Чому влада України вважає УПЦ МП загрозою для національної безпеки?

1.00

Нет

Путин, митрополит Павел и глава РПЦ Кирилл в Киево-Печерской лавре в Киеве в

У Києві продовжується протистояння московських попів та української влади: чиновники пропонують ченцям виселитися з Києво-Печерської лаври, найстарішого монастиря України. Ті це робити відмовляються і навіть загрожують президентові України "карою божою" . Чому українська влада має великі претензії до ченців УПЦ МП, наскільки тісно ця церква пов'язана з Російською православною церквою? І що буде з ченцями після виселення?

Журналісти телеканалу “Настоящее время [2]” ставили ці питання українському релігієзнавцю, доктору філософських наук Людмилі Філіпович, професору Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України Також говорили з нею про те, чому РПЦ та її лідер патріарх Кирило схвалюють війну, яку Кремль веде проти України, і до чого цей церковний мілітаризм приведе.

"УПЦ МП ні автономна, ні автокефальна: вона у материнсько-дочірніх відносинах із РПЦ"

– Чому влада України вважає УПЦ Московського патріархату загрозою для національної безпеки?

– Тому що вона така і є через те, що досі ця церква себе не вписала в ту реальність, в якій зараз є Україна. А ця реальність дуже проста: вона визначається словом "війна". І тепер ми можемо у цій церкві бачити певний інструмент, який досить хитро та успішно використовується Росією, саме політичною владою Росії, для досягнення своїх мілітарних цілей.

Чомусь жодна інша церква в Україні не породила таку кількість колабораціоністів, таку кількість зрадників Батьківщини, скільки ми маємо саме із цього середовища – УПЦ МП. Я знаю, що на сьогодні зібрано матеріал і передано до суду, відкрито близько 50 справ, які матимуть своє продовження.

Це конкретні випадки, в яких звинувачуються представники цієї церкви, переважно це священики цієї церкви у східних та південних регіонах України.

Вони не просто співпрацювали. Там священники не просто так благословляли. Вони складали списки колишніх учасників АТО, складали списки тих людей, які посідали відповідальні позиції у місцевих органах влади, списки вчителів української мови, української літератури чи історії. Тобто їхні руки – у крові тих людей, яких вони зрадили. Хоча ми чудово розуміємо, що це абсолютно суперечить будь-яким християнським принципам та будь-яким християнським вимогам.

Читайте також: Кінець московської церкви в Україні - контрольний постріл [3]

– Я хотів би продовжити, поговорити про роль саме УПЦ Московського патріархату. Вони начебто офіційно відхрестилися від Московського патріархату. Як вам здається, наскільки вони знаходяться під впливом Москви і наскільки активно велася робота з поширення так званого російського світу в парафіях УПЦ МП?

– Я була членом тієї робочої групи, яку було створено для того, щоб провести експертизу нового, оновленого статуту УПЦ МП. Ми дуже уважно вивчили цей документ. І хочу сказати, що так, механічно будь-які згадки про належність до Московського патріархату з цього документа вилучені. Але при цьому жодного разу не згадується у цьому документі, що ця церква українського народу, що вона діє на території України! А цей статут є робочим документом фактично конституцією для діяльності УПЦ МП.

І коли ми заглибилися у вивчення статуту цієї церкви, ми побачили, що згадка Московського патріархату не говорить про те, що він там не присутній своїм духом. У грамоті Олексія ІІ, яку отримав Український екзархат Російської православної церкви, митрополит Філарет на своєрідну автономію в управлінні цією церквою, абсолютно чітко говориться, що зв'язок з іншими православними церквами здійснюється лише через Російську православну церкву. Це – відкрите явне пряме підтвердження того, що УПЦ (МП) не є ні автономною, ні автокефальною, що вона все одно перебуває у родинних, материнсько-дочірніх стосунках із Російською православною церквою.

Крім того, ми вивчали інші документи. Наприклад, те, що предстоятель УПЦ МП є членом Синоду Російської православної церкви, а багато кліриків УПЦ МП входять до різноманітних структурних підрозділів Російської православної церкви. Тобто багато таких є підтверджень, аргументів, які свідчать про те, що ні структурно, ні канонічно, але найголовніше, ментально члени цієї церкви, особливо керівництво, від РПЦ не звільнилися.

І важко собі уявити, як можна розірвати ці стосунки, коли ти, наприклад, є вихованцем московських духовних шкіл. Коли всі твої однокурсники, всі твої друзі досі перебувають у Росії чи Санкт-Петербурзі. Ці відносини, на мою думку, зберігаються досі. Вони вітають один одного зі святами, з днями народження тощо. Так звані синодали, тобто керівники цієї церкви, – це люди вже досить похилого віку, які є продуктом саме тієї загальної радянської системи духовного виховання, яка була дозволена радянською владою по відношенню до Російської православної церкви.

Нині народжується нове покоління священиків, і воно вже приходить поступово до управління цією церквою: це тридцятирічні-сороколітні священики. Вони вже за тридцять років виросли в незалежній Україні, і ясно, що вони мають зовсім інше ставлення до Московської патріархії. Але досі її вплив здійснюється, він присутній, і ознаки цього впливу були виявлені внаслідок тих дій, які почала Служба безпеки України, коли походила монастирях, поцікавилася тією літературою, яка поширювалася, яка є у бібліотеках та їхніх храмах.

Читайте також: Церква — теж лінія фронту [4]

– Священики УПЦ заявляли, що цю літературу під час обшуків їм підкинули...

– Я вам розповім більше, я зараз перебуваю у звичайному українському селі, де збудовано храм та є громада УПЦ МП. Богослужіння тут здійснюється церковнослов'янською мовою, а проповідь йде суржиком, ламаною російсько-українською. А вся література, яку я знайшла в бібліотеці цього храму на полиці, – російськомовна. Там одна єдина книжка була українською мовою: вона розповідала про шкоду розколу та про шкоду митрополита Філарета Денисенка. Ось ця книжка була написана українською мовою! А все інше – абсолютно російськомовне.

І що ми читаємо у такій літературі? Звичайно, там викладена історіософія виключно Російської православної церкви. І вся концепція далека від українських уявлень, про те, де була хрещена Русь, хто став тими першими християнами в річці Почайні (Почайна – річка, з якої почалося історичне хрещення Київської Русі – ред.), як далі розвивалися події. Ми бачимо, що досить тривалий період нав'язувалася ця ідея "російського світу". Можливо, не так яскраво і так явно, але за останні тридцять років за тією літературою, яку ми аналізуємо, ми можемо сказати, що російський світ тут процвітав. Навіть на рівні таких звичайних сільських парафій, де я зараз перебуваю.

І нічого, до речі, не змінилося з початку гострої фази війни, тобто з 24 лютого 2022 року: як стояла ця література на цих полицях, так вона й стоїть. Єдина у мене надія - на те, що народ не дуже читає і не дуже любить читати, просто там стоїть ця література і стоїть. Хоча ви ж розумієте, що, можливо, якась одна людина знайшлася, прочитала. І якій літературі він віритиме? Тієї, яка знаходиться в церкві.

Читайте також: Лікбез для любителів московитської церкви і Гундяєва. 10 фактів з історії Києво-Печерської лаври [5]

"Лавра не належить УПЦ та РПЦ. Потрібно було відновити історичну справедливість"

– Я хотів би запитати вас щодо ситуації навколо Києво-Печерської лаври. Ви нещодавно заявили, що насамперед це місце, куди приходять люди на молитву, це спільний дім для віруючих і він не може бути власністю якоїсь однієї конкретної церкви. Як вам здається, як завершиться цей конфлікт?

– Я прочитала обнадійливу новину про те, що призначено виконувача обов'язків намісника Києво-Печерської лаври нову людину від Православної церкви України. Це архімандрит Аврамій, який мав великі проблеми з керівництвом, тобто з митрополитом Павлом Лебедем. Він звернувся до предстоятеля Православної церкви України Єпіфанія та ухвалив особисте рішення, я вважаю, сміливе та непросте: перейти до ПЦУ. І він звернувся до братії зі своїм словом. Мені здається, таке дуже добре звернення, конструктивне. У цьому я бачу знак таки зняття напруженості, бо ніхто не знав, чим завершиться протистояння держави, Києво-Печерського заповідника та монастиря.

Але тепер ясно, що ченцям надано можливість приєднатися до новопризначеного намісника, який зараз просто виконує обов'язки. Тобто це призведе, звичайно, до розколу чернечої братії, але треба робити вибір, бо далі так продовжуватися не може.

Мені відомо, що колишній намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло Лебідь виїхав з території Києво-Печерської лаври і вивіз звідти все своє майно. Благо йому є куди це вивезти: є в нього досить великий і хороший добротний будинок, людина не залишиться на вокзалі або біля воріт, під стінами Києво-Печерської лаври, не замерзне.

Подивимося, як братія відреагує на це призначення, наскільки авторитетним виявиться новопризначений намісник Києво-Печерської лаври, але ситуація непроста. Те, що лавра не належить УПЦ МП, а через неї і Російській православній церкві – це абсолютно очевидно. Потрібно було відновити історичну справедливість. І я думаю, що її відновлено тим, що розірвано договір про безкоштовну та безстрокову оренду.

Настав час, коли влада згадала, що вона є українською владою і що вона зараз захищає Україну на фронтах. І не можна допустити присутності сили, яка працює проти України, яка єдиним ворогом для себе вважає саме українську державу, український народ. І зрозуміло, що історію не завершено, вона продовжуватиметься в тих судових позовах, які вже подали представники Української православної церкви. Сподіватимемося, що все-таки суд у нас справедливий і ухвалить правильне рішення.

Читайте також: Як московські попи в Україні тримають зв'язок із фашистською церквою Путіна [6]

"РПЦ перетворюється на агресивну релігію, яка освячує, сакралізує війну"

– Я хочу перейти з УПЦ МП на РПЦ і запитати: наскільки характерним є мілітаризм для сучасних релігій, зокрема для православного християнства?

– Ви хочете дізнатися, як справи у всіх православних церквах, чи вас цікавить лише Російська православна церква?

- Насамперед мене цікавить, звичайно, Московський патріархат і роль патріарха.

– Аналізуючи ті метаморфози, які переживає Російська православна церква, особливо у період, тобто. з початку російсько-української війни ми можемо сказати, що московське православ'я стає все більш, як ви сказали, мілітаризованим. І ми розуміємо, із чим це пов'язано. Це з тим, що у Росії неможливе вільне існування церкви без впливу державного апарату, без впливу політики держави.

Тому: який політичний бомонд, такий самий і за своїм напрямом має бути керівний склад Російської православної церкви та ідеї, які проповідуються цим керівним складом.
Сучасна Росія веде сьогодні боротьбу та війну з усім абсолютно світом: я маю на увазі цивілізований західний світ, який в уяві росіян є ворогом російської цивілізації. Тому, я думаю, тільки наростатиме ось цей ступінь, рівень цієї мілітаризації, що проявляється в якихось таких внутрішніх, скажімо, концепціях, ідеях, які проповідуються.

Читайте також: Пів року без Московського Патріархату: сотні парафій УПЦ послали гундяєвський патріархат-окупант [7]

Які зовнішні прояви ми бачимо?

По-перше, будівництво відомого військового храму у Підмосков'ї – це дуже яскрава демонстрація того, що змінюється сама суть християнства. Того, що ця релігія з світотворчої (це основне призначення християнства) перетворюється на таку войовничу, дуже агресивну релігію, яка освячує війну, її сакралізує, представляючи її як священну війну, яка бореться із вселенським злом. Виставляє це так, що ніби то сьогодні тільки росіяни і Російська православна церква стоять на сторожі світу, на сторожі справедливості, на сторожі істини і тільки вони є єдиними правильними сповідниками християнського віровчення.

По-друге, священики РПЦ беруть безпосередню участь у військових діях. Ми неодноразово бачили, наприклад, тих самих священиків, які в руках тримають зброю, що, на мою думку, заборонено самим пацифістським духом християнства.

Як уявити взагалі, що християнин, який дійсно сповідує християнство, в той же час є вбивцею? Причому ви ж розумієте, що війна з боку України та війна з боку Росії – це дві різні війни. З боку України це оборонна війна, тому вона справедлива. Тому що ми у себе на своїй території захищаємо наш спосіб життя, наш спосіб мислення, нашу культуру, наші традиції, нашу мову зрештою. А з боку Росії це агресивний, віроломний напад на суверенну державу, якою була Україна і є.

– Ви назвали конкретні приклади мілітаризму, що ми могли спостерігати з боку священиків РПЦ Московського патріархату. Це й освячення зброї, ракет, танків, якими вбивають, зокрема, мирних жителів. Священики РПЦ благословляють солдатів і закликають свою паству до священної війни із Заходом, сатаністами, як вони кажуть. Що все це говорить суспільству, простим мирянам, як миряни можуть це сприймати, як вони мають це сприймати?

– Справа в тому, що Російська православна церква – це дуже специфічна структура. Вона мало нагадує прообраз церкви, про яку мріяли перші християни. Це досить вертикально структурована система дуже складних взаємин між мирянами та кліром, де миряни, як ми говоримо, фактично не мають жодних прав.

У якій формі звичайний православний віруючий може висловити свою згоду чи незгоду, своє прийняття чи неприйняття того, що він чує з вуст свого священика чи єпископа, я вже не говорю про патріарха? Ніяк. Тобто у РПЦ відсутня свобода у церкві. Будь-який прояв незгоди там розцінюється як брехня, як клятвозлочин, як відпад від церкви. Як правило, такі люди просто забороняються. Якщо це священик – забороняють у священнослужінні, якщо це мирянин, то на нього накладаються певні покарання.

Тому є абсолютна довіра з боку звичайних віруючих до того, що вони чують із амвона. Тобто вони вважають, що це такі справжні речі, які потрібно просто сприймати на віру.

Але ми ж розуміємо чудово, що дуже багато чого не відповідає тому, з чим мали погодитись чи не погодитись звичайні віруючі. І, крім того, мені здається, що для православного християнина меншою мірою характерна присутність критичного мислення. До раціональності в православ'ї завжди ставилися дуже підозріло, тому співвідношення раціонального та емоційного, віри та знання – це був, знаєте, той вузол нерозв'язних протиріч, де для себе досі не лише звичайні миряни, але, мабуть, і священнослужителі Російської православної церкви не можуть визначити певний баланс. Це не католики, для яких знання та віра – це два крила єдиної, як вони кажуть, віри, єдиної церкви. І там обов'язково повинні бути елементи знання, які зміцнюються вірою. У православ'ї, на жаль, до знання ставляться дуже підозріло.

– Чи можна знак рівності ставити між позицією патріарха Кирила та Російською православною церквою загалом?

- Думаю ні. Ви абсолютно правильно ставите питання, тому що, незважаючи на цю вироблену століттями систему взаємин у середині церкви, все одно знаходилися люди, які були не задоволені та не згодні зі своїм єдиноначальством. І ми знаємо, скажімо, як радикально лівих, так і радикально правих у складі Російської православної церкви. До речі, вони однаково засуджувалися керівництвом церкви: такі люди, скажімо, як Гліб Якунін чи той самий Олександр Мень, завжди були поза звичайним церковним [розумінням]. До них завжди ставилися як, давайте скажемо правду, як до паршивих вівців, які можуть просто зіпсувати все стадо. Так само з великою недовірою ставилися і до правих радикалів: мені пригадується такий був єпископ Чукотський.

Церква намагається зберегти якийсь серединний стан, але, на жаль, ми дуже мало знаємо про це, тобто все, що відбувається всередині цієї церкви, це покрито певною таємницею, і церква намагається не виносити, як вони кажуть, сміття з хати. Російська православна церква – дуже закрите середовище. Тенденції, що з'явилися у цій церкві в середині 60-х років (ми пам'ятаємо митрополита Никодима), були ковтком свіжого повітря. Але незабаром цьому свіжому західництву знайшли обмеження. Ну і ми знаємо, чим це закінчилося: разом із брежнєвщиною в політичному вимірі та ж брежнєвщина прийшла і в церковне життя.

Читайте також: Пів року без Московського Патріархату: сотні парафій УПЦ послали гундяєвський патріархат-окупант [7]

– З початком війни кілька священиків РПЦ написали відкритий лист патріарху Кирилу, в якому засудили доктрину "російського світу" та насильницьке поширення, нав'язування цієї парадигми. Ті священики, які мовчать у цій ситуації, зайняли вичікувальну позицію, чинять злочин?

– Важко сказати, чи це злочин, але те, що вони несуть відповідальність, – у цьому немає сумніву. Чи винні вони? Обставини настільки складні, що я швидше цю провину замінила б на слово "відповідальність". Так, вони є відповідальними без сумніву за те, що відбувається в церкві. І зрештою їм доведеться відповісти на страшному суді за це мовчання. Але, як правило, каяття за таке мовчання приходить досить пізно.

Ми знаємо такі самі сторінки в історії та католицькій церкві, яка свого часу допустила фашизм у Німеччині. Можна навести інші ситуації, наприклад коли американські католицькі єпископи мовчали і ніяк не реагували на випадки педофілії в церкві, і навіть папа римський, власне кажучи, тепер, виявляється, теж знав про ці жахливі події.

Мовчання – це не найкращий спосіб. Але завжди перед людиною стоїть питання: я промовчу і залишусь жити? Чи я таки виступлю проти, але це загрожує мені смертю? Дуже далекі нинішні християни від тих християн перших століть існування, тому що ми пам'ятаємо, що тисячами люди йшли для того, щоб утвердити віру Христа, жертвуючи собою, жертвуючи своїм життям. Сьогодні таких, на мою думку, серед християн майже не залишилося.

Читайте також: Капелан ЗСУ Сергій Дмитрієв: "Бути в Московському патріархаті – це бути причетним до вбивства українців" [8]

– Ми повертаємось знову до ситуації навколо патріарха Кирила та РПЦ. Як змінилася позиція Російської православної церкви протягом року цієї війни? Які іміджеві втрати зазнала церква та наскільки зменшилися її роль та авторитет у світі?

– Ви правильно говорите про іміджеві втрати. До речі, такі самі іміджеві втрати має і Українська православна церква Московського патріархату. І це виявляється у кількості симпатій, у кількості тих, хто себе ідентифікує із цією церквою.

Є результати опитування відомого аналітичного Центру імені Олександра Разумкова: він щороку проводить опитування серед українців і запитує їх, як люди ставляться до церкви? Так от: кількість прихильників УПЦ МП за останні кілька років стрімко впала. Ми бачимо, як приблизно зрівнюються зараз як кількість прихильників двох православних церков в Україні, так і кількість парафій, які реєструються органами влади.

Падіння популярності стосується, безперечно, і Російської православної церкви. Я вважаю, що авторитет цієї церкви у вселенському православ'ї з кожним роком падає. Все йде до того, що, напевно, буде, як сьогодні ми говоримо, створено паралельну структуру всесвітнього православ'я. Тобто буде створено інший диптих: перелік тих церков, які визнаватимуться або вселенським православ'ям, або Московською патріархією.

Нині весь світ відмовляється від політики та стратегії двополярності. Усі прагнуть будь-які конфлікти, що виникають, вирішувати мирним шляхом – шляхом переговорів, діалогу. Але сьогодні з такими затятими представниками агресивного ставлення до інших, з їх неприйняттям інших, сприйняттям себе як єдиної істини церкви, не дають нам жодних надій на те, що такий діалог із РПЦ можливий. Це сумно. Не так багато православних у світі. За найоптимістичнішими очікуваннями їх налічується не більше 150 млн осіб. І в цій ситуації, на тлі того, що католиків на сьогодні налічується вже 1,5 млрд, православні мали б уже замислитись про необхідність збереження православної традиції. Але це можливо, на мою думку, тільки на шляху взаєморозуміння.

Читайте також: Отець Анатолій: “Я перейшов до ПЦУ, оскільки далі не бачив себе в Церкві, яка пов'язана з церквою-вбивцею” [9]

Але, знову-таки, тому що перед українцями постало питання: з ким можна досягти цього порозуміння, хто має бути тим іншим, який прийде до тебе на переговори, який готовий вести з тобою цей діалог? Така сама ситуація зараз складається і в Російській православній церкві. Хто ті церкви православного кола, які входять до цього всесвітнього православ'я, та інші християни – хто сьогодні готовий з вами спілкуватися та розмовляти? Папа римський мав ідею та мрію зустрітися з православним патріархом Росії. Але ми не бачимо з боку РПЦ реакції та не бачимо кроків назустріч.

Мені здається, що це просто глухий шлях, який для себе обирає Російська православна церква. Такий ексклюзивний підхід до проблем, коли ми замикаємось, капсулюємося у своєму житті, на сьогодні абсолютно безперспективний. Хотілося б закликати людей до того, щоби переосмислити нинішню ситуацію. Але те, що складається, мені нагадує реакцію маленької дитини. Ясно, що йому поки не вистачає сил зрозуміти, що він зможе зберегти і захистити не шляхом агресії і заперечення цього світу, а все-таки знайде шляхи прийняття. Давайте думати, мріяти і розраховувати, що таке може статися.

—

Переклад «Аргумент» [10]

В тему: