Ми не повинні забувати, наскільки перемога України покращить світ, в якому ми живемо.

Спочатку ніхто не міг уявити, що війна може початися, але вона почалася. Тепер ніхто не може уявити, чим вона закінчиться. І все ж таки вона закінчиться.

Війна – це продовження політики. Перемоги України на полі бою мають політичне значення, і тим самим Україна чинить тиск на російську політику. Диктатори, такі як Путін створюють ілюзію, нібито можуть робити все, що їм захочеться. Але це не так, і насправді їхні режими крихкі. Війна закінчиться, коли українські військові перемоги змінять російські політичні реалії і цей процес уже розпочався.

Зараз нам важко уявити, як Україна здобуде перемогу, навіть якщо українці наступатимуть. Причиною цього є те, що наші уявлення про війну впираються в найменш імовірний варіант її закінчення – ядерний конфлікт. Заходу здається, що інших варіантів немає, і це дуже схоже на кінець світу.

Читайте также: Таємниця російського "ядерного потягу" на фоні російської військової корупції [2]

Використання загрози ядерної війни породжує тривогу та заважає ясному мисленню. Зосередження на цьому сценарії заважає побачити, що відбувається насправді, і підготуватися до ймовірнішого результату конфлікту. Ми не повинні забувати, наскільки перемога України покращить світ, в якому ми живемо.

Більше правдоподібний сценарій може виникнути вже в найближчі кілька тижнів або місяців. Суть його полягає в тому, що російська поразка в Україні непомітно переростає у боротьбу за владу в Кремлі, яка, своєю чергою, вимагатиме виведення військ з України. З історичної точки зору це вже знайомий ланцюг подій.

Говорячи про ядерну війну, на Заході ми уявляємо, як вона стосується нас, і ми почуваємося її жертвами, говоримо про свої страхи та тривоги. Однак ця війна майже, напевно, не закінчиться обміном ядерними ударами. Держави, які мають ядерну зброю з 1945 року, ведуть і програють війни, не застосовуючи її. Ядерні держави програвали принизливі війни в таких країнах, як В'єтнам та Афганістан, але не вдавалися до ядерної зброї.

Читайте також: Чтобы "выжить" после победы Украины Россия грозит устроить ядерный апокалипсис [3]

Звичайно, існує певна спокуса піддатись на ядерний шантаж. Саме цього Путін домагається своїми туманними натяками на використання ядерної зброї. Піддавшись шантажу, ми самі створюємо собі загрозу, яку Росія насправді не уявляє. Ми починаємо обговорювати капітуляцію України, щоб зняти психологічний тиск, який відчуваємо.

Це і є робота Путіна: програючи війну із застосуванням звичайних озброєнь, він сподівається на ядерні погрози змусити Захід відмовитися від постачання зброї в Україну. Розрахунок у тому, що йому дадуть достатньо часу, щоби перекинути російські резерви на полі бою щоб зупинити український наступ. Ймовірно, він помиляється, що це спрацює, але ескалація риторики – одна з небагатьох карт, що залишилися у нього на руках.

Читайте також: Осмысление немыслимого в Украине. Что произойдет, если Путин нанесет ядерный удар? [4]

Поступка ядерного шантажу не призведе до закінчення війни в Україні, навпаки, це зробить майбутню ядерну війну набагато ймовірнішою. Поступки шантажисту завжди вчать його тому, що подібна загроза завжди дозволить досягти бажаного. У випадку Путіна цей урок вивчать і інші диктатори, здогадавшись, що все, що їм потрібно, – це ядерна зброя. Одночасно це переконає й інші держави в тому, що єдиний спосіб захистити себе – створити свою ядерну зброю. У результаті ядерна зброя набуде глобального поширення.

Якщо існує якась ядерна загроза, то вона спрямована не проти Заходу, а проти України. Варто мати на увазі, що Росія готується відправити туди кілька сотень тисяч своїх солдатів. Чи зможе Путін піти на такий високий політичний ризик, щоб підірвати ядерну бомбу поруч із ними? Моральний дух російських солдатів – вже зараз серйозна проблема. Понад півмільйона чоловіків втекли з Росії, щоб уникнути мобілізації. Якщо солдати знатимуть, що їх відправляють у зону радіаційної загрози, це остаточно знищить їхню мотивацію воювати. Ніхто з них не отримує захисного антирадіаційного спорядження, багато хто не має повного спорядження навіть для звичайної війни.

Тим більше, що тепер частини східної та південної України окуповані  Росією. А це означає, що Москві доведеться завдати ядерного удару по території яку вона захопила і знищити людей, які, як вона стверджує, є російськими громадянами. Це можливо, але дуже малоймовірно.

Читайте также: Розмір зон ураження у разі гіпотетичного ядерного удару Росії по українським містам [5]

І навіть якби це сталося, це не стало б кінцем війни та не призвело б до перемоги Росії. Існує і ширша глобальна політика ядерного стримування з ймовірністю того, що застосування ядерної зброї викличе потужну відповідь із боку західних країн. Іншим серйозним наслідком буде втрата Путіним та Росією підтримки навіть серед союзників.

Застосування тактичної ядерної зброї малої потужності також не матиме вирішального військового значення. Не існує таких цілей, як  великі скупчення українських солдатів або техніки, які можна було б вразити. Тактичний ядерний удар не змусить українців скласти зброю. Вони розглядають цей варіант уже кілька місяців, і немає причин сумніватися в їхній стійкості.

Існує також проблема мотивації. На Заході кажуть: «Путін припертий до стінки – що він робитиме далі?» Але поразка на полі бою – ще недостатній мотив. Якби приниження, викликане поразкою, послужило б мотивом для застосування ядерної зброї, це вже мало б статися. Поразка Росії під Києвом та Харковом стала шоком та приниженням сама по собі. Але реакцією Путіна були лише гучні пропагандистські заяви, а реакцією російської армії була баналона втеча.

Це знає і Путін, для якого головне зараз – утримати владу у Москві. Як тільки він зрозуміє, що війну програно, він не стане наражати себе на подальший ризик в Україні.

Ще влітку ситуація була простіша. До оголошення мобілізації та приєднання окупованих територій Путін міг би просто оголосити про перемогу у ЗМІ, і більшість росіян залишилися б задоволеними. Однак зараз він довів безглузду війну так далеко, що навіть російський інформаційний простір починає тріщати. Завдяки мобілізації росіяни почали турбуватися про кінець війни. І тепер телевізійні пропагандисти визнають, що російські війська відступають. Отже, на відміну від перших місяців війни, Путін не може просто заявити, що все гаразд, і на цьому закінчити. Він має зробити щось ще.

Читайте також: Ракетний обстріл України показав, що вибух на Кримському мосту був тяжким ударом для путіна - Bloomberg [6]

Політична кар'єра Путіна була заснована на використанні контрольованих ЗМІ для перетворення зовнішньої політики на заспокійливе видовище для громадян. Виживання режиму залежало від двох умов: першим принципом було те, що відбувається на телебаченні, важливіше за те, що відбувається в реальності, іншим – те, що відбувається за кордоном, важливіше за те, що відбувається вдома. Цілком очевидно, що ці умови більше не діють. З мобілізацією різниця між вдома та закордоном стерлася, програні битви стерли різницю між телебаченням та реальністю. Для простих людей реальність має більше значення, ніж телебачення, і Росія для них почне мати більше значення, ніж Україна. Це підточує громадську підтримку Путіна.

Навіть на контрольованому телебаченні можна помітити розкол як в елітах, так і в громадській думці в цій країні. Дехто вважає, що війна – це свята справа, і її можна виграти, якщо будуть зроблені відставки, керівництво поводитиметься адекватно, а на фронт буде відправлено більше людей та техніки. Серед них є військові кореспонденти, які знаходяться на фронті, і чиї голоси стають все більш популярними. Але їхні голоси змушують Путіна виглядати слабким, оскільки він уже відправив на фронт максимум сил. Інші вважають, що війна була помилкою, і в такій інтерпретації Путін виглядає дурнем. Обидві думки роблять становище Путіна незахищеним та слабким.

Сьогодні Путін не розуміє просту істину: якщо війна послаблює позиції лідера, і якщо цю війну не можна виграти, то йому краще закінчити її сьогодні, ніж завтра. Але у своїх уявленнях Путін надто далеко пішов від реальності, нехай на кожному кроці реальність і показує йому, що він помиляється.

Читайте також: Психиатр Джеймс Фэллон: Путин — психопат с признаками садиста [7]

Мобілізація стала гібридом двох поганих варіантів: вона була досить великою, щоб не сподобатися населенню, і надто пізньою та недостатньою, щоб змінити ситуацію на фронті до настання зими. Не дивно, що Рамзан Кадиров та Євген Пригожин разом піддали російське верховне командування досить жорсткій критиці. Це стало безпомилковим індикатором розколу еліт, що почався.

За невипадковим збігом і Кадиров, і Пригожин контролюють щось на зразок приватних збройних сил. У своїх публічних заявах Кадиров кілька місяців наполягав на мобілізації, проте потім оголосив, що у Чечні ніхто не буде мобілізований. Можна зробити висновок, що він береже своїх людей для чогось іншого.

Пригожин є керівником ПВК Вагнера і в цій якості стає все більш помітним у Росії. Вагнер брав участь у низці локальних конфліктів, включаючи криваві чистки російських маріонеткових урядів у Луганській та Донецькій областях та спробу вбити Володимира Зеленського на початку війни. В даний час група Вагнера знаходиться на передній лінії фронту в Бахмутському районі Донецької області, хоч і не дуже вдало. Чи може це означати, що Пригожин береже цінних людей і боєприпаси? Не виключено, що він відправляє вмирати ув'язнених, а людей і техніку, які можуть мати значення у майбутніх подіях, залишає при собі.

Наслідуючи логіку, суперники будуть прагнути зберегти всі наявні у них бойові сили або для захисту своїх особистих інтересів у недалекому майбутньому, або для боротьби за владу у Москві. Якщо ситуація справді така, то незабаром усі зацікавлені сторони зрозуміють, що тримати збройні сили у далекій Україні та витрачати їх на війну безглуздо.

Читайте також: Френсіс Фукуяма: Україні треба поспішати... Є дві великі небезпеки [8]

Якоїсь миті цією логікою почне слідувати і російська армія. Якщо армія хоче відігравати хоч якусь політичну роль або мати престиж у російському суспільстві, то її командири мають стимул відступити, поки в них ще цілі підрозділи, якими вони можуть командувати. Ні дискредитована, ні деморалізована армія не відповідає інтересам самого Путіна, якщо він має намір залишатися при владі.

Мобілізація також палиця з двома кінцями: Путін виходить з того, що мобілізовані солдати або загинуть, або переможуть. Але якщо замість цього вони побіжать, то стануть дуже небезпечним і неконтрольованим збройним угрупованням.

Тому найправдоподібніший сценарій закінчення цієї війни – зміна режиму в Росії. У міру того, як Україна виграватиме битви, телевізійні ілюзії почнуть поступатися місцем реальності, а сама війна трансформується у боротьбу за владу в Росії. Тоді розміщення збройних сил в Україні втратить сенс. Для всіх зацікавлених сторін програти війну в Україні, можливо, й погано, але ще гірше програти боротьбу за владу у Росії.

Абсолютно не обов'язково, що в Росії почнуться збройні зіткнення, але в міру того, як зростатиме нестабільність, російські лідери, які бажають отримати вигоду з цієї нестабільності, захочуть розмістити свої сили ближче до Москви. І це буде добре, як для України, так і для всього світу.

Якщо почнеться боротьба за владу, у Путіна та інших росіян будуть інші турботи, крім України, і війна поступиться місцем куди більш нагальним проблемам. Звичайно, цілком можливі й інші сценарії, але така лінія розвитку набагато вірогідніша, ніж сценарії кінця світу, яких усі так бояться. Тому її варто мати на увазі і до неї варто підготуватися.

—

 Тімоті Снайдер [9],  опубліковано у блозі автора на Substack [10]

В тему: 

• «Мертва рука» Путіна та російська понтократія [11]
• Трохи логіки при розгляді базових сценарів подальших дій фашистської Росії проти України [12]
•  Россия у последней черты [13]
• Россия сегодня: Синдром отключенного сознания и культивация полного неведения [14]
• Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z» [15]