Про справжні зміни чи їх відсутність в українській політиці часто свідчать малопомітні деталі, а не гучні показові скандали. Ця історія про одну з таких деталей, яка не змінилася щонайменше від часів Віктора Ющенка

Українські юристи серед тижня опублікували [2] відкрите звернення до президента Володимира Зеленського з вимогою підписати законопроект, яким серед іншого обмежують продаж російської видавничої продукції на українському ринку. Повністю звернення можна прочитати за посиланням [3], а коротко справа в тому, що глава держави майже два місяці ніяк не реагує на документ, ухвалений конституційною більшістю народних депутатів, зазначає видання  ТИЖДЕНЬ [4].

Головним автором проекту зазначений Микита Потураєв із президентської ж фракції монобільшості, а тільки від «слуг» документ підтримали 200 депутатів. Все це можна було б назвати вкрай дивним, але подібних законопроектів за час президентства Володимира Зеленського накопичилося вже 29.

Ідеться про ситуацію, коли законопроект після ухвалення Радою лежить у президента понад 15 днів, але не отримує ані схвалення, ані вето. Це порушення Конституції. У статті 94 Основного закону прямо вказано: «Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду». Після підписання та публікації закон вважається чинним.

Варіанту не робити нічого у Конституції немає. Це не заважає Зеленському не робити нічого. Наприклад, у нього на підписі з 21 лютого лежить законопроект [5] про зміни до статусу нардепів, який передбачає новий обрахунок окладів депутатів і різних доплат для них. З березня на підписі у президента закон про спрощення рішень місцевого самоврядування в умовах війни.

Кожному з таких випадків можна знаходити різні пояснення. Наприклад, документ про зарплати нардепів міг би викликати несприйняття у суспільстві в перші дні війни (у липні скандал із зарплатами депутатів таки відбувся, коли ті збільшили собі зарплату, хоча і не збільшили бюджет на утримання Ради загалом). Щодо повноважень місцевих органів влади, то за місяць після законопроекту №7153 [6], який досі чекає реакції глави держави, депутати ухвалили інший документ на ту саму тему: №7269 [7]. Жодних проблем з його підписанням не було. Тут можна припустити, що президенту чимось не сподобалися норми першого законопроекту і їх вирішили відкоригувати, не вдаючись до вето.

Якщо продивитися всі законопроекти, які відправлені у «чистилище», то серед них немає якоїсь закономірності, що виражала б нелюбов президента до конкретного депутата, комітету чи галузі. Майже всі ініційовані рідною президентові «Слугою народу» (як і взагалі переважна більшість ухвалених нинішнім парламентом законів). Є навіть зміни до бюджету 2020-го. Ухвалені парламентом, але так і не підписані й не ветовані.

Читайте також:  Справа не в Єрмаку. Все гірше [8]

Причина, яка криється за небажанням глави держави реагувати на голосування парламенту, може бути різною у кожному конкретному випадку. Однак загальний принцип зрозумілий. Зеленський не потрапляє у заголовки новин, ветуючи популярні ініціативи, якщо ті йому не подобаються. З часом питання сходить нанівець і забувається. Або ж не загострює уваги суспільства на конкретних речах, які потрібно «протягнути», адже у випадку вето до законопроекту додають пояснювальну записку, в якій викладено, що саме не сподобалося главі держави. Замість цього подається новий законопроект на ту ж тему, який успішно проходить всі стадії та публікується. У будь-якому випадку, ідеться про інформаційні гальма для тих чи інших тем.

Зеленський не є винахідником такої практики. Харківська правозахисна група у листопаді 2019-го написала юридичний огляд [9] щодо питання застосування президентом вето. Одним із піднятих у тому огляді питань було й порушення главою держави строків підписання законів. За даними авторів, практика відома щонайменше з часів Віктора Ющенка, коли той зволікав із підписанням бюджету на 2007 рік.

До такого ж вдавався і попередник Зеленського Петро Порошенко. Автори використали три приклади. Йдеться про законопроект щодо захисту вкладників банків (№ 5553 [10]) та два інші з галузі захисту довкілля. Документи щодо довкілля Порошенко в підсумку ветував, але поза межами відведеного Конституцією 15-денного терміну. Активісти намагалися використати це й довести, що закон слід вважати ухваленим, але цього так і не сталося.

Законопроект про захист вкладників (№ 5553) прикметний з багатьох причин. Його ухвалили під час націоналізації «Приватбанку» [11] і пропонувалося на 100% відшкодовувати усі депозити за рахунок держави в разі краху установи. Це суперечило ідеї реформування банківської галузі. Стосовно документу було багато галасу, Порошенко обіцяв його підписати, але так і не зробив цього. Однак законопроект навіть більш важливий тим, що саме на його прикладі бездіяльність президента пробували оскаржити в суді.

Верховний суд (ВС) відмовився розглядати ту справу по суті. Із посиланням на рішення Конституційного суду, який у 2003-му тлумачив саме статтю 94 Конституції, судді дійшли висновку, що «підписання або повернення закону на повторний розгляд Верховної Ради України – виключне конституційне право президента України». Іншими словами, у його посадових обов’язках ніде не вказано, що він саме зобов’язаний щось вчинити із законом. Може підписати, а може й ні. Згодом ту саму фразу про «виключне конституційне право президента України» ВС використає в інших подібних справах, отже, це усталена судова практика.

Читайте також: Дивні дива з закритості ЄДРЮО [12]

Загалом це питання є одним із тих, які створюють «сіру зону» у функціонуванні  держави. І в Офісі нинішнього президента такі речі використовують часто. Можна пригадати гучну історію з відставкою голови Конституційного суду Олександра Тупицького [13] указом президента, яка законом не дозволена. Але поки тривали судові справи про оскарження указу, сплив і термін повноважень небажаного судді. До речі, й там Зеленський використав практику, відому ще з часів президента Ющенка.

Усі згадані проблеми мають початок в українській Конституції. Щодо неї можна ставити багато запитань: чому не було написати, що президент «повинен підписати закон», замість «підписує закон»; чому взагалі треба згадувати підпис президента у процедурі, яка теоретично вважається завершеною і без нього? В уже згаданому звіті Харківської правозахисної групи зазначають, що способи так званої «конституційно-правової відповідальності» президента в Україні просто відсутні.

Тож президенти несуть виключно моральну відповідальність, яка нібито має позначатися на їхній популярності. Що відбувається із законопроектами, які Рада схвалила, але їх так і не підписали? Картка законопроекту про вкладників «Приватбанку» і досі висить на сайті парламенту [14]. У стадії проходження зазначено, що «закон направлено на підпис президенту». Поки що так буде й далі: документ перемістили в кошик, але не видалили з системи остаточно. Можливо, він просто зникне під час чергового оновлення сайту парламенту.

 —

Андрій Голуб,  опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ [15]

На цю тему:

• Навіть у Конгресі США підозрюють Єрмака у зраді та вимагають від Байдена дати пояснення щодо безпечності переговорів з ним [16]
• І знов Єрмак: Штайнмаєр вимагав від Зеленського пояснень, чому зірвався його візит до Києва [17]
• Знову Єрмак та Татаров. Чому Зеленський так за них тримається? В чому їхня цінність і унікальність? [18]
• Вирішення трьох питань зняло б будь-які претензії до офісу президента — Шабунін [19]
• Саботаж Зеленского. Кто и как блокирует назначение антикоррупционного прокурора [20]