Ракетний дисбаланс: чому Україна поки що програє в енергетичній війні з рашистами

1.00

Нет

Напередодні зими Кремль розпочинає новий хрестовий похід проти української енергетики. Поряд з наступом «на землі» він покликаний стати вирішальним ударом у війні на виснаження і зламати волю до опору в Україні.

Нинішня кампанія була заздалегідь спланована і підготовлена з урахуванням помилок минулих років.

Основним інструментом «енергетичного» наступу, як і раніше, залишаються комбіновані ракетно-дронові атаки, в яких цього року задіяно в 2,5 рази більше дронів і різко зросла частка балістичних ракет. Наявний в України арсенал засобів ППО абсолютно недостатній для протидії цьому масовому штурму.

До середини листопада російська армія значно досягла успіху у своїй новій стратегії, яка поєднує три цілі: послідовне знищення генерації та мережевої інфраструктури у східній частині країни, нанесення значної шкоди Бурштинській енергоострову в західній її частині, що має надлишкові потужності, і руйнування інфраструктури, що обслуговує українські АЕС, що може спровокувати необхідність глушіння реакторів.

Вже сьогодні Україна стоїть перед загрозою найважчої зими за всі роки війни і залишається практично беззахисною перед новими ударами. Водночас ефективність української війни проти російської енергетики виглядає набагато нижчою. Кількість контрударів ЗСУ по російських об'єктах нафтової інфраструктури в жовтні, навпаки, знизилася, а Росії поки вдається уникнути серйозних наслідків українських атак за рахунок додаткових потужностей та імпорту білоруського бензину.

Але головною причиною нижчої ефективності українських контрударів є дефіцит адекватних засобів ураження — далекобійних ракет, які могли б бути задіяні українською армією в комбінованих атаках.

Відсутність у Києва як достатніх засобів протиповітряної оборони, так і адекватних засобів контратаки і є на сьогодні головною причиною того, що Україна програє в енергетичній війні, що може обернутися для неї і поразкою в триваючій війні на виснаження.

Читайте також: Чому наші українські міста стають беззахисними перед масовими нальотами "Шахедів" [2]

Шабаш «шахедів» і балістики

Фото: Що робити з “шахедами”

Восени 2025 року Кремль розпочав черговий хрестовий похід проти української енергетичної інфраструктури. Очевидно, він був заздалегідь спланований і підготовлений з урахуванням помилок минулих років і мав стати, поряд з наступом на полі бою, рішучим ударом у війні на виснаження, завданим Україні наприкінці року.

Зростання інтенсивності комбінованих ракетно-дронових ударів цієї осені визначається значним збільшенням кількості дронів, що беруть участь в атаках. У вересні–листопаді 2024 року, як випливає з наших підрахунків на основі даних проекту Massive Missile Attacks on Ukraine [3], російські війська запускали в середньому 67 безпілотників на день, в осінні місяці цього року — 167. При цьому інтенсивність ракетних запусків змінилася незначно: з 6,1 на день минулої осені до 6,8. Однак цієї осені в них різко зросла частка балістичних ракет, що стало ще однією найважливішою складовою російського енергетичного наступу.

Графік 1. Ракетні та дронові удари по Україні восени 2024 та 2025 років, середня кількість ударів на день

Ефективність українських систем ППО значно знизилася: як пишуть ABCnews [4], у жовтні вдалося перехопити менше 80% російських безпілотників (що стало найнижчим показником з початку року) і 54% ракет.

Однак, за даними авторів доповіді Monitor Luftkrieg Ukraine [5], частка перехоплених балістичних ракет склала набагато менше — близько 15% (влітку було близько 40–50%, у вересні — майже 20%), при цьому кількість запущених Росією балістичних ракет зросла в порівнянні з минулим місяцем більш ніж утричі (до 108; за даними експертів Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) [6] — до 148).

Основними факторами зниження ефективності стали модифікація російських ракет «Іскандер-М» і «Кинжал», здатних тепер виконувати відволікаючі маневри на кінцевому етапі польоту (→ Re: Russia: Війна в повітрі [7]), але головним чином — зростання кількості балістичних ракет, задіяних в атаках, і хронічний дефіцит ракет-перехоплювачів для комплексів Patriot, здатних перехоплювати балістичні ракети, так само, як і нестача самих комплексів.

На початку листопада Україна отримала три нових комплекси з Німеччини [8], проте раніше українська влада заявляла [9], що потребує десяти. Західні союзники України та США стверджують, що не мають вільних систем, а їх виробництво займе багато часу.

У свою чергу Росія, істотно наростивши арсенал балістичних ракет, стала частіше використовувати їх для атак по тих цілях, які не захищені комплексами Patriot або SAMP/T, пише [10]OBOZ.UA [11], щоб збільшити руйнівну силу ударів.

Водночас український розслідувальний проєкт TEXTY зазначає [12], що в останні місяці російські ракети особливо часто вражали енергетичні об'єкти східних українських регіонів, найближчих до лінії фронту або до кордонів РФ. Головною метою тут стають вузлові електропідстанції, руйнування яких вибиває цілі ланцюжки населених пунктів.

Українські енергетики стверджують [13], що Росія діє відповідно до нової тактики комплексного знищення як генерації, так і передавальної інфраструктури, прагнучи насамперед зруйнувати її східний сектор. Москва проаналізувала обмежений ефект спроб заморозити Україну в три попередні зими і прагне реалізувати нову тактику.

За підрахунками The Insider [14], з 1 серпня по 16 жовтня Росія завдала ударів по 28 об'єктах української енергетичної інфраструктури. У жовтні найбільші атаки припали на 10-те, 22-ге і 30-те числа; 30-го було задіяно 653 дрони і 52 ракети, а мішенню стали відразу чотири великі ТЕС: Добротворська, Бурштинська, Калуська і Ладижинська. Близько 30 дронів і 20 ракет досягли мети.

Не менш потужний удар був завданий в ніч з 7 на 8 листопада. Було випущено понад 450 дронів і 45 ракет, з яких 32 були балістичними або аеробалістичними, заявив в ефірі каналу «Київ 24» представник командування українських Повітряних сил Юрій Ігнат [15].

Міністр енергетики України Світлана Гринчук заявила [16], що «такої кількості саме балістичних ракет, які безпосередньо атакували енергетичні об'єкти, навіть з початку війни важко пригадати». За її словами, найскладніша ситуація склалася в Харківській, Полтавській, Донецькій, Сумській та Чернігівській областях.

Найбільше постраждали потужності компанії «Центрэнерго», яка втратила всю генерацію [17]. Ця компанія експлуатує дві електростанції — Трипільську ТЕС у Київській області та Зміївську ТЕС у Харківській; обидві зупинилися.

Читайте також: Що робити з “шахедами” російських загарбників, які все частіше тероризують українські міста? [18]

Під обстрілом також опинилися Придніпровська ТЕС компанії ДТЕК, Кременчуцька ГЕС, підприємства газового та нафтового секторів та інші, пише «Економічна правда» [19]. В результаті жовтнево-листопадового енергетичного наступу українській енергетиці завдано критичного удару. «Практично вся генерація на схід від Дніпра зруйнована, включаючи Зиминівську, Харківську-5 і Чернігівську ТЕС», — констатує український енергетичний експерт Ольга Кошарна [20].

Важливим компонентом атаки стали удари по підстанціях АЕС — Хмельницькій та Рівненській; обидві змушені були знизити потужності. Таким чином Росія намагається впливати непрямим чином на роботу АЕС, які не може атакувати безпосередньо і які залишаються ключовим елементом стабілізації української енергосистеми.

Військовий енергобаланс України та стратегія Москви

Руйнування української енергетики — довгострокова стратегія Москви, що є важливим елементом війни на виснаження. За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) [21], на момент початку вторгнення загальна електрогенерація України становила 38 ГВт, але вже до кінця 2022 року скоротилася вдвічі.

Це сталося в першу чергу за рахунок окупації найбільших українських генеруючих потужностей, включаючи Запорізьку АЕС (6 ГВт), Запорізьку ТЕС (2,8 ГВт), Вуглегорську ГРЕС (3,6 ГВт) і Луганську ТЕС (1,4 ГВт), пише Kyiv Post [22]. Підірвавши таким чином енергетичний потенціал країни, Росія продовжує наносити прицільні удари по українській енергетичній інфраструктурі протягом усіх років вторгнення.

Одним з найскладніших для української енергетики з початку війни став опалювальний сезон 2024/25 року, коли через російські атаки Україна зіткнулася з дефіцитом електроенергії до 2–3 ГВт у години пік, пишуть експерти Brookings Мацей Заневич і Данило Моїсеєнко [23]. Загалом до початку нинішнього опалювального сезону, за даними Міністерства енергетики України [24], генерація електроенергії в Україні становила 17,6 ГВт.

Графік 2. Доступна потужність генерації електроенергії в Україні, 2022–2025, ГВт

На даний момент Україна вже близько місяця живе в умовах графіків відключень електроенергії, які можуть тривати до 15-17 годин на добу, пише Українська служба Бі-бі-сі [25]. Відновлення зруйнованої електрогенерації йде повільно. За розрахунками МЕА, за кілька місяців до опалювального сезону 2024/25 року Україна змогла відновити лише близько 3 ГВт, перед нинішнім сезоном — приблизно вдвічі менше. Взимку ремонт енергооб'єктів особливо ускладнений, оскільки вимагає додаткових відключень в умовах підвищеного попиту. Так чи інакше, це означає, що протягом нинішнього опалювального сезону в Україні збережуться масові відключення електроенергії.

Повний енергетичний колапс країні, втім, швидше за все, не загрожує. Значною мірою енергобаланс України залежить від трьох розташованих у західній і центральній Україні діючих атомних електростанцій (Хмельницька, Рівненська та Південноукраїнська), які забезпечують виробництво 7,7 ГВт, зазначає МЕА. Разом з тим для підтримки необхідного рівня енергоспоживання буде потрібно наростити імпорт електроенергії.

Насправді, незважаючи на збитки, завдані її електроенергетиці, Україна у вересні 2025 року експортувала 635,1 тис. МВт*год електроенергії і протягом чотирьох останніх місяців залишалася нетто-експортером електрики, за даними київського експертного енергетичного центру Dixi Group [26].

Читайте також: Стіна дронів проти табунів мотоциклів: чи доб'ється Росія успіху в кампанії 2025 року, якщо перемир'я не відбудеться [27]

Однак у жовтні Київ був змушений наростити імпорт до 353,9 ГВт/год, що в 2,5 рази вище рівня вересня, зазначає той самий Dixi Group [26] (в основному Україна імпортує з Угорщини — 180 ГВт/год, Польщі — 80 ГВт/год і Румунії — 76,9 ГВт/год). У листопаді ці цифри можуть зрости ще значно: через атаку в ніч на 8 листопада енергосистема втратила мінімум 1 ГВт енергогенерації, стверджує «Економічна правда».

Експорт та імпорт електроенергії стали можливими завдяки тому, що ще у 2002 році Україна створила синхронізований із західними сусідами Бурштинський енергоострів (Бурштинська ТЕС [28], Калушська ТЕЦ і Теребля-Рицька ГЕС [29]), в той час як основна частина української енергетики все ще залишалася у складі енергосистеми, об'єднаної з Росією та Білоруссю. Від'єднання від неї відбулося в ніч на 24 лютого 2022 року, за кілька годин до вторгнення; 16 березня Україна підключилася [30] до загальноєвропейської енергосистеми ENTSO-E. Повноправним її членом «Укренерго» стало 1 січня 2024 року.

Бурштинський енергоострів і атомна генерація залишаються головними стовпами української енергетики, які з високою ймовірністю дозволять запобігти енергетичному колапсу і цієї зими. Однак осінній хрестовий похід мав на меті завдати критичної шкоди генерації та розподільчим мережам східної частини України і водночас завдати удару по Бурштинський енергоострів і випробувати метод гібридних атак (за висловом експерта Центру Разумкова Володимира Омельченка [20]) проти українських атомних електростанцій.

Збитки, вже завдані українській енергетиці, виглядають надзвичайно значними, і, хоча Україна не буде повністю знекровлена в енергетичному сенсі, відкритим залишається питання, наскільки Київ впорається з цими збитками в політичному сенсі. А це ще один важливий вимір війни на виснаження.

Чому Україна програє в енергетичній війні?

Інтенсивність українських атак на російську нафтову інфраструктуру почала зростати з серпня цього року. Наносячи удари як по нафтопереробних заводах, так і по об'єктах транспортування та зберігання нафти, Київ розраховував спровокувати збій у нафтових ланцюжках доставки, зберігання та переробки.

Однак у жовтні та листопаді інтенсивність українських атак почала знижуватися: у серпні Україна завдала загалом 20 ударів по об'єктах нафтової інфраструктури, у вересні — 40, у жовтні — 18, а за першу половину листопада — 12.

Графік 3. Динаміка ударів по об'єктах російської нафтової інфраструктури в 2025 році

У жовтні ЗСУ найчастіше вражали об'єкти в Криму (п'ять ударів по нафтобазах і терміналах), вперше був вражений об'єкт в Московській області — нафтопродуктопровід «Кільцевий». В рамках стратегії багаторазових ударів у жовтні вже всьоме з початку року був вражений Рязанський НПЗ, що має потужність 17–18 млн т на рік (6,5% російської переробки).

Після чергового влучання в листопаді завод призупинив роботу. Саратовський НПЗ в листопаді був атакований вже в шостий раз з початку року і, за інформацією Reuters [31], повністю зупинив первинну переробку. Нарешті, удар 14 листопада по перевалочному комплексу «Шесхаріс» в порту Новоросійська призвів до призупинення прокачування та експорту нафти. За оцінкою того ж Reuters [32], це навіть відбилося невеликим збуренням світових цін на нафту.

За підсумками серпня та вересня поставки бензину на внутрішньому ринку могли скоротитися, за нашими підрахунками, на 17%. Дефіцит бензину був відчутний у багатьох регіонах Росії. За даними жовтневого опитування проекту «Хроніки», його відзначили в списку актуальних проблем, що турбують, 20% респондентів. Уряд вдався до термінових закупівель бензину в Білорусі і розробив систему антикризових заходів. Однак до кінця жовтня ціни на бензин на внутрішньому ринку стабілізувалися, а повідомлення про дефіцит палива майже зникли з інформаційного порядку денного.

Основними факторами стабілізації ситуації стали початок сезонного спаду споживання і, ймовірно, завантаження надлишкових потужностей російської нафтопереробки, стверджують анонімні джерела Reuters [33] в російській нафтопереробній галузі.

За доступними на даний момент даними Росстату [34], втім, у серпні обсяг випуску у виробництві нафтопродуктів скоротився на 6,3% до рівнів минулого року, а у вересні — на 4,2%. Це вкрай незвично для даної пори року: в серпні нафтопереробка практично завжди зростає. Схожі цифри зниження спостерігалися тільки в 2020 році — на тлі ковідного локдауну і вкрай низьких світових цін на нафту.

Ефект українських ударів по російській нафтопереробці, безумовно, накопичується. Зокрема, вони, швидше за все, вже призвели до значного вичерпання додаткових потужностей у ній, які оцінювалися в трохи більше ніж 20% [35].

Крім того, постійні і дорогі ремонти будуть в кінці кінців перекладатися на ціни або ляжуть додатковим тягарем на бюджет, якщо уряд для утримання цін вирішить збільшити компенсації нафтовим компаніям. Однак ці збитки не йдуть ні в яке порівняння з руйнуванням великих українських ТЕС.

У листопаді Україна спробувала розширити список цілей свого енергетичного контрнаступу. За підрахунками «Агентства» [36], з початку листопада ️ЗСУ завдали не менше восьми ударів по об'єктах російської електроенергетики, в тому числі по Костромській ГРЕС, яка є третьою за потужністю тепловою електростанцією Росії (3720 МВт), що виробляє 1,5% російської електрогенерації.

Однак до систематичних відключень електроенергії такі удари поки що не призвели, хоча підвищений фон відключень відчувається в прикордонних з Україною областях Росії.

За підрахунками «Нової газети Європа» [37], з початку року сталося 467 випадків пошкодження російських електромереж через атаки безпілотників. Однак це абсолютно незначна цифра: локальні надзвичайні події в мережах, не пов'язані із зовнішніми вторгненнями, вимірюються протягом року тисячами.

Для того щоб серйозно збільшити відшкодування збитків від своїх атак, Україні необхідно наростити не тільки їх інтенсивність, але й, перш за все, їх ударну силу, яка і є найважливішим критерієм ефективності війни проти інфраструктури противника. Іншими словами, слабкий ефект українського енергетичного контрнаступу визначається майже повною відсутністю в ньому ракетної компоненти, що робить його від самого початку неповноцінним.

Читайте також: Міф про військову перевагу Кремля. Польові негаразди рашистів в Україні: Аналіз CSIS (Червень 2025) [38]

Баланс сил у російсько-українському конфлікті постійно змінюється. Варто одній стороні наростити свою перевагу в тому чи іншому сегменті, випередивши суперника в інновації та масштабуванні її застосування, як ситуація розгортається на її користь.

Так сталося, коли поставки західних систем ППО позбавили Росію переваги в небі або коли Україні вдалося випередити Росію у створенні масових дронових військ. На нинішньому етапі масове виробництво в Росії дронів, керованих авіабомб і ракет, особливо балістичних, розгорнуло вітер війни проти України.

Росія має значну перевагу перед Україною в наступальних засобах у війні на енергетичному фронті. За оцінками Бі-бі-сі [39], виробництво балістичних ракет у Росії за останній рік могло збільшитися на дві третини. У той же час Україна не має ні достатніх засобів ППО для захисту, ні достатнього ударного потенціалу для порівнянної відповіді в наступальних діях. Це в кінцевому підсумку і визначає поточну перевагу Росії як в повітряно-енергетичній війні, так і в війні на виснаження.

—

Джерело: RE:RUSSIA [40]

В тему: