На порятунок потерпілих українців виступили здебільшого співвітчизники ...

Дослідник тогочасного геноциду українців, кандидат історичних наук Ярослав Папуга цього року опублікував унікальну книгу про ставлення Заходу до цієї трагедії у 1932-1933 рр. під промовистою назвою «Змова мовчання». В умовах сьогоднішнього ставлення світової спільноти до російсько-української війни тема більш ніж актуальна, а уроки з неї просто необхідно знати, хоч би для того, щоб вони більше ніколи не повторилися.

«Вголос» порозмовляв із Ярославом Папугою про проблемні сторінки непростої теми ставлення Заходу до Голодомору 1932-1933 [2] рр.  

Ярослав Папуга

СТАЛІН ГОТУВАВСЯ ДО ГЕНОЦИДУ, ТОМУ ЗМІНИВ СВОЮ МІЖНАРОДНУ ПОЛІТИКУ

Продовольчу катастрофу в УСРР потрібно віднести до переліку геноцидів, які пережило людство в ХХ ст. Превентивні заходи Кремля напередодні масової смертності свідчать: Сталін готувався до наближення трагедії та намагався не допустити розповсюдження інформації про неї. Посилення контролю на кордоні, виселення звідти нелояльного населення, активізація пропагандистської діяльності на Заході, зміни в міжнародній політиці, зокрема, підписання цілої низки договорів — усе це відбувалося напередодні Голодомору. Москва організувала його й заздалегідь вжила дій, щоб зменшити для себе негативні наслідки від розповсюдження інформації про трагедію.

Міжнародна ситуація в той час виявилася сприятливою для СРСР і частина демократичних держав пішла на зближення з комуністичною імперією перед загрозою нацизму. Однак необхідно пам’ятати, що помітне потепління стосунків розпочалося ще 1932 року до початку продовольчої катастрофи. Москва, здійснюючи Голодомор, потребувала спокою на міжнародній арені й завчасно змінила політику, щоб досягнути цього.

ІНФОРМАЦІЙНА БЛОКАДА ГЕНОЦИДУ УКРАЇНЦІВ

Стаття британського журналіста Гарета Джонса [3] про Голодомор у березні 1933 року

Пасивна позиція Заходу стосовно Голодомору стала можливою через поєднання багатьох факторів, які склалися в той час. Доволі успішною виявилася інформаційна політика Москви. Сталінське керівництво зуміло на певний час приховати від широкого загалу відомості про українську трагедію, хоч це здавалося неможливим. Смерть мільйонів людей від голоду на європейському континенті поряд із країнами Заходу насправді була маловідомою для світової громадськості. Наприкінці 1932-го — на початку 1933 року, коли смертність від голоду набрала розмаху, засоби масової інформації небагато повідомляли про продовольчу катастрофу України. Перекриття кордонів, вдала робота з журналістами, створення видимості досягнень у впровадженні планів п’ятирічок призвели до того, що в початковий період Голодомору повідомлень про нього було дуже мало.

На цю тему: Маловідомі фотографії Голодомору 1932-33 років з архіву імені Пшеничного [4]

Першим помітним інформаційним проривом виявилися публікації про страхітливу ситуацію в Україні в березні 1933 року британських журналістів. Ці повідомлення викликали занепокоєння західної громадськості подіями в УСРР [5]. Кремль зумів опанувати ситуацію та домігся, щоб на якийсь час ситуація втихомирилася. Організація судового процесу над англійськими інженерами, тиск на західних кореспондентів, акредитованих у Москві, заходи контрпропаганди принесли результат. Ще на кілька місяців повідомлення про величезну смертність українського селянства змістилися на маргінес тем, які цікавили світову громадськість.

НАЙБІЛЬШ ПОМІТНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ, ЯКИЙ ВІДРЕАГУВАВ, БУВ КЕРІВНИК НОРВЕГІЇ МОВІНКЕЛЬ

Йоган Людвіг Мовінкель [6] (прем’єр-міністр Норвегії)

Улітку 1933 року завдяки активності українців й окремих західних діячів питання про Голодомор знову активізувалося. Набрала розмаху акція протесту проти політики Москви, поширилися вісті про трагедію, розвинулися заходи порятунку голодних. Складалося враження, що масові виступи на підтримку постраждалих розбудять сумління світової громадськості, яка змусить лідерів Заходу втрутитися у ситуацію. Керівництво великих держав у той час мало можливість вплинути на Кремль, який організував Голодомор. Попри показну міцність, СРСР не був тоді настільки могутнім і самодостатнім.

Проте восени 1933-го події розвинулися іншим шляхом. Українською трагедією перейнялася лише незначна частина західної спільноти. Виступи її на захист голодного населення не вплинули на позицію політичного керівництва. Найвищою посадовою особою, яка з моральних засад намагалася рятувати голодних, виявився прем’єр-міністр Норвегії Мовінкель. Однак ніхто з лідерів світових держав не підтримав його шляхетний порив. Та й позиція громадськості була неоднозначною. Частина виступила на підтримку постраждалих, а інші стали на захист Радянського Союзу.

На цю тему: Голодомор в Украине: моральная ответственность Запада [7]

СВІТОВІ ЛІДЕРИ ЗНАЛИ ПРО ГОЛОДОМОР І ВСЕ ОДНО КУПУВАЛИ ЗЕРНО У КРЕМЛЯ

Сучасній людині важко збагнути мотиви діячів, які активно підтримали комуністичний режим, що заморив голодом мільйони людей. Однак на прихильників СРСР українська трагедія не справила помітного враження. Жоден відомий радянофіл не переглянув своїх поглядів у роки Голодомору [8]. Окремі засумнівалися в комуністичному режимі лише під час судових процесів другої половини 1930-х років. Смерть мільйонів селян у страшних муках через конфіскацію продуктів виявилася менш помітною, ніж відкрита розправа над відомими опонентами Сталіна. Мабуть, кремлівський диктатор, організовуючи Голодомор, тямив, що зможе не допустити узгоджених виступів проти нього. Міжнародна громадськість так і не провела спільних дій на порятунок голодного населення.

Французький політик Ерріо, котрий заперечував наявність голоду з негативною характеристикою в західноукраїнській пресі

Західні лідери мали достатньо інформації про становище населення України. Заходи замовчування виявилися ефективними для приховання правди перед значними групами населення, однак не завадили діяльності дипломатичних і розвідувальних служб. Керівництво держав вчасно отримало інформацію про ситуацію в УСРР. Лідери провідних країн мали можливість вплинути на позицію Кремля, зважаючи на його потребу у західних технологіях і спеціалістах. Врешті-решт ці держави могли відмовитися від закупівлі зерна з Радянського Союзу. Утім вони не мали намірів зважати на повідомлення про Голодомор [9] при здійсненні зовнішньої політики. Навпаки, в ті роки демократичні країни Заходу шукали зближення з СРСР [10]. На це вплинули різні чинники.

Насамперед Москва змінила з початку 1930-х років риторику та проголосила проведення більш миролюбної політики. Цілком вірогідно, що комуністичне керівництво свідомо змінило курс, зважаючи на внутрішню слабкість у роки колективізації та Голодомору. У таких умовах Кремль мав потребу в спокої й отримав його. Світова економічна криза та встановлення диктаторських режимів у Європі ще більше зміцнили позиції Радянського Союзу.

На тлі Гітлера, Сталін виглядав розважливим і прагматичним політиком. Світова громадськість не чинила достатнього тиску на власні уряди, щоб змусити їх змінити позицію. Виступи на захист голодних чергувалися зі заходами радянофілів на підтримку СРСР. У таких умовах лідери демократичних держав, котрі й так були налаштовані на співпрацю з Москвою, проігнорували заходи протесту.

На цю тему: 9 фільмів про Голодомор. Дивись і пам’ятай! [11]

ЄДИНІ, ХТО МАСОВО ВИСТУПИВ ПРОТИ ГОЛОДОМОРУ, — ЦЕ УКРАЇНЦІ, КОТРІ ПРОЖИВАЛИ ЗА МЕЖАМИ СРСР

Напевне, найважливішою причиною мовчання Заходу під час масової смертності мільйонів людей від голоду була криза, яка охопила світ унаслідок трагічних подій Першої світової війни та проявилася також у моральній сфері. Безпринципність більшості політиків і журналістів, байдужість більшої частини населення, захоплення комуністичним експериментом окремими знаними діячами сприяли Москві у здійсненні Голодомору.

Публікації про Голодомор у львівській газеті «Нова зоря» (1933 р.)

Єдиною категорією населення Заходу, яка масово виступила на підтримку голодних, виявилися українці. Серед них також існували політичні протиріччя, тактичні неузгодженості, особисті конфлікти. Достатньо сказати, що в межах тогочасної Польщі 1933 року було створено чотири спеціальних комітети порятунку України, які діяли нарізно. Попри це, в них була одна мета: допомогти постраждалим. І в межах своїх можливостей вони старалися це робити. Українці так і не подолали своїх протиріч, але спільна трагедія спрямувала їхні зусилля в одному напрямку.

Нечисельні рядянофільські сили серед українців опинилися на маргінесі.

Найпомітнішими вони залишилися в країнах Північної Америки, однак і там діяли лише за підтримки представників інших націй. Ставлення Заходу до Голодомору засвідчило: на порятунок потерпілих українців виступили здебільшого співвітчизники, можливостей яких виявилося недостатньо.

—

Михайло Галущак, опубліковано у виданні  Вголос [12]

На цю тему:

• Жінки України в умовах Голодомору: безправність vs дієздатність [13]
• «Жінки в колгоспах – велика сила». Хто вони - українські призвідниці Голодомору [5]?
• Станислав Кульчицкий: Как и почему действовал «террор голодом» [14]
• Станислав Кульчицкий: Голодомор-1933 - мифы и реальность [15]
• Плановое уничтожение. Как совершалось преступление Голодомора [16]
• Рейдеры времен Голодомора [17]