Завдяки групі ентузіастів майже з повного стану знищення і небуття повертаються сільські школи Опанаса Сластіона. Ці школи не просто зразок стилю українського модерну на побутовому, сільському рівні – це ще й пам’ятки спротиву російському імперству й асиміляції. Поціновувач чиказької архітектурної школи, Сластіон вважав, що архітектура нового стилю має синтезувати в собі національні традиції, передові технологічні та стильові тенденції.
Ми звикли уявляти собі, що українство на межі 19 і 20 століть – це селянство, як носій етнографічної культури, й інтелігенція – талановита купка ентузіастів, яка на культурно-науковому рівні намагалась дати українському народу високу культуру. Проте, творча ідея, яка б вона не була прекрасна, не втілюється в життя без грошей. Без грошей можна писати вірші і прозу, картини і розробляти архітектурні проекти «в стіл».
Там вони і залишаться, не помічені ні сучасниками, ні нащадками. А ми ж маємо українську літературу, українське мистецтво, українську науку, українську архітектуру, нарешті!
На розвиток нашої культури не давав грошей російський уряд, о, навпаки. Загальновідома послідовна – від царів до генсеків - політика асиміляції українського народу, знищення мови, освіти, культури, церкви, привласнення нашої історичної спадщини.
Гроші в ті, ще відносно беззубі у порівнянні з радянсько-російським окупаційним режимом часи російської імперії, на розвиток української культури давали люди, яких ми звикли вважати всуціль зросійщеними.
І хоч політика окупаційного режиму з асиміляції українців була послідовною й копіткою – проте вирішити «українське питання» їй не вдалось.
Завдяки допомозі як великих землевласників і «панів», таких як Милорадович, Скоропадський, Шептицький, Тарнавські, так і потужних бізнесменів - як Чикаленко, Симиренко, а також і в складчину, невідомими дрібними тогочасними «фопами», вчителями, інженерами, фермерами, робітниками, телефоністами і т.д. – всіма станами тодішнього населення України творилась сучасна жива, динамічна, модерна українська культура – наука, література, музика, малярство й архітектура.
Ідеєю відтворити свій власний український архітектурний стиль, творчо переосмислюючи національні традиції й сучасні світові архітектурні концепти, переймалися ще за життя Тараса Григоровича Шевченка.
Справа ця була непростою, бо архітектура церков і громадських будівель в так званому «малоросійському» стилі була заборонена російським царатом ще у 1800-му році.
Втілити в життя цю ідею вдалось вже у 20 столітті, в часи модерну, коли в Полтаві на гроші громади постав будинок місцевого губернського земства (1903-1908) авторства геніального Василя Кричевського – перлина українського архітектурного модерну (УАМ).
Прообрази УАМу можна впізнати в замках Поділля і Галичини, церквах мазепинського бароко, селянських хатах Подніпров’я, карпатських колибах, поміщицьких будинках.
Ви безпомилково впізнаєте цей стиль за характерними заломами на дахах, трапецієподібною формою вікон (часто поряд з прямокутною), башточками (не завжди), крученими колонками, цегляним і майоліковим декором фасадів, що навіюють асоціації з візерунками вишиванок, розписами Петриківки, тощо.
Цей стиль проіснував довго, набагато довше багатьох інших національних відгалужень модерну, відрізнявся різноманіттям напрямків і закінчився аж по другій світовій війні – останньою цікавинкою цього стилю, готелем «Україна» в Луганську [2].
В стилі УАМ будували різні архітектори по всій території розселення етнічної української спільноти, не зважаючи на кордони тодішніх державних утворень: від заходу України до південної Росії включно, від Ужгороду до Кубані. Чи використовували цей стиль в українських поселеннях на Далекому Сході - залишається недослідженою ділянкою історії архітектури.
Будували церкви, банки, дохідні будинки, готелі, лікарні, училища, школи, клуби, віли, театри, вокзали. Всього в цьому стилі було створено понад 500 різноманітних споруд і комплексів.
І разом з тим, жоден архітектурний стиль так не сварили в часи імперської та ранньо-радянської окупації, й не замовчували в пізньорадянські часи. Якби можна було знищити, щоб і сліду не лишилось – знищили б все, але проблема з житловою і функціональною площею в УРСР [3] завжди стояла гостро – тому деяка частина будинків в стилі УАМ збереглась.
В тему: Украинский архитектурный модерн [4]
Це непомічання УАМ, успадковане від радянських часів, інерційно існує й досі, хоча ситуація вже не настільки сумна – принаймні, є надія. Так, завдяки групі ентузіастів (о, яким капслоком в історію України має бути вписане таке явище, як «некорисливі люди, що працюють заради спільного блага») майже з повного стану знищення і небуття повертаються сільські школи Опанаса Сластіона.
Школи ці своєрідні, належать до часів зародження УАМу і концептуально наближені до етнографічно-народницького відгалуження українського архітектурного модерну - такий задум зрозумілий, бо школи призначались для початкового навчання сільських дітей.
Бурхливий промисловий розвиток в Україні на початку 20 століття викликав необхідність в освічених людях, зокрема, і на селі. В 1908 році влада ухвалює закон про обов’язковість початкової освіти.
І хоча освіта українською мовою була заборонена [5], але якщо не дають вчитись рідною – то можна спробувати побудувати школи в українському стилі, щоб українець залишався українцем.
Ці школи – не просто зразок стилю УАМ на побутовому, сільському рівні – це ще і пам’ятки спротиву російському імперству й асиміляції.
Варто підкреслити: як у випадку і з Полтавським будинком губернського земства (зараз Полтавський краєзнавчий музей. Площа Конституції, 2), вибирали проекти шкіл і давали гроші на реалізацію саме земства - комісія від громади. Бо якби вибирали державні чиновники - то навряд чи вдалось би реалізувати цей чудовий задум.
Земство – виборне місцеве самоврядування, що виникло в результаті реформи 1864 року. Земства опікувались освітою, ремонтом доріг, охороною здоров’я.
Земські курії (збори) були губернськими й повітовими, формувались за становим і майновим принципом, де відсоток дворян, великих землевласників, промисловців, торговців з чималим капіталом був більшим, ніж представництво від міщан і селян.
І от саме земська комісія Лохвицького повіту, попри деякий спротив російських шовіністів, вибрала проекти шкіл від Опанаса Сластіона. Проект був дуже масштабним – всього планувалось побудувати 93 школи.
Опанас Григорович Сластіон – художник, графік, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч – вважається одним із теоретиків і гарячих поборників стилю УАМ (інколи його називають «неоукраїнський стиль»).
Бувши поціновувачем сучасних йому архітектурних тенденцій, зокрема, чиказької архітектурної школи, Сластіон вважав, що архітектура нового стилю має синтезувати в собі національні традиції і передові технологічні та стильові тенденції, при цьому повинна бути вписана в ландшафт – і то не тільки загальноукраїнський, а й конкретний регіональний.
Обмірний фасад двокомплектної земської школи в с. Богодарівка Чорнухинського району. 1913-14 рр.
Земська однокомплектна школа у с. Риги Лохвицького р-ну. 1912-13 рр.
Земська школа в селі Риги, сучасний стан
Плани одно-, дво- та трикомплекних шкіл для Лохвицького земства (креслення Віктора Чепелика). У деяких місцях видно заплановані розсувні стінки
Двокомплектна земська школа в селі Безсали (південь села) Лохвицького району Полтавської області.
Двокомплектна земська школа в селі Гільці Чорнухинського району Полтавської області.
В селі Світличне
Однокомплектна земська школа в селі Піски-Удайські Чорнухинського району Полтавської області.
Будівля земської школи в селі Бондарі
Більше фотографій дивіться тут [6]
В тему: Украинский архитектурный модерн: краткая история утраченной эстетики (ФОТО). Часть 2 [7]
Зауважимо, що існувало декілька архітектурних осередків художників, декораторів, гончарів, архітекторів та інших майстрів, що працювали в цьому стилі: Київський, Львівський, Харківський і Полтавський. Саме Полтавському належить честь бути генератором і першим реалізатором ідеї власного стилю.
Характерними для шкіл Лохвицького земства є ризоліти і башточки, які, попри одноповерховість будівлі, є домінантним архітектурним осердям села. Будинки прикрашені українським орнаментом з цегли, шестикутними вікнами, які дають відчуття світла і простору, наметовими дахами з кількома заломами, оригінальними карнизами.
Всього було розроблено 8 проектів на один, два, три, чотири комплекти (класи) з гармонійним поєднанням функціональних технологічних рішень і декоративності. Крім класів, стінки яких були розсувними, щоб можна було перетворити приміщення на більші – мало застосована в ті часи технологія – в школах були запроектовані бібліотека і житлові приміщення для вчителів.
Проект виявився настільки вдалим, що схожі школи побудували ще й в Сумській і Чернігівській областях. Але саме школи в Полтавській області – єдиний настільки масштабний регіональний архітектурний комплекс.
До того, як померти у вересні 1933-го, Опанасу Григоровичу довелось побачити, як порожніють його школи, як декілька поколінь учнів минувшини й теперішності сходять в могилу у супроводі Вершника на Чорному Коні (один з чотирьох вершників Апокаліпсису, що символізує Голод [8]), як вмирає, руйнується і занепадає те, що йому дороге.
Як зникають кобзарі [9] – він збирав їхні думи, створив галерею портретів і навіть організував капелу бандуристів.
Достеменно невідомо, скільки шкіл було побудовано, але приблизно до 70-ти. Вірогідно, будівництво зупинили в 1914 році, з початком війни, коли царський уряд [10] видав сувору заборону на будь-які прояви українофільства.
Станом на сьогодні існує 51 школа. Ще донедавна їх було 54. Майже століття школи були прихистком освіти, але час невблаганний. Є села, де школи залишились школами, є ті, в яких перетворились на магазини, клуби, дитячі садки, а то й чиїсь приватні оселі з відповідним переплануванням, іноді варварським; є вмираючі села, де архітектурні пам’ятки розвалюються й поступово перетворюються на руїни, які вже неможливо реставрувати, а потрібно будувати «репліки» по віднайденій або відтвореній проектній документації і фотографіям і, можливо, в іншому місці.
І якби не ентузіасти… Священик і журналіст протоієрей отець Андрій Власенко з 2008 року їздить в експедиції, шукаючи, фіксуючи, фотографуючи і описуючи школи УАМ. На власні кошти ним був виданий альбом – сьогодні це найповніший друкований каталог шкіл Опанаса Сластіона.
Той самий альбом
Експертна рада при Мінкульті, за енергійного лобіювання ще однієї групи ентузіастів, яку очолює Ольга Герасим’юк [11], яка зараз зараз працює першим заступником голови Національноі ради України з питань телебачення і радіомовлення, в кінці березня цього року внесла 30 шкіл в реєстр місцевих пам’яток архітектури.
Ми розкидаємось своїм культурним спадком, ніби він безкінечний і невичерпний.
Але так не є.
—
Лариса Вакульницька, опубліковано у виданні ТЕКСТИ [12]
В тему:
Ссылки:
[1] https://argumentua.com/stati/obshchestvo/kultura
[2] https://www.facebook.com/Luhansk.official/photos/a.564971090286207.1073741828.500914950025155/1604068196376486/?type=3&theater
[3] http://argumentua.com/stati/kim-v-ktor-medvedchuk-kr-z-prizmu-r-shennya-verkhovnogo-suda
[4] http://argumentua.com/stati/ukrainskii-arkhitekturnyi-modern
[5] http://argumentua.com/stati/zaborona-ukra-nsko-movi-dokumenti-xvii-xx-stol-t
[6] https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8_%D0%9B%D0%BE%D1%85%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0#/media/File:%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D0%BD%D0%BE%D0%BA_%D0%9E%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0.jpg
[7] http://argumentua.com/stati/ukrainskii-arkhitekturnyi-modern-kratkaya-istoriya-utrachennoi-estetiki-foto-chast-2
[8] http://argumentua.com/reportazh/golodomor-kak-ubivali-ukraintsev
[9] http://argumentua.com/stati/film-povodyr-neskolko-istoricheskikh-faktov
[10] http://argumentua.com/stati/my-i-moskva-ukrainsko-rossiiskie-otnosheniya-vo-vremeni-i-prostranstve-chast-2
[11] http://argumentua.com/novosti/rada-naznachila-troikh-chlenov-natssoveta-po-voprosam-televideniya-i-radioveshchaniya
[12] http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/84244/Ukrajinskyj_arkhitekturnyj_modern_Silski_shkoly_arkhitektora_Slastiona?a_offset=
[13] http://argumentua.com/stati/kievskii-baukhauz
[14] http://argumentua.com/stati/stena-pamyati-kiev
[15] http://argumentua.com/stati/restavratsiya-po-krokham
[16] http://argumentua.com/stati/15-arkhitekturnykh-zhemchuzhin-ukrainy-kotorye-eshche-mozhno-spasti-foto
[17] http://argumentua.com/stati/seichas-na-vezde-v-goroda-ukrainy-vidish-reklamu-vodki-ne-shedevrov-iz-mestnykh-muzeev