В серпні у Холодному Яру розгорілося справжнє повстання, повстанці на якийсь час захопили Чигирин. Одночасно вибухнуло повстання на Півдні України під командування Костя Пестушка-Блакитного. Наприкінці місяця холодноярці та "Степова дивізія" Блакитного об’єднали зусилля, до них приєднався також отаман Гулий-Гуленко зі своїми 6 тисячами вояків.

"Одного ранку дозорець відчинив двері й подав бак із окропом на чай до камери, де самі главарі сиділи. Котрийсь прийняв бак і з місця вилив окріп дозорцеві на голову. По такій купелі не зміг і крикнути. Втягнули його до камери, забрали ключі, револьвер, вдушили — і на коридор. Відімкнули другу камеру і всі разом на долину", — пригадував події лютого 1923 року в’язень Лук’янівської в’язниці в Києві. Його спогад помістив у своєму романі "Холодний Яр" Юрій Горліс-Горський. 

Отаманські республіки

Василь Чучупак (1895 —1920). Фото: wikipedia.org

Перші загони під орудою "отаманів" виникли на Київщині 1917-го. Через 2 роки, коли влада УНР була змушена покинути Київ під тиском "червоних" і вже не могла захистити власних громадян, селяни почали організовувати партизанські загони. У різних регіонах виникали "повстанські республіки", в яких єдиною владою був місцевий отаман. Однією з таких була республіка Холодний Яр [2] на Черкащині. Під проводом отамана Василя Чучупаки перебувало кілька сотень вояків. У разі потреби він міг легко зібрати загін до 8 тисяч осіб.

Читайте також: "Неумолимый враг". Как возникла республика Холодного Яра [3]

На початках більшовики вели боротьбу проти Армії УНР [4] і денікінців, тож їм було не до Холодного Яру. Ситуація змінилася 1920 року. "Червоні" спрямовують проти повстанців свої основні сили. В оточенні отаман Чучупака стріляється, аби не потрапити в полон. Його місце займає Іван Деркач. Тим часом холодноярці нападають на містечко Новомиргородку, де звільняють в’язнів і захоплюють чимало зброї.

В серпні у Холодному Яру розгорілося справжнє повстання, повстанці на якийсь час захопили Чигирин. Одночасно вибухнуло повстання на Півдні України під командування Костя Пестушка-Блакитного. Наприкінці місяця холодноярці та "Степова дивізія" Блакитного об’єднали зусилля, до них приєднався також отаман Гулий-Гуленко зі своїми 6 тисячами вояків. Восени 1920 року вдалося взяти під свій контроль Черкаси.

Більшовики оголосили Черкащину "особливою зоною", в якій необмежену владу отримали "частини особливого призначення". Вони влаштовували каральні операції по селах, влаштовували розстріли без жодного слідства, захоплювали заручників. Тоді ж "червоні" починають масово створювати комітети незаможних селян. Влаштовують продрозкладки — фактично, вилучення зерна, — що спричинює голод. Все це разом зменшує підтримку і мотивацію повстанців.

Більшовики розуміли — доки повстанські отамани на волі, є загроза повторення повстання. Тож пішли на хитрість.

Читайте також: «Слава Україні!» Хто і коли вигадав гасло [5]

Прапор повстанців Холодного Яру. Фото: istpravda.com.ua

Операція "Заповіт"

Навесні 1922 року Холодним Яром шириться звістка, що в околицях Єлисаветграду (тепер Кропивницький) перебувають двоє посланців еміграційного штабу Симона Петлюри — Гамалія та сотник Завірюха. Вони прибули сюди, аби підготувати повстання, яке буде підтримане наступом українського війська з-за кордону. Їхні справжні імена — Петро Трофименко і Юхим Терещенко. Обоє вже давно завербовані чекістами. 

"Червоні" розраховували, що отамани зацікавляться "емісарами" й почнуть їх розшукувати. Так і вийшло — на Гамалію виходить Микола Сильвестров, зв’язковий отаманів Дениса Гупала та Ларіона Завгороднього. Зав’язується знайомство. Гамалія за допомогою Сильвестрова влаштовує вечірку, на яку запрошує чимало людей з українськими симпатіями. Один з гостей необачно розповідає, що в село Плетений Ташлик часто заїжджають повстанці.

Шикування загонів самооборони в одному з сіл Центральної України. У лівому кутку — голова Директорії Симон Петлюра. Фото: nv.ua

Незабаром Гамалії через "колишнього врангелівця" Михайла Щекотіва вдається зустрітися з Юрієм Дроботковським — отаманом Чорнотою з книги Горліс-Горського "Холодний Яр". Чорнота був вражений відвертістю посланця. Той одразу розповів про свої завдання від Закордонного центру. А ще показав емігрантську газету "Син України" зі своїм портретом.

На эту тему: Українська республіканська капела: дипломатія УНР працювала навіть після падіння держави [6]

Така газета справді видавалася, але конкретно цей номер був підробкою від ЧК. Попри дивну поведінку Гамалії, Чорнота повірив тому. І одразу відкрив багато інформації про підпільників Єлисаветграда й околиць. Наступного дня Трохименко повідомив Дроботковському, що призначає його "начальником повстанської Дивізії, яка називатиметься 3-ю Кінно-кулеметною".

Поява "емісара від Петлюри" сильно мотивувала уже практично напівживий повстанський рух. Практично у кожному селі був свій загін з отаманом, чиї підлеглі тільки чекали наказу. Все літо Гамалія та Завірюха кружляли Черкащиною і Єлисаветградщиною, де знайомилися з отаманами. Авжеж, вся інформація одразу йшла до ЧК.

17 серпня біля Товстої могили відбулася нарада під проводом Гамалії, на яку зібралися отамани Криворіжжя. Отаман Сірко запідозрив присутнього тут офіцера-врангелівця у роботі на ЧК. Найпарадоксальніше, що свою підозру він висловив... Гамалії. Наступного дня аналогічну нараду з холодноярськими отаманами провів Завірюха. 26 серпня відбулася ще одна зустріч. Під час неї Завірюха "Чорноту" зрадником і наказав донести про його місцеперебування до штабу групи. Так чекісти прагнули внести плутанину і спровокувати розбрат.

Малюнок чорного прапора Холодного Яру з журнального видання "Рік у Холодному Яру" (лютий, 1933 рік). Оригінали прапора та фото не збереглися. Фото: надав історик Сергій Лунін

Арешт замість повстання

Восени почалися арешти. Полковника Здобудь-Волю спіймали в Києві, куди його заманили начебто для підготовки до відряджання за кордон. Дроботковського заарештували у Єлисаветграді, коли той виходив з собору. Операцію мало не зірвав випадковий арешт члена Холодноярського повстанського комітету Григорія Яковенка. Аби упередити розвал операції, чекісти влаштували інсценізацію втечі Яковенка, під час якої того розстріляли.

Отамани чекали сигналу від Гамалії. А він все не надходив. Нарешті 22 вересня всі отримали повідомлення: "Панове Отамани, старшини і козаки. Пробив час, коли ви повинні доказать свою щирість в боротьбі за незалежність Краю. Помятайте, яка відповідальність лежить зараз на вас. Наша армія з-за кордону переходить в ніч на 1 жовтня. Через це як у вас, так і по другим групам, повинно бути вирішено, чи починати 29–30 вересня рух тут, чи іти підтримать прикордонну полосу, котра почне перша і на котрій лежить велика відповідальність. Взагалі на цій нараді повинно бути вирішено, що ми можемо зробит під час руху".

На эту тему: «Немецкими руками уничтожим все большевистское!» Украинцы в абвере: Зондерштаб «Р» [7]

28 вересня відбувся загальний збір. Там і арештували кілька десятків отаманів. Щоб не розсекречувати своїх агентів, затримали й провокаторів — Петра Трохименка-Гамалія та Юхима Терещенка-Завірюху. Усіх відправили у Лук’янівську в’язницю 18 січня 1923 року сформульовано звинувачення. 2 лютого Надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу винесла всім вирок.

Лук'янівська в'язниця, 1900 рік. Фото: wikipedia.org

Через 5 днів приречені на смерть здійснили спробу втечі. Очевидець продовжує опис подій: "На сходах скрутили другого дозорця так, що й не писнув. Вскочили на долині у приміщення варти — захопили 14 рушниць, набої. Та начальник варти, поки вдушили його, вспів ще вистрілити. Варта на подвір’ї повернула кулемет на вихідні двері й тільки вони до виходу — відкрила вогонь по дверях. Вискочила з другого будинку вартова сотня, оточила тюрпод. На двері — ще один кулемет. Вернулися вони назад на поверх.

Читайте також: Последний бой Холодного Яра в Лукьяновской тюрьме [8]

Забарикадували сходи, самі з рушницями до вікон. Як вони уявляли собі ту втечу — годі зрозуміти! З-посеред міста, в білий день, вартова сотня, казарми близько, чекісти, міліція... А от заризикували, — не мали, правда, що й тратити. Надіспіло ще військо, оточують тюрпод, а вони з вікон кладуть одного по одному. Стріляють рідко, щоб кожен набій надармо не пішов. Тамті по вікнах вогонь відкрили з рушниць і з кулеметів. І в наші камери кулі летять. Полягали ми на підлогу — слухаєм, що діється.

Підпалили сінники з тапчанами у своїх камерах. Почала підлога й вікна горіти. В тюрподі дим — віддихнути не можна. Певно думали, що під дим і замішання вдасться декому прорватися до міста. Тим часом прискочили автами пожарники, брандсбої у вікна — залили вогонь".

Бій тривав 4 години. Тих, хто пережив зрив 9 лютого 1923 року, розстріляли найближчими ночами.

—

Олеся Ісаюк, співробітниця Центру досліджень визвольного руху, Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького";  опубліковано у виданні "Локальна історія" [9]

---

В тему:

 

• Как убивали украинских атаманов. Операция «Заповіт»- как советская власть уничтожала повстанцев [10]
• Атаманы Гражданской войны в Украине. И их палачи [11]
• "Батько” Свирид. О немыслимых союзах покрасневших "вольных казаков» [12]
• «Киборги»: герои новейшей украинской истории [13]
• На Черкащині місцева влада імітує створення заповідника «Холодний Яр», — активіст [14]