Та щойно отриманий протокол, який Конституційний Суд надіслав мені лиш з четвертої спроби і після 6 винесених проти нього судових рішень, дозволяє трошки привідкрити завісу і зазирнути за лаштунки того, що відбувалося у залі засідань на Жилянській у травні 2019-го. Можливо, як ніщо інше, він додасть кілька штрихів до ваших уявлень про “ідеї й цінності, яких дотримуються судді Суду,” нинішні і колишні (саме від цього гарячково застерігав [5] Секретаріат КСУ в одній зі своїх апеляційних скарг, пояснюючи загрозу розголошення змісту протоколу).

Оновити в пам’яті контекст тих довоєнних і доковідних подій вам допоможе постанова КСУ від 14.05.2019 № 1-пс/2019 [6] і згаданий у ній висновок [7] постійної комісії з питань регламенту та етики від 17.04.2019, де викладено бачення більшості членів комісії, з яким погодилася більшість суддів, про те, які саме дії судді Шевчука становлять “істотний дисциплінарний проступок, грубе та систематичне нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України”.

За процедурою (до якої ми незабаром повернемось) висновок комісії на спеціальному пленарному засіданні представляє голова комісії. Очолювати комісію з регламенту та етики на той час випало судді Василю Лемаку. І, власне, з його виступів на засіданні Суду 14.05.2019 та подальшої дискусії ми можемо дізнатися багато цікавого про провенанс цього висновку, який фактично є єдиним документом, що фіксує підстави звільнення Станіслава Шевчука.

На эту тему: Зрада суддів КСУ: наслідки для українців і держави та необхідні кроки [8]

“Капéць” та інші процедурні нюанси

Засідання 14.05.2019 починається in medias res: схоже, для суддів це далеко не перша нагода зібратися для обговорення стверджуваних дисциплінарних проступків судді Шевчука. Власне, за § 13 Регламенту Суду спеціальне пленарне засідання є останньою стадією дисциплінарного провадження. Цей параграф не настільки довгий, щоб не навести його повністю:

§ 13. Звільнення Судді з посади у разі вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом Судді або виявило його невідповідність займаній посаді

1. У разі надходження до Суду звернення про вчинення Суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом Судді або виявило його невідповідність займаній посаді, Суд на спеціальному пленарному засіданні ухвалює постанову про розгляд цього звернення постійною комісією з питань регламенту та етики Суду.

Постійна комісія з питань регламенту та етики Суду має право направляти запити до державних органів, підприємств, установ та організацій, які можуть надати інформацію стосовно вчинення Суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом Судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

2. Суддя, стосовно якого порушено питання про звільнення з посади, надає постійній комісії з питань регламенту та етики Суду усні та письмові пояснення щодо звернення про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом Судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

3. За результатами розгляду звернення постійна комісія з питань регламенту та етики Суду у строк, визначений Судом, готує висновок, у якому зазначає про наявність чи відсутність підстав для звільнення Судді з посади, та направляє його Голові Суду, а у разі його відсутності – заступнику Голови Суду або Судді, який виконує обов’язки Голови Суду, для розгляду на спеціальному пленарному засіданні Суду.

Не пізніше сьомого робочого дня з дня отримання висновку Голова Суду, а у разі його відсутності – заступник Голови Суду або Суддя, який виконує обов’язки Голови Суду, скликає спеціальне пленарне засідання Суду.

4. Голова постійної комісії з питань регламенту та етики Суду на спеціальному пленарному засіданні Суду оголошує висновок постійної комісії з питань регламенту та етики Суду. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення з посади, має право надати пояснення Суду щодо інформації, викладеної у цьому висновку.

5. Якщо Суд визнає в діях Судді наявність істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом Судді або виявило його невідповідність займаній посаді, Суд щонайменше двома третинами від його конституційного складу ухвалює рішення про звільнення Судді з посади.

Отже, спершу має бути звернення, після чого – постанова спеціального пленарного засідання Суду про доручення постійній комісії його розглянути, на основі якої комісія проводить своє “розслідування”, складає висновок і передає його для розгляду на другому спеціальному пленарному засіданні Суду, де й ухвалюється фінальне рішення.

Хоча Регламент говорить, що голова комісії має “оголосити” висновок, одразу стає зрозумілим, що суддя Лемак не почувається надто комфортно з виконанням цієї функції (як ми з’ясуємо далі, він єдиний з членів комісії голосував “проти” нього).

 У своєму виступі він зауважує, що порядок денний засідання комісії “не включав питання оцінки статусу судді і тим більше звільнення судді”, викладені у висновку обставини “комісія фактично […] на засіданні безпосередньо не встановила”, і, у будь-якому разі, була порушена регламентна процедура, адже не було звернення і, після цього, постанови спеціального пленарного засідання Суду, яка б доручила комісії розглядати питання саме у межах дисциплінарної процедури.

Хоча Лемак і визнає, що позиція більшості комісії у висновку – це “частина реальності”, він все ж робить спробу повернути хід подій у русло належної процедури, вірніше, “почати процедуру заново”, з етапу, який передбачений у § 13(1) Регламенту. На що отримає критику суддів Саса і Кривенка: більшість комісії ухвалила рішення, голова комісії має його лишень оголосити, а не коментувати.

Дискусію перериває суддя Сліденко із повідомленням про атаку на Суд на сайті Андрія Портнова (оскільки www.aportnov.com [9] вже загублений в анналах історії, першоджерела я не знайшов). Після цього заступник Голови Тупицький оголошує двогодинну обідню перерву.

Післяобідня стратегія судді Лемака, схоже, полягає у тому, що він готовий виконати свою церемоніальну оголошувальну функцію, якщо за це проголосує більшість його колег – таким чином взявши на себе відповідальність за ймовірне порушення Регламенту (тому його іронічна репліка: “тут така пішла мода, що голосуванням ми…”).

Декілька хвилин по тому заступник Голови Тупицький констатує, що “висновок все-одно буде оголошений” (мовляв: охочі знайдуться). На що Лемак видає дисклеймер: “Я підпорядковуюся, як вважаю, абсолютно протиправній пропозиції […]” і, після декількох хвилин обговорення щодо доцільності зачитування повного тексту, оголошує резолютивну частину висновку та результати голосування комісії за нього.

Подальша доволі напружена дискусія точилася навколо декількох тем:

• чи мала постійна комісія підстави для складання висновку у межах дисциплінарної процедури, зокрема, за відсутності окремої постанови спеціального пленарного засідання про це? (у самому висновку згадується “доручення Конституційного Суду України” від 02.04.2019, яке, як можна зрозуміти з обговорення, було ухвалене – чи то оголошене – у межах “простого”, а не спеціального пленарного засідання Суду)

• наскільки повним і процедурно коректним був розгляд висновку на засіданні комісії? (зі слів судді Лемака, окремі члени комісії підготували проєкт висновку, офіційно його не реєстрували – як пояснив суддя Тупицький, “А як його по іншому? Його реєструвати недоречно було, тому що він міг бути не прийнятий.” – натомість на засіданні комісії просто поставили Лемака як голову перед фактом наявності такого проєкту і зазначили про готовність решти членів комісії голосувати за нього без обговорення)

• які дії Шевчука комісія кваліфікувала як істотний дисциплінарний проступок, а які – як грубе та систематичне нехтування обов’язками судді (чи, можливо, мала місце “ідеальна сукупність”)?

• чи може бути підставою для звільнення з посади судді діяння, які стосуються сфери адміністративних повноважень Голови Суду?

Увесь хід дискусії – з епізодичними вигуками на кшталт “це капéць,” розмірковуваннями про право “вищого державного службовця” мати ісландський номер телефону чи закидами про “іскажонні [sic] методи” – легко відтворити за протоколом.

Чого, на жаль, ви не зможете там знайти – так це дискусії щодо змісту конституційної норми про “вчинення […] істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді Суду або виявило його невідповідність займаній посаді”, котру Суд мав намір застосувати. На відміну від аналогічної норми щодо суддів судів загальної юрисдикції, зміст якої конкретизований у Законі “Про судоустрій і статус суддів”, Закон “Про Конституційний Суд України” просто відтворює формулювання з Конституції, не пояснюючи, які порушення сягають відповідного рівня серйозності.

Станіслав Шевчук

Навіть якщо лишити за дужками питання про передбачуваність застосування цієї норми ex ante, я гадаю, суддя Шевчук – як і будь-який суддя КСУ, який гіпотетично міг опинитися на його місці – заслуговує принаймні на пояснення ex post, чому його колеги оцінили певну його поведінку як “істотний” проступок або “грубе” нехтування обов’язками. Та, схоже, у нашому випадку більшість суддів не вважали це питання вартим детального обговорення, ані на засіданні комісії, ані на спеціальному пленарному засіданні Суду.

Решта подій того дня – вже історія. О 16-40 за пропозицією судді Головатого була оголошена перерва, у якій відбулися збори суддів, що ухвалили “політичне” рішення про недовіру Шевчуку як Голові Суду (воно не мало юридичної значущості, адже процедури звільнення судді з адміністративної посади Голови КСУ в принципі не передбачено). О 17-20 продовжилося спеціальне пленарне засідання, і протягом наступних двох годин за наслідками таємного голосування мінімально необхідною кількістю голосів (12 – за, 4 – проти) Суд ухвалив вже згадану постанову.

На эту тему: 11 зрадників з КСУ, які атакували державу Україна та яких варто знати в обличчя [10]

Епілог з відкритою розв’язкою

Станіслав Шевчук оскаржив постанову про своє звільнення в ОАСКу, який, попри різноманітні процесуальні диверсії зі сторони КСУ, 11.10.2019 виніс рішення [11], яким визнав цю постанову протиправною і поновив його на посаді судді та Голови КСУ.

За цікавим збігом обставин влітку 2019 року 49 депутатів звернулися до Суду з поданням, яке стосувалося саме можливості оскарження подібних актів КСУ – і 02.12.2019 Суд сам розтлумачив [12] свої конституційні повноваження як такі, що унеможливлюють оскарження будь-яких рішень, які стосуються реалізації його конституційних повноважень, незалежно від форми.

Хіба, в останньому абзаці мотивувальної частини Суд obiter dictum припустив, що все ж існує можливість “квазі-оскарження” індивідуальних актів (постанов) – їх перегляд самим Судом (юридичне підґрунтя цієї процедури мені видається щонайменше туманним). Для ґрунтовного пояснення, що не так з неоскаржуваністю актів КСУ, відсилаю вас до чудової статті [13] Олександра Водяннікова.

Та це не завадило апеляційному [14] і Верховному Суду [15] дійти до висновку, що постанова КСУ № 1-пс/2019 таки не може бути предметом спору в адміністративному суді. Очікувано, Станіслав Шевчук звернувся до ЄСПЛ, і розгляд його скарги станом на 2023 рік все ще триває.

Читайте також: Головою Конституційного Суду обрано ставленика Януковича  [16]

Розділ для процесуальних гіків

Наостанок – буквально кілька слів про те, як я намагався отримати протокол і чому це зайняло майже 3 роки. У грудні 2020 року я попросив КСУ надіслати мені копію протоколу, на що отримав відповідь, що, сорян, у протоколі службова інформація, а тому заглядати в нього – зась. Мої подальші процесуальні пригоди можна легко відтворити за реєстром судових рішень і номером справи 640/33702/20.

Якщо коротко, ще у першому рішенні [17] від 12.08.2021 ОАСК вирішив, що інформація у протоколі в силу вимог закону не може бути службовою (а тому такою не є). Це чомусь не переконало Суд, і після набрання рішенням законної сили він скинув мені 53 майже пусті сторінки, вилучивши зі скану усю, як він вважав, службову інформацію. На що ОАСК відреагував окремою ухвалою [18] від 25.08.2022, якою зобов’язав надати мені протокол без вилучення будь-якої інформації.

Ну ок, сказали в Суді, ми дамо тобі протокол, але спершу дай нам зобов’язання про нерозголошення – чого? – так-так, службової інформації. Тож знадобилася третя ухвала [19], яку виніс вже КОАС 26.09.2023, де він зобов’язав надати мені протокол, “враховуючи те, що уся інформація, яка міститься у цьому Протоколі[,] не має режиму обмеженого доступу та не є службовою інформацією.” І тільки після того, як апеляція її підтвердила, КСУ сповнився доконечним внутрішнім переконанням у неминучості того, що і так було неминучим: