Одним із народів, яким особливо не пощастило в історичній пам'яті Східної Європи, є печеніги. Перемогами над ними хвалився ще київський князь Ярослав Мудрий тисячу років тому, а у 2010 та 2020 роках критично про них відгукувався російський диктатор  Путін.

А ось захисників у печенігів, на відміну від тих самих монголів, сьогодні немає. Ким же були печеніги і яку роль відіграли в історії Криму? Про це пише у виданні Крим.Реалії   [2]кримський історик і публіцист Сергій Громенко.

Печеніги – кочовий тюркський народ, чия прабатьківщина розташовувалась у Центральній Азії. На початку ІХ століття через поразку від могутнього огузького союзу племен печеніги були змушені переселитися на захід – у простір між Уралом та Волгою. Це призвело до початку серії воєн із стародавніми мадярами, з яких печеніги щоразу виходили переможцями. Імператор Костянтин Багрянородний у трактаті «Про управління імперією» писав, що народ угорців «вельми страшиться і боїться згаданих пачинакитів тому, що був неодноразово переможений ними і підданий майже повному знищенню», і ще кілька разів повторював цю думку.

Читайте також: Чи могла Русь прийняти західний варіант християнства? Релігійна політика княгині Ольги й князя Ярополка [3]

На початку 830-х років печеніги перейшли Волгу і напали на Хозарський каганат, але зазнали поразки. Однак вони не відступили, а атакували союзних хозарам угорців. У результаті мадяри були змушені тікати з Леведії (північно-східне Причорномор'я) до Ателькузи (північно-західне Причорномор'я).

Минуло близько півстоліття, і до Волги прибули огузи. У союзі з хозарами вони ще раз розбили печенігів, тож ті розкололися на кілька груп. Одна частина «за власним бажанням» залишилася у Заволжі та ввійшла до складу огузского союзу, зберігши низку етнографічних особливостей. Інші близько 889 року рушили далі на захід. Завоювання Причорномор'я пройшло практично миттєво – вже до 896 року угорці були остаточно витіснені в Паннонію, і між Дунаєм і Доном у печенігів не залишилося суперників. 

Імператор писав, що вся «Пачинактія» ділиться по Дніпру на дві частини. Арабський трактат Х століття «Худуд аль-Алам» згадує країни «тюркських печенігів» та «хозарських печенігів», і досі немає повної ясності щодо того, як узгодити ці відомості. Пояснення, до якого схиляюся я, полягає в тому, що земля тюркських печенігів – «старіша» країна в Заволжі, в якій вони жили до вторгнення огузів, а земля хозарських – «новіша», і ось вона вже ділилася по Дніпру.

Печенізький народ складався з восьми «фем», тобто орд або вождівств (по чотири на кожній стороні Дніпра), а ті – на 40 пологів. Три вождівства вважалися головними, але єдиного політичного утворення печеніги не сформували – за традицією влада вождя після смерті переходила не до сина чи брата, а до двоюрідного брата чи племінника, тому концентрація влади в руках однієї родини була неможлива.

Досить численні та войовничі печеніги примудрялися воювати з усіма сусідами. Арабський письменник Гардізі повідомляв, що «з кожного боку до них примикає якийсь народ; зі сходу – кипчаки, із південного заходу – хозари, із заходу – слов'яни; всі ці народи здійснюють навали, нападають на печенігів, ведуть їх у полон і продають». Але й ті не залишалися у боргу. Як написано в «Про управління імперією», печеніги «можуть легко нападати на землю росів та угорців, вести в рабство їхніх дружин та дітей та руйнувати їхню землю».

Читайте також: Від дружинників Київської Русі до козаків до кіборгів [4]

На початку Х століття печеніги проникли і до Криму. За словами Багрянородного, кордон Печенігії до «Херсона дуже близький, а до Боспору ще ближче». В результаті півострів опинився під загрозою: «Оскільки цей народ пачинакитів сусідить з областю Херсона, то вони, не будучи дружньо налаштовані до нас, можуть виступати проти Херсона, здійснювати на нього набіги і руйнувати і сам Херсон, і так звані Клімати».

Можливо, якісь кримські міста, залишаючись політично візантійським, потрапили в таку саму економічну залежність від Печенігії, в якій раніше перебували від Хозарського каганату. У Судаку у шарі XI століття фіксуються фрагменти ліпного печенізького посуду, а явно християнських могилах – кочівницькі прикраси. Втім, це, скоріш за все, вказує на печенізьких купців у місті, ніж на постійне населення – у тому ж шарі трапляються й речі з Русі. Такі ж сліди печенігів виявлено на Боспорі та в Тмутаракані.

Не виключено, що й укріплення на гірському масиві Бойка поблизу Мангупа, зведені на початку Х століття, призначалися захисту від печенігів. Втім, тоді кочівники туди так і не вторглися.

Однак головним заняттям печенігів була не війна, а мінова торгівля, і завдяки їй цей народ став дуже багатим. Арабські автори одностайні в тому, що причорноморські печеніги володіють не лише численними стадами та табунами, а й золотим і срібним посудом та дорогим одягом (а заволзькі, яких бачив Ібн Фадлан у 922 році, були бідними). Імператор повідомляє, що «роси заклопотані тим, щоб мати мир із пачинакитами. Адже вони купують у них корів, коней, овець і від цього живуть легше та ситніше».

Друге джерело статків печенігів – посередницькі послуги Візантії. Багрянородний пише про це так: «Я вважаю завжди дуже корисним для василевса ромеїв бажати миру з народом пачинакитів, укладати з ними дружні угоди та договори», для чого щороку відправляти до них посланця «з належними та підходящими дарами для народу», а натомість брати заручників.

За його словами, печеніги «торгують з херсонітами, і виконують доручення як їх, так і василевса і в Русі, і в Хазарії, і в Зихії, і в усіх тамтешніх краях, отримуючи, зрозуміло, від херсонітів заздалегідь узгоджену плату за цю послугу , відповідно до важливості доручення та своїх праць». У «гонорар» входили тканини, спеції та прикраси, «адже, будучи вільними і наче самостійними, ці самі пачинакити ніколи і ніякої послуги не здійснюють без плати».

Читайте також: Кримські імператори Візантійської імперії [5]

Імператорський посланець може діяти через Херсон – «одразу послати вісника до Пачинакії та вимагати від них заручників і охоронців», а може й самостійно розшукати печенігів, піднявшись на судні Дніпром або Дністром. Втім, і в цьому випадку спочатку відбувається обмін заручниками, а потім – дарами. Багрянородний пояснює причину такої обережності: «Ці самі пачинакити, будучи ненаситними та вкрай жадібними до рідкісних у них речей, безсоромно вимагають великих подарунків: заручники домагаються одного для себе, а іншого для своїх дружин, охоронці – одного за свою працю, а іншого за втому їхніх коней».

Але йти на це було абсолютно необхідно, оскільки завдяки печенігам Візантія контролювала ситуацію в Причорномор'ї – бо «поки василевс ромеїв перебуває у мирі з пачинакитами, ані роси, ані угорці не можуть нападати на державу ромеїв за законом війни, а також не можуть вимагати у ромеїв за мир великих і надмірних грошей і речей, побоюючись, що василевс вживе силу цього народу проти них, коли вони виступатимуть на ромеїв». Більше того, роси без попередньої домовленості з печенігами не могли навіть торгувати з Константинополем, оскільки кочівники контролювали дніпровські пороги. 

«Так-то, – підсумовує імператор, – треба домовлятися з ними, щоб, коли у василевса з'явиться потреба в них, вони б виконали службу – чи то проти росів чи проти булгар, чи то проти угорців, бо вони можуть воювати з усіма ними і, багаторазово нападаючи на них, стали нині страшними».

Перша спроба домовитись, щоправда, провалилася. У 913 році розпочалася чергова болгаро-візантійська війна, вкрай невдала для Константинополя – болгарський цар Симеон навіть брав місто в облогу. Тоді стратиг Херсона Іоанн Вога, ймовірно, печеніг (або хозарин) за походженням, запропонував імператриці Зої свої послуги.

Як пише Продовжувач Феофана, він просив найвищий в імперії титул патрикія, «пообіцявши підняти проти Симеона печенігів. Досягши бажаного і взявши дари, він вирушив у печенізьку землю. Іоанн уклав договір, узяв заручників і разом із ними повернувся до міста, заручившись згодою печенігів переправитися і воювати Симеона».

Зібравшись із силами, візантійці влітку 917 року атакували болгар. На допомогу сухопутній армії були послані «на річку Дунай з усіма кораблями патрикій Роман, друнгарій флоту, а також Іоанн Вога – привести печенігів, як говорилося.

Друнгарію Роману було наказано переправити печенігів на допомогу Льву Фоці проти болгар, проте між Романом та Іоанном почалися чвари і суперечки, і печеніги, бачачи, як вони ворогують і сваряться між собою, повернулися додому». 20 серпня візантійці зазнали страшної поразки, а пізніше проти стратигів, включаючи Романа та Іоанна, було висунуто звинувачення. Роман був засуджений до осліплення, але помилуваний імператрицею, а потім і сам став імператором. Цілком ймовірно, що саме досвід Іоанна був осмислений Багрянородним.

Читайте також: Ми звикли вважати, що хрестителем Русі є князь Володимир. А може справжній хреститель - Анастас? [6]

Перша достовірна зустріч печенігів з Руссю відбулася 915 року – тоді вони уклали договір із князем Ігорем, а потім рушили до Дунаю, мабуть, у рамках угоди з Візантією. 920 року Ігор виступив проти печенігів, але, певно, без особливого успіху. У 943-944 роках з'єднане військо русів і печенігів вирушило в похід на Візантію, але до війни на той раз не дійшло – візантійці відкупилися від ворогів. Після цього два десятиліття про печенігів на Русі не було чути, що не скасовувало малої війни у нижньому Придніпров’ї.

Як повідомляв Багрянородний, «якщо роси не перебувають у світі з пачинакитами, вони з'явитися не можуть, ні заради війни, ні заради торгівлі, бо коли роси з човнами приходять до річкових порогів і не можуть пройти їх інакше, ніж витягнувши свої човни з річки і переправивши, несучи на плечах, нападають тоді на них люди цього народу пачинакитів і легко – не можуть же роси двом труднощам протистояти – перемагають і влаштовують різанину». І в іншому місці: «І якщо море, як це часто буває, викине моноксил на сушу, то всі [інші] причалюють, щоб разом протистояти пачинакитам». Саме так і загинув 972 року князь Святослав, повертаючись Дніпром до Києва.

Читайте також: Московія, вона і є – Московія. Демонтаж триває [7]

Незадовго до цього, 965 року, відбулися дві важливі події. По-перше, Святослав захопив Саркел, остаточно підірвавши хозарський вплив у степах та посиливши свій. По-друге, на заволзьких печенігів знову напали огузи і перемогли їх, тож частина переможених втекла на захід (і ослаблена Хазарія не могла їм завадити).

Через війну печеніги у Причорномор'ї посилилися, а напруженість у відносинах з Руссю сягнула краю. Тому коли у 968 році Святослав виступив проти Візантії, печеніги взяли в облогу Київ, і лише диво врятувало столицю Русі. Втім, того ж року мир був відновлений, і в 970 році печеніги та руси разом воювали проти Візантії. На Дунаї союзники були розгромлені візантійцями, але, можливо, саме тоді в залежність від печенігів потрапили кримські міста.

Цікаво, що на початку XI століття печеніги одночасно прийняли християнство та іслам. У 1008 році правобережні племена відвідав знаменитий місіонер Бруно Квертфурський, який хрестив там близько 30 аристократів і поставив печенігам єпископа. Це був другий (після хрещення угорців у 1000 році) епізод християнізації кочівників. Близько 1009 року інші племена печенігів стали мусульманами. Але, певно, печеніги Криму залишалися переважно язичниками. У похоронному обряді середньовічних кочівників півострова практично не фіксуються мусульманські та християнські елементи (крім згаданих вище купців у Сугдеї). 

Після смерті Святослава ворожнеча печенігів із Руссю стала перманентною – понад два десятки сутичок за півстоліття, включаючи кілька облог Києва. Лише 1036 року печеніги зазнали нищівної поразки від князя Ярослава і відійшли від кордонів Русі. А 1048 року до Причорномор'я дісталися їхні древні вороги огузи, і Печенігія припинила існування. Народ печенігів перебрався на південь і на захід – у володіння візантійців та угорців – і там ще довго давався знати, а деякі з них навіть осіли на Русі. У Криму ж печеніги продовжували жити до кінця XI століття, поки остаточно не асимілювалися серед половвців.

—

Сергій Громенко [8], кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук; опубліковано у виданні Крим.Реалії  [2]

Читайте також: 

В тему:

• В ООН представлен доклад о ситуации с правами человека в оккупированном Крыму [9]
• Памятка потребителям при посещении оккупированных территорий Крыма   [10]
• Оккупированный Крым - земля, где поломалась жизнь [11]
• Крым для «Гоблина». Как семья Сергея Аксенова грабит оккупированный полуостров [12]
• Сурков: «Как мы расчленим Украину» [13]
• Оккупированный Крым: темный праздник под елкой из Вологды [14]
• Какой должна быть политика Украины по непризнанию российской оккупации [15]
• Крым — разбитая витрина [16]