Нью-Йорк, березень 2023 року. Після виступу на Українському фестивалі сучасної музики Ukrainian Contemporary Music Festival бандурист Володимир Войт отримав несподіваний подарунок — харківську бандуру.

Цей інструмент був виготовлений у 1940-х у Німеччині, і тільки тепер вперше опинився в Україні, зазначає видання "Локальна історія" [2].

Харківська і київська

Гнат Хоткевич захопився бандурою в 1890-х, коли навчався у Харківському технологічному інституті. Студент самотужки опанував інструмент, модернізував його і почав писати власні композиції. Незабаром він розробив новий спосіб гри на бандурі, іменований харківським. Гнат поставив перед собою амбітну мету: "Вивести бандуру із закапелків кустарництва на арену дійсного мистецтва".

— Побутує міф, що кобзарі — це феномен зі заходу чи центру України, — розповідає видавець і кобзарознавець Олександр Савчук. — Насправді ж найбільше їх було в Харківській і Полтавській областях. Якщо раніше на бандурі грали переважно сліпці, то наприкінці XIX століття її все частіше опановували зрячі виконавці. Цей процес збігся у часі зі спробою України набути політичної суб’єктності. Бандура стала національним музичним інструментом, подібних немає в інших країнах світу.

Читайте також: Як харківські культурні діячі переходять на українську мову та віднаходять українську культуру [3]

Ескіз-креслення бандури Гната Хоткевича, надрукований у першому "Підручнику гри на бандурі", Львів 1909 рік. Фото: надав Володимир Войт

Гнат Хоткевич, 1900-ті роки. Фото: надав Володимир Войт

Тоді усталилися два способи гри на бандурі — харківський та київський. Обидва терміни не пов’язані з місцем їх походження, а закріпилися внаслідок практики виконання. Так званий київський спосіб простіший: виконавець тримає інструмент прямокутно, дивлячись на струни, грає на приструнках правою рукою, а лівою — на басах.

— Київська бандура поширилася через інтелігенцію, яка грала на фортепіано — тут руки виконують ті самі функції, — зауважує бандурист Володимир Войт. — Виконавець, який освоїв лише київську бандуру, може грати гірше, ніж початківець на харківській.

Харківський спосіб значно багатший. Бандурист тримає інструмент паралельно до тіла, його руки вільно ходять по всіх струнах без прив’язки до регістра. Але річ не тільки в манері гри. Хоткевич замовив майстрові виготовити максимально асиметричну бандуру й наголошував на збереженні властивостей інструмента та якості звука: "коротке звучання". 

— Харківська бандура менша, має менше струн, — додає Олександр Савчук. — Її звучання більше схоже на звучання кобзарського інструмента, там менше металу, а більше дерева.

Читайте також: Леся Українка: 10 найсильніших років українського модернізму [4]

Два блоки цигарок за бандуру

Зіновій Штокалко (1920—1968). Фото: надав Володимир Войт

Року 1926 у Харківському музично-драматичному інституті Гнат Хоткевич організував першу кафедру народних інструментів, де викладав курси гри на бандурі за новою методикою. Крім того, він консультував Полтавську капелу бандуристів та підготував до видання підручник гри на бандурі в кількох частинах.

Проте вже на початку 1930-х Хоткевича звільнили з інституту і вилучили зі Спілки письменників. Його нотні архіви конфіскували, твори перестали друкувати. Врешті восени 1938 року митцеві закинули "участь у контрреволюційній організації та шпигунство на користь Німеччини" й засудили до розстрілу.

Школа та учні Хоткевича опинилися під негласною забороною. Харківська бандура поступово зникла з ужитку, панівною стала київська. Зберегти манеру гри, яку створив Хоткевич, вдалося тим, хто зумів виїхати з СРСР. У 1948 році в таборі переміщених осіб [5] у Німеччині музикант і майстер Семен Ластович-Чулівський виготовив харківську бандуру для Зіновія Штокалка, який опанував гру на бандурі ще юнаком у рідних Бережанах. Ймовірно харківський спосіб гри Штокалко перейняв в послідовників Гната Хоткевича, які перебували з ним у таборі.

— У моїй колекції є інструмент 1946 року, який зробили в німецькому Інгольштадті майстри-брати Гончаренки, — розповідає Володимир Войт. — Ластович працював у їхній майстерні. Нова бандура в таборі коштувала два блоки цигарок — це була найтвердіша валюта.

Штокалко закінчив медичні студії у Мюнхені, а 1952 року емігрував до США. Уже в Нью-Йорку після лікарської практики він награвав на бандурі думи та козацькі пісні, які записував на власному професійному обладнанні.

— Залишилася величезна кількість його записів на харківській бандурі, — продовжує Володимир Войт. — Вони дійшли до України, їх вивчали, робили транскрипції, записували ноти, намагалися скопіювати стиль. Коли я вирушав до Нью-Йорка на фестиваль, то мріяв бодай побачити його бандуру.

Бандура Зіновія Штокалка. Фото: Олег Гриб

Поки Штокалко за океаном записував українські пісні та концертував, в Україні радянська влада доклала зусиль, аби цей інструмент та манера гри зникли назавжди.

— Старовинна кобза, бандура і все, що пов’язано з традицією, для радянської влади було сохою, яку треба викинути, — каже Олександр Савчук. — Тому бандуру ідеологізовували, створювали універсальний інструмент, на якому можна було зіграти й сучасні (себто радянські) пісні, і Баха, і Чайковського.

Читайте також: Не бути рабом. Як українські дисиденти протистояли зросійщенню [6]

Футляр та запасні струни

Харківська бандура почала повертатися в Україну уже в часи Незалежности. Тоді з діаспори привезли  підручники й аудіозаписи пісень.

—  Це свого роду культурна рекультивація, — зазначає Олександр Савчук. — Окрім Зіновія Штокалка, харківський спосіб гри на бандурі зберіг Григорій Бажул, який емігрував до Австралії. Він передав свої знання Вікторові Мішалову, який тепер є одним із найвідоміших дослідників кобзарства. У США капели бандуристів створював Григорій Китастий. Його племінник Юліян Китастий нині живе у Нью-Йорку, це один із найяскравіших виконавців традиційної та авторської музики [7]. Він грає на всіх типах бандури.

Богдан Ґеруляк передає бандуру Зіновія Штокалка Володимиру Войту. Фото: надав Володимир Войт

Володимир Войт з бандурою Зіновія Штокалка. Фото: Олег Гриб

В Україні на початку 1990-х професор Львівської консерваторії Василь Герасименко зробив кілька спроб ввести харківську бандуру як додатковий інструмент для студентів. А також змайстрував кілька інструментів у харківському стилі. Проте досі на батьківщині харківської бандури не відродили. Бандурист Володимир Войт — один із небагатьох, хто самотужки зміг опанувати цей спосіб гри.

— Віктор Мішалов подарував харківську бандуру моєму татові, — каже бандурист. — Вона стояла в нашій хаті років 10, я час від часу відкривав її — і не знав як підійти. Хоч на той момент я вже закінчив консерваторію. Мій друг з Аргентини та бандурист Олесь Береговий сказав: "У тебе шлях один: уяви, що ти прийшов до Хоткевича й ніколи не грав на бандурі.

Бери його підручник і починай з найпростіших вправ". Так мені відкрився зовсім інший світ, здавалося б, вже добре знайомого інструмента. Вирушаючи на фестиваль до Нью-Йорка, я поставив собі за мету відшукати бандуру Зіновія Штокалка, яку у 1940-х виготовили в таборі для переміщених осіб у Німеччині. Я знав, що її 1983 року демонстрували на виставці в Нью-Йорку.  Інструмент увійшов до каталогу, його фотографію надрукували в діаспорному журналі "Бандура".

Футляр Зіновія Штокалка з паском армії США 1943 року. Фото: Олег Гриб

На Ukrainian Contemporary Music Festival, що проходить у партнерстві з Українським інститутом, Володимир Войт виступав разом із композиторкою Соломією Мороз як електроакустичний гурт Duo SAS. Наступного дня Володимир отримує неочікувану пропозицію: Богдан Ґеруляк, власник бандури Штокалка, вирішив передати раритетний інструмент в Україну.

— Добре, що я сидів, а то б упав, — пригадує Володимир. — Мені здавалося, що це сон. Ми домовилися про зустріч за тиждень. Коли я прийшов за вказаною адресою, то побачив інструмент у практично ідеальному стані. Бандура збереглася в оригінальному футлярі Штокалка, там навіть були його нові запасні струни.

Запасні струни 1960-х років Зіновія Штокалка. Фото: Олег Гриб

Так уперше бандура Зіновія Штокалка, виготовлена 70 років тому, потрапила на батьківщину. Її новий власник має амбітні плани: зробити точну копію інструмента та популяризувати харківський спосіб гри, який впровадив Гнат Хоткевич.

—

Дарія Денис,  опубліковано у виданні "Локальна історія [2]"

---

В тему:

• Покорившие Канаду: что известно об украинцах, изменивших лицо страны кленового листа [8]
• Оксана Косміна: запорозькі козаки носили не шаровари, а вузькі полотняні штани [9]
• «Hiч яка мiсячна»: загадки и тайны «народного» романса [10]
• Як Росія привласнює собі українських митців та їх спадщину [11]
• Українська ідентичність. Травма і мрія про трансформацію [12]
• Колоніалізм і шароварщина: тіньова сторона явища  [13]