У затишному зеленому кварталі на південно-західних околицях Ірпеня люди відчули жорстокість російської окупації з її перших днів.

Чотири тижні поспіль на вулиці Виговського лежало тіло молодої жінки. Російська бронетехніка переїжджала через нього знову й знову. Немає сумніву, що з вікон будівель, де зупинилися російські військові, можна було роздивлятися в деталях розчавлений жіночий силует у червоному одязі, зазначає  BBC News Україна [2].

Міський голова Ірпеня Олександр Маркушин та ще шість мешканців міста підтвердили ВВС, що тіло пролежало на цій вулиці з 5 березня до перших днів квітня.

Російські війська захопили близько третини міста, сподіваючись пробитися крізь Бучу, Ірпінь, Гостомель та Ворзель до української столиці. Після підриву мосту через річку Ірпінь люди, тікаючи від вогню, вимушені були переходити воду вбрід у районі селища Романівка.

Кадри людей під розбитим мостом та у воді облетіли весь світ. Це була дорога порятунку також для мешканців сусідньої з Ірпенем Бучі, що стала синонімом воєнних злочинів та злочинів проти людяності російської армії.

Читайте також: Тимоти Снайдер: Я настаиваю, что мы имеем дело с геноцидом именно в юридическом смысле термина [3]

Але й у самому Ірпені панував терор: людей розстрілювали, вбивали просто у дворах власних будинків. Щонайменше 290 тіл загиблих мирних мешканців виявили в місті прокурори та слідчі після відступу російської армії.

У житловому кварталі на перетині вулиць Пушкінської, Лермонтова, Давидчука, Лисенка, Київської щонайменше чверть загиблих мирних мешканців - це були жінки.

Бронетехніка в кожному дворі

До війни вулиця Пушкінська та її околиці була особливо благодатним місцем для родин із дітьми. Тут завжди можна було знайти прихисток та перепочинок після галасу столичного життя. Відтепер ці ірпінські вулиці вкриті шрамами, залишеними брутальною окупацією.

Пошкодження, руйнування, спалені дахи й стіни, прорешечені паркани, вибиті вікна - тут майже в кожному дворі. Чимало будинків спалені й розтрощені вщент. Практично всі - пограбовані. Але кожен мешканець тут усвідомлює: те, що сталося з їхнім майном та оселями ще не найстрашніше. Тут майже кожен знає конкретні факти розстрілів та позасудових страт.

Починаючи з 5 березня, коли росіяни вже окопувалися поблизу, місцеві мешканці намагалися тікати з цієї частини міста саме через вулицю Пушкінську. Якщо щастило прорватися через неї, то далі через Університетську можна було дістатися до Ірпіньводоканалу. За ним було вже дорожнє кільце, перехід через річку та українські позиції. Те, що в мирні часи займало 10 хвилин, перетворилося вже на початку березня в цілу вічність.

А кілька сотень метрів дороги стали прірвою через щільний вогонь і безладну стрілянину по цивільних автівках з боку російських військових. Саме на перетині вулиці Університетської із Центральним парком на початку березня загинули водії та пасажири цивільних автівок.

Читайте також: Выжить и уничтожить путинское чудовище [4]

Місцевий депутат та член ірпінської тероборони Артем Гурін розповів ВВС, що бачив там щонайменше три розстріляні машини. У кожній було по одній загиблій людині. Також там же він бачив тіло чоловіка старшого віку, що лежало просто на дорозі. За даними українських правоохоронців та розвідки, в Ірпені, Бучі та Гостомелі в березні дислокувалися одинадцять різних підрозділів російської армії та росгвардії. Саме вони відповідають за руйнування та воєнні злочини на околицях Києва.

Тут і в іншій будівлі, яку використовували як блокпост, російські війська розмістили вогневі позиції

Поміж них значиться 141-й спеціальний моторизований полк імені батька Рамзана Кадирова, більш відомий як підрозділ кадирівців. Також злочини в Ірпені офіс генпрокурора інкримінує 234-й гвардійському десантно-штурмовому полку. Військовослужбовців цього підрозділу в Росії нагородили за окупацію українського Криму.

"На Пушкінській російська бронетехніка була майже в кожному дворі", - розповідає Артем Гурін. Він одним із перших прорвався на вулицю Пушкінську в перші години після звільнення міста.

За його словами, в межах цього кварталу росіяни облаштували два блокпости з укріпленнями - на перетині вулиці Лермонтова з вулицями Київською та Пушкінською. Поруч із місцем загибелі молодої жінки на Виговського російські військові паркували свою бронетехніку.

Крім того, на околицях кварталу, за даними ірпінської тероборони, під час окупації росіяни розмістили свої бази. Одну з них - у колишньому дитячому санаторії "Ластівка", ще одну - в житловому комплексі Green Wood. Це все поблизу вулиць Пушкінської та Виговського, де російська бронетехніка їздила через тіло жінки.

Російська бронетехніка спішно покинула базу на вулиці Виговського - місцевий житель Олександр Білоконь показує пошкодження, які вони залишили

За словами Артема Гуріна, її обличчя не можна було ані впізнати, ані навіть розгледіти. "Але за шкірою на її руках я бачив, що вона дуже молода", - каже він.

На іншому боці лежав загиблий чоловік старшого віку. "Він міг бути її батьком за віком", - припускає Артем.

Тероборонівці знайшли поруч із жіночим тілом пластикову картку, схожу на абонемент до бібліотеки чи студентський квиток, та написаний від руки список продуктів, які потрібно купити. Один із волонтерів мимохідь запам'ятав запис дати народження - їй було близько 25 років.

"Ми не знайшли, на жаль, паспорту чи інших документів, коли забирали тіло", - розповів Петро Король, місцевий депутат, що відповідав за збір тіл загиблих цивільних українців в Ірпені. За його словами, з кварталу навколо Пушкінської вивезли до 70 тіл.

Читайте також: Резня в Буче. Кто и как документирует зверства «русского мира» в Украине? [5]

Понад половина з них мали вогнепальні поранення. І з-поміж них було так багато жінок, що ірпінській міський голова заявив: "На Пушкінській вулиці, на Лермонтова вони (російські військові - Ред.) розстріляли дівчаток і жінок, а потім їздили по них танками".

Він також визнав, що є багато загиблих від мін та артобстрілів.

Масова могила на зупинці

8 березня під обстрілами кілька місцевих мешканців поховали чотирьох людей просто поруч із зупинкою на перетині вулиць Давидчука та Лисенка.

"Ми поховали жінку в рожевій куртці та чоловіка, що їхав з нею у машині. На вигляд жінці було років 45. Їх обстріляли в машині", - розповіла ВВС Тетяна, місцева мешканка. Разом із своїм сусідом Ростиславом Алєксєєвим та ще кількома чоловіками вона ховала людей, загибель яких бачила з власного вікна.

У цій машині після виїзду росіян знайшли тіла чоловіка та жінки в рожевому пальті

Цивільних чоловіка та жінку розстріляли 5 березня. Тоді на тому ж перехресті вбили двох тероборонівців та волонтерів Дмитра Українця й Сергія Малюка. Всіх цих людей поховали в братській могилі. Після деокупації Ірпеня з ними попрощалися та перепоховали рідні.

Багато воєнних злочинів, як випливає із свідчень очевидців та даних правоохоронців, були скоєні в середині та другій половині березня. Щоближче наближалася українська армія й щонебезпечніше ставало для росіян, то більш нервово вони поводилися. Найстрашніше - це позасудові страти та безрозбірна стрілянина по цивільних.

Якщо хтось не розумів одразу наказу військових - могли розстріляти просто на місці. Погрожували вбивством також за відмову носити білу пов'язку.

"У середині березня я почула автоматну чергу просто під вікном моєї квартири в ЖК "Пушкінський", - пригадує 54-річна Людмила Менківська.

Наступного ранку вона побачила тіло мертвої жінки трохи на відстані від свого будинку. Вдіяти нічого не могла. Якби наважилася піти разом із сусідами й поховати його, сама могла б загинути. Російські військові наказали їй носити білу пов'язку. Людмила вирішила цього не робити й просто не виходила жодного разу за межі своєї квартири, підвалу й двору.

Людмила Меньківська вже тікала від війни у 2014 році

"Щоранку впродовж понад двох тижнів я підходила до свого вікна перевірити, чи вона досі там. Крім того, я бачила її щоразу, коли перевіряла, чи немає пожеж у сусідніх будинках після чергових обстрілів і бомбардувань. Я нічого про неї не знала, але серце боліло її бачити. На вигляд жінці було років 40-45", - розповідає Людмила.

Війна для неї не є чимось новим. До 2014-го жінка жила в Мар'їнці. І мусила виїхати звідти, коли її почали обстрілювати гібридні російсько-сепаратистські сили.

Після звільнення Ірпеня тіло жінки, що лежало поруч із будинком Людмили, забрали. Місцевий мешканець Микола Кузьменко розповів ВВС, що загиблу звали Альона, вона мала вади слуху. Він припускає, що жінку розстріляли за те, що не зрозуміла наказів російських військових.

Читайте також: Як правозахисні організації документують докази воєнних злочинів армії путіна в Україні [6]

Розстріляли тих, що виховали весь Ірпінь

Останній тиждень окупації став ще більш трагічним для Ірпеня. 75-річна Лариса Осипова все своє життя очолювала місцевий дитячий садочок. Вона виховала багато поколінь мешканців Ірпеня. За чотири-п'ять днів до звільнення міста росіяни розстріляли її разом із чоловіком Вадимом у дворі власного будинку на Давидчука, 8а. Вони були вдома, коли почули людські крики на вулиці. Їхнього сусіда Костянтина Бєлкіна поранили - й він волав про допомогу.

"Я побачив, як Вадим вибіг у двір допомогти мені. - пригадує Костянтин. - Після того я почув автоматну чергу та те, як Вадим кричав "Лариса! Лариса!" Після цього були ще вибухи та автоматна черга, випущена через паркан навколо будинку Лариси та Вадима Осипових.

Костянтин отримав три поранення та знепритомнів. Більше він нічого не пам'ятає. Його мертві сусіди залишилися лежати в дворі свого дому, допоки місто не звільнила українська армія. Ларису Осипову розстріляли просто в обличчя.

Лариса Осипова була відома в усьому Ірпені, адже виховувала покоління дітей у дитсадку

Вона пропрацювала в ірпінському дитсадку "Віночок" загалом 43 роки, пішовши на пенсію не так давно. "Мені дзвонять і дзвонять різні люди й кажуть: "Ми виросли у неї на руках". Не можуть повірити в те, що трапилося", - розповідає Наталя Довга, племінниця Лариси Осипової.

"Діти, як тільки бачили її, бігли до неї одразу", - каже нова директорка "Віночка" Оксана Пташник. "Вони не сприймали її як директорку. Для тисяч маленьких дітей вона була як рідна людина. Пані Лариса мала підхід і до дітей, і до своїх колег", - розповідає її колега.

Приблизно в той же час, як розстріляли в обличчя Ларису Осипову, в дворі багатоквартирного будинку на сусідній вулиці Виговського, 9а вбили трьох цивільних чоловіків. Один із них - 37-річний Олександр Шеремет. Ще одного чоловіка Сергія Макарюка розстріляли у власній квартирі. На той момент він був поранений гранатою, яка влетіла в його дім. Ймовірно, не зміг вийти у двір і його "добили".

Олександр був відомим в Ірпені дитячим тренером зі спортивного орієнтування. Напередодні російського вторгнення він якраз повернувся з Карпат. Возив туди чергову групу дітей на активний відпочинок.

Олександр відправив до Франції дружину та двох молодших дітей. Старшого 19-річного сина не випустили з України. Сам Олександр також вирішив залишатися в Ірпені.

Читайте також: Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце»  [7]

Юлія Шеремет розповіла, що її чоловік Олександр щойно повернувся з поїздки в гори, коли вторглися росіяни

"Він міг би виїхати на захід України чи навіть за кордон ще до війни (там йому пропонували залишитись перед війною після змагань - Ред.). Але залишився в Ірпені, щоб доглядати за своїм батьком після операції, за сусідами похилого віку та допомагати евакуйовувати дітей", - розповідає дружина Олександра Юлія.

Його батько Леонід бачив сина живим востаннє 22 березня. Наступного разу він дивився на нього мертвого в одному з київських моргів. В Олександра Шеремета було п'ять кульових поранень, як ідеться у його свідоцтві про смерть та висновку судмедексперта: йому вистрелили в груди, живіт та ногу.

ВВС також отримало свідчення про розстріл трьох чоловіків на вулиці Давидчука, 42 в ЖК "Талісман", що в межах того самого житлового кварталу. Один із чоловіків мав інвалідність. Інший виявився відомим боксером та дитячим тренером Олексієм Джунківським, якого розстріляли прямо в спортклубі.

За даними офісу генпрокурора, загалом російські військові провели в Ірпені сім позасудових страт мирних мешканців.

Зігнали в підвал

У ці ж самі дні вбивств людей, які відбувалися у дворах будинків, 54-річна інженер Тетяна Левченко опинилися разом із 30 людьми в заручниках російських солдатів у підвалі. Більшість були жінки й зовсім молоді люди. Це відбувалося на вулиці Давидчука.

Російські солдати зігнали людей силою до підвалу й під страхом розстрілу не дозволяли виходити нагору. Всі свої фізіологічні потреби зачинені там українці вимушені були справляти у відро при всіх. Потім росіяни дозволили виходити в туалет на вулицю раз на день о дев'ятій ранку.

"Я хвилювалася, що нас змусять сісти на танк та використають як "живий щит", - каже Тетяна.

Її син та донька разом з онуками встигли виїхати з Ірпеня, а вона вирішила перечекати наступ росіян удома.

"23 березня російські військові силою відкрили навстіж двері нашого підвалу й оглянули його. Потім почали приводити до нас людей. Вони вбили цивільного чоловіка в тих будинках, де збирали людей до підвалу", - розповідає жінка.

Батьки Тетяни залишалися в ці дні у себе вдома в Ірпені. "Коли російські військові заходили до будинку батьків, то кинули дві гранати: одну на подвір'ї, іншу - в будинку. Від вибухової хвилі винесло двері. Батьки перелякалися. Їх вивели на вулицю й запитали, де молоді мешканці. Батьки відповіли, що нікого більше не лишилося. Росіяни тоді обстріляли шафу", - розповідає Тетяна.

Її звільнили з підвалу українські військові. Вже 26 березня російські солдати відступили, але люди ще залишалися в підвалі. Боялися, що ті повернуться. І тільки після того, як кілька годин їх ніхто не перевіряв, вони вийшли на світло. На вулиці Давидчука було тихо. Вперше за останній місяць.

До війни Тетяна Левченко багато сил доклала для збереження зелених зон в Ірпені. "Ми боролися за місто, відстоювали його. І раптом прийшли чужинці й наробили лиха".

Читайте також: Росія і весь світ мають мовчати, скорбіти, і спокутувати [8]

Небагато будівель на вулиці Виговського вціліли після окупації

Прогулюючись вулицями цього ірпінського кварталу тепер можна майже в кожному дворі побачити людей. Вони розчищають, відмивають, відновлюють пограбовані й понищені домівки. І радіють простим речам: теплій погоді, електриці, яку знову постачають, газу в трубах. Ті, чиї домівки встояли й збереглися, можуть знову готувати їжу на кухні, а не в дворах на вогнищах.

Але за цим фасадом - жива пам'ять про вчинені в Ірпені в березні 2022 року звірства. Мешканець вулиці Пушкінської Олександр Білоконь показує мені величезну пляму на тому місці, де всю російську окупацію пролежало тіло дівчини в червоній куртці.

"Подивіться, її силует усе ще залишається на асфальті після того, як її переїхали російські танки".

—

Жанна Безп'ятчук, Ірпінь; опубліковано у виданні BBC News Україна [2]

---

В тему: 

• Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18) [9]
• Як російські військові злочинці убили старосту села та мирних мешканців у Мотижині [10]
• Русская резня в Буче и ее отрицатели. Мнение историка [11]
• Місяць "руського миру" під Києвом: здичавілі російські мародери та вбивці  [12]
• Что путин не понял про украинцев [13]
• Воєнні злочини і вбивства мирних мешканців. Як домовий чат фіксував звірства в Бучі [14]