… Географія його життя: Полтавщина, Донбас, Харків, Київ. Син репресованого батька.  Служив на Далекому Сході. Його твори, перекладені російською, періодично швидше друкували у московських виданнях. А ще здобували визнання за межами СРСР. Проте часто його – через принциповість - переслідувало безгрошів’я ... Трохи не дійшов до свого 50-ліття. Вирішив обірвати  життя у власній квартирі, залишивши на прощання: «домучуйте інших».

Він українською почав принципово говорити і писати, коли йому вже було за 30. Засуджував низькопробне графоманство в УРСР [2] виключно з причини, що воно нівелювало українську літературу як таку, коли на п'єдестал зносилася «вєлікая і могучая». У період брежнєвщини без замилування дивився у телевізор, бо ним формували покірний радянський соціум.

На цю тему: Роль Медведчука: Юрий Литвин и Василий Стус имели одного адвоката и погибли в одном лагере [3]

Він був талановитим, не зручним, не прогинався – і від того зайве міг пити. За власним бажання розпрощався з життям – якщо без контексту розглядати єдиний день смерті. Трохи не дійшов до свого 50-ліття. Вирішив обірвати  життя у власній квартирі, залишивши на прощання: «домучуйте інших».

Опісля через 9 років за двотомник творів  йому - найкращому українському новелісту другої половини ХХ століття - посмертно присвоїли найвищу тоді ще в уже розбурханій прагненням незалежності та самостійності УРСР мистецьку Шевченківську премію.

Географія його життя: Полтавщина, Донбас, Харків, Київ. Син репресованого батька.  Служив на Далекому Сході. Його твори, перекладені російською, періодично швидше друкували у московських виданнях. А ще здобували визнання за межами СРСР [4]. Проте часто його – через принциповість - переслідувало безгрошів’я.

Його немає вже 41 рік! А 5 грудня цьогоріч Григорові Тютюннику виповнилося б  90.  І це привід згадати Письменника й епоху.

Андріївський узвіз

Перша  київська адреса Григора Тютюнника - Андріївський узвіз, 34 - розкішний будинок 1901 року купця Слинко у стилі північного раціонального модерну з орнаментальними мотивами на балконних балюстрадах, макаронами над порталами головних входів. Він став житлом у 1960-х і для письменників, працівників видавництв та редакцій. Тепер на  будівлі, яку багато хто ідентифікує за ресторацією зі знаковою назвою про усім відомих Голохвостова і Проню Прокопіну «За двома зайцями», зовсім напроти Андріївської церкви - барельєф з красивим профілем і констатацією «Тут у 1963-1967 роках жив і працював видатний український письменник Григір Тютюнник [5]».

Сім’ї виділили крихітну кімнатку на 2-у поверсі. Своє помешкання Григір іронічно називав навіть норою. Хоча вигляд з вікна відкривався пречудовий, до Дніпра. І це надихало. Герой його повісті-роздуму «День мій суботній», в якій є багато автобіографічних моментів,  прокидається в обійсті, у вікна якого, здається, золото тече з хрестів Андріївської церкви.

Підвіконня, на якому писав Григір Тютюнник (Книга Дмитра Шльонського «Долі Андріївського узвозу»).

Одна з найвідоміших звивиста коротка вулиця Києва – вимощена бруківкою, мабуть, ще за руських князів – майже від Софіївського собору до «улюбленого, брудненького, але найдемократичнішого в цілому місті» Подолу тепер інша, аніж понад півстоліття тому, коли Григір Тютюнник з великого вікна свого тимчасового житла бачив спроектовану італійського походження архітектором Растреллі [6] однокупельну церкву з вежами навкруг.

В інтерв'ю 2006 року дружина письменника, учителька української літератури однієї зі столичних шкіл Людмила Василівна, з якою познайомилися і побралися ще студентами Харківського університету, розповідала про Андріївський узвіз [7] так: «Ми там прожили декілька місяців. (Зрозуміло, жінці з малою дитиною було зручніше у селі у мами. – Авт.).

Там була тільки кімнатка, навіть кухні не мали. І стола не було. Григір писав на широкому старовинному підвіконні біля єдиного вікна, яке виходило на Андріївську церкву. На цьому підвіконні написані «Дивак», «Крайнебо», «Вуточка». (…) Це була службова квартира, в якій до нас теж жив письменник, Міняйло, здається».

«Крестьянка» з першою надрукованою новелою Григора Тютюнника у Музеї однієї вулиці.

Унизу на Андріївському узвозі, у Музеї одної вулиці, окрема вітрина присвячена Григорові Тютюннику. Виставлено журнал «Крестьянка» 1961 року, в якому надруковано російською першу новелу ще студента, який вступив на навчання після чотирьох років служби на флоті, - «В сумерки», про матір і сина. Підпис: Григорій Тютюнник-Ташанський. 

То був час, коли два сини з різницею у віці  у понад десятиліття одного репресованого батька, але різних матерів, дивним чином мали однакові імена в офіційних документах, і зійшлися на літературній ниві. А трохи згодом – щоби розрізняти - молодший стане Григором.

На цю тему: Як загинув Василь Стус [8]

Хлопчиною Григір Тютюнник поневірявся з матір'ю по чужих людях у селі Шилівка на Полтавщині опісля того, як снаряд у війну влучив  у їхню власну. У Києві сім'я письменника, з двома синами, теж постійно відчувала гостроту квартирного питання, бо наступне житло – двокімнатна квартира на Раєвського, у районі Будинку меблів на околиці Печерська, була невеличкою.

Григір Тютюнник на Андріївському узвозі, 34 жив у службовій квартирі на другому поверсі (Фото Валентини Самченко).

Утім жив і працював письменник у столиці майже 17 років у центральній частині, що давало додаткову змогу відчувати до болю діаметральну разючість радянського життя людей у сільській місцевості України та пристосуванство і ницість багатьох мешканців у великому красивому місті з багатою історією.

Далі буде.

—

Валентина Самченко, , опубліковано у виданні Україна молода [9]

На цю тему:

• Эту дату не отмечает власть: День украинского политзаключенного [10]
• Розстріляні у Сандармоху українці і вихідці з України (СПИСОК) [11]
• Некролог про Надію Суровцову опублікували за 57 років до її смерті [12]
• Одна пуля в две головы. 75 лет назад коммунистами расстреляна элита украинской нации [13]
• Писатель-фронтовик Некрасов никогда не каялся [14]