22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві зібралися близько ста тисяч осіб. Повсюди майоріли синьо-жовті прапори. О 12:00 Акт про возз’єднання України урочисто зачитали народу. Через 71 рік, 1990-го у переддень річниці Акту Злуки о той же час близько мільйона громадян УРСР вийшли на вулиці своїх міст і сіл.

"Живим ланцюгом" вони з’єднали Івано-Франківськ, Львів, Тернопіль, Рівне і Київ, нагадує видання "Локальна історія [2]".

Як вдалося організувати першу наймасштабнішу в історії України акцію лише за місяць, без мобільного зв’язку та інтернету? Як радянська влада намагалася перешкодити велелюдному заходу? Про це "Локальній історії" [3] розповіли організатори історичної події народні депутати України І скликання Богдан Горинь та Іван Заєць.  

 "Ланцюг смутку"

23 серпня 1989 року у 50-ту річницю підписання пакту Молотова-Ріббентропа республіки Балтії провели мирний протест. Близько двох мільйонів громадян від Таллінна через Ригу до Вільнюса утворили "живий ланцюг" завдовжки майже 600 км. Взявшись за руки, вони вшанували хвилиною мовчання пам’ять жертв радянського режиму. Акція тривала кілька хвилин і ввійшла в історію під назвою "Балтійський шлях".

Читайте також: Кирилл Галушко: «Майданы происходят тогда, когда мы что-то не доделали дома» [4]

"Балтійський шлях" у Латвії, 23 серпня 1989 року. Фото: wikipedia.org

Богдан Горинь, який тоді очолював львівську обласну організацію Української гельсінської спілки, напередодні побував у Балтії і знав про підготовку цієї акції. Саме у балтійських країн згодом Україна запозичила ідею "живого ланцюга".

До того ж, 1989-го в Україні вже вдалося провести кілька масових акцій. 28 жовтня з міста Нетішин Хмельницької області рушила екологічна хода до Києва [5]. У заході, який організував Народний Рух України та "Зелений світ", взяли участь близько п’яти тисяч осіб. А 17 вересня, у 50-ту річницю радянської окупації Західної України, у Львові понад 200 тисяч людей вийшли на вулиці міста зі свічками в руках. "Ланцюг смутку" організував львівський осередок Української гельсінської спілки під керівництвом Богдана Гориня:

"Ланцюг смутку". Львів, 17 вересня 1989 рік. Фото: надав Богдан Горинь

"Ланцюг смутку". Львів, 17 вересня 1989 рік. Фото: надав Богдан Горинь

— 17 вересня партійні органи Києва і Львова готувалися урочисто відзначити "велику подію", коли західні землі увійшли до СРСР. На раді УГС ми вирішили зірвати їхню підготовку і відзначити цю дату днем скорботи. Про вдалий захід я розповів братові Михайлу. Також розповів йому про свою поїздку до Таллінна та Риги, як там готувалися до "Балтійського шляху". На що він сказав, щоб я обов’язково прибув на Велику Раду Руху, яка відбудеться в грудні у Києві.

"Ланцюг смутку". Львів, 17 вересня 1989 рік. Фото: надав Богдан Горинь

16 грудня 1989-го на засіданні Великої Ради голова секретаріату Народного Руху України Михайло Горинь запропонував відзначити річницю проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР "живим ланцюгом" від Львова до Києва. Щоправда, не всі члени Руху тоді підтримали цю ідею.

Велика Рада Руху, вересень 1989 року. Фото: надав Богдан Горинь

— Почалися дискусії: як люди можуть вийти у січні на мороз, тим паче, що випадав робочий день. Казали, що треба відкласти, нічого з того не вийде, — пригадує Богдан Горинь. — Мені довелося виступити і я сказав, що не поділяю песимістичних настроїв. Нам вдалося у Львові провести великий захід, отже, частина цих людей здатні заповнити трасу між Львовом і Києвом.

Іван Драч і Богдан Горинь. Велика Рада Руху, вересень 1989 року. Фото: надав Богдан Горинь

Врешті голова Народного Руху України Іван Драч розпорядився створити робочу групу та призначив Михайла Гориня відповідальним за трасу Київ–Житомир, а Богдана Гориня за трасу західних областей України. 

Читайте також: Унітарна держава чи федеративний устрій: чому Злука могла не відбутися [6]

Надійний зв’язок

Для організації масштабної акції часу залишалося обмаль. Насамперед треба було дістати карти, аби нанести на них дільниці та закріпити їх за громадськими організаціями. Іван Заєць тоді був членом Народного Руху України, пригадує, що проблему з картами допоміг вирішити Анатолій Шибіко, який працював у галузі картографії.

Карта "живого ланцюга" на відрізку траси Львів-Тернопіль. Фото: надав Богдан Горинь

— Як зараз пам’ятаю: довгий стіл, на столі детальна карта областей із визначеними на ній ділянками для кожної організації. Організатором ланцуга єдності виступив Рух, який був не звичайною громадською організацією. Рух був новітньою формою самоорганізації українців на фінальному етапі національно-визвольних змагань для відновлення української національної державності. Це виявилося не тільки в розгалуженій мережі структур по всій Україні, але й в організації багатьох масштабних загальноукраїнських акцій, однією з яких і був ланцюг єдності.

Рух — явище багатоджерельне, він виник як вияв широкої народної ініціативи. У його творенні активну участь брали десятки, а то й сотні громадських організацій, зокрема Спілка письменників України, Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка, Українознавчий клуб "Спадщина", багато організацій зі Львова, Тернополя, Рівного, Івано-Франківська та інших міст. Тоді не було таких можливостей як зараз, але був надійний зв’язок між людьми. Кожна організація мала список своїх людей і їхні телефони. Одна людина відповідала за контакт із 5–10 особами. 

Синьо-жовті прапори придбати у той час було неможливо, тож скуповували синю та жовту тканину у магазинах і шили стяги самотужки. Треба було подбати і про транспорт, аби вивести людей на потрібні ділянки. З цим проханням організатори звернулися до автобусних парків та інших великих підприємств.

Читайте також: Мирослав Маринович: "Дратує слово "зубожіння". Хочете жити, як німці, – працюйте, як вони" [7]

Про заплановану масову акцію Михайло Горинь повідомив завідувача ідеологічного відділу ЦК КПУ Леоніда Кравчука, той не заперечував. Спочатку комуністична влада не втручалася, та ближче до події почали встромляти палиці в колеса. 

Запрошення на перший "живий ланцюг" до Дня Соборності України. Фото: надав Богдан Горин

— Влада думала, що нам не вдасться організувати ланцюг єдності, — каже Іван Заєць. — Але коли зрозуміли масштаби акції та її державотворчу спрямованість,  кількість учасників і української символіки, почали тривожитися. Намагалися якщо не зірвати захід, то хоча б зменшити його вплив на суспільну свідомість. Наприклад, наказали керівникам автотранспортних підприємств не давати нам автобуси. Вилучали тканину з магазинів, серед зими бралися ремонтувати ті ділянки дороги, якими пролягатиме "живий ланцюг".  

Попри це акцію запланували на неділю 21 січня 1990 року. До ланцюга вирішили доєднати й Івано-Франківськ, оскільки саме це місто було столицею ЗУНР у 1919 році.

"22 січня 1919 року — один з найвидатніших днів історії України. Дві незалежні українські держави — УНР і ЗУНР, які виникли в результаті розпаду двох імперій (Російської і Австро-Угорської) возз’єдналися в єдину незалежну соборну українську державу... Але радість була короткою. Ворожі навали зі сходу і заходу розірвали землі Соборної України. Довгі десятиліття ворожа окупаційна ідеологія вичавлювала з пам’яті народу День Соборності України. Настав час відновити затерту сторінку нашої історії". Тисячі листівок з таким текстом організатори виготовили на друкарських машинках та розповсюдили серед людей із закликом долучитися до ланцюга єдності. 

Читайте також: Сергій Грабовський: "Шлях накреслили правильний. Потрібно було на нього стати і рухатися" [8]

Про Акт Злуки знали одиниці

Уранці 21 січня 1990 року Богдан Горинь з активістами з Гельсінської спілки виїхали автівкою на трасу Львів–Тернопіль. Люди гуртувалися, тримаючи у руках синьо-жовті прапори. Богдан Горинь вийшов з машини і через мегафон привітав учасників з Днем Соборності:

Богдан Горинь вітає учасників "живого ланцюга" на трасі Львів-Тернопіль. 21 січня 1990 рік. Фото: надав Богдан Горин

— Було грандіозне враження, люди плече в плече з прапорами стояли вздовж траси від Львова до Тернополя! Це історичне дійство! Найзворушливішим моментом для мене було побачити серед учасників свою стареньку маму, їй було 89 років. Мама жила у Ходорові, звідти виділили автобуси на цю трасу і її також запросили. Я підійшов до неї і запитав: як ти наважилася? А вона відповіла, що не могла не прийти, коли її сини організовують таку акцію.

Богдан Горинь вітає учасників "живого ланцюга" на трасі Львів-Тернопіль. 21 січня 1990 рік. Фото: надав Богдан Горин

Богдан Горинь з мамою під час акції "живий ланцюг" на трасі Львів-Тернопіль. 21 січня 1990 рік. Фото: надав Богдан Горин

Тим часом Іван Заєць разом із Українознавчим клубом "Спадщина" вирушив автобусом із Києва на 79-й кілометр Житомирської траси. На ділянках, де бракувало людей, місцеві громадські організації оперативно підвозили активістів автобусами.

Іван Заєць з членом Українознавчого клкбу "Спадщина". 79-й км Житомирської траси, 21 січня 1990 року. Фото: надав Іван Заєць

— Коли ми приїхали на місце, почали розставляти людей, витягувати прапорці, пустився густий сніг. Машини їхали нам на зустріч, сигналили, дехто просив прапори, казали, що їдуть на схід України. Комусь дали, а комусь відмовили, бо в нас теж було їх обмаль. Уже згодом Леонід Кравчук мені розповідав, що в цей день він переодягнувся у спортивний костюм, взяв Волгу і проїхався у бік Житомира. Коли він побачив багато людей, прапорів, веселі настрої, то зрозумів, що все зміниться.

Читайте також: Історія здобуття незалежності: як українці боролися за власну державу. Частина 1 [9]

Іван Заєць під час акції "живий ланцюг". 79-й км Житомирської траси, 21 січня 1990 року. Фото: надав Іван Заєць

Ланцюг єдності пролягав від Івано-Франківська до Києва через Львів, Тернопіль, Рівне і Житомир. За офіційними даними радянської влади, в загальнонаціональній акції взяли участь 450 тисяч осіб, за підрахунками членів Руху — мільйон людей. О 12:00 вони взялися за руки, утворивши "живий ланцюг" завдовжки майже 700 кілометрів.

Акція "Живий ланцюг", члени Українознавчого клубу "Спадщина". 79-й км Житомирської траси, 21 січня 1990 року. Фото: надав Іван Заєць

"Живий ланцюг" у Києві, 21 січня 1990 року. Фото: ukrinform.ua

Того дня радянська влада задіяла більше десяти тисяч правоохоронців, які стежили за акцією. Вже наступного дня міністр внутрішніх справ УРСР Іван Гладуш надіслав до ЦК КПУ доповідну, де зазначав, що учасники акції використали 840 автобусів, наданих екскурсійними бюро і підприємцями, а також 23 тисячі власних автомобілів.

"Живий ланцюг" у Львові, 21 січня 1990 року. Фото: ukrinform.ua

Акція "Живий ланцюг" тривала більше години та закінчилася велелюдними мітингами. У столиці захід відбувся на Софійській площі, ведучим був Дмитро Павличко. На мітингу у Києві міліція нарахувала 550 прапорів, серед яких переважали синьо-жовті стяги, та ще з пів сотні плакатів із закликами до незалежності України. У Львові мітинг відбувся біля пам’ятника Івану Франку, там правоохоронні органи відзвітували про п’ять тисяч синьо-жовтих прапорів.  

Читайте також: Уроки украинской революции 1917—1921 годов [10]

Мітинг у Києві на Софійському майдані після завершення "Живого ланцюга", 21 січня 1990 року. Фото: ukrinform.ua

— Ця акція сколихнула Україну. Люди довідалися про Акт Злуки між УНР і ЗУНР. Адже про це знали одиниці. Більшість вперше дізналися, що в нас була своя держава на початку ХХ століття, був свій герб, прапор, що ми так просто не погодилися на поневолення Росією, — каже Іван Заєць.

— Ланцюг планувався як масштабна національна мобілізаційна акція, яка повинна була підготувати Рух та інші патріотичні організації до виборів в парламент і місцеві органи влади, які мали відбутися в березні 1990 року. Рух розглядав ланцюг також як акцію, яка мала посилити готовність українців до боротьби за відновлення української національної державності.

Водночас це була потужна просвітницька акція, спрямована на духовно-культурне відродження нації, зокрема на поглиблення національної пам'яті. Задум організаторів ланцюга полягав у тому, щоб охопити через різні урочистості в рамках цієї акції якомога більшу кількість громадян, хоч стержневим її елементом мав бути "живий ланцюг" між Івано-Франківськом та Києвом.

Мітинг у Житомирі після завершення "Живого ланцюга", 21 січня 1990 року. Фото: istpravda.com.ua

Акція охопила не лише ті населені пункти, через які простягався "живий ланцюг", а й всю Україну. Урочисті заходи з нагоди 71-річчя проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР провели також на Закарпатті, Волині, Полтавщині, Херсонщині, Миколаївщині, Чернігівщині, в інших областях України та навіть у Криму. Ланцюг єдності 21 січня 1990 року став передвісником незалежності України. А День Соборності в Україні офіційно почали відзначати лише з 1999 року.

—

Дарія Денис, опубліковано у виданні "Локальна історія [2]"

Читайте також: 

• "Світ настрахали, що наша незалежність призведе до ядерного Армагеддона" [11]
• Посол США з нагоди Дня Собороності звернулася до українців, Росії та світу [12]
•  Іван Заєць: Що сталося з українською політикою [13]
• «Живий ланцюг» у День Соборності на мосту Патона в Києві, 22 січня 2019 року [14]
•  У коммунистов был шок: "Как смогли столько людей вывести?" [15]