Кримські імператори Візантійської імперії

Версия для печати

 Кримський півострів був не надто віддаленою, але глибоко провінційною частиною Візантійської імперії. Ба більше, розташований у ньому Херсон (античний Херсонес, літописний Корсунь) використовувався як місце заслання аристократії.

Однак, може, якраз і завдяки цьому Крим двічі ставав стартовим майданчиком на шляху до трону Візантії, зазначає видання  Крим.Реалії.

Головний, але не єдиний герой цієї історії – Юстиніан II з Іраклійської династії правителів Візантії. Народився він у 669 році в сім'ї імператора Костянтина IV, а 685 року шістнадцятилітнім юнаком сам зійшов на престол.

Юстиніан проявив себе, з одного боку, як дуже діяльний, з іншого – як дуже жорстокий правитель. Якби його при цьому супроводжував успіх, він увійшов би в історію Візантії, але через свою невдачливість він у неї радше влип. Розв'язана ним війна з арабами закінчилася катастрофою, призначені ним чиновники грабували народ, скликаний ним Трулльський собор лише посилив розкол між східним і західним християнством.

Читайте також: "Ми намагалися цивілізувати Московію кількасот років тому й тепер бачимо, що це марна справа"

Скінчилося все тим, що 695 року посаджений Юстиніаном до в'язниці полководець Леонтій утік, збурив народ і повалив імператора. Колишнього правителя вивели на іподром, і хоча натовп вимагав його смерті, вбили лише його наближених.

Самому Юстиніану відрізали ніс (звідси прізвисько Рінотмет – «безносий») та язик (але, як пізніше виявилося, не повністю), а потім заслали до Херсона. Леонтія було проголошено імператором. Втім, правив він лише до 698 року, потім був повалений командиром Апсимаром, який став імператором Тиверієм III. Леонтію відрізали носа і заточили до монастиря.

Подальша історія відома нам у подробицях завдяки творам «Хронографія» Феофана (далі – Ф) та «Бревіарій» Никифора (далі – Н).

Дізнавшись про зміни в столиці, «Юстиніан, який на той час жив у Херсоні, заявив, що знову збирається царювати» (Ф). Оскільки він говорив про це відкрито, «часто виступаючи перед народом» (Н), то «тамтешні жителі, злякавшись небезпеки з боку імперії, вирішили або вбити його, або вислати василевсу» (Ф). 

«Юстиніан, провідавши про це, утік з Херсона і укрився у фортеці, яка називається Дорос і лежить у готській землі» (Н). Це доводить певну самостійність Кримської Готії, де візантійці не могли схопити навіть такого важливого втікача.

Читайте також: Навіщо московити ведуть свої «священні війни». Священна проституція РПЦ

З Дороса-Феодоро Юстиніан відправив послання хазарському кагану Ібузіру Гліавану з проханням «прийняти його» (Н). Де була ставка кагана – невідомо; чи то в Приазов'ї, чи то на Кубані (що ймовірніше), але точно не в Криму. Тому нам невідомо, скільки часу зайняло листування.

У будь-якому випадку, «той зглянувся на прохання, прийняв Юстиніана з почестями і, ставши йому другом» (Н), «віддав йому за дружину Феодору, свою кровну сестру» (Ф). Судячи з імені та загальної логіки подій, сестра кагана прийняла християнство, і як ми побачимо пізніше, стала вірною супутницею свого жорсткого та спотвореного чоловіка.

«За деякий час» Юстиніан чи то «відпросившись у хагана» (Ф), чи то просто «за згодою хагана» (Н) перебрався до Фанагорії і жив там із Феодорою. Номінально місто залишалося візантійським – вагомих доказів його захоплення хозарами немає – але влада Ібузіра тут явно була сильнішою за імператорську.

Занепокоєний Тиверій неодноразово відправляв Ібузиру послів, «часто й наполегливо… обіцяючи йому багато грошей і дарів, якщо він пришле Юстиніана живим» (Н), «якщо ж ні, то хоча б його голову» (Ф). Зрештою, мабуть, ще за кілька років, каган «поступився численним проханням і пообіцяв виконати це» (Н).

Для цього Ібузір «послав людей для охорони Юстиніана під виглядом того, щоби він не зазнав підступів з боку своїх одноплемінників [тобто, щоб його не вбили візантійці – С.Г.], а насправді – стерегти Юстиніана, щоб він не втік» (Н). Цікаво, що у всій Фанагорії, не останньому місті в Північному Причорномор'ї, не знайшлося достатніх своїх сил – ані візантійських, ані хозарських – для здійснення такої акції. Не виключено, що саме таким обопільним «безсиллям» і пояснюється двовладдя у Криму й на Тамані – міста залишаються володінням імперії, але в них сидять хозарські тудуни (скарбники і консули), які збирають данину для кагана.

Читайте також: Чем был Дунай для Киевской Руси. Дунайско-болгарский проект Святослава Славного

На роль убивць Ібузір вибрав свого фанагорійського тудуна хозарина Папаца та архонта Боспору Валгіца (Н), хоча останнє слово могло бути не ім'ям, а неправильно зрозумілим титулом. Низка дослідників чомусь вважають, що «архонт Боспору» теж був у Фанагорії, хоча на це немає жодних вказівок у джерелах – обидва автори чітко розділяють ці топоніми. Ба більше, Никифор прямо називає першого вбивцю «місцевим хозарином», а про другого так не говорить.

Ну і судячи з наступних подій, до місця вбивства вони прибули не разом, тож Валгіц, ким би він не був, все ж таки перебував на протилежному боці Керченської протоки – в Боспорі (колишньому Пантікапеї). А ось чому він послухався кагана – досі незрозуміло. Можливо, він представляв візантійську владу, щоб акція з усунення Юстиніана була «двосторонньою» і пізніше не викликала взаємних претензій (недовіру між Ібузіром та Тиверієм у цій справі можна зрозуміти). 

Хай там як, Папацу і Валгіцу каган «наказує вичікувати, доки він не доручить їм убити Юстиніана якнайшвидше» (Н). Однак «про це сповіщає Феодору один зі слуг її батька, а вона донесла про змову чоловікові» (Н). Не можна довести, але й не можна виключити, що Ібузір навмисне дозволив такий витік інформації, щоб зберегти життя зятю.

Тоді Юстиніан, «закликавши згаданого Папаца для бесіди наодинці, задушив його струною» (Ф), «так само він вбиває і архонта Боспору» (Н), який чомусь не дізнався про долю свого «колеги» – ось головний аргумент на користь прибуття обох із різних місць.

Читайте також: Станіслав Кульчицький: Чи поглине Україну «русское море»?

Потім Юстиніан «негайно відсилає Феодору в Хазарію, а сам, таємно втікши з Фанагорії, прибув у Томи» (Ф). З пасажу ясно, що сама Фанагорія – не Хазарія, але не зрозуміло, куди дивилася прислана каганом варта? Прибувши до цього «приморського селища» (Н), Юстиніан знайшов там «споряджену галіаду» (Ф) – велике рибальське судно. Чи не чекало воно там його навмисне? «Зійшовши там разом із деякими іншими мужами на корабель і пропливши повз Томи, Юстиніан дійшов до Символу [тобто Балаклавської бухти – С.Г.], наблизившись до міста Херсона» (Н). Там він кинув якір.

Оскільки входити до вороже налаштованого Херсона йому було небезпечно, Юстиніан «таємно» (Ф) «посилає до міста одного зі своїх товаришів» (Н) за своїми сподвижниками. Коли ж усі були в зборі, судно відпливло на захід, але не навпростець, а уздовж берега: «Юстиніан пройшов маяк Херсона, потім проплив також Некропіли, гирло Дніпра та Дністра» (Ф). Коли до завершення плавання залишався один перехід, розігралася страшна буря.

«Всі зневірилися в спасінні, тоді Міак, слуга його, сказав: «Ось, пане, гинемо ми, так дай Богові обітницю в ім'я твого спасіння не карати нікого з твоїх ворогів, якщо Бог поверне тобі царство». Але в гніві відповів йому Юстиніан: «Нехай потопить мене Бог на цьому місці, якщо я пощаджу когось із них». Неушкодженим вийшов він із цієї бурі та ввійшов у річку Дунай» (Ф). До кінця своїх днів Юстиніан дотримуватиметься цієї жахливої обіцянки. 

Заслання в Херсоні тривало приблизно три чи чотири роки, а поневіряння в Хазарії та життя у Фанагорії зайняли ще приблизно шість років. Пізньої осені 704 року Юстиніан відправив посольство до правителя дунайських булгар Тервеля, «закликаючи приєднатися до нього, щоб повернути імператорський престол, обіцяючи при цьому безліч дарів і запевняючи, що дасть йому за дружину свою дочку» (Н). «Той клятвено пообіцяв у всьому коритися і допомогти, прийняв Юстиніана з почестями і рушив весь підвладний йому народ булгар і славинів» (Ф).

Наступного року (705) союзники підступили до стін Константинополя. Але штурму не сталося – Юстиніан таємно проникнув у місто, після чого його прихильники відчинили ворота. В нагороду за допомогу Тервел отримав не лише обіцяні дари, а й другий у візантійській ієрархії титул цезаря – вперше в історії він був наданий іноземцю. А ось чи відбувся шлюб болгарського правителя з візантійською принцесою Анастасією – невідомо.

Повернувши собі престол, імператор жорстоко розправився з противниками. Юстиніан сидів на іподромі на високому троні, а ноги поставив на потилиці Леонтія і Тіверія, розпростертих перед ним на землі. Потім вони були страчені, а патріарх Каллінік скинутий, засліплений і засланий до Риму.

А що ж Хазарія і Херсонес, як Юстиніан вчинив із ними?

Ця історія ще далека від свого завершення.

(Закнчення буде).

—

Сергій Громенко, опубліковано у виданні Крим.Реалії

В тему: 

•  Українська ікона: історія розквіту й зникнення. Та чим відрізняється від російської
• «Викривлена історія може бути небезпечнішою за ядерну зброю, і ми це тепер бачимо»
• Інформаційна війна, яку Московія веде проти України навіть в дитячих книжках за кордоном
•  Варваров нужно карать
• Разгром печенегов и освоение галичанами низовья Днестра и Дуная
• Між Римом, Константинополем, Москвою: чому українці святкують Великдень двічі