Некролог про Надію Суровцову опублікували за 57 років до її смерті

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

"Передо мною стелилося життя – нове, невідоме й прекрасне. Йому я мала віддати свої молоді сили. Це мій шлях, задля якого порвала з товаришами. Вони не зуміли, не хотіли зрозуміти того, до чого прийшла я. Не схотіли взяти участь в активному будівництві своєї батьківщини.

Воліли лишатися спостерігачами тяжкої праці, непевних кроків, важких помилок. Я захотіла сама будувати, шукати, помилятися", – пише у "Cпогадах" історикиня Надія Суровцова про прибуття до Москви з Відня навесні 1925 року.

Історикиню й перекладачку Надію Суровцову тричі судили за сфабрикованими звинуваченнями. У тюрмах, таборах і засланнях прожила з 1928-го по 1954 рік. Світлина зроблена в Архангельську  в 1930 роках

Історикиню й перекладачку Надію Суровцову тричі судили за сфабрикованими звинуваченнями. У тюрмах, таборах і засланнях прожила з 1928-го по 1954 рік. Світлина зроблена в Архангельську в 1930 роках. Фото: Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України

Потрапила до Європи на початку 1919-го з делегацією Директорії Української Народної Республіки, що прямувала на Паризьку мирну конференцію. До Франції не доїхала через проблеми з документами. До Києва не поверталася, бо там точилися бої з більшовиками.

Оселяється у Відні. Закінчує філософський факультет університету та стає викладачкою в тамтешній сільськогосподарській академії. Активно працює в Міжнародній жіночій лізі миру і свободи, що протидіє воєнним конфліктам.

Знайомиться із сином письменника Михайла Коцюбинського Юрієм. Він працює у представництві Радянської України у Відні. Під його впливом вступає до Комуністичної партії Австрії, наважується на переїзд до СРСР.

На цю тему: Феномен «возвращенчества»: почему украинские эмигранты возвращались в СССР

"Навпроти мене солдат із бляшаним чайничком. На лавці поперек – якийсь недорізаний буржуй, – згадувала про поїзд із Москви до тодішньої столиці України Харкова Надія Суровцова. – Виплекані руки, інтелігентне обличчя, пристойний костюм. Читає книжку, часом зиркає на мене і намагається зав'язати розмову. Та де там! Нащо мені буржуї, я саме вибралася в країну пролетаріату. Його хочу вивчати, а не якісь залишки минулого. Я весело лопочу із солдатом. Він бігає на станціях по окріп, і п'ємо чай".

"Буржуй" цікавиться, чи є де ночувати в Харкові. Коли чує про готель, то попереджає, що можуть бути проблеми з вільними місцями. Дає папірець зі своєю адресою. Надія відмовляється брати, та він наполягає.

У готелях справді немає місць. Суровцова сподівається на допомогу партійних організацій, та вони не працюють – перший день після Великодня. Кілька днів живе в заможного подорожнього. Він виявляється директором банку і членом Компартії. Гостя вперше задумується, що з радянським ладом не все так однозначно, як вона уявляла – при владі не лише робітники й селяни.

Міняє останні 5 доларів США. Переклад казок німкені Гермінії Цур-Мюлен несе до першого-ліпшого видавництва. Отримує гонорар і тішиться – має на що жити місяць. Винаймає кімнату.

У редакції "Вістей ВУЦВК" знайомиться з Олесем Досвітнім із кінофотоуправління, письменниками Остапом Вишнею, Миколою Хвильовим, Майком Йогансеном. Допомагають влаштуватися завідувачкою сектора дитячих сценаріїв. Працює з літераторами Миколою Бажаном та Юрієм Яновським, колишнім генералом армії УНР Юрієм Тютюнником.

Закохується в Григорія Петренка з наркомату іноземних справ УСРР. Живуть разом. Надія переходить секретарем-референтом у його відомство. Знає мови, тому доручають перечитувати закордонну пресу й готувати довідки. Отримує кімнату при будівлі установи. Спілкується з представниками інших країн.

Григорій Петренко близький із німецьким консулом Карлом Граапом. Дипломат запрошує їх із Надією на вечерю з нагоди візиту піаніста Егона Петрі з Німеччини. Григорію відвідати консула не виходить, і Суровцева йде сама.

Гості слухають піаніста, вечеряють. Хочуть влаштувати танці, але дипломат нещодавно поховав дружину і не підтримує ідеї. Беруть грамофон і переходять до помешкання молодих працівників консульства поверхом вище. Один із них хоче провести Надію додому. Та Карл Граап перехоп­лює її, садить у авто.

"Їзди від консульства на Сумській до мене було рівно 5 хвилин, – пише Суровцова згодом. – Та Граап встиг кілька разів обняти мене в машині, намагався поцілувати. Це вже не входило в мої службові обов'язки. Я працювала в наркоматі іноземних справ, а не розвідки. Тому жартома дала старому гарбуза". Надія підтримує дружні стосунки з письменниками й художниками. Іван Падалка для виставки у Венеції пише її портрет в образі римської богині "у досить роздягненому туалеті".

 Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України

Надія Суровцова (стоїть у першому ряду друга праворуч) з іншими делегатками від українських емігрантських організацій взяла участь у конгресі Міжнародної жіночої ліги миру і свободи 1921-го у Відні. Організація об’єднувала жінок, які виступали проти воєн, гноблення та експлуатації. Конгреси проводили кожні три роки. Наступний відбувся 1924-го у Вашингтоні. Надія Суровцова відвідала його з письменницею Валерією О’Коннор-Вілінською. Їх тоді запросили долучитися до агітаційного турне ”Поїзд миру”. З ним об’їхали 23 штати

Надія Суровцова (стоїть у першому ряду друга праворуч) з іншими делегатками від українських емігрантських організацій взяла участь у конгресі Міжнародної жіночої ліги миру і свободи 1921-го у Відні. Організація об’єднувала жінок, які виступали проти воєн, гноблення та експлуатації. Конгреси проводили кожні три роки. Наступний відбувся 1924-го у Вашингтоні. Надія Суровцова відвідала його з письменницею Валерією О’Коннор-Вілінською. Їх тоді запросили долучитися до агітаційного турне ”Поїзд миру”. З ним об’їхали 23 штати

"Наші стосунки були кришталевим зразком дружби. Але спосіб життя богемний, – розповідає у "Спогадах". – До мене заходили, коли хотіли. Ключ лежав у відомому місці, їжа, вино були до послуг гостей. Їли, пили, спали, працювали. Сашко Досвітній у мене писав свого романа, бо вдома малі діти й коза заважали роботі. Часто бував Мишко Яловий, заходили Довженко і Тичина".

Восени 1926-го Суровцову викликають до ГПУ (російською – "государственное политическое управление", спецслужба. – Країна). Розпитують про заробітки і пропонують додатковий дохід. Наполягають на співпраці – доносити на Юрія Коцюбинського та інших знайомих.

– Я навіть думати над вашою пропозицією не буду, – відмовляє Надія.

– Пожалкуєте, – каже чекіст.

– Ніколи, – стоїть на своєму.

Суровцову тримають до глибокої ночі. Беруть підписку про нерозголошення змісту розмови і відпускають.

Перекладає книжки, співпрацює з журналами і часописами. Підписує договір із видавництвом про написання історії соціалізму. Мріє видати збірку новел. Вступає в аспірантуру до історика Дмитра Багалія, досліджує рух декабристів.

Із наркомату іноземних справ переводять редактором у Радіотелеграфне агентство України – РАТАУ. Вечори проводить у Будинку літераторів імені Василя Блакитного за більярдом, вином і дискусіями. Часто засиджу­ється в редакції "Вістей ВУЦВК". Улітку відпочиває з Григорієм Петренком у Гагрі на Кавказі.

"Шилися мені сукні до ювілею Багалія. Бігала міряти, вибирала – як воно буде вишите сріблом, чи будуть прозорі рукави, – описувала ранок 27 листопада 1927-го Надія Суровцова. – Треба було на зиму щось справити порядне. Забігала до крамниці, приміряла вперше в житті дорогі хутра. І важко було спинитися чи на чорному каракулі, чи на легенькій білочці. Нарешті вибрала й пішла по ­гроші, які мала того дня одержати за переклади". Дорогою зустрічає працівника ГПУ, який просить терміново зайти в управління. Вона обіцяє зробити це після того, як забере гонорар і купить шубу. Але той переконує, що краще ті справи відкласти.

– Вам доведеться поїхати в Москву, – повідомляє начальник контррозвідки.

– Завтра буду в Києві у справах. І тоді подамся до Москви. А в чому річ?

– Ні, їхати треба негайно, – переходить на командний тон чекіст. – Ви арештовані.

Пише довіреність працівнику ГПУ, щоб той отримав зароб­лені нею гроші і віддав Григорію Петренку. Має зробити перший внесок за квартиру в будинку "Слово". Надію везуть до її помешкання й проводять обшук. Звідти – в центр міста.

"Я й не підозрювала, що в цьому добре знайомому мені домі розміщується і в'язниця, – згадувала Суровцова. – По коридору не першорядного готелю мене запровадили до маленької кімнати, де було неохайно застелене брудне ліжко і стояв повний нічний горщик. Вперше в житті мене замкнули. Гидко було й дивно. Здавалося, чи це мені не сниться".

Ввечері в супроводі двох військових іде на залізничний вокзал. Повідомляють, що їхатиме у вагоні з делегатами на партійний з'їзд у Москву, але вони не повинні знати про її арешт.

Григорій Петренко 1926-го був у цивільному шлюбі з Надією Суровцовою в Харкові. Працював завідувачем пресбюро в апараті уповноваженого Народного комісаріату закордонних справ. Його арештували 6 грудня 1927 року, одного дня з Надією. Після того дозволили лише раз побачитися. Заради цього Григорій Петренко оголосив голодування

Григорій Петренко 1926-го був у цивільному шлюбі з Надією Суровцовою в Харкові. Працював завідувачем пресбюро в апараті уповноваженого Народного комісаріату закордонних справ. Його арештували 6 грудня 1927 року, одного дня з Надією. Після того дозволили лише раз побачитися. Заради цього Григорій Петренко оголосив голодування. Автор: фото з архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2007. – №2

"Прочитав страшну звістку. Знову розстріляно в Харкові кільканадцять українських діячів. В тому числі – Надію Суровцову. Українські колонії у Петербурзі й Відні добре її пам'ятають. Однією з перших прийняла ідеї незалежності України. В часи лихоліття мало було свідомих українських жінок. Майже всі вони десь зникли. Тільки Надія до самої смерті залишалася на тяжкому й невдячному посту. Хотіла стати на рідному ґрунті до тієї праці, що почалася десь ­1910-го, а перервалася 1918 року", – пише кооператор Олександр Ковалевський у газеті "Українська нива" у Варшаві у квітні 1928-го. Детально подає життєвий шлях Суровцової.

В Україні справді ходять чутки про страту історикині. Віцепрезидент Української академії наук Сергій Єфремов у щоденнику 15 лютого 1928-го нотує: "Недавно розстріляно Суровцову та Петренка. Ніби за зносини із закордоном. Знаючи Суровцову, людину авантюристичну, можна повірити".

Історик Дмитро Дорошенко з Німеччини пише про розстріл Надії Суровцової публіцисту В'ячеславу Липинському до Австрії. Некрологи шкодять арештованій, яку досі утримують у ГПУ на Луб'янці в Москві. Хочуть засудити за шпигунство на користь Німеччини й Польщі. Водять на допити й вибивають зізнання. Розпитують про розмову з німецьким консулом, коли він її підвозив додому. Нічого компрометувального не отримують.

Розробляють інформацію з "посмертних" публікацій. Додають звинувачення в "петлюрівщині". 22 травня 1928-го засуджують до п'яти років таборів. Відправляють до одиночної камери політичного ізолятора в місті Ярославль.

"Настав кінець двом сонячним рокам моєї молодости в Україні, – писала пізніше Надія Суровцова. – Я пішла в одиночку того режиму, в ім'я якого порвала з багатьма соратниками своєї юності, оточенням, роботою. Полум'яно вірила в справедливість цього режиму".

Якось серед ночі будять і наказують збирати речі. Везуть до Харкова на допит як свідка у сфабрикованих справах "Спілки визволення України" та "Українського національного центру". Показують зізнання в участі у контрреволюційній групі. Впізнає почерк Михайла Грушевського, в якого працювала помічницею в Центральній Раді 1917-го. Слідчий наполягає підписати протоколи зі свідченнями проти нього та інших тодішніх колег. Надія відмовляється.

Повертають до ярославського політізолятора. Дізнається, що в одній із камер сидить Григорій Петренко. Його арештували в один день із нею. Лише раз дозволяють побачитися. Григорій помирає в засланні в Середній Азії 1952 року. Надія Суровцова перебуває в тюрмах, таборах і засланнях до ­1954-го. Ще 31 рік до смерті живе під наглядом.

На цю тему: Сандармох. Ума — лопата

  1. "Вже саме життя Надії Суровцової, її доля, її шлях – це і нарис історії нашої країни, нашої культури, і матеріали до цікавого етико-психологічного трактату", – Михайлина КОЦЮБИНСЬКА (1931–2011), літераторка

Вийшла заміж у засланні

1896, 18 березня – в Києві народилася Надія Суровцова. Батько навчався на юридичному факультеті Київського університету. Мати працювала вчителькою російської мови в гімназії. Через переслідування батька як політично не благонадійного бідували.

1904 – переїжджають до Умані – тепер райцентр на Черкащині. Пізніше Надія закінчує гімназію із золотою медаллю. Їде до Петербурга навчатися на Бестужевських вищих жіночих курсах.

1912 – вступає на історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Бере участь у роботі українських гуртків. Із початком Першої світової війни стає волонтером-медсестрою в українському лазареті на Тучковій набережній.

1917 – у Києві бере участь в організації Української Центральної Ради та Селянської спілки. Навчається в університеті. Пише до київської газети "Трибуна" і робить переклади для Генерального секретаріату закордонних справ. Пізніше переходить у департамент біженців Генерального секретаріату внутрішніх справ.

1918 – працює в секретаріаті Міністерства закордонних справ Гетьманату. На початку 1919-го входить до дипломатичної місії України, що їде на Паризьку мирну конференцію.

1922 – закінчує філософський факультет Віденського університету. Захищає дисертацію "Богдан Хмельницький та ідея української державності". Стає першою українкою зі ступенем доктора філософії. Викладає у сільськогосподарській академії. Їздить Німеччиною з лекціями про голод в Україні. Бере участь у роботі Міжнародної жіночої ліги миру і свободи, відвідує конгреси у Відні, Дрездені, Гаазі, Амстердамі, Парижі та Вашингтоні. Виконує обов'язки заступника голови Товариства прогресивних журналістів Європи і долучається до групи Анрі Барбюса "Клярте", що засуджує війну.

1925 – їде до Москви, а потім – Харкова. Відмовляється стати таємним працівником Державного політичного управління. Її називають німецькою шпигункою, арештовують і 1928-го засуджують до п'яти років таборів. Покарання відбуває в Ярославлі в Росії.

1933 – відправляють у заслання в Архангельськ. Працює у крає­знавчому музеї. 1935-го бере шлюб із викладачем хімії Дмитром Олицьким із Курська, засудженим "за шкідництво". За вісім місяців Надію Суровцову арештовують за "участь у контрреволюційній організації" і відправляють на п'ять років у табори на Колимі. Працює на будівництві й лісоповалі. ­1937-го Дмитра Олицького розстрілюють в архангельській в'язниці.

1942 – Суровцовій дають довічне поселення на Колимі. Там 1950-го втретє судять. Майже рік проводить у тюрмі. Продовжують заслання.

На цю тему: Миф Михаила Грушевского или Мессия для Украины

1954 – амністують. Із Колими пише до Павла Тичини, з яким спілкувалась у Харкові в ­1920-х. Той добивається для неї реабілітації. Надія повертається в Умань, відсуджує батьківський дім. Збирає книжки, скульптури, картини. Впорядковує бібліотеку для місцевого краєзнавчого музею. Водить екскурсії до парку Софіївка.

1958 – пише збірку новел "По той бік", але видати не дозволяють. Очолює Товариство охорони пам'яток історії та культури, яке реставрує костел. У ньому відкривають Уманську картинну галерею. Стає наставницею шістдесятників.

1970 – польський історик Єжи Лоєк видає книжку "Історія гарної бітинки. Розповідь про життя Софії Віттової-Потоцької (1760–1822)". В її основі лежать матеріали, зібрані в бібліотеках Львова та Києва Надією Суровцовою. Приймає вдома політв'язнів, серед них – Олександр Солженіцин, Леонід Плющ, Ярослав Дашкевич.

1972 – проводять обшуки, хочуть знайти рукописи спогадів. Надія Суровцова виготовила кілька машинописних копій і роздала на збереження. Їх видали ­1996-го.

1985, 13 квітня – померла в Умані на Черкащині, де й похована.

Вікторія Вітряк,  опубліковано у виданні КРАЇНА


На цю тему:

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

14:10
«Чия система витримає, той і переможе»: що стоїть за останніми обстрілами росією енергетичної інфраструктури України
13:59
РПЦ оголосила “священну війну” Україні (документ)
12:04
Бурштинська та Ладижинська ТЕС зруйновані майже повністю: чим Україні загрожують нові атаки на енергосистему
10:06
Звичайне шахрайство: фігурант журналістських розслідувань ексочільник УСБУ Миколаївщини Герсак став громадським діячем та збирає грантові кошти для ветеранів (ФОТО)
09:31
Типове "зе": "слуга народу" Роман Кравець шантажує таксі "Uklon"через Telegram-канал "Джокер" - вимагає $200 тисяч
09:01
Суд зобов’язав упц (мп) повернути державі Успенський собор ХІІ ст. у Каневі
08:35
У Росії виробництво бензину впало на 14% після атак на НПЗ - Росстат
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 28 березня
20:00
У четвер дощитиме трохи в Карпатах, вдень до +20°С
19:22
У Польщі через перевірку контррозвідки звільнили генерала, який відповідав за підготовку ЗСУ

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]