до книги митця.

Рукопис Амеліна передала Харківському літературному музею, аби ці свідчення зберегти та розповісти про них і в Україні, і усьому світові, каже Тетяна Терен, журналістка та виконавча директорка Українського ПЕН.

Тетяна Терен презентує книгу Володимира Вакуленка

«За кілька тижнів до того, як ми здали цю книжку в друк, вона погодилася написати передмову. І тепер кожне слово в цьому тексті звучить з подвійною силою: коли книжка мала їхати в друк, сталася інша велика трагедія, коли російська ракета влучила [12] у ресторан в Краматорську. Там Вікторію було поранено. І 1 липня 2023 року, у день народження Володимира Вакуленка, Вікторія померла [13] в лікарні у Дніпрі. Насправді дуже боляче і важко говорити про ці символічні лінії, про цей зв’язок між ними», – ділиться з нами Тетяна Терен.

Читайте також: СБУ оприлюднила документи КДБ про долі "Розстріляного відродження" [14]

Вона наголошує на думці, яка прозвучала на презентації книги: і Володимир, і Вікторія усе своє життя викривали «російське імперське зло проти нашої країни, документували його». А ще обидвоє письменників працювали для дітей.

«І всі згадують, скільки багато було світла і добра в тому, що робив Володимир Вакуленко для дітей. Зокрема, для дітей з особливими потребами. Тому це були люди, які викривали зло, і люди, які несли світло», – зазначає виконавча директорка українського ПЕН, проводячи паралелі між долями Вікторії Амеліної та Володимира Вакуленка. 

Колаборанти, повії, - віра в ЗСУ

Нотатки Вакуленка описують воєнну Ізюмщину [15] з кінця лютого, коли частину міста контролювала українська армія, і до 20 березня 2022 року.

Він пише, що цілями окупантів стали житлові квартали та вежі стільникового зв’язку. Поки була можливість, він волонтерив: збирав кошти і допомагав місцевій теробороні.

Але 7 березня настала окупація.

«Сьогодні десятий день окупації. Розумію, що ці рукописи потраплять до рук ФСБ, яке має прийти після рашистської дивізії «Z»... але все ж розраховую їх передати в разі довготривалої окупації в руки міжнародних організацій, а вони, за правилами міжнародних спільнот, будуть. Все ж я вірую в ЗСУ», – так окреслив Вакуленко мету нотаток. 

Він описує, як російські військові «віджимали» авта у цивільних, мародерили комбінат хлібопродуктів, «шукали по хатах азовців»; також Вакуленко свідчить і про мародерство з боку місцевих жителів.

Письменник свідчить про односельців, які «за кілька цигарок чи кусень хліба» доносили окупантам на патріотів, учасників АТО.

«На щастя, вони знову були мобілізовані, тож удома російське гестапо їх не застало», – повідомляє Вакуленко.

Та попри окупацію, відсутність зв’язку, електрики, газу та нормального харчування, нотатки Володимира Вакуленка просякнуті вірою в ЗСУ. Та й закінчуються записи так: «Усе буде Україна! Я вірю в перемогу!»

—

Сергій Горбатенко [16], опубліковано у виданні Радіо Свобода [17]

В тему:

• Про наявний геноцид українського народу з боку фашистської Росії [18]
• Росія порушує майже всі закони та звичаї війни [19]
• Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце» [20]
• Звірства російських загарбників в Україні: ґвалтування, вбивства, знущання [21]
• Воєнні злочини Росія проти дітей України  [22]
• Путін давно мріяв про світ без українців. Світ дослухався? Тепер ми бачимо, що це означає [23]
• «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?» [24]
• Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18) [25]
• Увидит ли мир на скамье подсудимых Гаагского трибунала путина? [26]