У середу, 5 липня, в Гарнізонному храмі Петра і Павла у Львові відбулося прощання з письменницею Вікторією Амеліною [2]. Її та ще 12 осіб вбила ракета, яку росіяни випустили по піцерії у центрі Краматорська.   Доля Вікторії Амеліної пов’язана дитячим письменником Володимиром Вакуленком.

Його загарбники розстріляли під час окупації Ізюма навесні 2022 року. За день до викрадення Вакуленко [3] закопав свій щоденник під вишнею біля будинку у рідному селі Капитолівка. Батьки Володимира після вигнання окупантів передали щоденник Вікторії Амеліній. Разом з однодумцями вона підготувала до видання книгу Вакуленка «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші».

22 червня президент України Володимир Зеленський придбав щоденник загиблого письменника на відкритті Книжкового Арсеналу в Києві.

Читайте також: Не «адін народ» [4]

Оксана Забужко зарахувала Вікторію Амеліну та Володимира Вакуленка до «Нового Розстріляного Відродження» ‒ українських митців, вбитих Росією. Так само 90 років тому інтелектуальну еліту України знищував сталінський тоталітарний режим.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки нагадує, чому українських митців 1920-х – 1930-х рр. називають «Розстріляним Відродженням».

Читайте також: СБУ оприлюднила документи КДБ про долі "Розстріляного відродження" [5]

Що таке «Розстріляне Відродження»?

Генерацію діячів культури 1920-1930-х років, які жили й творили в радянській Україні, називали «Червоним Ренесансом».  Після того, як більшість представників цього покоління були фізично знищені радянським тоталітарним режимом, літературознавець з діаспори Юрій Лавріненко запропонував новий термін ‒ «Розстріляне Відродження». 

Поштовхом до «Червоного Ренесансу» стала українізація 1920-х років. Не варто думати, що більшовицький режим проводив цю політику з любові до України та її культури. Українізація стала вимушеним кроком, поступкою потужному українському спротиву, який тривав і після поразки Української революції 1917-1921 рр.

Культурне життя 1920-х тісно пов’язано  з Харковом – тодішньою столицею радянської України, а його символом став будинок літераторів «Слово». Під одним дахом жив і працював майже весь «червоний ренесанс»: Лесь Курбас і Микола Куліш, Володимир Сосюра і Валер’ян Підмогильний, Майк Йогансен і Григорій Епік, Микола Хвильовий і Павло Тичина, Михайль Семенко і Михайло Яловий, Остап Вишня і Юрій Яновський і багато інших. 

Читайте також: Академік Микола Жулинський: Кожне покоління «приречене» переглядати власну історію [6]

Як було знищено ціле покоління українських митців?

Хвиля масових репресій проти діячів культури розпочалася у травні 1933 року з арешту літератора Михайла Ялового. Не чекаючи арешту, у власній квартирі №9 в будинку «Слово» вкоротив собі віку автор відомого гасла «Геть від Москви!» Микола Хвильовий. Знищення інтелектуальної еліти відбувалося під час і після Голодомору 1932-1933 рр. Обидва процеси були складовими політики геноциду, яку здійснював радянський тоталітарний режим.

Апогеєм розправи над українськими митцями став 1937 рік. З 27 жовтня по 4 листопада – з метою «перевиконання плану» зі знищення «ворогів народу» до 20-ї річниці більшовицького перевороту – в урочищі Сандармох у Карелії кати НКВД розстріляли 1111 в’язнів етапу Соловецького табору особливого призначення. Понад 250 з них були представниками української інтелігенції. Знищивши митців, влада намагалася «вбити» і їхній творчий доробок. Книги письменників і науковців вилучалися з бібліотек, довгі роки не видавалися, твори художників знищувалися.

Читайте також: "Це війна за право бути, а не називатися українцем. Його треба заслужити" [7]

Кому з українських митців вдалося вціліти?

Деяким діячам культури вдалося зберегти життя. Гуморист Остап Вишня провів у таборах ГУЛАГу майже 10 років і після звільнення повернувся до письменницької діяльності. Івану Багряному вдалося втекти з таборів і продовжити писати в еміграції. Але це поодинокі винятки.

Максиму Рильському, Павлу Тичині, Володимиру Сосюрі вдалося уникнути таборів. Але платою за це була відмова від власного художнього стилю та перевтілення в апологетів політичного ладу, який знищив їхніх друзів і рідних. Втім вони намагалися використовувати своє становище для підтримки молодих митців.

Читайте також: Як російська імперія заважала бути українцями [8]

Кремль знищував українських митців лише у 1930-х?

Злочини Росії проти української культури та її діячів не обмежуються 1930-ми. Композитор Микола Леонтович, автор найпопулярнішої у світі різдвяної мелодії «Щедрик» (Carol of the Bells) був убитий у власному домі агентом радянської спецслужби у 1921 році. Поет Василь Стус загинув від ненадання медичної допомоги у виправній колонії «Перм-6» уже в часи горбачовської Перебудови у 1985 році.

***

За заявами про «один народ» криється невизнання Москвою права українців на власну державність, ідентичність і культуру. І сучасний кремлівський режим намагається фізично усунути тих, хто не поділяє цю точку зору. Зокрема й українських митців, які самим своїм існуванням спростовують ту химерну картину світу, яку намалювали собі кремлівські верховоди та ідеологи «руського мира».

—

Джерело:  Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки [9]

Читайте також: 

•  Бойчукізм: розстріляне мистецтво [10]
•  Евгений Сверстюк и его константы [11]
• Як харківські культурні діячі переходять на українську мову та віднаходять українську культуру [12]
• Чому девіз “Схід і Захід разом” не спрацював у 1919-му [13]
• Що криється за іменем. Історія відсутності й повернення Свідзінського [14]
•  Як українцям московити та комуністи стирали пам’ять? [15]