Півтори години безперестанного перехресного вогню — так коротко можна описати сутичку між підрозділом НКВС і вояками УПА під Космачем на початку 1945 року. Сотенний УПА Мирослав Симчич — "Кривоніс" називав її своїм "коронним боєм" — тоді вдалося покласти трупами чотири сотні ворогів.

Описуючи цей бій, дослідники переважно покликаються на спогади самого "Кривоноса". Розсекречені документи спецслужб подають більше подробиць. І спростовують деякі міфи, зокрема про втрати сторін, зазначає видання "Локальна історія [2]".

Космацька республіка

Начальник Прикордонних військ НКВС Прикарпатского округу генерал-майор Ілля Демшин, 1945 рік. Фото: wikipedia.org

Восени 1944 року бійці куреня УПА "Гайдамаки" під проводом Дмитра Гаха — "Скуби" прогнали "червоний" гарнізон із прикарпатського села Космач (тепер це Косівський район Івано-Франківської области). Тут створили так звану Космацьку республіку. На її території вільно діяли 16 сотень УПА групи "Гуцульщина", були розташовані обласний провід ОУН, командування воєнної округи "Говерла", шпиталі та інші об’єкти повстанського запілля.

"Протягом 30 січня — 5 лютого 1945 року провести операцію в зазначених районах, ліквідувати банду та зруйнувати її матеріальну базу" – так наказав начальник Прикордонних військ НКВС Прикарпатського округу генерал-майор Ілля Демшин.

До Космача скерували 500 солдатів 31-го, 33-го та 87-го прикордонних загонів, 5-ї прикордонної комендатури та 256‑го конвойного полку. Їх підтримували окрема ескадрилья 6-го авіаполку, працівники Яблунівського та Косівського райвідділів НКВС і НКДБ. Командував операцією начальник штабу Прикордонних військ НКВС Прикарпатського округу полковник Микола Чугунов.

В тему: Ставка на обман и предателей. НКВД против ОУН и УПА, 1945 год [3]

30 січня чекісти підійшли до села  із трьох напрямків: з боку присілка Рушір від Яблунова, з боку сіл Прокурави й Річка від райцентру та від Жаб’я (Верховини) на присілок Завоєли. О 8:30 розвідка опергрупи 256-го полку виявила позиції двох сотень неподалік сільської церкви. Невдовзі бій розгорівся по всьому фронту завширшки 13 кілометрів, який обороняли курені "Гуцульський", "Карпатський", "Гайдамаки" та окремі відділи.

Найзапекліша боротьба точилася за центр села, де "Гайдамаки" щільним вогнем стримували нападників. О 16:30 їм довелося відступити до присілка Клифа. Через півтори години всі загони УПА одержали наказ відійти в гори. Чекісти продовжили переслідувати повстанські відділи, прочісуючи околиці. У Космачі залишилося 106 бійців 256-го полку під командуванням капітана Сафронова та 20 прикордонників.

Схема бою біля присілка Рушір. Фото: зі слідчої справи Миколи Ґеника, ГДА СБУ

Повернути "столицю"

Повстанське командування постановило повернути собі "столицю". Це завдання командир групи "Гуцульщина" Микола Яворський — "Козак" доручив куреням "Гайдамаки", "Скажені" та "Карпатський". 3 лютого о 8:40 центр Космача почали обстрілювати кулеметно-мінометним вогнем.

Мирослав Симчич (зліва) та Ольга й Василь ("Буйтур") Синітовичі, орієнтовно 1945 рік. Фото: з родинного архіву Симчичів

О 10:30 штаб 256-го полку в Коломиї отримав від Сафронова радіограму відкритим текстом: "Веду бій в оточенні, набої закінчуються, протримаюсь не більше двох годин". Підполковник Олексій Дергачов уже через годину вирушив на допомогу. У його розпорядженні були взвод 9‑ї стрілецької роти, взвод 3-ї роти, два відділення автоматників, мінометний взвод, дві обслуги станкових кулеметів.

Також групу супроводжували заступник командира полку з політичної роботи майор Семен Курдов, офіцери політчастини, лікарі, начальник зв’язку. Всього — 85 осіб, чотири вантажівки "Форд-6", санітарна машина та штабний джип "Вілліс". О 12:00 в Яблунові до них долучився заступник командира полку зі стройової частини капітан Василь Шикін із 40 стрільцями.

В тему: Последний бой УПА. 1960 год [4]

Перед річкою Рушір біля однойменного присілка колона зупинилася — дерев’яний міст виявився розібраним. Дергачов наказав спішуватися. Боєприпаси повантажили на "Вілліс", який хотіли на руках перенести через річку. Чекісти не підозрювали, що за якихось 30 метрів від них розташувалася засідка — 215 повстанців Березівської сотні. Формально їхнім командиром був Михайло Юрцуняк — "Юрко", який нещодавно заступив пораненого сотенного Дмитра Негрича — "Мороза". Але "Юрко" не мав досвіду партизанської війни в горах, тож передав організацію командирові 3-ї чоти Мирославові Симчичу — "Кривоносу". Той уже два роки воював у Карпатах.

Мирослав Симчич (1923—2023)

Уродженець села Верхній Березів, нині Івано-Франківської области. Освіта — Коломийський архітектурний технікум. Воював в Українській народній самообороні від жовтня 1943 року як стрілець куреня "Чорні чорти", розвідник і стрілець сотні Дмитра Гаха — "Скуби". Закінчив підстаршинський вишкіл і старшинську школу "Грегіт". У серпні 1944 року призначений інструктором у Буковинський курінь УПА. Від листопада — чотовий у Березівській сотні Карпатського куреня, дослужився до посади сотенного. У 1948 році під час бою із МДБ непритомним потрапив у полон. Тридцять два роки провів у таборах ГУЛАГу. В ув’язненні відстоював свої права, боровся зі свавіллям кримінальників і адміністрації, через що отримував додаткові терміни. Після звільнення проживав у Запоріжжі та Коломиї. Дожив до Незалежности України, а незадовго до 100-річчя таки отримав заслужену відзнаку — звання "Герой України". 

"Гори там брали дорогу в підкову, — описував "Кривоніс". — Дві чоти розмістилися на крутому правому схилі. Бронебійну чоту "Лиска" я висунув у чоло. Чотовий "Лисок" — Антон Ґеник із Нижнього Березова — стріляв з протипанцерної рушниці. Моя третя чота зачаїлася на лівому схилі. Дві кулеметні ланки з першої та другої чот розмістилися за поворотом. Вони мали перепинити ворогам шлях до відступу і водночас прикрити наші тили. З кузовів стали вистрибувати життєрадісні солдати. Хвацько закидали за плече новенькі автомати, ґелґотіли собі весело, підбадьорювали один одного штурханами. Близької смерті ніхто з них не відчував. Їхні вгодовані обличчя гармоніювали з червоними погонами й петлицями й різко вирізнялися на тлі засніжених карпатських схилів. Стали шикуватися в колони для відмаршу на Космач. Дорідні вояки нагадували чимось зграю пацюків з червоними очима — мабуть, своєю жадобою крові. Команда "Вогонь!" захопила чужаків зненацька". 

Березівська сотня УПА. На передньому плані сидить сотенний Дмитро Негрич "Мороз" з чотовими. Фото: facebook.com/UPAreenacting

Майже дві години під вогнем

У мить атаки "Вілліс" був на відкритому місці за 100 метрів попереду місця зупинки решти машин. Від перехресного вогню у перші хвилини бою загинули командир полку і троє офіцерів. "Кривоніс" пригадував: "Здавалося, самі гори посунули на напасників. Не було чутно ні поодиноких вистрілів, ні черг — лише суцільний шквал. 22 кулемети, "бронебійка", міномет, десятки автоматів, десятизарядка, карабіни — це вам не жарти. Гуло, як у пеклі. Одну за одною чота "Лиска" запалила вантажівки. З легковика стрільці зробили друшляк. Червонопогонники безладною гурмою кинулися в прорив уперед. Наткнулися на щільний вогонь, Микола Лазарович — "Вдовенко" зустрів їх прицільними чергами з мадярського кулемета. Нажаханою отарою кинулися назад, але даремно. Гепалися долів, де хто стояв. Гарячково відстрілювалися з-за тіл вбитих товаришів".

Читайте: Смотрите на красные, как кровь, маки. Вспоминайте героев. Вспоминайте врагов. Помните их всех [5]

Вогонь не припинявся. Протягом пів години ніхто з чекістів не міг ухвалити бодай якогось рішення. Дві групи солдатів на чолі з командиром 3-ї роти капітаном Грошенком і командиром 9-ї роти старшим лейтенантом Кузнецовим спромоглися зайти у фланги повстанцям. Їхні постріли примусили вояків послабити вогонь по колоні. Це дало можливість основним силам розгорнути станкові кулемети й міномети та почати організовано відбиватися.

Присілок Рушір, фрагмент польської мапи. Фото: надав автор

Стрілянину почули в селі Брустури, де базувалися прикордонники полковника Чугунова. Той послав на допомогу чекістам опергрупу 31-го загону — 250 вояків. Приблизно о 14:00 повстанцям довелося відступати. Бій тривав майже дві години.

Читайте:   Героини нашего времени [6]

Втрати: надумані й реальні 

Якими ж були втрати сторін? Провідник Коломийської округи ОУН Григорій Легкий — "Борис" повідомляв у "Звіті оперативних дій УПА" за той період, що "більшовики стратили поверх 100 людей вбитими та дуже багато поранених". Бунчужний Березівської сотні Микола Ґеник — "Змій" на допитах у КДБ свідчив про 150 вбитих радянських вояків. Уже в роки Незалежности Мирослав Симчич покликався на відомості, що їх у 1990-х надав краєзнавцю Пантелеймонові Василевському анонімний офіцер НКВС, який вижив у тому бою. Начебто в рушірській засідці полягло 405 осіб: 346 солдатів і 17 офіцерів загинули на місці, ще 42 солдати — у шпиталях. В деяких публікаціях Симчич називав ще більшу цифру — 470 осіб: 370 загиблих, 50 замерзлих і 50 померлих від ран.

Іменний список втрат 256-го конвойного полку. Під номерами 1—13 зазначені загиблі в бою із "Березівською" сотнею 3 лютого 1945 року. Фото: Центральний архів Мінстерства оброни РФ

Ці цифри завищені, бо ж усього в групі Дергачова було 125 осіб. У рапорті на ім’я начальника 36‑ї дивізії від 9 лютого т. в. о. командира полку майор Курдов писав: "У результаті раптового нападу банди були вбиті Дергачов, Прокопець, Ємельянова. Тяжко поранений капітан Шикін, який через 8 годин помер у коломийській лікарні. Крім того, вбито сержантів і рядових — 8 осіб. Поранено: офіцер Калінін легко, командир взводу 9-ї роти лейтенант Фадєєв тяжко, старший фельдшер молодший лейтенант медслужби Столярова тяжко, поранено сержантів і рядових — 20 осіб". Отже, всього вбито 12 осіб, поранено — 23.

Ті самі 12 осіб фігурують у наказі по частині з приводу організації поховання, який наступного дня після бою оголосив начальник штабу 256‑го полку капітан Омелян Кузнецов. Там же подано повний перелік загиблих. На ті самі прізвища, а також на ще одне, червоноармійця Івана Синицина, натрапляємо в "Іменному списку бойових (безповоротних) втрат офіцерського, сержантського й рядового складу 256 полку" і в такому самому списку по 36-й дивізії Конвойних військ НКВС за 1945 рік. Імена загиблих військових, номер частини та факт участи "Кривоноса" в засідці були відомі КДБ під час другого слідства над Симчичем 1968 року. Це була одна з "нововідкритих обставин", які інкримінували "Кривоносу" та його односправцю Ґенику.

Мирослав Симчич у 1968 році. Фото: зі слідчої справи, ГДА СБУ

Симчич стверджував, що в бою загинув радянський генерал-майор, якого посмертно понизили у званні, щоб приховати втрати. Це також вигадка. Всіх загиблих публічно поховали на Базарній площі в центрі Коломиї. Вдову підполковника Дергачова Єлизавету та родичів інших військових слідчі допитали й визнали потерпілими в цій справі.

Читайте: Последние самураи УПА [7]

Втім усі ці дані не повинні применшувати досягнення повстанців. Навіть якби в бою загинув один-єдиний підполковник Дергачов, це все одно був би великий успіх. Ліквідація офіцера такого рівня значно сильніше підриває боєздатність частини, ніж втрата кільканадцяти рядових. А Березівська сотня вполювала аж чотирьох офіцерів і вивела з ладу 45 % особового складу ворожого підрозділу.

Чекісти також перевищували втрати серед противників. Курдов стверджував, що загинуло 30 повстанців. Генерал Демшин у донесенні наркому Рясному писав уже про "34 бандити, в тому числі ватажок банди та один німецький офіцер".

Це все неправда: "ватажок" — сотенний "Юрко" — тоді не постраждав, німецьких офіцерів у сотні не було. Дані УПА підтверджують 12 вбитих і 18 поранених, це втрати всіх відділів у боях за Космач. Симчич пригадував, що в бою загинули стрілець Василь Вівчарук — "Сірко", кулеметник Микола Скільський — "Явір" і ще один стрілець із третьої чоти. Сам чотовий одержав важке поранення в руку й кілька місяців лікувався.

—

Ігор Бігун, дослідник українського визвольного руху;  опубліковано у виданні  "Локальна історія" [2]

В тему:

• Формування і загибель першого штабу УПА: «Сом», «Гарпун» і «Сівко» - їхні постаті досі перебувають у тіні [8]
•  Степан Бандера - «фанатичний слов'янин. До останнього вірний своїй ідеї» [9]
• 10 запитань історику: Совєцькі партизани – бандити чи "народні месники"? [10]
•  «Волинська різанина»: міф про «100 тисяч» [11]
•  У лісі біля села Реклинець знайшли черговий бідон з архівами УПА  [12]
• Порошенко підписав закон про надання ветеранам УПА статусу учасників бойових дій [13]
• О грехах, в которых обвиняют УПА [14]
• Гебисты против Шухевичей [15]
• Охота на Полковника [16]
• Миф Великой Отечественной [17]