Два основні напрямки її діяльності з 2014 року — аеророзвідка та підтримка жінок-воїнок. Військова та громадська діячка Марія Берлінська є засновницею й керівницею Центру підтримки аеророзвідки, а також правозахисного проєкту «Невидимий Батальйон».

Зоряна Вареня (видання Нова Польща [2]): Ваш Центр підтримки аеророзвідки діє з 2015 року. Сьогодні чи не кожен українець нарешті розуміє, що без аеророзвідки, дронів війну не виграти.

Марія Берлінська: Так, у суспільстві нарешті сформувалося розуміння, що аеророзвідка — надзвичайно важлива сфера, особливо під час бойових дій. Тепер кожна розумна людина знає, що без дронів не обійтись.

З початком війни 2014-го року повне забезпечення аеророзвідувальною технікою лежало на плечах волонтерів. Ми були першими, хто готував дронщиків для фронту. Я особисто неодноразово приходила до міністрів оборони (за той час їх змінилося кілька) й депутатів Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, переконувала їх у важливості розвитку аеророзвідки, наголошувала на цьому в численних інтерв’ю. Проте жодних зрушень не відбувалося, навпаки — державна регуляторна політика ніби навмисне топила галузь.

Безпілотники — розхідний матеріал. Зараз на місяць нам потрібні тисячі дронів, а українських виробників можна перелічити на пальцях однієї руки. Хліб вдасться випекти за день при умові, що вранці замісиш тісто. А дрон за день не виготовиш. Не можна нічого не робити (маю на увазі державну політику), а потім одного дня прийти й заявити виробникам: ми хочемо купити тисячу дронів. Вам чітко пояснять, що виробництво так не масштабується. Це довготривалий процес, і для його налагодження потрібно, щоб держава систематично фінансувала галузь упродовж багатьох років.

Читайте також: Марія Берлінська Президенту та Міністру оборони: "Там, де немає дронів, розхідним матеріалом стають люди" [3]

ЗВ: Але ж після 24 лютого 2022 року розуміння прийшло?

МБ: Після початку повномасштабної війни Україна почала інвестувати в галузь і закуповувати дрони, але це далеко не ті масштаби, що необхідно.

Зараз головна професія в Україні — інженер. Не чиновник, не суддя, не прокурор, не залізничник, не таксист, не аграрій, навіть не військовий. Кількасот інженерів можуть змінити хід війни. Я знову ж таки маю на увазі виробництво дронів — причім не тільки літальних, а й наземних і морських. Також важливо налагодити виробництво антидронових рушниць і засобів радіоелектронної розвідки — завдяки їм можна знищувати техніку росіян на сотні мільйонів доларів. Це збереже десятки, а то й сотні тисяч життів українців.

При всій повазі до побратимів і посестер, які з автоматами воюють на передовій в окопах, — не можна закривати фронт одними тільки людьми, потрібно це робити роботизованими системами. Як би це цинічно не звучало, але в нас просто немає стільки людей, як у росіян. Тому так важливо створювати інженерам ідеальні умови, зокрема давати гранти, спрощувати під них законодавство тощо. А не так, як це було у 2016−2018 роках, коли розробники просили в держави допомоги, а їх відфутболювали.

ЗВ: Які саме зрушення відбулися в держполітиці?

МБ: Єдині, хто зараз щось роблять для аеророзвідки (хоча й цього замало), — Мінцифра. Та й назвати це державною політикою складно. Ба більше, система не тільки не спрощується, а все більше вставляє палиці в колеса. Наприклад, ми з вересня 2022 року боремося з тим, щоб наша держава зараз, під час повномасштабної війни, не кваліфікувала звичайні цивільні китайські дрони як пристрої подвійного призначення — це страшенно сповільнює ввезення і самих безпілотників, і комплектувальних частин. Погляньмо хоча б на Іран: він під санкціями, проте спромігся виготовляти свої «Шахеди». Україна — не під санкціями, то навіщо самим собі створювати штучний шлагбаум на завезення комплектувальних?

Для нас неприпустимо воювати гарматним м’ясом, як це робить РФ. Нам необхідна роботизована техніка.

Читайте також:Керівник Держслужби експортного контролю Олександр Павліченко умисно гальмує завезення дронів для ЗСУ, - волонтерка Берлінська [4]

ЗВ: Запитаю вас як керівницю Інституту гендерних програм: чи жінки-військові мають рівні права і можливості з чоловіками-військовими?

МБ: 2015 року ми розпочали глобальний адвокаційний правозахисний проєкт «Невидимий батальйон». Його мета — показати реальну роль жінок у секторі безпеки та оборони, а також на законодавчому рівні добитися в цій сфері рівних прав і можливостей громадян без прив’язки до гендеру.

Українське законодавство успадкувало від совєтського закон, який забороняв жінкам займати бойові позиції. Тобто жінки на фронті могли обіймати різні інші посади — зв’язківиць, кухарок, швачок тощо. В результаті жінки-доброволиці часто опинялись поза правовим захистом, не мали доступу до відповідного соціального забезпечення та не могли бути представлені до військових нагород.

Нам із «Невидимим батальйоном» вдалося ліквідувати цю нерівність у правах і можливостях жінок і чоловік на фронті.Завдяки, зокрема, кампанії «Невидимого батальйону» 2018 року ухвалено закон «Щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків під час проходження військової служби у ЗСУ та інших військових формуваннях». Для цього ми використали низку власних соціологічних досліджень, зняли два фільми, багато роликів, провели десятки круглих столів, дали сотні інтерв’ю тощо.

Читайте також: Аеророзвідник Ігор Луценко: "Приберемо цю стару митницю, поки хтось із фронту не приїхав та не повбивав їх" [5]

ЗВ: Існує міф, нібито жінки на війні займаються лише волонтерством і медициною. Чи розвіяла його повномасштабна війна?

МБ: Жінки несуть тягар війни на рівні з чоловіками. І ми хочемо, щоб участь українок-військових у російсько-українській війні, За даними «Укрінформу», станом на жовтень 2022 року в ЗСУ проходило службу понад 40 тисяч жінок, 5 тисяч із них — на передовій. їхні вклад і жертва висвітлювалися на належному рівні. Важливо, щоб суспільство знало, скільки всього роблять жінки: вони теж воюють на найнебезпечніших ділянках фронту, отримують поранення, гинуть, вони максимально задіяні у волонтерстві та забезпеченні.

Жінки беруть участь у війні на всіх рівнях і позиціях, зокрема на передовій. Чимало жінок у медицині. Є жінки — штурмовички, снайперки, операторки безпілотних літальних комплексів. Попри всі стереотипи, жінки є і в танковій артилерії. Це вже не кажучи про їхню роботу на тилових позиціях: у діловодстві, забезпеченні, логістиці тощо.

Відповідно жінки-військові повинні мати з чоловіками-військовими рівні права й ставлення до них має бути однаковим. Ми не адвокатуємо якісь привілеї для жінок. Йдеться про здоровий, людяний підхід до кожного. По суті, саме за це ми й воюємо: щоб наше суспільство не було таким, як російське, — щоб ми були відкриті, щоб кожна людина могла розвиватися так, як хоче, щоб панувала свобода, рівність, братерство і сестринство, а не тоталітарна, закрита, залякана, забита, злісна зграя.

Загалом всі ці питання про участь жінок у війні звучать дивно. Адже ось уже десятий рік ми, жінки, воюємо пліч-о-пліч зі своїми побратимами-чоловіками. На фронті важливо, який ти фахівець, — який ти стрілець, сапер, розвідник, медик. На фронті не важливо, чи тебе, пораненого, з-під куль витягує чоловік чи жінка.

Взагалі війна — не людська справа, не чоловіча і не жіноча. Наша спільна мета — захистити свій дім, своїх близьких. І жінки на рівні з чоловіками достойно, з честю, з потужним запалом захищають Україну. І не тільки Україну, а всю Європу.

Читайте також:Знахабнілі волинські митники 10 днів не пропускають вантажівку з генераторами та портативними електростанціями для ЗСУ - волонтерка Берлінська [6]

Якби Україна впала за перші три дні повномасштабної війни, як усі думали, то наступними стали б Польща, Литва, Латвія, Молдова й інші країни. А всі міфи про натівську парасольку — всього лиш міфи. Жодне НАТО нікого не врятує, бо в нього входять ті самі країни, які 1939-го року здали Польщу. Тоді її ніхто не врятував, хоча, здавалось, нацизм — спільна біда для всіх європейських країн.

Тому зараз українці — і жінки, і чоловіки — борються за свою свободу, можливість жити в вільному світі вільних людей, а не у світі, де Китай та Росія влаштовують цифрові концентраційні табори, де Росія кидає в тюрми без суду і слідства феміністок, активістів ЛГБТ-спільноти, кожного, хто має пацифістські погляди. І відповідальний за це не тільки Путін, а всі росіяни: занадто довго вони мовчали, занадто довго не виходили на площі й не скидали тоталітарний режим. Режими треба змінювати, як шкарпетки, бо інакше вони починають погано пахнути.

ЗВ: Як на фронті уживаються люди з різними поглядами?

МБ: Людина може мати свої погляди на ті чи інші речі рівно до миті, поки це не починає негативно впливати на права і свободи оточуючих. Людина може хоч спати на десятку нацистських книг, але тільки до моменту, поки вона не почне вказувати іншим, що їм робити.

Наша відправна точка — рівні права і можливості для всіх членів суспільства, без огляду на їхню національність і віросповідання, без огляду на те, які в них погляди (право- чи ліворадикальні), чи вони феміністки, чи ЛГБТ–активісти.

Українське суспільство зараз — про свободу. Воно про свободу більше, ніж будь-яка інша країна світу. Більше навіть ніж Сполучені Штати, які славляться своєю демократичністю, чи Польща. Адже в Україні пліч-о-пліч воюють ті, хто за фемінізм, і ті, хто проти; ті, в кого є упередження щодо людей з іншим кольором шкіри, і темношкірі; антисеміти і євреї. Головне — законослухняність.

Читайте також:Внутрішній фронт. Чому дрони досі затримують на кордоні, а волонтери б’ють на сполох  [7]

Російська пропаганда намагається роздути проблему, розповідаючи, буцімто в Україні куди не глянь — радикальні нацисти та бандерівці, які тільки й мріють, щоб з’їсти немовля і закусити мацою. Важливо розуміти, що серед нас справді є люди з радикально націоналістичними поглядами, але їх мізер і вони не впливають на загальну політику держави. Про це свідчить відсутність їх представників у парламенті, уряді, на ключових державних посадах тощо. Тобто наш народ їх не обирає. Та що там говорити, якщо в нас президент — єврей! Українець єврейського походження. У нас живуть теж кримські татари, угорці, поляки, литовці, білоруси й навіть етнічні росіяни. І всі вони зараз об’єдналися в спротиві РФ.

У ході війни стереотипи затираються. На фронті, в небезпечних ситуаціях, коли прилітає, коли всім дуже страшно, коли часто постає дилема: «Моє життя або твоє життя», — тоді чітко проявляється справжнє обличчя людини, а все інше відходить на задній план.

Хтось втече, а хтось підійде і простягне руку, перев’яже рану. Неважливо, хлопець перед тобою чи дівчина, — ти дозволиш перебинтувати себе, бо ця людина рятує тобі життя. Людей потрібно оцінювати тільки за їхніми вчинками.

ЗВ: Чи потрібна нам така система, як у Ізраїлі, коли жінки зобов’язані проходити військову службу?

МБ: Я не хочу наводити паніку, але в нас немає іншого виходу. Зайдіть у вікіпедію і подивіться, скільки росіян, а скільки нас. Ось і відповідь на запитання. Люди — ресурс не відновлювальний, тому у нас немає іншого виходу, ніж поступово залучати жінок до військової служби.

—

Зоряна Вареня [8],  опубліковано у виданні Нова Польща [2]

В тему: 

• Дрони на полі бою: які українські безпілотники використовують ЗСУ [9]
• Дослідник Вашингтонського інституту близькосхідної політики про іранські дрони та балістичні ракети та як їх збивати [10]
• Як школи дронів готують операторів для фронту [11]
• Як ЗСУ вчаться вести війну 6-го покоління [12]
• Грандіозні обшуки на митниці: боротьба з корупцією чи конкуренція "кришувальників"?  [13]
• Переслідування волонтерів: що не так із законодавством і як це можна змінити [14]