«Енергетичне перемир’я» закінчилося саме так, як і передбачали в Україні: з настанням екстремальних холодів та завершенням чергового циклу накопичення ракет російськими військами. Ніч на 3 лютого 2026 року стала моментом істини для всіх, хто вірив у «гуманізм» Кремля чи «магію переговорів» Дональда Трампа.

Рекордна кількість балістичних ракет, випущених по Ладижинській, Придніпровській, Трипільській, Дарницькій та інших ТЕЦ, не залишає сумнівів — Росія не воює за території, вона воює проти нації. Як зазначає [2] доктор соціологічних наук, директор Інституту конфліктології та аналізу Росії Олександр Шульга, цей демонстративний терор є не лише військовим злочином, а й стратегічним прорахунком, який укотре розбився об українську стійкість.

Читайте також: Мистецтво вигаданої угоди: як Трамп і Путін зіграли в «тиждень тиші», якого не було - 2 невтішні висновки [3]

Висновк перший: соціологія проти геноциду

За задумом агресора, після тижнів без світла, тепла та води українці мали б благати про мир на будь-яких умовах. Проте свіжі дані опитування КМІС, проведеного 23–29 січня, свідчать про прямо протилежний ефект.

По-перше, 88% українців чітко розуміють, що мета ударів — примус до капітуляції через холод, і це розуміння лише зміцнює спротив.

По-друге, готовність терпіти війну «стільки, скільки необхідно» зросла до 65% (проти 62% роком раніше), а в самому Києві, який став головною мішенню, цей показник сягає вражаючих 72%.

Українці категорично відкидають ідею передачі Донбасу Росії навіть в обмін на стабільне тепло та гарантії безпеки: 52% проти 40%. Це не бравада, а загартований досвідом настрій. Люди точно знають, що якщо дати слабину і «винагородити» агресора за злочини, завтра буде значно гірше.

Читайте також: Холодний душ для Путіна: чому українці обирають темряву замість капітуляції та мріють про «бавовну» в Москві [4]

Російська війна має геноцидальний характер — це етноцид, спроба знищити націю як таку. Проте нездатність РФ перемогти на полі бою змушує її вдаватися до ірраціонального терору, який лише цементує українське суспільство.

Іронічно, але «стратегічний геній» Путіна знову виявився в’язнем власної ненависті. Екстремальні морози мали б стати його союзником, але натомість вони стали фоном для чергового підтвердження того, що українців неможливо зламати вимкненням рубильника. Кожна випущена балістична ракета лише збільшує рахунок, який Росія ніколи не зможе оплатити, і зменшує кількість тих, хто в Україні був готовий до бодай якихось компромісів.

Читайте також: Порожні склади як "жест доброї волі": чому енергетичне перемир'я — це технічна потреба РФ [5]

Висновок другий: дипломатичний тупик в Абу-Дабі

Москва вкотре продемонструвала повне небажання про щось домовлятися серйозно. Обстрілявши критичну інфраструктуру напередодні зустрічі в Абу-Дабі, Кремль де-факто підвів риску під цим форматом, як і під усіма попередніми.

Все, що ми бачимо зараз — це інерційна імітація. Москва готова обмінюватися тілами загиблих та військовополоненими лише для того, щоб тягнути час, виставляти Київ «перепоною до миру» і, що найголовніше, не підставитися під роздратування Дональда Трампа раніше часу.

Проте тактика імітації має свої межі. Коли замість пунктів мирного плану на столи переговорів лягають звіти про зруйновані ТЕЦ, стає зрозуміло, що Абу-Дабі — це не про мир, а про спробу Росії легітимізувати свою агресію, паралельно винищуючи цивільне населення. Жодні технічні рішення не замінять відсутності волі до реального припинення війни, якої у Путіна як не було, так і немає.

Читайте також: Коли випишуть ордер Путіну за удари по енергетиці України [6]

Висновок третій: путінський плювок в обличчя Трампа

Демонстративний обстріл 3 лютого — це не просто атака на Україну, це привселюдний плювок Путіна в обличчя Дональда Трампа. Американський політик не просто просив не завдавати ударів під час морозів, він із гордістю розповідав усьому світу, як Путін його слухається.

Тепер Трамп виглядає обманутим, а його «вплив» на Кремль — лише декорацією в Truth Social. Пауза в обстрілах виявилася не проявом миролюбства, а банальним накопиченням ракет, щоб ударити саме тоді, коли мороз буде найсильнішим.

Чому Путін пішов на такий нераціональний крок, псуючи стосунки з потенційним «миротворцем»? Тут є три припущення. Або психоемоційний стан російського диктатора настільки нестабільний, що він не може впоратися з ненавистю навіть заради раціональних цілей. Або його «ближнє коло» та Z-спільнота вважають будь-які поступки Вашингтону принизливими та змушують йти на ескалацію.

Але є й третій варіант: у гру вступив Китай. Можливо, Путін змушений використовувати агресію для вирішення геополітичних завдань «друга Сі», і тоді приниження Трампа набуває зовсім іншого сенсу. Якщо це так, то Путін почав платити Китаю за підтримку не грошима, а власною політичною суб'єктністю, стаючи інструментом у великій грі Пекіна проти Вашингтона.

—

«Аргумент» [7] за матеріалами The Moscow Times [8]

Читайте також: 

• Трамп визначивсь з напрямком розвитку США - пояснює історик-американіст з ФРН [9]
• Гра без козирів: скандал в Овальному кабінеті, його причини та наслідки [10]
• Світовий порядок 3.0 чи Хаос [11]
• Ажіотаж у тумані транзакціонізму: чому шлях до успіху для Трампа починається в Києві [12]
• Після трьох років повномасштабної війни рашистів проти України Захід починає розуміти: він слабший, ніж уявляв [13]
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу [14]
• Американський талібан. Про що тепер мовчатимуть у США  [15]
• Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [16]