Ким є Віктор Медведчук: крізь призму рішення Верховного Суда

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото: Ким є Віктор Медведчук

Це й відповідь на те, ким є Петро Порошенко, яким Медведчук сьогодні керує Україною.

Ми публікуємо повний текст рішення Верховного Суду України по тяжбі Віктора Медведчука до письменника Дмитра Чобота від 4 липня 2007 року. Рішення, яким ВС фактично "канонізував" справжню біографію людини, чий "бізнес" - знищення незалежної України і кращих її громадян, віддання їх на поталу Кремлю, КДБ і ФСБ.

Цією публікацією ми ще раз попереджаємо про загрозу державності України, так як сьогодні нашою країною - за посередництвом Петра Порошенка - управляє Віктор Медведчук. Політичний проект якого "президент Петро Порошенко" (як і "патріот Надія Савченко", і багато ім подібних) - всього лише ширма для прикриття процесу руйнування інститутів Держави Україна спецслужбами Російської Федерації.

Публікуючи текст цього документа, ми також нагадуємо, що 6 січня виповнилося 80 років від дня народження українського поета Василя Стуса, відправленого на мученицьку смерть в тюремні бараки Росії, в тому числі, і стараннями його "адвоката" Віктора Медведчука.

Пам'ятайте: сьогодні Путін намагається нав'язати Медведчука "адвокатом" всій Україні.

В тему: Василий Стус: без шансов на защиту. Почему Виктор Медведчук - соучастник убийства поэта

“Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

4 липня 2007 року  

 

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Данчука В.Г., Косенка В.Й.,-

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 (Віктор Медведчук - А.) до ОСОБА_2 (письменник Дмитро Чобіт, автор біографічного дослідження - книги “Нарцис, , або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука” про Віктора Медведчука - А.), видавництва “Просвіта” про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2. на рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 квітня 2004 року, додаткове рішення цього ж суду від 16 квітня 2004 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2002 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до видавництва “Просвіта” та автора книги “ІНФОРМАЦІЯ_1” ОСОБА_2, а також автора передмови ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Посилаючись на ст.ст. 7, 440-1 ЦК УРСР, просив зобов'язати відповідачів публічно через засоби масової інформації спростувати перераховані в заяві відомості як такі, що не відповідають дійсності (95 пунктів ОСОБА_2. і 4 пункти ОСОБА_3.) і стягнути на його користь із видавництва 400 000 гривень, із ОСОБА_2. - 500 000 гривень, ОСОБА_3. - 100 000 гривень та 1 000 гривень витрат на оплату допомоги адвоката.

Зокрема, позивач просив спростувати такі відомості (усього 99 пунктів):

Передмова

(Автор - ОСОБА_3)

1. “...логічність, доказовість, незаперечний фактаж, зображальність роздумів і висновків з усією повнотою знімають маскарадну мішуру із зовні респектабельного політика, державного діяча, яким вважає себе сам ОСОБА_1 і його найближче оточення...”.

2. “...Абсолютна бідність населення України, її розвалена економіка, борсання у реформах, відсутність справжньої демократії, утиски свободи слова, переслідування опозиції, атмосфера страху, невизначеність майбутнього, щорічні зміни урядів при недоторканій фігурі гаранта - це наша реальність, фундаментом якої є людина типу ОСОБА_1 та іже...”.

3. “...перед нами постала особа, яку доля чудернацьки закинула на владний олімп. Якраз про неї гранично чітко, правдиво і дуже доказово розповів автор...”.

4. “... самозадоволений ОСОБА_1 і його довічний докір, совість і честь нашої нації поет Василь Стус, якого на підлому кагебістському судилищі за дорученням органів він “захищав” у якості адво-ката...”.

Вступ

5. “…з неї не викреслиш ні темну історію про батька, ні таємну співпрацю з міліцією, ні власну кримінальну справу № 15-100, ні судовий процес у Ленінському районному суді міста Києва, ні засудження за скоєний умисний злочин, ні двомісячне ув`язнення, ні виключення з університету, ні обставини поновлення в числі студентів,... ні ганебну роль у розправі над поетом ОСОБА_20…”

І. З ранньої біографії

6. “…Важко сказати, чи в поліцію, та в інші окупаційні установи йшли служити з ідейних міркувань - швидше чисто з безпринципної меркантильності, адже рядовим працівникам німецької адміністрації у Корнині видавали по 300 окупаційних марок у місяць і по одному кілограму м`яса на тиждень. Очевидно, що саме таку платню отримував співробітник ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 - рідний батько теперішнього ІНФОРМАЦІЯ_2. Він працював у цій установі з квітня 1942-го і до листопада 1943 року…”.

7. “...Одним з помічників ОСОБА_5 був ОСОБА_1…”.

8. “…Але, якщо взяти до уваги те, що в літні місяці інтенсивність вивезення людей збільшувалась, то можна зробити висновок: ОСОБА_4 мав пряму причетність до примусового виселення з України не менше двох тисяч своїх земляків…”.

9. “…Всім без винятку пред`являли звинувачення в контрреволюційних злочинах і погрожували так званим “вищим заходом соціальної оборони - розстрілом” та оголошення ворогом трудящих. Саме такі покарання, згідно з тодішнім кримінальним кодексом УРСР, були передбачені за зраду Батьківщини, а саме “перехід на сторону ворога” (стаття 54-1 а), “сприяння будь-яким способом іноземній державі, що воює з Союзом РСР” (стаття 54-3). Тривала співпраця з німецькими окупантами підпадала якраз під такі визначення. Крім цього, всіх заарештованих звинувачували у шпигунстві на користь фашистської Німеччини…”.

10. “…Серйозність обвинувачень, напівголодне утримання, фізичні тортури та інші методи впливу були спрямовані на те, щоб психологічно зламати арештованих і добитися від них потрібних слідству показів. Можливо, саме такі заходи привели до того, що всі співробітники німецьких окупаційних установ у Корнині визнали себе членами Організації українських націоналістів, правда не вказали якої саме - бандерівської чи мельниківської…”.

11. “…Для їх компрометації органи НКВД намагалися всіх німецьких прислужників одночасно назвати і українськими буржуазними націоналістами та приписати їм воєнні злочини гітлерівців, у тому числі участь у масових розстрілах мирних жителів. Таким чином борцям за самостійність України радянська пропаганда приписувала неіснуючі за ними гріхи і намагалася дискредитувати весь визвольний рух в очах населення та світової громадськості. Напевне, саме такий випадок стався з корнинськими поліцаями і співробітниками німецьких установ. Усі вони, навіть французи, як у випадку з ОСОБА_5, визнали себе українськими буржуазними націоналістами і дали покази, що пішли на співпрацю з німецькими окупантами за завданням ІНФОРМАЦІЯ_4.…”.

12. “…Для тих, хто визнав себе українським націоналістом, було застосовано м'якшу міру покарання - незважаючи на явну співпрацю з німецьким окупаційним режимом, за що передбачався розстріл, їм було пред'явлено звинувачення в “пропаганді і агітації, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади” ( стаття 54-10) і “участь в організації, утвореній для підготування або вчинення одного із злочинів, передбачених у цьому розділі” (стаття 54-11)…”.

13. “…Суворе покарання ОСОБА_5 і ОСОБА_1 пояснюється не лише тодішньою специфікою радянського судочинства, а й тим, що масове застосування примусової праці мирних жителів через систему Arbeittamt визнане одним з найтяжчих злочинів гітлерівців…”.

14. “…Закрадається сумнів: чому ж раніше про членство батька в ІНФОРМАЦІЯ_6 ніколи не говорив? Але ще цікавішим є твердження ОСОБА_1 про реабілітацію в 1991 році його батька. Немало юристів висловлюють сумнів щодо правдивості слів, сказаних ОСОБА_1 у Львові. І виходять вони із самого закону України “ Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 року…”.

15. “…У матеріалах кримінальної справи ОСОБА_1 якраз ідеться про його пособництво німецьким окупантам. Тому на нього важко поширити положення статті 1 цього закону, яка проголошує “реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами”, або “піддані репресіям позасудовими органами”…

16. “…Реабілітувати ОСОБА_1 можна було лише в індивідуальному порядку за протестом прокурора і лише за рішенням суду та й то за однієї важливої умови - наявності достатніх доказів безпідставності притягнення його до карної відповідальності…”.

17. “…За інформацією із джерел, які заслуговують на увагу, група львів`ян із числа науковців, журналістів і письменників, на замовлення керівників ІНФОРМАЦІЯ_4, останнім часом посилено працює над героїчною сторінкою в діяльності батька ОСОБА_1 - ОСОБА_4…”.

18. “…Дослідники вже кілька разів зустрічалися з ОСОБА_1 та отримали від нього дуже важливий матеріал…”.

19. “…За їхньою версією батько ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 пішли працювати в німецьку окупаційну установу Arbeittamt у Корнині за завданням ІНФОРМАЦІЯ_4для того, щоб рятувати місцевих жителів від примусового вивезення до Німеччини…”.

20. “…ОСОБА_1 співпрацював з німцями ще задовго до створення у жовтні 1942 року УПА.…”.

21. “…Очевидно, з суто науковою метою у Корнин неодноразово протягом 2001 року виїжджали львівські експедиції. Їхні учасники розпитували старожилів, зустрічалися з працівниками влади, відвідували місцевий цвинтар…”.

22. “…наслідком приїзду львів'ян стало те, що в Корнині почали говорити про похідні групи ІНФОРМАЦІЯ_4, про які тут раніше ніхто не чув, а ув`язнення ОСОБА_1 навіть пояснювати його боротьбою з радянською владою, хоча ніхто певно нічого сказати не може…”.

23. “…Вже перед екзаменами молодого абітурієнта запросили до першого відділу і пояснили, що з такою родослівною, як у нього, йому не лише у Вищу школу міліції, але й у будь-який радянський ВУЗ вступити буде важко. У першому відділі школи міліції ОСОБА_1 дуже багато дізнався, особливо про батька…”.

24. “…Випадок у Вищій школі міліції став сильним психологічним ударом для сімнадцятирічного юнака. ОСОБА_1 зрозумів, щоб добитися в житті місця під сонцем, потрібно докласти неабияких зусиль, позитивні результати яких змогли б перекреслити негатив батькового минулого. Саме про це і вели мову із ОСОБА_1 у першому відділі Вищої школи міліції…”.

25. “…при вступі на юридичний факультет йому допоміг батько, який на цей час працював в університеті бухгалтером по зарплаті…”.

26. “…найголовнішим фактором при вступі ОСОБА_1 в університет стали “дозвіл міністерства” і якась міфічна “рекомендація на навчання”…

… з матеріалів кримінальної справи №15-100, порушеної у 1973 році проти групи осіб, у тому числі і ОСОБА_1, випливає, що рекомендація, очевидно, була міліцейська…”.

27. “…А влаштувавшись сортувальником на призалізничному поштамті у Києві, він за сумісництвом продовжував співпрацювати з “органами МВС”, навіть отримував нагороди, за що йому дали рекомендацію для навчання не по лінії поштового зв'язку, а чисто у правоохоронному напрямі…”.

28. “…таке співробітництво мусило носити прихований характер, тобто було таємним. А таких співробітників у народі називають “тайняками” або якось по-іншому…”.

29. “…Молодший брат ОСОБА_6 очолює ІНФОРМАЦІЯ_3 - цю посаду обійняв після того, як брат ОСОБА_1 став ІНФОРМАЦІЯ_2…”.

30. “…ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4, однак ця обставина аж ніяк не перешкоджає йому розбудовувати ІНФОРМАЦІЯ_4 - у Львівській області податківці майже поголовно вступили у цю структуру. Львівська преса навіть писала про практику примусового залучення керівників підприємств, барів, ресторанів до ІНФОРМАЦІЯ_4 саме працівниками ДПА...”.

ІІ. Кримінальний доброволець

31.   “…На цій службі з ОСОБА_1 трапилася вкрай негарна кримінальна історія, яку він старанно (вже протягом п'яти років своєї політичної діяльності) обходить мовчанкою. І хоча та історія сталася тоді, коли ОСОБА_1 було неповних двадцять років, вона мала місце в його біографії, а тому й повинна стати доступною і відомою широкому загалу…”.

32. “…Таким чином, дані експертизи неспростовно свідчать, що ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 давали слідству і суду неправдиві покази…”

33. “ОСОБА_1 та його спільники придумали нову брехню про сходи та поштові скриньки, яку у свою чергу спростувала судмедекспертиза…”.

34. “…”ОСОБА_1 та його поплічники не визнали вини - навпаки, за допомогою неправдивих свідчень вони намагалися ввести слідство і суд в оману…”.

35. “…Слідство і суд встановили, що неповнолітнього ОСОБА_9 гумовим муляжем пістолета жорстоко бив саме ОСОБА_1…”.

36. “…Але цей випадок із кримінальним добровольцем був далеко не єдиним. Розслідування виявило і багато інших диких у правовому відношенні речей…”.

37. “…25 квітня 1974 року вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді ОСОБА_10 підсудні ОСОБА_1, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу Української РСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього ОСОБА_9, заподіявши йому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості…”.

38. “…Під час судового процесу (і це зафіксовано в його матеріалах) свідок ОСОБА_11, студент юридичного факультету, давав фальшиві свідчення з метою виправдання незаконних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_12, а хтось шОСОБА_24ом погроз фізичної розправи та залякування чинив тиск на свідків, щоб вони змінили свої покази і свідчили на користь обвинувачених. Тим самим “хтось” прагнув не допустити справедливого рішення суду. Після суду цей “хтось” розвинув енергійну діяльність з метою визволення злочинців із в`язниці.

Серед тих, хто мав особливу особисту зацікавленість у визволенні злочинців, був доцент ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_13 - батько одного із підсудних ОСОБА_7. Очевидно, що саме завдяки його батьківській турботі і службовим зв'язкам в правоохоронних органах він зумів добитися перегляду судової справи сина, а заодно і його подільників у злочині ОСОБА_1 і ОСОБА_8…”.

39. “…25 квітня 1974 року засудили ОСОБА_1 і його приятелів…”.

40. “…в якому детально виклала суть здійсненого ними злочину…”.

41. “…Однак досить непоступливу позицію зайняли ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_14 і ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_15, які вважали, що скоєння тяжкого злочину не сумісне із званням студента юридичного факультету…”.

42. “…кримінальну справу стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_12 та ОСОБА_8 прокуратура міста Києва припинила за статтею 7 Кримінально-процесуального кодексу Української РСР, тобто не у зв'язку з відсутністю складу злочину, що передбачено статтею 6 п.2 або відсутністю складу події (стаття 6.1). Стаття 7 КПК не є і реабілітаційною статтею, за цією статтею справу закрили “за недоцільністю” подальшого перебування ОСОБА_1 у в`язниці. Тобто слідство довело склад злочину, передало справу до суду, суд визнав ОСОБА_1 винним і засудив його на 2 роки ув`язнення. Однак за клопотаннями підсудних та при активній участі високопоставлених захисників Київський міський суд скасував рішення Ленінського районного суду столиці і направив справу на дослідування. Це дорозслідування і завершилося закриттям справи за статтею 7 КПК із формулюванням “за недоцільністю подальшого перебування у ув`язненні”…

III. Післясудовий період

43. “…у справі визволення ОСОБА_1 із в`язниці далеко не останню роль зіграли посадові особи міліції. З їхньою допомогою ОСОБА_1 та ОСОБА_7 після майже річних епістолярних баталій, оббивання службових порогів прокуратури Української РСР, Генеральної прокуратури СРСР, союзного і республіканського міністерств вищої та середньої спеціальної освіти, незважаючи на рішучий і впертий спротив професури, знову стали студентами юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Шевченка…”.

44. “…ОСОБА_1 постійно нагадував тестеві про його заслуги і привілеї на окрему квартиру, машину, дачу. Апетити зятя викликали гнів тестя, який все життя прожив скромно. Обстановка в сім`ї бажала кращого, і ОСОБА_1 вирішив залишити квартиру та поселився з ОСОБА_16 в студентському гуртожитку університету…”.

45. “…Таке направлення стало несподіванкою для багатьох, особливо для бувалого і знаного адвоката ОСОБА_17. Він ніяк не міг збагнути, яким чином особа, що відбула судове покарання і батько якої тодішньою владою вважався тяжким державним злочинцем, могла отримати направлення в столичну адвокатуру при тому, що туди висококваліфікованим фахівцям майже неможливо було влаштуватися. “Уму непостижимо!”,- робить висновок ОСОБА_17…”.

46. “… У 1981 році сталася подія, яка різко змінила життя ОСОБА_1 і ОСОБА_16. Одного разу ОСОБА_1 заявив, що їде у тривале відрядження, а виявилось, що насправді він подався із супутницею на два тижні у Сочі. Подружня невірність була викрита. Виниксімейний скандал.

Конфлікт вирішив сам ОСОБА_1. Він заявив, що кохає ОСОБА_18 і без неї уже не уявляє свого життя, тому залишає ОСОБА_16. Майнових претензій ОСОБА_1 не висловив, на частину квартири претендувати не став, мовляв, житлова проблема його тепер не хвилює…”.

          47. “…Незабаром після того, як ОСОБА_1 освоївся на новій для себе роботі, він потрапив у спеціальну групу дуже довірених адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі для них справи. Серед особливо резонансних, у яких ОСОБА_1 брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторами-дисидентами ОСОБА_19, ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_1 ОСОБА_21…”

IV. Адвокат ОСОБА_20

48. “…допуск до політичних справ мали адвокати з числа надійних і перевірених…”.

49. “…завдання адвоката на судовому процесі над ОСОБА_20 “було сприяти розправі, з чим він, я вважаю, блискуче впорався…”.

50. “…ОСОБА_1 відіграв ганебну роль у судовій розправі над великим українським поетом ХХ століття ОСОБА_20. Будучи адвокатом, він не захищав свого підзахисного, так як це мала б робити професійна, відповідальна і чесна людина. Через те міра покарання поету навіть задля видимості не була пом`якшена - ОСОБА_20 отримав максимально можливий термін. У цьому, безумовно, є заслуга й ”правозахисника” ОСОБА_1…”.

51. “…Судовий процес над ОСОБА_20 був далеко не випадковий у службовій кар'єрі ОСОБА_1. Він “успішно” виступив у якості адвоката іншого політв'язня радянських часів ОСОБА_19, і той теж отримав від “правосуддя” найбільший термін покарання за антирадянську діяльність, яка полягала у писанні правдивих статей. І теж, як і ОСОБА_20, загинув у цьому ж таборі                             ВС-389/36…”.

52. “…Випадки із ОСОБА_20 і ОСОБА_19 незаперечно свідчать про те, що в часи своєї молодості ОСОБА_1 користувався великою довірою КДБ і мав допуск до політичних процесів по переслідуванню інакодумців або, як їх тоді називали, дисидентів. Будучи приставленим адвокатом до підсудних за тоді надуманими, а тепер смішними звинуваченнями, він навіть не намагався встановити справедливість або хоча б зменшити міру покарання своєму підзахисному. Тобто ОСОБА_1 виконував те, що йому доручили…”.

53. “…судилище над ОСОБА_20, у якому активну участь взяв адвокат ОСОБА_1…”.

54. “…Безумовно, що прийняття законного і справедливого рішення по кримінальній справі ОСОБА_20 великою мірою залежало від професійності, принциповості, щирості і навіть мужності адвоката. Однак цих якостей ОСОБА_1 не проявив. Більше того - він не захищав правду і справедливість, тобто не виконував найперший обов'язок юриста. Він був не правозахисником, а надійним гвинтиком тодішньої репресивної кадебістської системи і виконував відведену йому роль сумлінно та запопадливо…”.

55. “…ОСОБА_1 має безпосередній стосунок до судової розправи над поетом ОСОБА_20 …”.

V. Політичний бізнесмен

56. “...на початку 90-х років “наш приватизатор”, використовуючи родинні зв'язки в США, заснував через офшорні фірми, в тому числі “Берлі менеджмент” і “Ньюпорт менеджмент” багатопрофільний концерн під загадково-заманливою назвою АТ “Національний інвестиційний фонд “Омета ХХІ століття”. Збоку ця структура виглядала як гроно бананів: “Омета-траст”, “Омета-інвест” і навіть “Омета-прайвіт..”.

57. “...Компаньйони ввозили в Україну сиру нафту, переробляли її на українських підприємствах і втридорога реалізовували на внутрішньому ринку. За цією ж “Версией” “серед компаньйонів існував чіткий розподіл обов'язків і сфер відповідальності: ОСОБА_22-старший і ОСОБА_22-молодший укладали договори та відповідали за їх прикриття, у тому числі через кримінальних “авторитетів”. ОСОБА_23 через свої старі зв'язки забезпечував їх реалізацію, ОСОБА_1 відповідав за юридичний супровід спільного бізнесу, а ОСОБА_24 здобував кредити і т.д.”.

58. “...Через Український кредитний банк його власники (ОСОБА_22 і                   ОСОБА_1) контролюють Запорізький завод феросплавів, комбінат “Дніпроспецсталь” та багато інших промислових гігантів...”.

59. “...Крім суто фінансово-комерційних операцій, ОСОБА_22 та ОСОБА_1 з компаньйонами зайнялися і безпосередньо виробництвом.Створене за їх участю ЗАТ “Центр сприяння розвитку Закарпаття”, як свідчить “Версия”, вже кілька років проводить активні розробки лісових масивів у Карпатах...”.

60. “...Офіси багатьох комерційних структур “чудесної сімки” знаходяться на території Державного Софіївського музею-заповідника, що стало причиною намагань приватизувати разом із землею частину національної святині, яка входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО. Такі дії викликали рішучий спротив київської мерії та культурологів столиці...”.

61. “...київське БПГ (бізнес-політична група. - Д.Ч.) входить до трійки головних кланів, які заправляють тепер в Україні. Схематично її структура виглядає наступним чином: ядро організації і її “мозковий центр” представлений “чудесною сімкою”, члени якої є засновниками, власниками або співвласниками більшості комерційних та інших структур “київського клану”...”.

62. “...Політичний ресурс забезпечує “кишенькова” партія нових українських олігархів ІНФОРМАЦІЯ_4, головою якої є ОСОБА_1...”.

63. “...Варто звернути увагу на ту обставину, що згадані засоби масової інформації контролюються бізнес-політичною групою ОСОБА_22-ОСОБА_1 через засновані ними ж фірми, організації чи відданих партнерів...”.

64. “...З офіційно оприлюднених даних про доходи ОСОБА_1 звертає на себе увагу такий факт: незважаючи на те, що з 1997 року ОСОБА_1 не має права як ІНФОРМАЦІЯ_10 займатися комерційною діяльністю, його бізнес йде набагато краще, ніж до того, як він у квітні 1997 року вперше був обраний ІНФОРМАЦІЯ_11, а в 1998 році - ІНФОРМАЦІЯ_2. Отже, напрошується висновок: звання ІНФОРМАЦІЯ_10 України і посади ІНФОРМАЦІЯ_2 сприяли відчутному поліпшенню бізнес-діяльності і особистого добробуту одного з провідних українських олігархів та допомогли йому подвоїти і потроїти свої офіційно декларовані річні доходи...”.

65. “...При одержаних за цей же час дивідендах і відсотках у сумі 5 млн.           881 тисяча 898 гривень ОСОБА_1 від Верховної Ради була надана ще й матеріальна допомога у сумі 1 тисяча 393 гривні, що може свідчити: ця особа і копійки на свою користь не пропустить...”.

66. “...З усього вищесказаного добре видно, що ОСОБА_1 дуже ретельно працює на збільшення своїх прибутків, використовуючи для цього власну партію і владу. За допомогою партії він займає посади, а за допомогою посад - контролює процес...”.

67. “Бізнесово-політична діяльність ОСОБА_1, ОСОБА_22 та їх компаньйонів по підприємництву і ІНФОРМАЦІЯ_4 є яскравим прикладом функціонування в Україні бізнесово-політичних груп, які, відстоюючи свої економічні інтереси, не лише здійснюють вплив на політику президента, а й самі вирішують кардинальні державні питання, використовуючи при цьому всі наявні у них ресурси: фінанси, політичну партію і парламентську фракцію, засоби масової інформації. Яскравим прикладом цього може служити кампанія з дискредитації своїх ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_25 і ОСОБА_26 та висловлення недовіри першому українському урядові, який, незважаючи на шалену протидію, таки добився відчутних економічних досягнень...”.

VI. Бізнесовий політик

68. “…Виборча кампанія ОСОБА_1 1998 року проходила під знаком ІНФОРМАЦІЯ_4, куди він разом із ОСОБА_1 вступили, взявши на себе обов'язки по фінансуванню партійних структур…”.

69. “... акцію освятив сам ІНФОРМАЦІЯ_13 з питань молодіжної політики, ІНФОРМАЦІЯ_10, захищений депутатською недоторканістю”. “На думку газети, таким чином “своє ставлення до Кабміну і особисто прем'єра демонстрував ІНФОРМАЦІЯ_13 ОСОБА_1”.

VII. Оксамитовий діяч

70. “…На самому початку зборів ІНФОРМАЦІЯ_10 з більшості в Українському домі, які відбулися 21 січні 2000 року і які видавалися за пленарне засідання усієї Верховної Ради України, головуючий на них ОСОБА_1 вдався до безпрецедентного обману присутніх ІНФОРМАЦІЯ_10 України…”.

71. “…І хоча ОСОБА_1 стверджував, що цю постанову Верховної Ради України “було прийнято поіменним голосуванням - 238 голосами”, це не відповідало дійсності. Насправді такої постанови ніхто ніколи не приймав навіть незаконним способом поіменного голосування підписами, її ніколи не було, нема її в Єдиному державному реєстрі законодавчих актів і тепер...”.

72.   “…Була лише спроба прийняти такий документ не передбаченим в Конституції України і жодному законі способом так званого поіменного голосування підписами. Підписів під цим “документом” проставлено не 238, як сказав ОСОБА_1, а цілих 258! Але щонайменше 30 з них сфабриковані шляхом зняття кольорових копій підписів ІНФОРМАЦІЯ_10 з інших документів. Серед сфальшованих 28 належить членам фракції ІНФОРМАЦІЯ_4, партію яких і очолює ОСОБА_1…”.

73.   “…Так звана постанова Верховної Ради України “ Про відсторонення від ведення пленарних засідань 20 та 21 січня 2000 року ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_27 та ІНФОРМАЦІЯ_2 України ОСОБА_28”, яку 21 січня 2000 року виголосив зІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 в Українському домі і цим фактично ввів в оману ІНФОРМАЦІЯ_10, є цинічно і брутально сфальсифікованим документом…”.

74.   “…Єдине призначення цього фальсифікату - обґрунтувати право ОСОБА_1 вести засідання ІНФОРМАЦІЯ_10 і керувати ними. Саме в цьому полягала суть і сенс обману…”.

75. “... 21 січня 2000 року в Українському домі ОСОБА_1 самочинно проводив не передбачене Конституцією України засідання ІНФОРМАЦІЯ_10 України, тим самим спричинився до виникнення надзвичайної ситуації не лише в парламенті, а й у державі...”.

76.   “…Фактично ОСОБА_1 узурпував владу у Верховній Раді України…”.

77.   “…У результаті антиконституційного, протизаконного і антирегламентного усунення ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_27 від займаної ним посади, юрист ОСОБА_1 фактично захопив керівництво в українському парламенті…”.

78. “...Щоб надати вигляд законності своїм діям, ОСОБА_1 став користуватися дуже сумнівною печаткою Верховної Ради України, яку багато ІНФОРМАЦІЯ_10 назвали підробленою...”.

79.   “…Але не лише печатку парламенту було підроблено, коли ОСОБА_1 ним керував, - тоді ж сфальсифікували Постанову Верховної Ради України “Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України” від 21 січня 2000 року № 1400-Х1V. У цьому документі фактично переписано всі основні положення. І3 слів, які були проголосовані народними депутатами, вилучено, а замість них вписано 149 слів і цифр, яких не було навіть у проекті, яких ніхто з ІНФОРМАЦІЯ_10 не вносив у якості законодавчої ініціативи, а відповідно, вони не розглядалися і не голосувалися…”.

80.   “…Судячи з того, що і ця фальшивка підписана ОСОБА_1, не може не зародитись підозра про його особисту причетність до небаченого неподобства…”.

81. “…Але тут ОСОБА_1 нічого доброго не світить, бо він справді, відкриваючи музейне засідання 21 січня 2000 року, оголосив прийнятою неіснуючу постанову, тобто вдався до обману і фальсифікації…”.

VIII. Майстер колосудових справ.

82. “...Отже, засідання пропрезидентської більшості в Українському домі             21 січня 2000 року розпочалося із фальсифікації-оголошення головуючим ОСОБА_1 постанови, яка насправді не приймалася. Після чого той же ОСОБА_1 фактично самочинно взяв керівництво Верховною Радою у свої руки...”.

83. “...Оскільки ОСОБА_1 особисто доповідав депутатам зміст сфальсифікованої постанови Верховної Ради, обґрунтував нею свої дії, підписував документи, які скріплювались підробленою печаткою, то вже із цього випливає підозра про його причетність до протиправних дій, в яких вбачаються ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом . Якщо знайшлися люди, які пішли на нечуване - фальсифікацію законодавчого акта, то як довіряти їм роботу з іншими нормативними документами?...”.

84. “...ОСОБА_1, фактично, самочинно взяв керівництво Верховною Радою України у свої руки...”.

85. “…Оскільки в другому пункті зачитаного ОСОБА_1 неіснуючого документа доручалося йому - ОСОБА_1 - вести засідання Верховної Ради, то будь-який, навіть “не останній юрист”, повинен розуміти, що ОСОБА_1 брав керівництво Верховною Радою фактично самочинно…”.

86. “…Це ще раз незаперечно свідчить про обман ІНФОРМАЦІЯ_10 і фальсифікацію законодавчого акта саме за участю ОСОБА_1…”.

87. “…Оскільки і за позовом суду, і за зверненням в Генеральну прокуратуру України стоїть одна і та ж особа - ОСОБА_1, то цілком зрозуміло, що саме він затіяв цю юридичну комбінацію для того, щоб на всю Україну протрубити про судовий захист “честі і гідності”, а одночасно зробив усе від нього залежне, щоб насправді цей “захист” ніколи не відбувся…”.

ХI. Заслужений орденоносець.

88. “…почесне звання ІНФОРМАЦІЯ_15 ОСОБА_1 отримав… не за якісь конкретні заслуги, а завдяки посаді, яку на той час обіймав…”.

89. “…Чому юрист із дуже сумнівним минулим став ІНФОРМАЦІЯ_16 ОСОБА_29, залишається загадкою, однак ця посада стає підставою для одержання ОСОБА_1 почесного звання дійсного члена ІНФОРМАЦІЯ_17…”.

90. “…хоча до справи боротьби за незалежність він не мав жодного стосунку. Більше того, як добре свідчить його участь у судових процесах ОСОБА_19 і ОСОБА_20, все було з точністю до навпаки…”.

91. “…Невже участь у брутальному парламентському перевороті січня 2000 року, обман ІНФОРМАЦІЯ_10, прямій причетності до кількох сфальсифікованих постанов Верховної Ради України варті нагороди орденом “За заслуги” 1 ступеня?…”.

92. “…Створили собі гучну виставу, орендують найкращий в Україні зал, запрошують артистів, нагороджують себе та друзів і твердять, що кращих юристів, підприємців, меценатів, політиків, ніж вони, в Україні нема. Та якщо пильніше придивитися, то за всіма цими нагородами - мильні бульбашки і туман. Рано чи пізно туман розсіється, а бульки тріснуть - такий закон природи…”

ХVI. Заключення.

93. “…Як показує все попереднє свідоме життя ОСОБА_1, життя за совістю, правдою і законом було для нього постійною проблемою. Бо хіба можна назвати життям по правді і закону, коли студент-юрист ОСОБА_1 через свою крайню жорстокість тяжко скалічив молоду людину? Хіба любов'ю до правди керувався ОСОБА_1, коли замість щиросердечного каяття за свій злочин обманював слідство і суд, намагаючись уникнути покарання? Хіба по совісті і правді чинив ОСОБА_1, коли проти волі ОСОБА_20 взявся його “захищати” в організованому КДБ судилищі над видатним українським поетом і правозахисником? Хіба не ганебною є поведінка ОСОБА_1 на цьому політичному процесі? А у процесі над літератором-дисидентом ОСОБА_19?

Не будемо зачіпати питань чесності і законності під час заняття ОСОБА_1 бізнесом, створення ним трастових компаній, приватизації гордості всієї України - ІНФОРМАЦІЯ_18; глянемо на те, що він робив на високих державних посадах ІНФОРМАЦІЯ_2…”.

94. “…21 січня 2000 року ОСОБА_1 вдався до безсоромного і цинічного обману присутніх в Українському домі 240 ІНФОРМАЦІЯ_10 України, видаючи за нібито прийняту постанову “Про відсторонення від ведення пленарних засідань 20 та 21 січня 2000 року ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_27 та ІНФОРМАЦІЯ_2 України ОСОБА_28”, другим пунктом якої доручалось ведення пленарних засідань йому - ОСОБА_1. Насправді це був цинічно сфабрикований, за безпосередньою участю фракції ІНФОРМАЦІЯ_4, документ, який ніколи не мав і не має статусу правового акта Верховної Ради України. А як узгоджуються з правдою і законом дії ОСОБА_1, коли він тривалий час користувався дуже сумнівною печаткою Верховної Ради України, яку немало ІНФОРМАЦІЯ_10 у тому числі і легітимний голова парламенту Олександр Ткаченко, визнали підробленою? Чи по правді, по закону і по Конституції чинив ОСОБА_1, коли підписував наскрізь сфальсифіковану постанову “Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України” №1400 від 21.01.2000р.? А хіба критеріями правди керувався невідомий з найвищого керівництва Верховної Ради України, хто 29 травня 2000 року дав вказівку службі фельдзв'язку вилучити з центральних органів державної влади України справжню постанову Верховної Ради України під № 1396 - ХР від 21.01.2000 року і замінити її сфабрикованою під цим же номером для того, щоб виправдати протиправні антиконституційні дії ОСОБА_1?

А хіба правдою і благородством керувався ОСОБА_1, коли в 1999 році писав тексти всіх шістьох запитань на всеукраїнський референдум за так званою “народною ініціативою” олігархів, якою готувались антидемократичні зміни в Конституції вже для майбутнього президента, щоб наділити його небаченими ніде в цивілізованих державах повноваженнями?…”.

95. “…Як незаперечно свідчать численні факти, ОСОБА_1 протягом всього свідомого життя не лише не зробив жодного вартісного суспільного вчинку - він постійно був не в ладах із власним сумлінням, правдою і законом…”.

ХVII. До читача

96. “…тут не має сліду найменшого співчуття до ОСОБА_1. Але скажи, будь ласка, до кого потрібно проявляти співчуття і милосердя: до народу, над яким знущаються вже десять років, чи до тих, хто цинічно це робить?...”.

97. “…Автор намагався писати винятково з позицій правди, неодноразово перевіряючи одні і ті ж факти, незалежно обґрунтовуючи свої слова та висновки незаперечними свідченнями і документами. І чим більше він їх вивчав - тим сильніше переконувався: кредом ОСОБА_1 були обман і подвійне життя, що вимагали постійного компромісу із власним сумлінням. Це привело до деградації самого поняття честі…”.

98. “…Автор вважає, що людина з таким темним минулим і з такими важкими прихованими гріхами не має жодного права займати високі державні посади, а тим більше керувати 50-мільйонним народом…”.

99. “…немало київських журналістів, які пробували писати і розказувати правду про ОСОБА_1, зазнали переслідувань. За вихід в ефір передачі за участю письменника ОСОБА_30, який лиш дотично торкнувся теми участі ОСОБА_1 у процесі над ОСОБА_20, ведуча передачі ОСОБА_31 вже наступного дня була звільнена із займаної посади. Бандитського нападу на вулиці зазнав журналіст газети “Час” ОСОБА_32, який опублікував низку критичних матеріалів про ІНФОРМАЦІЯ_19. Після виходу гострих публікацій про ІНФОРМАЦІЯ_4 і ОСОБА_1 в газеті “Хрещатик” було розігнано цілий відділ політики. Але такі брутальні і антидемократичні методи не в змозі завадити слову правди і тим більше вони не можуть сприяти створенню позитивного іміджу ОСОБА_1...”.

Розмір моральної шкоди мотивував тим, що публікація та подальше розповсюдження цього твору призвели до суттєвих змін у його робочих та життєвих зв'язках, значно знизили його престиж і ділову репутацію, завдали великих моральних страждань.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2002 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2003 року, відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2. і видавництва “Просвіта” м. Броди про направлення справи за підсудністю в суд за місцем знаходження відповідачів, а саме: м. Броди Львівської області (т. 5 а.с. 103-105).

20 січня 2003 року заступником Голови Верховного Суду України підсудність справи визначена Печерському районному суду м. Києва.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах від 24 лютого 2003 року вказані ухвали залишено без змін.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 1 липня 2003 року задоволено заяву представника позивача про відмову від позовних вимог до відповідача ОСОБА_3. і провадження в цій частині закрито (т. 3 а.с. 9).

1 липня 2003 року ОСОБА_2. і ОСОБА_3. звернулися в порядку ст. 440-1 ЦК УРСР із зустрічним позовом до ОСОБА_1. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на безпідставність пред'явленого ним позову про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, яким їм заподіяно значних матеріальних і моральних втрат. Просили стягнути на користь ОСОБА_2. 3 682 000 000 гривень і ОСОБА_3. 100 000 гривень заподіяної моральної шкоди (т. 6 а.с. 49-54).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 1 липня 2003 року матеріали зустрічної позовної заяви направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва (т. 3 а.с. 30; т. 6 а.с. 56).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2003 року вказану ухвалу місцевого суду скасовано, матеріали зустрічної позовної заяви направлено до цього ж суду для вирішення питання про прийняття зустрічної позовної заяви відповідно до норм процесуального закону           (т. 6 а.с. 73-74).

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 березня 2005 року ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без зміни.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 6 травня 2005 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2. і ОСОБА_3. визнано неподаною й повернено позивачам.

У процесі розгляду справи ОСОБА_1. відмовився від вимог про спростування пунктів:

-     1-4 (заява представника позивача ОСОБА_33 від 1 липня 2003 року про відмову від позовних вимог до ОСОБА_3. - т. 3 а.с. 7-9);

-     56-67 (заява представника позивача ОСОБА_33 від 26 листопада 2003 року - т. 5 а.с. 157);

-     69, 75 (заява представників позивача ОСОБА_33 і ОСОБА_34. від 8 грудня 2003 року - т. 5 а.с. 211).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 7 квітня 2004 року позовні вимоги задоволено частково. Постановлено визнати такими, що не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1, відомості (77 пунктів), розповсюджені в книзі ОСОБА_2“ІНФОРМАЦІЯ_1”, а саме:

1) “…з неї не викреслиш ні темну історію про батька, ні таємну співпрацю з міліцією, ні власну кримінальну справу № 15-100, ні судовий процес у Ленінському районному суді міста Києва, ні засудження за скоєний зумисний злочин, ні двомісячне ув`язнення, ні виключення з університету, ні обставини поновлення в числі студентів,... ні ганебну роль у розправі над поетом ОСОБА_20…”;

2) „... Очевидно, що саме таку платню отримував співробітник ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 - рідний батько теперішнього ІНФОРМАЦІЯ_2. Він працював у цій установі з квітня 1942-го і до листопада 1943 року…”;

3)     “…Одним з помічників ОСОБА_5 був ОСОБА_1…”;

4)     “…Але, якщо взяти до уваги те, що в літні місяці інтенсивність вивезення людей збільшувалась, то можна зробити висновок: ОСОБА_4 мав пряму причетність до примусового виселення з України не менше двох тисяч своїх земляків…”;

5) “…Всім без винятку пред'являли звинувачення в контрреволюційних злочинах і погрожували так званим “вищим заходом соціальної оборони - розстрілом” та оголошення ворогом трудящих. Саме такі покарання, згідно з тодішнім кримінальним кодексом УРСР, були передбачені за зраду Батьківщини, а саме “перехід на сторону ворога” (стаття 54-1 а), “сприяння будь-яким способом іноземній державі, що воює з Союзом РСР” (стаття 54-3). Тривала співпраця з німецькими окупантами підпадала якраз під такі визначення. Крім цього, всіх заарештованих звинувачували у шпигунстві на користь фашистської Німеччини…”;

6)     “…Серйозність обвинувачень, напівголодне утримання, фізичні тортури та інші методи впливу були спрямовані на те, щоб психологічно зламати арештованих і добитися від них потрібних слідству показів. Можливо, саме такі заходи привели до того, що всі співробітники німецьких окупаційних установ у Корнині визнали себе членами Організації українських націоналістів, правда не вказали якої саме - бандерівської чи мельниківської…”;

7)     “…Для їх компрометації органи НКВД намагалися всіх німецьких прислужників одночасно назвати і українськими буржуазними націоналістами та приписати їм воєнні злочини гітлерівців, у тому числі участь у масових розстрілах мирних жителів. Таким чином борцям за самостійність України радянська пропаганда приписувала неіснуючі за ними гріхи і намагалася дискредитувати весь визвольний рух в очах населення та світової громадськості. Напевне, саме такий випадок стався з корнинськими поліцаями і співробітниками німецьких установ. Усі вони, навіть французи, як у випадку з ОСОБА_5, визнали себе українськими буржуазними націоналістами і дали покази, що пішли на співпрацю з німецькими окупантами за завданням ІНФОРМАЦІЯ_4…”;

8) “…Для тих, хто визнав себе українським націоналістом, було застосовано м'якшу міру покарання - незважаючи на явну співпрацю з німецьким окупаційним режимом, за що передбачався розстріл, їм було пред'явлено звинувачення в “пропаганді і агітації, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади” ( стаття 54-10) і “участь в організації, утвореній для підготування або вчинення одного із злочинів, передбачених у цьому розділі” (стаття 54-11)…”;

9)     “…Суворе покарання .... ОСОБА_1 пояснюється не лише тодішньою специфікою радянського судочинства, а й тим, що масове застосування примусової праці мирних жителів через систему Arbeittamt визнане одним з найтяжчих злочинів гітлерівців…”;

10)   “…Закрадається сумнів: чому ж раніше про членство батька в ІНФОРМАЦІЯ_4 ніколи не говорив? Але ще цікавішим є твердження ОСОБА_1 про реабілітацію в 1991 році його батька. Немало юристів висловлюють сумнів щодо правдивості слів, сказаних ОСОБА_1 у Львові. І виходять вони із самого закону України “ Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 року…”;

11)   “…У матеріалах кримінальної справи ОСОБА_1 якраз ідеться про його пособництво німецьким окупантам. Тому на нього важко поширити положення статті 1 цього закону, яка проголошує “реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами”, або “піддані репресіям позасудовими органами”…;

12)   “…Реабілітувати ОСОБА_1 можна було лише в індивідуальному порядку за протестом прокурора і лише за рішенням суду та й то за однієї важливої умови - наявності достатніх доказів безпідставності притягнення його до карної відповідальності…”;

13)   “…За інформацією із джерел, які заслуговують на увагу, група львів'ян із числа науковців, журналістів і письменників, на замовлення керівників ІНФОРМАЦІЯ_4, останнім часом посилено працює над героїчною сторінкою в діяльності батька ОСОБА_1 - ОСОБА_4…”;

14)   “…Дослідники вже кілька разів зустрічалися з ОСОБА_1 та отримали від нього дуже важливий матеріал…”;

15)   “…За їхньою версією батько ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 пішли працювати в німецьку окупаційну установу Arbeittamt у Корнині за завданням ІНФОРМАЦІЯ_4 для того, щоб рятувати місцевих жителів від примусового вивезення до Німеччини…”;

16)   …”ОСОБА_1 співпрацював з німцями ще задовго до створення у жовтні 1942 року УПА…”;

17)   “…Очевидно, з суто науковою метою у Корнин неодноразово протягом 2001 року виїжджали львівські експедиції. Їхні учасники розпитували старожилів, зустрічалися з працівниками влади, відвідували місцевий цвинтар…”;

18)   “…Наслідком приїзду львів'ян стало те, що в Корнині почали говорити про похідні групи ІНФОРМАЦІЯ_4, про які тут раніше ніхто не чув, а ув`язнення ОСОБА_1 навіть пояснювати його боротьбою з радянською владою, хоча ніхто певно нічого сказати не може…”;

19)   “…Вже перед екзаменами молодого абітурієнта запросили до першого відділу і пояснили, що з такою родослівною, як у нього, йому не лише у Вищу школу міліції, але й у будь-який радянський ВУЗ вступити буде важко. У першому відділі школи міліції ОСОБА_1 дуже багато дізнався, особливо про батька…”;

20)   “…Випадок у Вищій школі міліції став сильним психологічним ударом для сімнадцятирічного юнака. ОСОБА_1 зрозумів, щоб добитися в житті місця під сонцем, потрібно докласти неабияких зусиль, позитивні результати яких змогли б перекреслити негатив батькового минулого. Саме про це і вели мову із ОСОБА_1 у першому відділі Вищої школи міліції…”;

21)   “…при вступі на юридичний факультет йому допоміг батько, який на цей час працював в університеті бухгалтером по зарплаті…”;

22)   “…найголовнішим фактором при вступі ОСОБА_1 в університет стали “дозвіл міністерства” і якась міфічна “рекомендація на навчання”…;

“… з матеріалів кримінальної справи №15-100, порушеної у 1973 році проти групи осіб, у тому числі і ОСОБА_1, випливає, що рекомендація, очевидно, була міліцейська…”;

23)   “…А влаштувавшись сортувальником на призалізничному поштамті у Києві, він за сумісництвом продовжував співпрацювати з “органами МВС”, навіть отримував нагороди, за що йому дали рекомендацію для навчання не по лінії поштового зв'язку, а чисто у правоохоронному напрямі…”;

24)   “…таке співробітництво мусило носити прихований характер, тобто було таємним. А таких співробітників у народі називають “тайняками” або якось по-іншому…”;

25)   “…ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4, однак ця обставина аж ніяк не перешкоджає йому розбудовувати ІНФОРМАЦІЯ_4 - у Львівській області податківці майже поголовно вступили у цю структуру. Львівська преса навіть писала про практику примусового залучення керівників підприємств, барів, ресторанів до ІНФОРМАЦІЯ_4 саме працівниками ДПА…”;

26)   “…На цій службі з ОСОБА_1 трапилася вкрай негарна історія яку він старанно (вже протягом п'яти років своєї політичної діяльності) обходить мовчанкою. І хоча та історія сталася тоді, коли ОСОБА_1 було неповних двадцять років, вона мала місце в його біографії, а тому й повинна стати доступною і відомою широкому загалу…”;

27)   “…Таким чином, дані експертизи неспростовно свідчать, що ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 давали слідству і суду неправдиві покази…”;

28)   …”ОСОБА_1 та його спільники придумали нову брехню про сходи та поштові скриньки, яку у свою чергу спростувала судмедекспертиза…”;

29)   “…ОСОБА_1 та його поплічники не визнали вини - навпаки, за допомогою неправдивих свідчень вони намагалися ввести слідство і суд в оману…”;

30)   “…Слідство і суд встановили, що неповнолітнього ОСОБА_9 гумовим муляжем пістолета жорстоко бив саме ОСОБА_1…”;

31)   “…Але цей випадок із кримінальним добровольцем був далеко не єдиним. Розслідування виявило і багато інших диких у правовому відношенні речей…”;

32) “…25 квітня 1974 року вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді ОСОБА_10 підсудні ОСОБА_1, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу Української РСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього ОСОБА_9, заподіявши йому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості…”;

33)   “…Під час судового процесу (і це зафіксовано в його матеріалах) свідок ОСОБА_11, студент юридичного факультету, давав фальшиві свідчення з метою виправдання незаконних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_12, а хтось шляхом погроз фізичної розправи та залякування чинив тиск на свідків, щоб вони змінили свої покази і свідчили на користь обвинувачених. Тим самим “хтось” прагнув не допустити справедливого рішення суду. Після суду цей “хтось” розвинув енергійну діяльність з метою визволення злочинців із в`язниці.

        Серед тих, хто мав особливу особисту зацікавленість у визволенні злочинців, був доцент ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_13 - батько одного із підсудних ОСОБА_7. Очевидно, що саме завдяки його батьківській турботі і службовим зв'язкам в правоохоронних органах він зумів добитися перегляду судової справи сина, а заодно і його подільників у злочині ОСОБА_1 і ОСОБА_8…”;

34)   “…25 квітня 1974 року засудили ОСОБА_1 і його приятелів…”;

35)   “…в якому детально виклала суть здійсненого ними злочину…”;

36)   “…Однак досить непоступливу позицію зайняли ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_14 і ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_15, які вважали, що скоєння тяжкого злочину не сумісне із званням студента юридичного факультету…”;

37)   “…кримінальну справу стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_12 та ОСОБА_8 прокуратура міста Києва припинила за статтею 7 Кримінально-процесуального кодексу Української РСР, тобто не у зв'язку з відсутністю складу злочину, що передбачено статтею 6 п.2 або відсутністю складу події (стаття 6.1). Стаття 7 КПК не є і реабілітаційною статтею, за цією статтею справу закрили “за недоцільністю” подальшого перебування ОСОБА_1 у в'язниці. Тобто слідство довело склад злочину, передало справу до суду, суд визнав ОСОБА_1 винним і засудив його на 2 роки ув'язнення. Однак за клопотаннями підсудних та при активній участі високопоставлених захисників Київський міський суд скасував рішення Ленінського районного суду столиці і направив справу на дослідування. Це дорозслідування і завершилося закриттям справи за статтею 7 КПК із формулюванням “за недоцільністю подальшого перебування в ув'язненні…”;

38)   “…у справі визволення ОСОБА_1 із в'язниці далеко не останню роль зіграли посадові особи міліції. З їхньою допомогою ОСОБА_1і           ОСОБА_7 після майже річних епістолярних баталій, оббивання службових порогів прокуратури Української РСР, Генеральної прокуратури СРСР, союзного і республіканського міністерств вищої та середньої спеціальної освіти, незважаючи на рішучий і впертий спротив професури, знову стали студентами юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка…”;

39)   “…ОСОБА_1 постійно нагадував тестеві про його заслуги і привілеї на окрему квартиру, машину, дачу. Апетити зятя викликали гнів тестя, який все життя прожив скромно. Обстановка в сім`ї бажала кращого, і ОСОБА_1 вирішив залишити квартиру та поселився з ОСОБА_16 в студентському гуртожитку університету…”;

40)   “…Таке направлення стало несподіванкою для багатьох, особливо для бувалого і знаного адвоката ОСОБА_17. Він ніяк не міг збагнути, яким чином особа, що відбула судове покарання і батько якої тодішньою владою вважався тяжким державним злочинцем, могла отримати направлення в столичну адвокатуру при тому, що туди висококваліфікованим фахівцям майже неможливо було влаштуватися. “Уму непостижимо!”, - робить висновок ОСОБА_17…”;

41)   “… У 1981 році сталася подія, яка різко змінила життя ОСОБА_1 і ОСОБА_16. Одного разу ОСОБА_1 заявив, що їде у тривале відрядження, а виявилось, що насправді він подався із супутницею на два тижні у Сочі. Подружня невірність була викрита. Виниксімейний скандал.

        Конфлікт вирішив сам ОСОБА_1. Він заявив, що кохає ОСОБА_18 і без неї уже не уявляє свого життя, тому залишає ОСОБА_16. Майнових претензій ОСОБА_1 не висловив, на частину квартири претендувати не став, мовляв, житлова проблема його тепер не хвилює…”;

42)   “…Незабаром після того, як ОСОБА_1 освоївся на новій для себе роботі, він потрапив у спеціальну групу дуже довірених адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі для них справи. Серед особливо резонансних, у яких ОСОБА_1 брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторами-дисидентами ОСОБА_19, ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_1 ОСОБА_21…”;

43)   “…допуск до політичних справ мали адвокати з числа надійних і перевірених…”;

44)   “…завдання адвоката на судовому процесі над ОСОБА_20 “було сприяти розправі, з чим він, я вважаю, блискуче впорався…”;

45)   “…ОСОБА_1 відіграв ганебну роль у судовій розправі над великим українським поетом ХХ століття ОСОБА_20. Будучи адвокатом, він не захищав свого підзахисного, так як це мала б робити професійна, відповідальна і чесна людина. Через те міра покарання поету навіть задля видимості не була пом`якшена - ОСОБА_20 отримав максимально можливий термін. У цьому, безумовно, є заслуга й ”правозахисника” ОСОБА_1…”;

46)   “…Судовий процес над ОСОБА_20 був далеко не випадковий у службовій кар'єрі ОСОБА_1. Він “успішно” виступив у якості адвоката іншого політв'язня радянських часів ОСОБА_19, і той теж отримав від “правосуддя” найбільший термін покарання за антирадянську діяльність, яка полягала у писанні правдивих статей. І теж, як і ОСОБА_20, загинув у цьому ж таборі ВС-389/36…”;

47)   “…Випадки із ОСОБА_20 і ОСОБА_19 незаперечно свідчать про те, що в часи своєї молодості ОСОБА_1 користувався великою довірою КДБ і мав допуск до політичних процесів по переслідуванню інакодумців або, як їх тоді називали, дисидентів. Будучи приставленим адвокатом до підсудних за тоді надуманими, а тепер смішними звинуваченнями, він навіть не намагався встановити справедливість або хоча б зменшити міру покарання своєму підзахисному. Тобто ОСОБА_1 виконував те, що йому доручили…”;

48)   “…судилище над ОСОБА_20, у якому активну участь взяв адвокат ОСОБА_1…”;

49)   “…Безумовно, що прийняття законного і справедливого рішення по кримінальній справі ОСОБА_20 великою мірою залежало від професійності, принциповості, щирості і навіть мужності адвоката. Однак цих якостей ОСОБА_1 не проявив. Більше того - він не захищав правду і справедливість, тобто не виконував найперший обов'язок юриста. Він був не правозахисником, а надійним гвинтиком тодішньої репресивної кадебістської системи і виконував відведену йому роль сумлінно та запопадливо…”;

50)   “…ОСОБА_1 має безпосередній стосунок до судової розправи над поетом ОСОБА_20 …”;                                  

51)   “…Виборча кампанія ОСОБА_1 1998 року проходила під знаком ІНФОРМАЦІЯ_4, куди він разом із ОСОБА_1 вступили, взявши на себе обов'язки по фінансуванню партійних структур…”;

52)   “…На самому початку зборів ІНФОРМАЦІЯ_10 з більшості в Українському домі, які відбулися 21 січні 2000 року і які видавалися за пленарне засідання усієї Верховної Ради України, головуючий на них ОСОБА_1 вдався до безпрецедентного обману присутніх ІНФОРМАЦІЯ_10 України…”;

53)   “…І хоча ОСОБА_1 стверджував, що цю постанову Верховної Ради України “було прийнято поіменним голосуванням - 238 голосами”, це не відповідало дійсності. Насправді такої постанови ніхто ніколи не приймав навіть незаконним способом поіменного голосування підписами, її ніколи не було, нема її в Єдиному державному реєстрі законодавчих актів і тепер…”;

54)   “…Була лише спроба прийняти такий документ не передбаченим в Конституції України і жодному законі способом так званого поіменного голосування підписами. Підписів під цим “документом” проставлено не 238, як сказав ОСОБА_1, а цілих 258! Але щонайменше 30 з них сфабриковані шляхом зняття кольорових копій підписів ІНФОРМАЦІЯ_10 з інших документів. Серед сфальшованих 28 належить членам фракції ІНФОРМАЦІЯ_4, партію яких і очолює ОСОБА_1…”;

55)   “…Так звана постанова Верховної Ради України “Про відсторонення від ведення пленарних засідань 20 та 21 січня 2000 року ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_27 та ІНФОРМАЦІЯ_2 України ОСОБА_28”, яку 21 січня 2000 року виголосив зІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 в Українському домі і цим фактично ввів в оману ІНФОРМАЦІЯ_10, є цинічно і брутально сфальсифікованим документом…”;

56)   “…Єдине призначення цього фальсифікату - обґрунтувати право ОСОБА_1 вести засідання ІНФОРМАЦІЯ_10 і керувати ними. Саме в цьому полягала суть і сенс обману…”;

57)   “…Фактично ОСОБА_1 узурпував владу у Верховній Раді України…”;

58)   “…У результаті антиконституційного, протизаконного і антирегламентного усунення ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_27 від займаної ним посади, юрист ОСОБА_1 фактично захопив керівництво в українському парламенті…”;

59) “...Щоб надати вигляд законності своїм діям, ОСОБА_1 став користуватися дуже сумнівною печаткою Верховної Ради України, яку багато ІНФОРМАЦІЯ_10 назвали підробленою...”;

60)   “…Але не лише печатку парламенту було підроблено, коли ОСОБА_1 ним керував, - тоді ж сфальсифікували Постанову Верховної Ради України “Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України” від 21 січня 2000 року № 1400-Х1V. У цьому документі фактично переписано всі основні положення. 13 слів, які були проголосовані народними депутатами, вилучено, а замість них вписано 149 слів і цифр, яких не було навіть у проекті, яких ніхто з ІНФОРМАЦІЯ_10 не вносив у якості законодавчої ініціативи, а відповідно, вони не розглядалися і не голосувалися…”;

61)   “…Судячи з того, що і ця фальшивка підписана ОСОБА_1, не може не зародитись підозра про його особисту причетність до небаченого неподобства…”;

62) “…Але тут ОСОБА_1 нічого доброго не світить, бо він справді, відкриваючи музейне засідання 21 січня 2000 року, оголосив прийнятою неіснуючу постанову, тобто вдався до обману і фальсифікації…”;

63) “…Оскільки в другому пункті зачитаного ОСОБА_1 неіснуючого документа доручалося йому - ОСОБА_1 - вести засідання Верховної Ради, то будь-який, навіть “не останній юрист”, повинен розуміти, що ОСОБА_1 брав керівництво Верховною Радою фактично самочинно…”;

64) “…Це ще раз незаперечно свідчить про обман ІНФОРМАЦІЯ_10 і фальсифікацію законодавчого акта саме за участю ОСОБА_1…”;

65) “…Оскільки і за позовом суду, і за зверненням в Генеральну прокуратуру України стоїть одна і та ж особа - ОСОБА_1, то цілком зрозуміло, що саме він затіяв цю юридичну комбінацію для того, щоб на всю Україну протрубити про судовий захист “честі і гідності”, а одночасно зробив усе від нього залежне, щоб насправді цей “захист” ніколи не відбувся…”;

66) “…почесне звання ІНФОРМАЦІЯ_15 ОСОБА_1 отримав… не за якісь конкретні заслуги, а завдяки посаді, яку на той час обіймав…”;

67) “…Чому юрист із дуже сумнівним минулим став ІНФОРМАЦІЯ_16 ОСОБА_29, залишається загадкою, однак ця посада стає підставою для одержання ОСОБА_1 почесного звання дійсного члена ІНФОРМАЦІЯ_17…”;

68) “…хоча до справи боротьби за незалежність він не мав жодного стосунку. Більше того, як добре свідчить його участь у судових процесах ОСОБА_19 і ОСОБА_20, все було з точністю до навпаки…”;

69) “…Невже участь у брутальному парламентському перевороті січня 2000 року, обман ІНФОРМАЦІЯ_10, прямій причетності до кількох сфальсифікованих постанов Верховної Ради України варті нагороди орденом “За заслуги” 1 ступеня?…”;

70) “…Створили собі гучну виставу, орендують найкращий в Україні зал, запрошують артистів, нагороджують себе та друзів і твердять, що кращих юристів, підприємців, меценатів, політиків, ніж вони, в Україні нема. Та якщо пильніше придивитися, то за всіма цими нагородами - мильні бульбашки і туман. Рано чи пізно туман розсіється, а бульки тріснуть - такий закон природи…”;

71) “…Як показує все попереднє свідоме життя ОСОБА_1, життя за совістю, правдою і законом було для нього постійною проблемою. Бо хіба можна назвати життям по правді і закону, коли студент-юрист ОСОБА_1 через свою крайню жорстокість тяжко скалічив молоду людину? Хіба любов'ю до правди керувався ОСОБА_1, коли замість щиросердечного каяття за свій злочин обманював слідство і суд, намагаючись уникнути покарання? Хіба по совісті і правді чинив ОСОБА_1, коли проти волі ОСОБА_20 взявся його “захищати” в організованому КДБ судилищі над видатним українським поетом і правозахисником? Хіба не ганебною є поведінка ОСОБА_1 на цьому політичному процесі? А у процесі над літератором-дисидентом ОСОБА_19?

Не будемо зачіпати питань чесності і законності під час заняття ОСОБА_1 бізнесом, створення ним трастових компаній, приватизації гордості всієї України - ІНФОРМАЦІЯ_17; глянемо на те, що він робив на високих державних посадах ІНФОРМАЦІЯ_2…”;

72) “…21 січня 2000 року ОСОБА_1 вдався до безсоромного і цинічного обману присутніх в Українському домі 240 ІНФОРМАЦІЯ_10 України, видаючи за нібито прийняту постанову “Про відсторонення від ведення пленарних засідань 20 та 21 січня 2000 року ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_27 та ІНФОРМАЦІЯ_2 України ОСОБА_28”, другим пунктом якої доручалось ведення пленарних засідань йому - ОСОБА_1. Насправді це був цинічно сфабрикований, за безпосередньою участю фракції ІНФОРМАЦІЯ_4, документ, який ніколи не мав і не має статусу правового акта Верховної Ради України. А як узгоджуються з правдою і законом дії ОСОБА_1, коли він тривалий час користувався дуже сумнівною печаткою Верховної Ради України, яку немало ІНФОРМАЦІЯ_10 у тому числі і легітимний голова парламенту Олександр Ткаченко, визнали підробленою? Чи по правді, по закону і по Конституції чинив ОСОБА_1, коли підписував наскрізь сфальсифіковану постанову “Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України” №1400 від 21.01.2000р.? А хіба критеріями правди керувався невідомий з найвищого керівництва Верховної Ради України, хто 29 травня 2000 року дав вказівку службі фельдзв'язку вилучити з центральних органів державної влади України справжню постанову Верховної Ради України під № 1396 - ХР від 21.01.2000 року і замінити її сфабрикованою під цим же номером для того, щоб виправдати протиправні антиконституційні дії ОСОБА_1?.

А хіба правдою і благородством керувався ОСОБА_1, коли в 1999 році писав тексти всіх шістьох запитань на всеукраїнський референдум за так званою “народною ініціативою” олігархів, якою готувались антидемократичні зміни в Конституції вже для майбутнього президента, щоб наділити його небаченими ніде в цивілізованих державах повноваженнями?…”;

73) “…Як незаперечно свідчать численні факти, ОСОБА_1 протягом всього свідомого життя не лише не зробив жодного вартісного суспільного вчинку - він постійно був не в ладах із власним сумлінням, правдою і законом…”;

74) “…тут немає сліду найменшого співчуття до ОСОБА_1. Але скажи, будь ласка, до кого потрібно проявляти співчуття і милосердя: до народу, над яким знущаються вже десять років, чи до тих, хто цинічно це робить?...”;

75) “…Автор намагався писати винятково з позицій правди, неодноразово перевіряючи одні і ті ж факти, незалежно обґрунтовуючи свої слова та висновки незаперечними свідченнями і документами. І чим більше він їх вивчав - тим сильніше переконувався: кредом ОСОБА_1 були обман і подвійне життя, що вимагали постійного компромісу із власним сумлінням. Це привело до деградації самого поняття честі…”;

76) “…Автор вважає, що людина з таким темним минулим і з такими важкими прихованими гріхами не має жодного права займати високі державні посади, а тим більше керувати 50-мільйонним народом…”;

77) “…немало київських журналістів, які пробували писати і розказувати правду про ОСОБА_1, зазнали переслідувань. За вихід в ефір передачі за участю письменника ОСОБА_30, який лиш дотично торкнувся теми участі ОСОБА_1 у процесі над ОСОБА_20, ведуча передачі ОСОБА_31 вже наступного дня була звільнена із займаної посади. Бандитського нападу на вулиці зазнав журналіст газети “Час” ОСОБА_32, який опублікував низку критичних матеріалів про ІНФОРМАЦІЯ_19. Після виходу гострих публікацій про ІНФОРМАЦІЯ_4 і ОСОБА_1 в газеті “Хрещатик” було розігнано цілий відділ політики. Але такі брутальні і антидемократичні методи не в змозі завадити слову правди і тим більше вони не можуть сприяти створенню позитивного іміджу ОСОБА_1...”.

Зобов'язано відповідачів спростувати зазначені відомості як такі, що принизили честь, гідність та ділову репутацію позивача, шляхом видання брошури “Спростування” з текстом, викладеним у резолютивній частині рішення.

Заборонено розповсюдження вказаних відомостей у подальшому як таких, що не відповідають дійсності, у будь-якій формі та в будь-який спосіб (у засобах масової інформації, книговиданні, друкованій, усній, електронній, аудіо-, відео-, інтернет-виданнях).

Стягнуто на користь ОСОБА_1. у рахунок відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_2. 100 000 гривень, з видавництва “Просвіта” 50 000 гривень, також стягнуто з обох відповідачів у солідарному порядку 25 гривень 50 копійок витрат на оплату державного мита та 1 000 гривень витрат на оплату послуг адвоката.

Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2004 року стягнуто з ОСОБА_2. 4 987 гривень 25 копійок, а з видавництва “Просвіта” 2 487 гривень 25 копійок державного мита в дохід держави.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2004 року вказані рішення місцевого суду частково скасовано та змінено. Постановлено:

- скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 квітня 2004 року в частині стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача       1 000 гривень витрат на оплату послуг адвоката, у задоволенні цих вимог відмовити;

- змінити рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 квітня 2004 року в частині стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди, зменшивши її розмір відповідно з ОСОБА_2. - до 10 000 гривень, з видавництва “Просвіта” - до 20 000 гривень;

- змінити додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від             16 квітня 2004 року в частині стягнення з відповідачів мита на користь держави, зменшивши розмір стягнення відповідно з ОСОБА_2. - до 987 гривень 25 копійок, з видавництва “Просвіта” - до 1 987 гривень 25 копійок;

- виключити з резолютивної частини рішення Печерського районного суду       м. Києва від 7 квітня 2004 року посилання суду на ст. 440-1 ЦК України.    

У решті - рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 квітня 2004 року та додаткове рішення від 16 квітня 2004 року залишено без змін.

ОСОБА_2. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені судові рішення й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема: ст. ст. 5, 6, 14, 15, 15-1, 32, 62, 136, 139, 202, 232, 313 ЦПК України (1963 року), ст. 7 ЦК УРСР, ст. 47-1 Закону України “Про інформацію”, ст. 17 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, ст. ст. 62, 124, 128 Конституції України і ст. 10 Римської Конвенції (1950 року). Скаржник указує, що суди не дали належної оцінки поданим із його сторони доказам, жодний доказ не знайшов свого відображення в судових рішеннях; судом неправильно встановлені дійсні обставини справи та наявність прямого умислу автора на розповсюдження неправдивих відомостей, який є підставою для звернення до суду з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди; судовий розгляд проходив із порушенням принципів неупередженості та рівності сторін у процесі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд, з яким погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що оскільки відповідач ОСОБА_2. не спростував доводів позивача, то вказані конструкції слів за змістом підпадають під ознаки відомостей, що не відповідають дійсності як факти, а оціночні судження є перекрученими, образливими, містять неточну кваліфікацію дій позивача та виходять за допустимі межі, визначені національним і міжнародним законодавством.      

Проте з такими висновками погодитися не можна, тому що судами неправильно застосовані закони, які підлягають застосуванню, та не враховані міжнародно-правові зобов'язання України в сфері свободи слова, свободи вираження поглядів.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання                                                                                                                         заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя             (ст. 34 Конституції України).

Відповідно до ст. 7 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Якщо відомості, зазначені в частині першій цієї статті, були поширені через засоби масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), вони повинні бути   спростовані, у тому ж друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності та завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина чи організації, містить документ, що виходить від організації, такий документ підлягає заміні або відкликається. Порядок спростування в інших випадках встановлюється судом.

Громадянин або організація, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі разом із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Щодо вимог про спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди встановлюється строк позовної давності в один рік.

Згідно зі ст. 47-1 Закону України “Про інформацію” ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.

Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів визначаються законами України: “Про друковані засоби масової   інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства” та “Продержавну підтримку засобів масової   інформації та соціальний захист журналістів”.

Так, ст. 42 Закону України від 16 листопада 1992 року “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” передбачено, що редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованихзасобів масової інформації і   правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України “Про інформацію”;

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

Статтею 17 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, яка регулює відповідальність журналіста за завдану ним моральну (немайнову) шкоду, передбачено, що у разі відшкодування відповідно до Цивільного кодексу України журналістом і засобом масової інформації заподіяної ними моральної (немайнової) шкоди на них покладається солідарна відповідальність з урахуванням міри вини кожного.

У разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації. Суд враховує наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема досудового,   спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності, ділової   репутації та врегулювання спору в цілому. З урахуванням зазначених обставин суд вправі відмовити у відшкодуванні моральної шкоди.

Умислом журналіста та/або службової особи засобу масової інформації є таке їх/її ставлення до поширення інформації, коли журналіст та/або службова особа   засобу масової інформації усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечнінаслідки.

Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності   за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Зі змісту цієї норми випливає, що свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч. 2 ст. 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена “з явним злим умислом”, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в ст. 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб.

Політичний діяч має право на захист свого приватного життя, але межа захисту його репутації повинна бути такою, щоб забезпечити й вільне обговорення політичних питань. Політичні діячі неминуче стають відкритими для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають усвідомлювати це. При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: “Лінгенс проти Австралії” та “Українська Прес-Група проти України”).

У порушення вимог зазначеного національного і міжнародного законодавства та практики Європейського суду з прав людини місцевий та апеляційний суди чітко не розмежували відомості фактичного характеру, які не відповідають дійсності та порочать позивача, від ідей, думок, поглядів, поширених автором у книзі в порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова, не обґрунтували необхідності втручання суду в процес реалізації автором цього права та не спростували доводів відповідача про те, що, поширюючи інформацію, він діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

Аналіз змісту книги в цілому, на думку колегії суддів, засвідчує, що у публікації наявні законні наміри висловити свої погляди стосовно позивача як політичного та державного діяча, гостро і критично сформулювати свою думку щодо політичного портрета цього публічного діяча з питань, які представляють політичний і громадський інтерес.    

Автор доклав значних зусиль для встановлення зазначених у книзі фактів, якими обґрунтовує свою оцінку, що не підлягає перевірці в судовому порядку на предмет достовірності (додатки до книги).

Так, відомості, зазначені в пунктах під №№ 1-41 рішення місцевого суду, представляють собою не що інше, як точку зору чи особисту суб'єктивну оцінку подій та ситуацій, пов'язаних із самим позивачем як майбутнім відомим політиком, його батьком, братом, колишньою дружиною, зокрема: стосовно місця народження, судових процесів щодо батька та позивача, виключення й поновлення в складі студентів юридичного факультету КДУ, захисту дисертації.      

Так, зазначаючи про засудження батька та самого позивача, автор книги подає матеріал у контексті самої процедури судового процесу, проходження кримінальної справи по судових інстанціях і не зазначає, що позивача було визнано винним, оскільки обвинувальний вирок не набрав чинності. На підставі цього автор зробив декілька оціночних висновків, взявши за основу реальні події.

Визнаючи недійсними відомості, зазначені в пунктах під №№ 6-18, суди не звернули уваги на те, що в них автор дає аналіз історичних подій, що відбувалися в реальності й опосередковано пов'язані з особою батька позивача, та висловлює деякі свої припущення на основі аналізу історичних даних, наприклад про ймовірну зарплатню батька позивача як співробітника трудового відділу районної управи в Корнині в часи німецької окупації, а також висвітлює думки громадськості щодо факту його реабілітації.

Розповідь, навіть якщо вона ведеться дещо в епістолярному та літературному жанрі, про студентські роки відомого політика не може бути підставою для втручання держави в особі її судових органів в обмеження свободи слова і вільного вираження поглядів.

Відомості, поширені в пунктах №№ 42-50 стосуються періоду адвокатської діяльності майбутнього відомого політика. Визнаючи їх такими, що не відповідають дійсності, суди не звернули уваги на те, що в них автор книги дає своє оціночне судження щодо професійних якостей позивача, його недостатньої ретельності при здійсненні захисту ОСОБА_22 та ОСОБА_19, висловивши свій висновок, що він не впорався з обов'язками адвоката. Таким чином, указане також є історичним штрихом до особи відомого політика.

Відомості, що спростовані судами та зазначені в пунктах під №№ 51-65, стосуються критики дій позивача як керівника партії, депутата, керівника законодавчого органу, громадського діяча, яку не можна розцінювати як приниження ділової репутації, честі та гідності, бо це є не що інше, як реалізація права на свободу слова.

При цьому автор книги на основі реальних фактів і з посиланням на чинні законодавчі акти дає свою оцінку подій, що відбувалися в стінах Верховної Ради України та пов'язані з відстороненням від виконання своїх обов'язків ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_27. і його ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_28. у січні 2000 року. До таких висновків автор книги дійшов, будучи учасником тих подій - ІНФОРМАЦІЯ_20- та з урахуванням думок деяких інших ІНФОРМАЦІЯ_10, зокрема: ОСОБА_35. ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_27, ОСОБА_38 та інших.

Доводи ОСОБА_1. про те, що вказаними поширеними відомостями автор книги доводить вчинення позивачем злочину, порушуючи при цьому презумпцію невинуватості, не дають підстав для спростування таких відомостей.

Так, незалежно від того, в якому контексті поширена публікація про особу, вона вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України). Крім того, указані відомості про відомого політика, що висловлені в рамках свободи слова та вільного вираження поглядів, могли бути з урахуванням положення ст. ст. 94, 97 КПК України підставою для порушення кримінальної справи.

Тому в контексті Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей) зазначене не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

У розділах: “Заслужений орденоносець”, “Заключення” та “До читача” -   відомості за пунктами під №№ 66-77 - судом визнані такими, що не відповідають дійсності, що фактично містять в собі оціночні судження автора про те, чи заслуговував позивач на деякі державні нагороди, оціночні висновки автора про честь і гідність позивача, як політика та державного діяча з урахуванням біографічних даних та про майбутнє відомого політика з великими амбіціями.

Зазначені оціночні судження, думки та переконання не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів відповідача, не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності. Правильність думок і оцінок автора публікації можуть бути предметом думок та оцінок інших осіб, а не предметом повноважень судової влади, тому що визначати їх правильність у судовому порядку означає втручання в правовий статус громадянина.

Колегія суддів звертає увагу на те, що дійсно стиль викладення вищезазначеного матеріалу є доволі нетерпимим до позивача, жорстким і таким, що може викликати обурення, почуття образи, але позивач не довів того, що інформація поширена відповідачем “з явним злим умислом”, а не з метою сформувати думку про позивача. Посилання суду на те, що поширені у книзі відомості не мають причинного зв'язку з посадами позивача та його політичними переконаннями, є необґрунтованими, оскільки основний зміст книги (і про це вказано в усіх розділах, особливо у вступі та заключенні) направлений на доведення до широкої громадськості деяких невідомих історій з життя відомого політика, державного високо посадовця, який займав посади ІНФОРМАЦІЯ_2 УкраїниІНФОРМАЦІЯ_21, та має намір (як зазначено в книзі) балотуватися на найвищу державну посаду в Україні.

Крім того, суди не застосували положення ст. 47-1 Закону України “Про інформацію”, яка зазначає, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

За таких обставин у суду не було підстав для задоволення позовних вимог, а тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Задовольнивши позовні вимоги та притягнувши до відповідальності видавництво “Просвіта”, суди не звернули уваги на те, що гарантії прав видавництв і видавничих організацій та права й обов'язки видавця передбачені ст.ст. 19 і 20 Закону України “Про видавничу справу”, а саме права видавництв і видавничих організацій гарантуються Конституцією та законами України.

Втручання державних органів, їх посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян в організаційно-творчу діяльність видавців, а також цензура як контроль за ідеологічним змістом видань забороняються. Відповідними органами контролюється лише зміст інформації, що охороняється законом.

З урахуванням специфіки видавничої діяльності видавець має право, зокрема, приймати від юридичних і фізичних осіб замовлення на підготовку і випуск у світ видань, надавати їм редакційно-видавничі та інші послуги відповідно до профілю своєї діяльності.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації та визнанні поширених про позивача відомостей такими, що не відповідають дійсності, підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 квітня 2004 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м Києва від 26 липня 2004 року в частині задоволення позовних вимог, стягнення витрат на оплату послуг адвокатів і державного мита скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2004 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, видавництва “Просвіта” про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

У решті - судові рішення залишити без зміни.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий

  • А.В. Гнатенко

Судді:

  • Л.І. Григор'єва
  •  В.І. Гуменюк
  •  В.Г. Данчук
  •  В.Й. Косенко.”

Джерело: Єдиний державний реєстр судових рішень


В тему:

Минуле Віктора Медведчука

СБУ і Віктор Медведчук:

Майбутнє Віктора Медведчука:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Последние новости

20:01
Погода в Україні у неділю: сонячно, тільки на Заході можливі дощі (МАПА)
19:21
Эстония в одностороннем порядке завершила разметку пограничной зоны на сопредельных с Россией водоемах
18:30
Хронология расстрела «вагнеровцев» армией США в Сирии восстановлена NYT
17:49
Офіцер ГРУ Іванніков, причетний до збиття MH17, фактично керував ЛНР і надсилав рекомендації Суркову
16:02
У п'ятницю на фронті постраждало 3 військових
15:51
Федерація футболу України продає квитки на фінал ЛЧ через спекулянтів
14:18
Томос про автокефалію Української церкви вже написаний, автор - один з кращих каноністів
13:10
Отпущенный под залог одесского губернатора активист убил человека — факты и последствия
12:32
Генсек ООН считает важным установить виновных в крушении малайзийского «Боинга» над Донбассом
11:26
ФБР: российские хакеры инфицировали роутеры. В группе риска - жители более 50-ти стран мира

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com