В архівних фондах розвідки знайдено документ гпу усср, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху –  «Зберігати нарівні з шифром».

У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антисовєтської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву. Водночас чекісти ще й самі нагнітали обстановку й зображували її вкрай загрозливою для існування совєтської влади, аби невдовзі на повну потужність запустити маховик репресивної машини і остаточно приборкати український вільнолюбний дух.

Читайте також: Толпы голодных сирот и трупы на улицах. Запрещенные фото Голодомора 1930-х годов в Украине [2]

«Зберігати нарівні з шифром»

Окрім того, що документ мав гриф «Цілком таємно», помітка «Зберігати нарівні з шифром» змушувала тих, кому його адресували, почуватися причетними до чогось надзвичайно утаємниченого. А адресували його «лише особисто» начальникам секретно-оперативного управління, секретного, контррозвідувального та ще кількох відділів центрального апарату, окружних відділів та прикордонних загонів гпу усср.

На 25 аркушах наводився аналіз «контрреволюційних спрямувань» уряду УНР у екзилі і оперативної обстановки в усср за основними напрямами роботи. Найбільше уваги приділялося обстановці на селі, яка характеризувалася крайнім невдоволенням селян політикою колективізації, ліквідацією так званого куркульства чи то заможних господарств, розгортанням повстанського руху проти політики комуністичної партії, наводилися конкретні цифри і приклади, ставилися завдання перед оперативним складом і агентурою.

Стосовно закордону висловлювалися занепокоєння «спробами консолідації української контрреволюційної еміграції» та її діями на дипломатичному фронті.  Зокрема, зазначалося, що «уряд УНР за відомої підтримки польських дипломатичних кіл кілька разів добивався порушення українського питання в Лізі Націй. Міністр закордонних справ Шульгин вимагав визнання української еміграції як самостійної групи, не пов’язаної з російською і не залежної від неї, вважаючи, що позитивне вирішення питання означало б, зрештою,  визнання Лігою Націй самостійності України».

 Внутрішнє становище в усср у документі характеризувалося повстанськими тенденціями, відродженням партизанського руху та національної свідомості молоді, поширенням контрреволюційних листівок, різними антисовєтськими проявами, загостренням класової боротьби всередині країни та «бурхливим, небаченим із 1921 року зростанням її активності».

Читайте також: Великий Голод, Люди Правды и пропаганда Кремля [3]

«Діяльність розвідки УНР»

Один із чинників, який призвів до такого невдоволення і спротиву населення, за висновками чекістів, крився у зростанні активності еміграційного уряду УНР та його розвідки. Цьому в документі приділено багато уваги. Зокрема в розділі «Діяльність розвідки УНР» зазначається таке:

«Петлюрівщина, враховуючи напружену ситуацію на селі, активність куркульських елементів внаслідок посилення тиску на них і невдоволення куркулів рішучими заходами в галузі реконструкції сільського господарства, прагне вдаватися до надзвичайно активних дій. Петлюрівці систематично перекидають на Сов. Україну агентів для створення повстанських і диверсійних груп, поширення листівок і проведення суто розвідувальної роботи. У поширюваній ними літературі висуваються нові гасла з урахуванням змін економічної і політичної ситуації на селі. У 1929 році посилено завозився на Україну журнал «Незалежна Україна» із активними гаслами – протидіяти хлібозаготівлям і позикам, підшукувати зброю, складати списки чекістів і активних совпрацівників тощо. В основних своїх проявах петлюрівщина фактично повертається до минулих методів активної збройної боротьби з Соввладою». 

У документі діяльність розвідки УНР постійно пов’язується з так званою антисовєтською політикою Польщі. Тобто наполегливо проводиться думка, що польський уряд є одним із винуватців такого загострення обстановки в усср.

«Поляки доручили петлюрівцям організувати на Україні до весни 1930 року селянські повстання, – ідеться в одному з розділів. – Для цього на Україну направлені і нелегально, і під виглядом репатріантів десятки агентів і кілька дрібних партизанських груп. Нами вдалося з’ясувати, що петлюрівцями справді проведена певна робота в окремих районах (Недайкаша – в Зінов'євському і Білоцерківському округах, Апостол – у Могилів-Подільському окрузі).

Василю Недайкаші, одному з активних діячів розвідки УНР і керівникові розвідувального сектора уенерівської спецслужби (1927–1934 рр.)  приділено чи не найбільше уваги. Повідомляється, що він іще восени 1928 року був направлений у Зінов'євський округ для створення повстанських організацій і конспіративного поширення закордонних петлюрівських листівок.

«Поїздка на Україну, – зазначається в документі, – такого серйозного працівника як Недайкаша, який є помічником начальника розвідки УНР ген. Змієнка, була пов’язана з неврожаєм в окремих округах України. Петлюрівці розраховували, що наслідки неврожаю і поширення листівок забезпечать можливість підготовки і організації широких мас для збройного повстання за сигналом із-за кордону».     

Далі йдеться про те, що розростання підпільної організації, залучення до неї нових членів і поширення листівок набуло значних темпів. Водночас це призвело до розконспірації. Як наслідок – організацію ліквідували. Але чотирьом її членам із керівного складу вдалося зникнути. Серед них були і дві особи, яких чекісти вважали своїми секретними співробітниками. Насправді ж, як зазначається в документі, вони були давніми спільниками Недайкаші, фактичними лідерами організації, найактивнішими поширювачами листівок і лише «нахабним чином дезінформували окрвідділ гпу».  

Водночас, хоч розвідка УНР і намагалася відстежувати ситуацію в підсовєтській Україні й проникати в різні регіони, вона через свої обмежені можливості не могла виступати рушійною силою загальнонародного спротиву. Саме населення, доведене до відчаю політикою совєтської влади, вдавалося до акцій непокори. Цьому в документі гпу відведено окремі розділи.

Читайте також: «Найгірший голод я бачив, безсумнівно, в Україні» [4]

«Політика партії і уряду та загострення класової боротьби»

У розділі з такою назвою ідеться про те, що наступ на капіталістичні елементи міста і села, реконструкція всього сільського господарства на основі колективізації зустріли шалений опір і жорстку антисовєтську активність з боку контрреволюційних і куркульських елементів. При цьому, мовляв, вони розраховують на підтримку з-за кордону. У розвиток цієї тези наводяться розмірковування студента Колосовського. У документі його називають сином куркуля і одним із керівників ліквідованої у Волинському окрузі повстанської групи.

«Відтягувати виступ не можна, – говорив він. – П’ятирічка зміцнить Соввладу, і тоді боротися з нею буде важко. Виступати потрібно зараз, коли Соввлада проводить будівництво, пов’язане з великими податками. Нині зростає невдоволення селянства, на яке ми розраховуємо спертися. Коли ж Соввлада побудує фабрики й заводи і забезпечить селян у достатній кількості засобами виробництва, селяни не підуть на повстання.

Нам до початку хлібозаготівель потрібно послати свого представника за кордон, у штаб Андрія Лівицького для узгодження військових дій.

Коли місцева повстанська організація підніме повстання, сюди прибуде петлюрівська армія, яка знаходиться в Польщі, і разом продовжуватимемо військові операції, а якщо буде важко – допоможуть поляки і румуни».

У документі наголошується на тому, що в 1929 році активність українських контрреволюційних елементів і куркульства настільки зросла і набула таких загрозливих форм, що в деяких своїх проявах межує з безпосереднім повстанством. В гпу зазначають, що виявили низку випадків, коли такі особи після того, як не витримали економічного і політичного тиску, перейшли на нелегальне становище для активної боротьби зі зброєю в руках. А щоб отримати якісь поради чи директиви, намагалися шукати контакти із закордоном. Наводяться такі приклади:

«Яскравим вираженням подібної тенденції є справа куркуля Коренюка із Шевченківського округу, який намагався перейти спочатку польський, а потім румунський кордон.

Два крупних куркуля, які розробляються у Бердичівському окрузі як учасники петлюрівського угруповання, збираються тікати в Польщу до брата одного з них – петлюрівського емігранта.

У тому самому окрузі амністований отаман політбанди Олещук кілька місяців тому зник із села, за його словами, в «підпільну к-р. організацію, яка поширює свій вплив на все Поділля.

У Старобільському окрузі зник із села і організував політбанду куркуль Костенко.

Із Кременчуцького округу збираються тікати до Польщі колишні офіцери армії УНР для отримання вказівок у к-р. роботі».

Зазначається, що наведені факти дуже симптоматичні і є початковими елементами партизанщини. А призвели до цього, на думку чекістів, з одного боку, натиск на куркулів, а з іншого – прагнення до пошуку нових форм антисовєтської боротьби.

В окремому блоці йдеться про рецидиви повстанства серед раніше амністованих категорій населення. Зазначається, що упродовж 1922–1926 років  такі особи були пасивними. Аж раптом почали проявляти антисовєтську активність, створювати повстанські організації, вдаватися до протидії партійним і совєтським заходам на селі. Далі наводяться відомості, що за рік в усср було ліквідовано понад тридцять таких груп, які раніше входили до загонів повстанських отаманів Гальчевського, Трейка, Волинця, Щербанюка, Зеленого, Ангела, Нагорного, Заболотного, Цвітковського, Зеленського та інших.

Окремо розповідається про ліквідацію повстанських організацій у різних регіонах усср:

• - групи амністованих із загону отамана Левченка (Лубенський округ), члени якої на чолі з вчителем Лукашом влаштовували конспіративні зібрання, озброювалися і готувалися до активних виступів;

• - «петлюрівської організації куркульської молоді, створеної вчителем Матвійко ще в 1927 р.» у Лубенському окрузі;

• - великої повстанської організації у Могилів-Подільському окрузі, членів якої заарештували буквально за кілька днів до збройного виступу;

• - організації учнівської молоді на території Волинського і Бердичівського округів, яка мала основне ядро в Житомирському педагогічному технікумі і низку ланок на селі;

• - молодіжної організації в Кременчуцькому окрузі, у якої вилучено 12 одиниць зброї і виявлено зв’язки з красною армією;

• - організації учнівської молоді в Київському, Уманському, Білоцерківському і Шевченківському округах, які називали себе «Комітетом визволення України», друкували листівки з підписом «КВУ» і мали відповідне друкарське обладнання;

• - двох великих сільських підпільних організацій у Шепетівському і Прилуцькому округах на чолі з колишніми офіцерами армії УНР.

У поясненні до усіх цих заходів із ліквідації повстанських осередків зазначається, що метою їхньої діяльності здебільшого був зрив заходів совєтської влади із примусової колективізації на селі.

Читайте також: Голод в Украине 1930-х был искусственным: цифровые карты открыли глаза ученым [5]

«Петлюрівські листівки внутрішнього походження»

Характерною особливістю 1929 року, як зазначається у звіті гпу, було масове поширення в усіх регіонах листівок місцевого виготовлення. І за способами виконання, і за змістом вони переважали ті, що вилучалися роком раніше. Зокрема, в Ніжинському окрузі поширювалася листівка, надрукована на склографі з підписом «Ніжинський Повстанком».

«У Вінницькому, Проскурівському і Бердичівському округах, – ідеться в документі, – була поширена листівка за підписом «Вінницького, Проскурівського і Бердичівського Повстанкомів», виготовлена в сотнях примірників на дерев’яному кліше. Листівка мала такі гасла: «Не здавати хліба», «Підпалювати і знищувати комуністів», «Організовувати повстання» тощо».

Зазначається, що ці листівки поширювалися за безпосередньої участі працівників цукрових заводів, які «дуже засмічені петлюрівським і куркульським елементом» і що таке явище характерне для всієї цукрової промисловості.

Читайте також: Інтерактивна мапа масових поховань в Україні створена Музеєм Голодомору [6]

 «Оперативний натиск»

Як свідчить практика, подібні великі аналітичні документи гпу усср зазвичай у такому або в скороченому вигляді надсилалися до огпу ссср і одночасно до цк кп(б)у. Висновки, які в них робили чекісти, були співзвучні з тодішньою політикою партійного керівництва. Але замість того, щоб якось нормалізувати суспільно-політичну ситуацію, запропонувати прийнятні зміни економічного характеру, знизити соціальне напруження, намічалися зовсім інші плани.

Кремлівське керівництво ставило перед каральними органами завдання ще більше посилювати оперативний натиск, ліквідовувати будь-які прояви невдоволення і спротиву, заарештовувати всіх незгодних з політикою совєтської влади і рішуче проводити цю політику й надалі, загрожуючи населенню ув’язненням чи засланням до Сибіру.

«Проведений у 1929 році оперативний натиск, – зазначається наприкінці звіту, – політично й оперативно себе виправдав. Але завдання, які стоять перед нами, оперативний натиск повністю не вирішив. У низці округів удар прийшовся не по керівним активним контрреволюційним кадрам, а по дрібним». Відтак пропонувалося  «вжити найрішучіших заходів для швидкої ліквідації всіх тих, хто останнім часом пішов у підпілля, петлюрівських і куркульських елементів, інакше навесні можемо отримати розвиток партизанщини».

У циркулярах із москви, які надходили в той період із огпу ссср, вимагали вживати найрішучіших заходів для придушення невдоволення і не зупинятися ні перед чим. У кремлі добре усвідомлювали небезпеку бунтів та повстань для існування ссср. Не бажаючи втратити Україну, вибудували план винищення частини української нації, замаскований під плани здавання хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а після цього ще й конфіскацію інших продуктів харчування та майна як штрафи за невиконання планів.

Тож сталінська політика, яка призвела до масштабного голоду, була продуманим наступом на українські протестні настрої, на вільнолюбний дух українців, щоб  каральними методами змусити їх до покори і відмови від будь-якого спротиву.

(Архівні дані: ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 12617. – Т. 15. – Арк. 76–88)

—

Джерело: Служба зовнішньої розвідки України [7]

---

В тему: 

 

• Семен Калниш: “Була команда – зробити так, щоб люди страждали й помирали” [8]
• Чому девіз “Схід і Захід разом” не спрацював у 1919-му [9]
• 90 років від гірких жнив: радянсько-російська влада цілеспрямовано знищувала українців голодом [10]
• Інженер Джеррі Берман з охопленої голодом радянської України: “Не маю жодного бажання лишатися. Я побачив цей рай” [11]
• Фотолітописець українського Голодомору: “Це було добре організоване масове вбивство”  [12]
•  Дослідження математичних моделей: чи правда, що українці постраждали в Голодомор більше за інших  [13]